Типи акцентуацій характеру

Характер

Вияв темпераменту в поведінці

Холерик

Товариськість Активність Пристрасність Йде на ризик Надає перевагу боротьбі Допитливість Товариськість Рухливість Життєрадісність Емоційність Стійкість Почуття колективізму Повільність Сильна воля Неспішність Схильність до порядку Діловитість Наполегливість Почуття товариськості М'якість Тактовність Делікатні сть Чуйність Серйозність Міцна дружба

Загальна нестриманість

Грубість

Запальність

Здатність на безглузді вчинки

Схильність до афектів

Сангвінік

Легковажність

Розкиданість

Переоцінка себе

Безтурботність

Небажання доводити справу

до кінця

Флегматик

Млявість

Інертність

Сором'язливість

Лінь

Байдуже ставлення до людей,

до праці, до себе

Меланхолік

Замкнутість

Образливість

Пригніченість

Пихатість

Скритність

Характер — це сукупність індивідуально-своєрідних психіч­них властивостей, у яких виявляються способи поведінки людини та способи її емоційного реагування.

Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливос­тей особистості, що формуються та виявляються у діяльності та спілкуванні, яка обумовлює типові для цієї особистості способи поведінки та системи відносин.

Основні групи рис характеру

1. Риси, які виражають ставлення до колективу і до окремих
людей (відвертість, товариськість, прагнення влади,...)

2. Риси, які виражають відношення до праці (добросовісність,
працьовитість,...)

3. Риси, які виражають відношення до речей (охайність,
неохайність,...)

4. Риси, які виражають ставлення до самого себе (самолюбство,
пихатість, зарозумілість,...)

Характер формується як наслідок: виховання; соціалізації; діяльності людини.

Характер НЕ залежить від спадковості. Основа характеру — темперамент.

інтелектуальні кмітливість винахідливість впевненість

емоційні вразливість експансивність гарячкуватість інертність життєрадісність

Риси характеру вольові

витримка

рішучість

Інтенсивність вияву характеру

дисциплінованість

1 - зона середніх характерів 2 - акцентуативні характери 3 - психопатія

а - схована акцентуація б- відкрита акцентуація

Якщо вияв тієї чи іншої риси досягає межі граничних величин, виникає акцентуація — крайні варіанти норми як результат підсилення його окремих рис.

За А.Е. Личко За К. Леонгардом

Гіпертимний Циклоїдний Лабільний Астено-невротичний Сензитивний Психоастенічний Шизоїдний Епілептоїдний Істероїдний Нестійкий

Гіпертимний

Циклоїдний

Лабільний

Астено-невротичний

Сензитивний

Тривожно-педантичний

Інтровертований

Збудливий

Демонстративний

Нестійкий

"Я - концепція"

Установка — позитивна чи негативна оцінювальна реакція на що-небудь чи кого-небудь.

Установка — переконання, яке може бути як істинним, так і хибним;

емоційне ставлення до цього переконання; відповідна реакція, яка може виражатися в поведінці.

Установки обумовлюють вчинки людини. "Я - концепція" — стійка система установок особистості, спрямована на самого себе, що виявляється у самооцінках, по­чутті поваги до себе, рівні прагнень.

Структура "Я - концепції"":

1. Образ "Я -уявлення" індивіда про самого себе;

2. Самооцінка;

3. Конкретні дії, які можуть бути викликані
образом "Я" та самооцінкою.

Функції "Я - концепції": слугує досягненню внутрішньої

узгодженості особистості визначає інтеоризацію досвіду є джерелом очікування

Я хороший -ти хороший

Я поганий -ти поганий

Я поганий -ти хороший

Я хороший -ти поганий

Можливі чотири види установок щодо себе та оточуючих:

"Я хороший — ти хороший". Це найбільш моральна та про­дуктивна установка, оскільки в більшості випадків нам роб­лять зло ненавмисно, а через непорозуміння, в силу своєї моральної незрілості. Люди з цією установкою знають собі ціну і очікують, що інші віддадуть їм належне. Вони думають і працюють конструктивно.

"Я хороший — ти поганий". Ця установка характерна для тих, хто не здатен до конструктивного самоствердження. Вони перекладають свої проблеми на інших і намагаються у разі невдачі знайти "цапа-відбувайла" серед колег та підлеглих, ви­хлюпнути на них свої негативні емоції. У цьому випадку уявне самоствердження проходить завдяки приниженню інших, що є аморальним і малопродуктивним.

"Я поганий — ти хороший". Така установка типова для людей з комплексом неповноцінності, які відчувають себе без­силими у порівнянні з іншими. Вони часто намагаються уни­кати тісних контактів з оточуючими або "прилипають", як па­разити, до сильних особистостей. Часто такі люди перебувають у стані депресії.

