Інтелект

ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ

У кожен конкретний момент на людину впливає ряд об'єктів зовнішнього і внутрішнього світу, і вона не в змозі сприймати їх, відповідаючи одночасно на всю цю масу подразників. Концентрація психічної діяльності на чому-небудь одному (рідше об'єктів уваги буває два і більше) сприяє більш глибокому проникненню в суть явища, предмета.

Увагою називається спрямованість психіки на визначені об'єкти, зосередженість на них.

Увага може бути і короткочасним процесом, і тривалим станом. Вона може бути спрямована на предмети і явища зовнішнього світу (зовнішній напрямок) і на процеси, що відбуваються усередині нашого тіла, образи, думки і почуття (внутрішній напрямок). Від збереження уваги, повноти і досконалості її окремих властивостей залежать відчуття і сприйняття, запам'ятовування і відтворення, розумові процеси, діяльність людини й у кінцевому рахунку сама наша свідомість.

Особистість (людина) може бути уважною, неуважною і розсіяною.

Неуважність першого типу є неуважність, обумовлена легкою мимовільною переключаємістю малоінтенсивною увагою. Цей вид неуважності властивий дошкільнятам і астенізованим людям (хворим), в тому числі й у результаті перевтоми, порушення дихання, невірного виховання.

Неуважність другого типу, навпаки, визначається високою інтенсивністю і важкою переключаємістю внутрішньоспрямованою увагою. Це - тип "неуважності вченого", зосередженого на своїх думках. У хворих він властивий особам зі зверхцінними і нав'язливими думками.

Неуважність третього типу визначається не тільки досить слабкою інтенсивністю концентрації уваги, але ще більш слабкою її переключаємістю. Така увага часто спостерігається в клініці і, зокрема, в умовах кисневого голодування.

Різні якості і властивості уваги, що мають в основі тип нервової системи і розвинуті в тому або іншому ступені протягом життя і діяльності людини, піддаються змінам майже при всіх соматичних і нервово-психічних захворюваннях.

Інтелект як пізнавальна діяльність людини включає вже придбаний досвід (знання) і здатність до подальшого його придбання і застосування на практиці.

Інтелект завжди розглядається (як і розум, рівень знань) в безпосередньому зв'язку з мисленням. Однак інтелект узагальнює всі пізнавальні процеси: увагу, мислення, пам'ять і, не будучи самостійною функцією або тим більше відмежованим від інших психічним процесом, завжди повинен розглядатися тільки комплексно.

Значення інтелекту особливо велике саме для медичної психології. В патології зустрічаються такі випадки, коли в наявності відносна збереженість асоціативного процесу, порівняно непорушена здатність до суджень, висновків, а пізнавальні можливості людини все-таки різко знижені. В одних випадках це може бути пов'язане з порушеннями пам'яті, уваги, в інших - із зменшенням первинного обсягу знань, навичок, нездатністю поповнювати свій досвід, здобувати нові знання. Рівень пізнання навколишнього при цьому безсумнівно знижується, однак це зниження не супроводжується настільки ж вираженими змінами розумового процесу як такого. Наприклад, при різко вираженій гіпертермії істотних розладів інтелекту може і не бути, однак порушення формального мислення майже обов'язкові. Навпаки, при зниженні інтелекту в зв'язку зі струсом головного мозку мислення відбувається з дотриманням законів логіки, без значних відхилень у змісті, темпу і цілеспрямованості. В силу цього виділення інтелекту необхідно для більш пильного і докладного вивчення порушень психічної діяльності відповідних хворих.

В практичній роботі лікареві і медичному психологові, приходиться мати справу з людьми, в яких відмічається недостатність інтелекту. Вона може бути або вродженою або рано (протягом перших трьох років життя) набутою (недоумство - олігофренія різних ступенів), або набутою в більш пізньому віці (недоумство - деменція - часткове (парціальне) або повне) у результаті різних захворювань. Найбільш глибокі враження інтелекту спостерігаються в неврологічній і психіатричній клініках, де вивченню цієї психічної функції приділяється особлива увага.

Відповідно до визначення, даного Г.Є. Сухарєвою, під олігофреніями розуміють групу хворобливих станів, що розрізняються за своїм походженням, механізмами розвитку і клінічними проявами, але яким властиве загальний психічне недорозвинення з перевагою інтелектуального дефекту і відсутність прогредієнтності. В залежності від того, відома або невідома причина розумової відсталості, розрізняють недиференційовані і диференційовані форми олігофреній, причому кількість останніх неухильно зростає в міру поглиблення вивчення цього стану.

Недоумство має визначені особливості в залежності від хвороби, якою воно викликано. В одних випадках психічний дефект, що утворився, все-таки дозволяє пацієнтові виявляти до відомого ступеня критичну позицію стосовно свого стану, в інших - така критичність і усвідомленість хвороби відсутні. До деменції можуть призводити шизофренія, епілепсія, а також органічні захворювання головного мозку (старечі психози, сифілітичні поразки, судинні і запальні захворювання головного мозку, важкі черепно-мозкові травми).

Крім олігофреній нерідко зустрічаються стійкі затримки психічного розвитку у вигляді психічного інфантилізму.

Психічний інфантилізм — незрілість особистості з переважним відставанням у розвитку емоційно-вольової сфери і збереженням дитячих якостей особистості. У дітей психічний інфантилізм виявляється в збереженні рис поведінки, властивих більш молодшому вікові. Але в ранньому віці ознаки емоційно-вольової незрілості і зниження рівня поведінкових мотивацій виявляються з працею. Тому про психічний інфантилізм власне кажучи можна говорити лише починаючи зі шкільного і підліткового віку, коли властиві психічному інфантилізмові особливості починають виступати більш чітко. Досить типовими для дітей цього віку є перевага ігрових інтересів над навчальними, нерозуміння і неприйняття шкільної ситуації і пов'язаних з нею дисциплінарних вимог, що призводить до соціальної і шкільної дезадаптації.

На відміну від розумово відсталих у дітей з інфантилізмом відзначається більш високий рівень абстрактно-логічного мислення, вони здатні використовувати допомогу в розумовій діяльності, переносити засвоєні поняття на нові конкретні задачі й об'єкти, більш продуктивні в самостійних видах діяльності.

Дата добавления: 2014-12-27