Функції державного бюджету

Тема 8: Механізм фіскальної політики.

План

1. Сутність фінансів і фінансової системи держави.
2. Державний бюджет.
3. Податки та їх види. Теорія оподаткування.
4. Дискреційна фіскальна політика.
5. Автоматична фіскальна політика.
6. Державний дефіцит та проблеми його збалансування.

1. Сутність фінансів і фінансової системи держави.

Економічна структура будь-якого суспільства не може функціонувати без нормальної організації потоку грошових засобів між державою і виробничими структурами, державою і населенням, між регіонами і окремими державами.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового національного продукту і національного доходу.

Фінанси виникають як реакція на реальні потреби суб’єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб’єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів сім’ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Фінансова система включає:

· фінанси домогосподарств, це грошові фонди, що утворюються з доходів домашніх господарств;

· фінанси підприємств, установ і організацій, за допомогою їх створюється національний продукт, який є джерелом фінансових ресурсів населення і держави;

· фінанси держави – сукупність грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для виконання властивих їм функцій.

Всі елементи фінансової системи тісно взаємозалежні між собою і спрямовані на здійснення фінансової політики держави

1. Державний бюджет.

Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, називається фінансовою систему країни.

Найважливішою ланкою фінансової системи держави є державний бюджет.

Державний бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фіскальна функція бюджету полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, інвестування в капіталомісткі галузі, на структурну перебудову, прискорення НТП, зростання життєвого рівня населення, вирішення соціальних проблем.

Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, змінюючи базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу політику, впливаючи на циклічні коливання економіки.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

· податки;

· відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

· доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

· рентні платежі;

· продаж державного майна;

· державна позика;

· емісія грошей.

Форми виплат із державного бюджету:

асигнування – видатки на утримання підприємств та установ;

субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;

субвенції – грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

дотації – допомога підприємствам, установам, організаціям для покриття збитків з метою підтримки.

Головні видатки державного бюджету:

· національна оборона;

· утримання державного апарату;

· фінансування бюджетного сектору економіки;

· соціальні видатки;

· фінансування розвитку економіки;

· проценти за державний борг.

1. Податки та їх види.

Податки – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та умовах, визначених законодавством.

Функції податків:

· Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

· Розподільча – перерозподіл вартості ВНП між державою (юридичними та фізичними особами).

· Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

Елементи системи оподаткування:

· суб’єкт (платник податків) – юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

· об’єкт оподаткування – кількісно визначений економічний феномен, який служить базою лдя оподаткування;

· джерело оподаткування – дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

· Податкова ставка (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Форми податкових ставок:

· середня податкова ставка – відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується;

· гранична податкова ставка – відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу;

· податкові пільги – звільнення від податків або зменшення податкових ставок.

Класифікація податків:

Залежно від рівня державних структур:

· загальнодержавні – встановлюються державними органами влади вищого рівня;

· місцеві – встановлюються місцевими органами влади та управління.

За об’єктом оподаткування:

· податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

· податки на майно – сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності;

· податки на споживання – сплачуються при використанні доходів.

За формою оподаткування:

· прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу;

· непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

Переваги непрямих податків:

· швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковуються реалізація та споживання;

· рівномірність вилучення у територіальному аспекті;

· мотиваційна роль у створенні державою умов для виробництва і реалізації як передумови стабільності податкових надходжень;

· обмеження споживання одних груп товарів та послуг і розширення інших завдяки диференціації податкових ставок державою.

Недоліки непрямих податків:

· неадекватність податків розміру доходів платників;

· непомірна обтяжливість для малозабезпечених верств населення.

Сукупність вилучених у державі податків, а також форм і методів їх побудови утворюють податкову систему.

Податкова система – сукупність чинних у країні податків, фірм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Принципи оподаткування:

· обов’язковість;

· оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості;

· відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді;

· прогресивний характер оподаткування;

· захист вітчизняного виробника;

· уникнення подвійного оподаткування.

Зв’язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А.Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як „крива Лаффера”.

Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (N). При подальшому зростанні податкової ставки, нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100% держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безплатно немає.

1. Дискреційна фіскальна політика.

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Тобто фіскальна політика – це система регулювання, пов’язана з державними витратами на утримання держави, а також державні закупки товарів і послуг (на будівництво доріг, шкіл, медичні заклади, сільськогосподарську продукцію тощо).

Фіскальна політика, яку проводить держава повинна відповідати суспільним цілям:

· згладжувати коливання економічного циклу;

· підвищувати темпи економічного зростання;

· досягнення високого рівня зайнятості;

· досягнення незначних темпів інфляції.

Існують два види фіскальної політики: дискреційна та автоматична.

Дискреційна фіскальна політика – це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду).з метою досягнення макроекономічної рівноваги на рівні повної зайнятості при відсутності інфляції.

Основні інструменти дискреційної фіскальної політики:

1. Зміна об’єму державних закупок товарів і послуг (G).

2. Зміна суми оподаткування (Т).

Зміна об’єму державних закупок товарів і послуг.

Під час економічного спаду з метою збільшення об’єму виробництва і зайнятості здійснюється збільшення державних закупок товарів і послуг. Таким чином, державні витрати (G) збільшують розмір сукупних витрат, тим самим стимулюючи сукупний попит і виробництво ВНП.

Вплив державних закупок на ВНП можна показати за допомогою методу „витрат-випуск”.

Збільшення державних закупок товарів і послуг на ∆G піднімають функцію сукупних витрат вгору і зміщують точку рівноваги з К₁ в К₂. Зміна об’єму державних витрат має мультиплікативний ефект.

Мультиплікатор державних витрат показує приріст ВНП внаслідок приросту державних витрат, витрачених на закупку товарів і послуг.

; ; ;

t – частка податків у сукупних доходах.

.

Зміна суми оподаткування

Змінюючи ставку податку держава також може впливати на об’єм виробництва і зайнятості населення.

Мультиплікатор податків показує на скільки зміниться ВНП в наслідок зміни ставок податку.

СВ

(С+І+G)₂

К

(С+І+G)₂

∆ Т

(С+І+G)₁

V₂

V₁

V

V

∆ V

Держава може застосувати одночасно ці два фіскальних засобів. Тоді зміна доходу визначається за формулою:

ВНП = ΔG ∙ m_G – ΔT ∙ m_T.

Дата добавления: 2014-12-07