Віра як онтологічна властивість цілісної людини

Зрозуміло, чому у такому разі виникає уявна суперечність між розумом і волею, з одного боку, і вірою – з іншого: я, скажімо, хочу примусити себе повірити, але не можу довести. Або навпаки: доводжу, але не можу себе примусити повірити. Річ у тому, що віра належить до іншої реальності, ніж розум і воля, віра об'єднує їх, дає їм існування і здатність діяти, є їх основою і середовищем їх існування. Саме тому суперечності між вірою і розумом не може існувати у принципі, оскільки вони – явища різних порядків. Суперечність виникає лише тоді, коли віра ототожнюється тільки з волею, і в розділеній душі з'являється якась неузгодженість її начал. Якщо ж розуміти віру онтологічно і богословські, а не тільки особистісно-психологічно, то зрозуміло, що відношення між розумом і вірою виглядають більш глибоко: з одного боку, розум, як властивість душі, може приводити людину до віри, але, з іншого – насильно зробити це (довести існування об'єкта віри так, як доводиться математична теорема) не може, бо розум – це ще не вся душа. Так само вибудовуються і відношення вільної волі з вірою: оскільки віра включає волю, то віра завжди вільна, але, оскільки віра не зводиться тільки до волі, не можна повірити у все, що завгодно. Можна сказати, таким чином, що віра – це вільний умогляд істини, що здійснюється цілісною людиною по благодаті Божій. Саме таку віру має на увазі преподобний Ісаак Сирін: «віру, яка засяяла в душі від світла благодаті, свідоцтвом розуму підкріплюючої серце, щоб не коливалося воно в безсумнівності надії».

Віра як безпосередня діяльність всієї нашої душі виявляє нам об'єкт нашої віри в безпосередньому досвіді. Подібне ж порівняння істинної віри в буття Бога з вірою в існування світу проводив і свт. Іоанн Златоуст в «Бесіді на Послання до Євреїв»: «Таким чином, віра, говорить [апостол], є споглядання неявного і веде до такого ж повного переконання в невидимому, як у видимому. Як неможливо не вірити видимому, так неможливо бути вірі, коли хто не переконаний в невидимому цілком так само, як у видимому».

Чи може людина мати таку віру? Може, і навіть більш того – це її природний стан, її мала людина в раю до гріхопадіння. Адам, знаходячись в Едемі, міг розмовляти з Богом, бачити Його – інакше кажучи, віра його була такою істинною і самоочевидною, що не потребувала ніяких розумних доводів, ні у вільній згоді. В чому причина відсутності в нинішній людині істинної віри? За одностайною згодою християнських богословів, ця причина – гріхопадіння прародителів і успадковуваний нами від них першородний гріх, що вплинув на нашу природу. На думку преподобного Максима Ісповідника, сутність гріхопадіння полягала в тій дисгармонії в природі людини, яка з'явилася після здійснення гріха Адамом, що привела до того, що чуттєве начало в людини, в ідеальній його природі призначене підкорятися вищим началом, і перш за все розуму, бере гору: «Гріхопадіння полягало в тому, що людина відвернулася від Бога, свого прототипу, звернула до того, що було нижчим її, до матеріального буття, і підкорилася останньому». В результаті цього порушилася гармонія людського єства, душа підкорилася тілесному началу і втратила свою цілісну простоту, і тому людина втратила здатність споглядати духовний світ, тобто втратила істинну віру. Але при цьому людина опинилася в такому стані, коли сама вона своїми силами вже не може повернути себе в першозданний стан, як би він цього ні хотів, бо в результаті гріхопадіння змінилася природа, тобто єство людини. Людина, звичайно ж, може хотіти повернутися в одвічний стан, і може мати віру початкову, але отримати істинну віру своїми силами вона не в змозі, бо це означало б зміну природи людини. Така віра може бути дана лише Богом у відповідь на молитовні прохання і благочестиве і праведне життя людини. Істинна віра, за православним вченням, завжди дається тільки в Церкві по благодаті Божій. Так можна розуміти багато в чому таємничу фразу, вимовлену батьком біснуватого отрока: «Вірую, Господи! допоможи моїй невірі» (Мф. 9, 24) [1]. Інакше кажучи, у батька є віра початкова, «від слухання», але істинної віри, яку може дати тільки Бог, у нього немає. І саме її він просить у Христа, Який, сполучаючи в Собі природу і божественну, і людську, виявляє приклад тієї досконалої віри, до якої повинна прагнути людина, віруючи в Христа. Христос дає людині дар віри, скасовуючи відбиток першородного гріха, так що в людині знов знаходиться втрачена єдність її природи. Результатом цієї віри є любов до Бога: «від збирання воєдино навкруги божественних [речей] і єднання душевних сил, тобто сили розумової, жадаючої і ярої, і народжується любов. Унаслідок цієї любові і відображають у [своїй] пам'яті красу Божественної зрілості ті, хто отримав вже через благодать рівність з Богом».

Таким чином, для східного богослів'я істинна віра – це, перш за все, природний стан людини. Віра часто порівнюється отцями Церкви з тілесним зором: так само як природно для людини бачити зовнішній світ, а сліпота – це хвороба, так і віра в Бога так само природна для людини, а невіра – це спотворення, результат дії першородного гріха. Саме цей безпосередній досвід, який дається по благодаті Божій, відання цнотливої душі (душі, що оперує серцем, а не розумом або відчуттями) не тільки дає людині суб'єктивну упевненість в бутті Бога, тобто віру, яку і повинен мати православний християнин, але і є шлях до дійсного обожіння, до єднання з Богом, або, як пише Єпіфанович С.Л.,: «до премисленного акту безпосереднього пізнання Божества в священному екстазі».