"Я поганий — ти поганий". Ця установка призводить до саморозладу особистості, породжує почуття безнадії і втрати інтересу до життя. Люди з такою установкою дратівливі, мо­жуть впадати в тяжку депресію, їхня поведінка непередбачу-вана. Вони ходять по замкненому колу і нікуди не приходять.

Навички та здібності, притаманні людям з оптимальним рівнем самосхвалення:

1. Вірність своїм принципам, незважаючи на протилежні
думки інших, у поєднанні з достатньою гнучкістю та вмінням
змінити свою поведінку, якщо вона помилкова.

2. Здатність діяти за власним розсудом, не відчуваючи
провини або жалю в разі несхвалення з боку інших.

3. Здатність не витрачати часу на надмірне занепокоєння про
завтрашній чи вчорашній день.

4. Уміння бути впевненим у власних здібностях, незважаючи
на тимчасові невдачі та скруту.

5. Дещо невимушеність у спілкуванні, вміння як відстоювати
свою правоту, так і погоджуватися з думкою інших.

6. Уміння приймати компліменти та похвалу без удаваної
скромності.

7. Уміння чинити опір.

8. Здатність розуміти свої та чужі почуття, вміння стримувати
свої пориви.

9. Здатність знаходити вдоволення у найрізноманітнішій
діяльності, включаючи роботу, гру, спілкування з друзями,
творче самовираження та відпочинок.

10. Чутливе ставлення до потреб інших, дотримання прий­
нятих соціальних норм.

11. Уміння знаходити в людях хороше, вірити в їхню поряд­
ність, незважаючи на їхні недоліки.

6. Описуючи характер тієї чи іншої людини, завжди вказують від­
мінні, лише їй притаманні властивості. Очевидно, при цьому мають
на увазі ступінь їх відхилення від складових якогось "ідеального"
характеру. Так, судження "чуйний, але не наполегливий" вказує на
близькість першої властивості до ідеальної і віддаленість від неї другої.

Про що свідчить це явище? Чи існує ідеальний характер у реальному житті?

7. Група студентів мала охарактеризувати свого товариша, користую­
чись лише прикметниками. У результаті було отримано такий ряд слів:
стриманий, серйозний, емоційно стійкіш, сумлінний, ініціативний,
чутливий, чуйний, творчий, активний.

Які з цих слів описують характер, а які темперамент? Як це можна визначити?

8. Народна мудрість говорить: "Посієш вчинок - пожнеш звичку,
посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю".

Про яку закономірність становлення характеру тут ідеться? Чи має вона наукове об'рунтування?

9. Д. Волкогонов у роботі "Ленін: політичний портрет" так характери­
зує В.І. Леніна за часів громадянської війни: "Ленін був людиною зовні
дуже м'якою, добродушною, часто весело посміхався, любив тепло до­
машніх тварин, був здатний на сентиментальні спогади, проте коли
йшлося про класові, політичні питання, весь перевтілювався. Він
одразу ставав жорстким, безкомпромісним, нещадним, мстивим."

Як можна пояснити такий характер? Можливо, тут йдеться про два різні характери?

10.Тетяна К., староста студентської групи, користується повагою і авторитетом у переважної більшості однокурсників. її поважають за відповідальність, принциповість, скромність, дисциплінованість. То­варишів дивують її конспекти без єдиної помарки, завжди обгорнені підручники, різнокольорові закладки. Однак є й такі, кого дратує акуратність і організованість дівчини: вони вважають, що у такий спосіб вона маскує слабкі сторони своєї особистості.

Що можна сказати про характер цієї студентки? Чи може він маскувати її особистість?

Тема 7. Спілкування

Спілкування — багатоплановий процес розвитку взаємин між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну так­тику і стратегію взаємодії, сприйняття і розуміння суб'єктами один одного та породжує потреби спільної діяльності.

Функції спілкування:

інформаційна емоційна

регулятивна координаційна

спонукальна

Види спілкування
за змістом		■ за типом "аудиторії"'		і з позиці)' відносин між учасниками
- побутове та ділове		- діалог "Я-Я"		- рольове
				(рівні соціальних
- професійне		- спілкування		ролей: "начальник
		"Я-Вони"		- підлеглий" тощо)
- наукове		(у малій групі)
				-ділове
- політичне		- спілкування		(спрямоване на
		із загалом		досягнення
- інформаційно-		("Ми-Ми")		предметної'
комунікативне				домовленості)
				- міжособистісне
				(беруть участь
				обоє людей)

Стилі спілкування:

гуманістичний (повага до особистості); агресивний (досягнення результату шляхом тиску); відчужений (збереження емоційної дистанції); маніпулятивний (досягнення власної мети за рахунок інших). При спілкуванні важливим є:

технологія впливу — сукупність відомостей, як певним чином

отримати очікуваний результат; техніка — сукупність прийомів і засобів.

Дата добавления: 2015-03-31