Роль стресу у виникненні психосоматичних розладів

В даний час інтерес до психосоматичної проблеми особливо великий, оскільки з другої половини XX в. різко зросло навантаження на нервову систему людини, на його психіку. Це пов'язано з тим, що більшість людей проживає у великих містах, одержуючи величезну кількість надлишкової інформації. Бурхливий розвиток науки і техніки, насиченість міжособистісних відносин, збільшення темпу життя вимагають від людини підвищеної психоемоційної напруги. Часті стресові ситуації можуть стати причиною порушень нервово-психічного здоров'я.

У сучасній науці велике місце належить проблемі стресу.

Стрес — це сформована в процесі еволюції загальна неспецифічна адаптаційна реакція у відповідь на дію стресогенних факторів (Sе1уе Н., 1936). Хронічний стрес супроводжується зниженням неспецифічної резистентності і є неспецифічною основою цілого ряду захворювань.

Моделлю, яка допомагає пояснити розвиток біологічної декомпенсації в умовах стресу, є загальний адаптаційний синдром – поняття, яке було введено Г. Сельє. Він стверджував, що розвиток реакції організму на тривалий та надмірний стрес зазвичай включає три фази:

a. Реакція тривоги, при якій активується захисні сили організму шляхом підвищення тонусу вегетативної нервової системи.

b. Стадія опору, на якій біологічна адаптація сягає максимуму з точки зору задіяних ресурсів організму.

c. Стадія виснаження, коли ресурси організму виснажені і здатність до опору знижується на стільки, що подальше перебування в умовах стресу маже закінчитись хворобою, або ж смертю.

Взаємовідносини між людиною та оточуючим світом здійсню­ються по механізмам психологічної адаптації, що мають наступні стадії:

1. Фізіологічна адаптація, що характеризується адекват­ним реагуванням на навколишні події, причому мотиви зро­зумілі, а мета є досяжною.

2. Напружена адаптація виникає у відповідь на будь-які сильні подразники, є короткочасною, при цьому людина відхи­ляється від поставленої мети, відбувається зміщення мотивів. Це проявляється емоційною напругою, загостренням рис особис­тості, безсонням, втратою апетиту, зниженням настрою. Ця адаптація не є хворобливим станом.

3. Патологічна адаптація (дезадаптація) виникає в надз­вичайних обставинах. Це завжди розлад, конфлікт, серйозна психічна травма. Такий зрив адаптації може викликати суїци­дальні дії, психогенні та психосоматичні захворювання.

В залежності від характеру дії на людину, виділяють:

1) біологічний стрес, або системний - виникає при от­руєннях, фізичних травмах, запальних процесах, соматичних захворюваннях,

2) психологічний стрес - виникає внаслідок негативних переживань і завжди охоплює емоційну сферу - це емоційний стрес, що нерідко сприяє зниженню життєдіяльності організму. Це призводить до розвитку психосоматичних захворювань та психогенних розладів. Основні причини психогенного стресу: інтраперсональні та інтерперсональні конфлікти, соціальні чинники.

Однією з форм стресу є фрустрація - психічний стан гост­рого переживання, що виникає внаслідок нездоланних перешкод на шляху до своєї мети. Таким чином, фрустрація - це завжди конфлікт між актуально значимою потребою і неможливістю її здійснити. Це один з найбільш поширених і важких станів, що призводить до депресії, тривоги, суїцидальних вчинків. При розвитку психосоматичних порушень важливу роль відіграє те, що при емоційному стресі відбуваються зміни у всій багаторівневій системі регулювання психофізичних співвідношень. На різних рівнях цієї системи регулювання здійснюється переважно психологічними або фізіологічними механізмами. При формуванні психосоматичних розладів істотні зміни відбуваються на кожному із взаємозалежних рівнів.

Вплив стресу на діяльність внутрішніх органів, у тому числі на імунні й обмінні процеси, підтверджено даними численних клінічних і експериментальних досліджень. Однак психотравмуючі події, є лише однієї складовою патогенезу психосоматичних розладів. Значима роль у формуванні психосоматичних захворювань належить також особистісним властивостям.

