Поняття світогляду, історичні типи світогляду

Саме слово світогляд включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть розмову астрономи та фізики, а той, в якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини (або людським універсумом).

В загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. Отже, світогляд постає формою загальнолюдського самовизначення в світі.

Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі світ, і себе самих.

Світогляд це найважливіший фактор ненасильницького об’єднання суспільства. Суспільство, де над переважною частиною існує певний світогляд (набір цінностей) здатне до існування. Складовими світогляду постають: • погляди, • переконання, • принципи, • ідеали, • цінності, • вірування, • життєві норми.

За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного освоєння світу, яка покликана:

- інтегрувати людину у світ;

- надати їй найперших життєвих орієнтирів;

- подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.

Виділяють два рівні світогляду:

- життєво-повсякденний – складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких шарів суспільства.

- теоретичний – це філософський рівень світогляду, коли людина підходить до світу з позицій розуму, діє, спираючись на логіку, обґрунтовуючи свої висновки і твердження.

Науковий світогляд виникає пізно – на етапі накопичення наукою достатньої кількості знань для відповідей на основні світоглядні питання, створення цілісної картини світу на основі наукових законів та даних спостережень, експериментів. Така картина світу виникає на основі достовірних фактів і за допомогою логічного мислення. Важливим складником наукового світогляду є філософія, що узагальнює й систематизує дані різноманітних наук, розробляє основні поняття – категорії, досліджує процес пізнання і, зокрема процес наукового пізнання. Наукове знання минуще, воно не претендує на абсолютність, однак має велику ступінь ймовірності щодо відносної істинності.

Існує три типи світогляду 1) міфологія 2) релігія 3) філософія.

Філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію – розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін.

На перший погляд може здаватися, що міфи – це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм – "злиття всього з усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін.

Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності та міфу, як розповіді про дійсність, міф і був єдиноможливою дійсністю – самою реальністю. Давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована в ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.

Подальший розвиток світобачення пішов по двох лініях – по лінії релігії і по лінії філософії.

Релігійне мислення, після міфологічного, стало першою формою осмислення людиною світу і, можливо, воно, згідно останніх наукових даних, виникло близько 40 - 50 тисяч років тому. Поява релігії була обумовлена таким рівнем і якістю людського мислення, коли людський інтелект виявився здатним відділити свою думку (у вигляді образу, слова) від оточуючої його реальної дійсності.

Релігія – форма світогляду, в якій освоєння світу здійснюється через його подвоєння на земний (природний) і потойбічний (надприродний, небесний). При цьому на відміну від науки, що теж створює свій другий світ у вигляді наукової картини природи, другий світ релігії заснований не на знанні, а на вірі в надприродні сили і їх очолюючу роль в світі, в житті людей. До того ж сама релігійна віра – це особливий стан свідомості, відмінний від упевненості ученого, яка базується на раціональних основах; у релігії ж віра реалізується через культ.

Причина релігії – залежність людей від непідконтрольних їм природних, природних і соціальних сил. Вона виступає як ілюзорне заповнення слабкості людини перед ними. Довга еволюція релігії привела до ідеї бога як розпорядника справ земних і небесних. Релігія свого часу грала позитивну роль як засіб соціальної регуляції, формування усвідомлення єдності людського роду, загальнолюдських цінностей.

Відомо, що філософське осмислення світу починається значно пізніше міфологічного і релігійного, оскільки філософське осмислення – це вищий рівень розуміння світу і цілком закономірна його пізніша за часом поява.

Загальне, що ріднить релігію і філософію, – це вирішення світоглядних проблем. Але характер підходу до цього глибоко різний. На противагу релігії з її ставкою на віру філософія завжди спиралася на знання, розум. Вже перший крок філософії полягав в пошуку єдиного у всьому, в пошуку першооснови світу не за його межами, а в ньому самому.

Дата добавления: 2015-05-08