Організаційні (адміністративні) метоли управління

Організаційні (адміністративні) методи посідають особливе місце в системі управління. Відображуючи взаємодію об'єктів і суб'єктів управління та дослі­дження власної мотивації, вони характеризують весь механізм адміністратив­ного впливу на керовані об'єкти.

Суть організаційних (адміністративних) методів управління полягає у ви­значенні специфіки взаємин між керівниками і підлеглими в процесі виробни­цтва; встановленні прав, обов'язків і відповідальності посадових осіб, ланок управління і кожного працівника, які закріплюються посадовими інструкціями, положеннями про функції і завдання різних ланок управління; забезпеченні персональної відповідальності працівників за виконання постанов, розпоря­джень вищестоящих органів управління; визначенні формування організа­ційної структури управлінського апарату; виробленні управлінських рішень.

Організаційні (адміністративні) методи не можна протиставити економіч­ним, які не мають свого особливого механізму здійснення. Тому багато актів управління — постанови, інструкції, рішення управлінських органів, які за формою є організаційними методами, мають економічний зміст, регламенту­ють економічні відносини, є механізмом здійснення економічних методів.

Організаційні (адміністративні) методи управління реалізуються у формі організаційного проектування; організаційного регламентування; органі­заційного нормування та розпорядницької дії. Своїми особливими прийома­ми і формами вони покликані вирішувати основні завдання, що стоять перед колективом підприємства, — створювати споживні вартості, досягати ефек­тивності виробництва на основі підвищення продуктивності праці. їхня ме­та — формувати оптимальні для даних умов виробництва керуючу і керовану системи.

Організаційний вплив на керовану систему здійснюється як у процесі її ство­рення, так і в процесі вдосконалювання.

Організаційне проектування передбачає проектування організаційної структури виробництва й управління; розробку комплексних господарсько-роз­рахункових положень на підприємствах за всіма ступенями управління (хто за що відповідає, хто має право приймати рішення, право контролю,оскар­ження тощо); організацію робочих місць робітників і службовців; проектуван­ня автоматизованих систем управління; організацію системи документообігу і діловодства.

Організаційне проектування — це складна і відповідальна ділянка роботи на підприємстві. Воно потребує великих затрат часу і коштів, тому здійснюва­ти його відразу (в комплексі) дуже складно. У зв'язку з цим доцільно послідов­но проектувати окремі локальні системи (наприклад, спочатку проектують організаційну структуру управління, потім систему документообігу і діловод­ства та ін.).

Організаційне регламентування — це визначення статусу, повноважень, відповідальності та правил функціонування органу управління, завдань і меж діяльності кожного елемента організаційної структури. Воно визначається єди­ною системою управління в державі й виходить із принципів єдності системи управління на всіх рівнях ієрархії. Державні органи визначають межі управ­ління на кожному рівні.

У положенні про підприємство найяскравіше виражені державні правові акти організаційного регламентування. Тут визначені межі управління на кож­ному його рівні, місце підприємства в системі суспільного виробництва, що є основою для організаційного регламентування на підприємстві в керуючій і керованій системах.

У положенні про лінійні та функціональні ланки управління визначають і закріплюють функції та відповідальність між підрозділами лінійного і функ­ціонального апарату управління, їхні взаємовідносини, склад посадових осіб, порядок виконання найважливіших процесів їхньої роботи.

Організаційна структура підприємства визначає взаємозв'язок і залежність функціональних і лінійних підрозділів та керованої системи підприємства.

У положенні про окремих осіб визначають і закріплюють функції, права, обов'язки та відповідальність усіх працівників підприємства.

За доброї організації управління виробництвом кожен працівник повинен добре знати коло своїх обов'язків, прав і відповідальності, а це означає, що вони мають бути правильно визначені (хто має право приймати рішення, право кон­тролю і т.д.). Це підвищує самостійність начальників відділів і філій, майстрів та інших працівників у вирішенні питань управління й водночас полегшує ство­рення автоматизованих систем управління.