Під впливом психотравми виникає альтернатива:

- У цей період стресостійка людина залишається здоровою

- Захворіє невротичним розладом

- Захворіє психосоматичною хворобою (якщо не може дозволити собі невротичний тип реагування, демонстрацію тривоги і страху)

Механізм психологічного захисту.

Уявлення про механізми психологічного захисту сформувались в рамках психоаналітичного напрямку в психології. Уявлення про психологічний захист було введено З. Фрейдом. Захисні механізми – це адаптивні механізми, які спрямовані на редукцію патогенної емоційної напруги, при цьому захищаючи особистість від болючих почуттів та подальшого розвитку психологічних та фізіологічних порушень.

Всі захисні механізми володіють двома загальними характеристиками:

По-перше – вони, як правило, без свідомі. По – друге, вони спотворюють, заперечують та фальсифікують реальність. Механізми психологічного захисту розрізняються за ступенем зрілості. Так, найбільш інфантильними, незрілими механізмами вважаються витіснення та заперечення – вони характерні для маленьких дітей, а також для самого соціально-незрілого типу особистості – істероїдного. Витіснення є однією із центральних відмінностей особистості хворих на істеричний невроз та істероїдну форму психопатії. Підлітковому віку більш властиві механізми, які займають проміжне положення за ступенем зрілості: ідентифікація та ізоляція. До найбільш зрілим механізмам відносяться сублімація, раціоналізація, інтелектуалізація.

1. Витіснення. Це механізм психологічного захисту, за допомогою якого, неприйнятні для особистості імпульси (бажання, думки, почуття), які викликають у неї тривогу, стають без свідомими. При витіснення змістовний бік психотравмуючої ситуації не усвідомлюється, а емоційна напруга, яка викликана саме цією психотравмою, сприймається особистістю як немотивована тривога.

2. Заперечення – механізм психологічного захисту, який полягає в запереченні, неусвідомлені (відсутності сприйняття) певної психотравмуючої обставини. В якості механізму психологічного захисту заперечення реалізується при любих зовнішніх конфліктах та характеризується вираженим спотворенням сприйняття реальності, коли індивід не сприймає інформацію, яка суперечить його основним установкам, уявленням про світ і самого себе.

3. Реактивні утворення. До реактивних утворень відноситься заміна „Его” – неприйнятних тенденцій на прямо протилежні. Наприклад, перебільшена любов дитини до одного з батьків може бути перетворенням соціально недопустимого почуття ненависті до нього. Жаль або ж турботливість можуть розглядатися як реактивні утворення по відношенню до без свідомої жорстокості, сухості або ж емоційної байдужості.

4. Регресія – повернення на більш ранню стадію розвитку, до більш примітивних форм поведінки, мислення. Наприклад, істеричні реакції за типом блювоти, смоктання пальців, надмірна сентиментальність у дорослої людини використовуються, коли „Его” не в змозі прийняти реальність такою, якою вона є.

5. Ізоляція – відділення афекту від інтелектуальної функції. Неприємні емоції блокуються таким чином, що зв’язок між певною подією та її емоційним переживанням в свідомості не виступає.

6. Ідентифікація – захист від загрозливого об’єкту шляхом ототожнення себе з ним. Так, маленький хлопчик без свідомо намагається бути схожим на свого батька, якого боїться, і тим самим заслужити його любов та повагу.

7. Проекція. В основі механізму лежить процес, за допомогою якого неусвідомлені та неприйнятні для особистості почуття і думки локалізуються ззовні, приписуються іншим людям. Агресивна людина схильна, оцінюючи сама себе як особистість сенситивну, раниму, приписувати оточуючим агресивні риси, проектуючи на них відповідальність за соціально неприйнятні агресивні тенденції.

8. Заміщення. Дія цього захисного механізмі має прояв у своєрідній розрядці пригнічених емоцій, ворожості та гніву, який спрямований на більш слабких, беззахисних (тварин, дітей, підлеглих).

9. Раціоналізація – псевдо розумне пояснення людиною своїх бажань, дій, які в дійсності викликані причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги.

10. Сублімація – психологічний захист шляхом десексуалізації первинних імпульсів та перетворення їх в соціально прийнятні форми активності. Агресивність може субліміроватись у спорті, еротизм – в дружбі.

Дата добавления: 2014-12-27