Отже, східне православне богослів'я дивиться на проблему віри дещо в іншому ключі, ніж західне. Якщо для західного типу богослів'я, як відзначає А.І. Бриліантов, було понад усе характерне суб'єктивістське, психологічне розуміння віри, то для східного – онтологічне. Проте слід зазначити, що і східні отці Церкви не виключали психологізму в розумінні віри, розуміючи, що подвиг віри можливий лише при вільному діянні людини, але вважали подібну віру лише початковим її станом.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета канонические в русском переводе с параллельными местами [Текст] /Издание Миссионерского Общества «Новая жизнь – Советский Союз» «Кэмпус Крусейд Фор Крайст». – СССР. – 1991. Перепечатано с Синодального издания, 1220 с.

2. Буайе Ж.Ф. «Империя Муна». Издательство политической литературы, М. 1990г. – 352 с.

3. Булгаков С. Свет невечерний. Сергиев Посад, 1917. С. 6-7.

4. Ветошкин А. П. Духовно-нравственная экономика [Текст]: монография/ А. П. Ветошкин, Н. А. Каратеева, А. М. Миняйло. - Екатеринбург: Издательство УрГУ, 2008. – 702 с.

5. Гегель Г. В. Ф. Философия религии [Текст]: Собр. соч. в 2 т. Т. 2. / Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль. - 1977. - С. 255.

6. Давыденков О. (Иерей) Догматическое богословие [Текст] / О. Давыденков. – Полтава: Изд-во Духовного училища Полтавской епархии УПЦ. - 2000.- 450 с.

7. Даль В. Толковый словарь живого великоруського языка [Текст]: в 2 т. Т. 2. / В. Даль. - М. - 1978.

8. Данилевский Н. Я. Россия и Европа: Взгляд на культурные и политические отношения Славянского мира к Германо-Романскому [Текст] /Н. Я. Данилевский. – М, 2003. – С. 95 - 126.

9. Кант. И. Соч. в 6 т. Т. 6. [Текст] / И. Кант. - М.: Мысль. - 1964. - C. 351.

10. Коржевский Вадим (Иерей) Пропедевтика аскетики. Компендиум по православной святоотеческой психологи [Текст] /Вадим Коржевский. – М.: Центр Информационных Технологий Информатики и Информации, 2004. – 648 с.

11. Кураев А. «Все ли равно как верить?». Издательство Братство святителя Тихона, М. 1994г. – 174 с.

12. Лега В. П. История античной философии православный Свято-Тихоновский Богословський институт [Текст] / В. П. Лега– М.: Изд. Свято-Тихоновского Богословского Института, 2004. - с.76.

13. Лоргус А. Православная антропология [Текст]: курс лекций. Вып. 1/ А. Лоргус. - М.: Граф - Пресс, 2003. - 216 с.

14. Лука Войно-Ясенецкий свят. Наука и религия [Текст] / Лука Войно-Ясенецкий. – М.:Троицкое слово, 2001. – 320 с.

15. Мень А. Магизм и единобожие [Текст] / А. Мень. – М.: Изд-во «Эксмо», 2005. – 704 с.

16. Митрохин Л.Н. «Религии «Нового века», М.: Советская Россия, 1985г. – 157 с.

17. Назаров И.В. Свобода против закона: цивилизация на весах спасения [Текст] / И.В.Назаров – Киев.: ПАРАПАН, 2008. – 224 с.

18. Нефедов Геннадий Протоиерей Основы христианской нравственности [Текст] / Г. Нефедов. – М.: Паломник, 2006. – 288 с.

19. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины Издание Сретенского монастыря, Москва, 2004, с.432

20. Св. равноапостольный князь Владимир и Крещение Руси Епископ Александр (Милеант) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www. orthedu.ru/books/vladimir.htm

21. Сурожский П. Антоний митр. О встрече. [Текст] / Антоний Сурожский - Клин: Фонд «Христианская жизнь», 2003. - С. 93 - 94.

22. Тойнби А. Дж. Постижение истории [Текст] / А. Дж. Тойнби. – М.: Прогресс, 1991 – 736 с.

23. Тростников В. Н. Основы православной культуры: Лекции [Текст] в 3 ч. / В. Н. Тростников. – Ульяновск: ОАО «ИПК Ульяновский Дом печати», 2009. – 432 с.

24. Тростников В. Н. Православная цивилизация. Исторические корни и отличительные черты [Текст] / В. Н. Тростников. – Издательский дом Никиты Михалкова «Сибирский Цирюльник». – М., 2004. – 271 с.

25. Фейербах. Л. Сущность христианства [Текст]: соч. в 2 т. Т. 2. / Л. Фейєрбах // Избранные філософ. - М.: Политлитература, 1955. - С. 30 - 41.

26. Фихте И. Х. О достоинстве человека [Текст]: собр.соч. в 2 т. Т. 1. / И. Х. Фихте. - СПб.: Мифрил, 1993. – 337 с.

27. Франк С. Психоанализ как мировоззрение [Текст] / С. Франк. – Париж: «Путь», 1930. – Вип. 25

28. Ханингтон С. Столкновение цивилизаций [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://lib.rus.ec/b/79038

Дата добавления: 2014-12-07