Організаційне нормування — один з основних видів організаційного впли­ву на підприємстві, який полягає у розробці та вдосконалюванні нормативно­го аспекту господарювання підприємства. Воно визначає нормативи чисель­ності управлінського персоналу, штати, схеми, структури управління, катюгорізацію керованих об'єктів, тобто нормує різні види діяльності щодо управлін­ня і виробництва.

У керуючій системі — це визначення функцій управління (права та обо­в'язки підприємства), нормативів штатів, правил внутрішнього розпорядку, прийому на роботу, звільнення з роботи та ін.

В управлінській системі — це визначення технічних нормативів (стандартів, креслень, нормалей); технологічних нормативів (методів і режимів обробки, тривалості коленої операції, порядку і послідовності виготовлення продукції); нормативів спільної праці, які визначають співвідношення різних категорій працівників, тарифні розряди, оклади, ставки, шкали преміальної системи, тривалість робочого дня для кожного виду робіт, розміри статусів; економіч­них нормативів витрачання матеріалів, трудомісткості виробів, рентабельності, фондовіддачі та інших економічних показників.

Організаційне нормування складається з нормативів господарювання під­приємства і нормативів керуючої та керованої систем.

Розпорядницька дія спрямована на усунення відхилень, виявлених у про­цесі контролю виробничо-господарської діяльності підприємства. Вона спи­рається на методи організаційного впливу і становить повсякденне оперативне забезпечення злагодженої роботи усіх підрозділів та органів управління; її оформляють у вигляді наказів, розпоряджень і вказівок. Вони можуть бути в письмовій або усній формі й завжди мають ґрунтуватися на відповідних органі­заційно-розпорядницьких актах.

Наказ — це письмова або усна вимога керівника до підлеглих виконати певне завдання із зазначенням термінів виконання або інших особливостей. Накази видають тільки керівники підприємств на підставі юридичного права. Вони є важливим засобом оперативного керування роботою підрозділів і під­приємства в цілому. Накази можуть видаватись як з особистих ініціатив керів­ника, так і як виконання постанов, наказів і розпоряджень вищих органів.

Усі накази можна поділити на дві великі групи: накази, що торкаються за­гальних і організаційних питань управління виробництвом, і накази по особо­вому складу, або кадрові накази.

Розпорядження — це письмова або усна вимога до підлеглих при вирішенні окремих питань. Видають їх тільки функціональні керівники (начальник функ­ціонального підрозділу в межах наданого права). Наприклад, головний еко­номіст видає розпорядження по планово-економічному відділу.

Розпорядження керівника функціонального підрозділу не має суперечити наказові керівника підприємства та розпорядженням інших функціональних підрозділів. Від наказу воно відрізняється тим, що його можна оскаржити у директора підприємства.

Розпорядження розраховані на визначений термін, після закінчення якого їх дія припиняється.

Усна вказівка — це одна з форм впливу, якою найчастіше користуються керівники нижніх рівнів управління (майстри, бригадири).

Розпорядницька дія (наказ, розпорядження, усна вказівка) неодмінно по­требують контролю і перевірки виконання. Тут має бути чітко визначено: кому виконувати, як виконувати, кого і за що стимулювати або карати; терміни ви­конання і хто відповідає за виконання.

Постанови і протоколи — різновид розпорядницьких документів. Вони часто використовуються у практиці управління автотранспортним підприєм­ством, громадськими організаціями, конференціями, зборами, радами.

Протоколом називають документ, у якому чітко і в лаконічній формі засвід­чується певний факт. Вони оформляються у процесі роботи нарад.

Діловий лист є найбільш поширеним інформаційно-довідковим докумен­том. За допомогою ділових листів відбувається обмін інформацією між підприєм­ствами. Ділові листи складають практично всі працівники управління під­приємства.

Листи і телеграми потребують відповіді з боку тих, кому вони адресовані.

Реквізити — обов'язкові дані, які мають бути проставлені у документі згідно з відповідними вимогами. Головними реквізитами є назва документа, дата, підписи, грифи затвердження або узгодження та ін. Совокупність усіх реквізитів називається формуляром документа.

Дата добавления: 2015-05-08