Поняття працевлаштування. Форми працевлаштування

Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, що забезпечують трудову зайнятість населення України. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи через звернення до підприємства, установи, організації, фермерського господарства і до іншого роботодавця або за безкоштовного сприяння Державної служби зайнятості.

Згідно з чинним законодавством України можна визначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України та осіб без громадянства:

а) укладання громадянами трудових договорів в індивідуальному порядку;

б) укладання громадянами трудових договорів при організованому наборі;

в) переведення працівників за їхньою згодою на інші підприємства, в установи, організації;

г) укладання трудового договору за направленням Державної служби зайнятості України;

д) укладання громадянами трудових договорів за сприяння суб’єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян[79].

У цьому розділі будуть розглянуті питання щодо працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості та суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян у зв’язку з тим, що інші організаційно-правові форми працевлаштування будуть розглянуті в наступному розділі «Трудовий договір».

Основні правові засади організації працевлаштування населення в Україні визначені Законом України «Про зайнятість населення», КЗпП України, Положенням про державну службу зайнятості, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1993 р. № 47[80]. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 219 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних[81].

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи – загальні і спеціальні. Посередницькі функції щодо працевлаштування виконують також суб’єкти підприємницької діяльності. Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України та його органів на місцях, а також центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. До складу державної служби зайнятості входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні спеціальні бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи, організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості:

а) аналізує, прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

б) консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

в) веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

г) здійснює в порядку, встановленомум законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище у сфері зайнятості населення;

д) надає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

е) організує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

ж) надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

з) реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, у т. ч. грошову;

и) бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Крім обов’язків, Державна служба зайнятості має визначені ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення» права:

а) одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у т. ч. призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

б) розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квот прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

в) направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, і інвалідів, – відповідно до рекомендацій МСЕК, за наявності в них кваліфікації, знань та з урахуванням їх побажань;

г) направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

д) укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

е) розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

ж) оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

з) в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

и) вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

к) стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

к) компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці за умови їх працевлаштування.

Розміри витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України, рішень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

У питаннях працевлаштування населення діяльність державної служби зайнятості є посередником між громадянами, які звернулися до неї по допомогу, та роботодавцем. Її направлення є обов’язковим для роботодавців лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» (зазначалося вище), а також інвалідів у межах встановлених нормативів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то роботодавці вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою.

Як зазначає Н.Б. Болотіна, на практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін.[82] Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації в разі відмови від прийняття на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, виплати допомоги з безробіття.

Суб’єкти господарювання зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, а саме: організовувати професійну підготовку, перепідготовку тощо осіб, які підлягають вивільненню з роботи, інформувати працівників про наявність робочих місць (посад) тощо.

Відповідно до п. 4, 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форм звітності та інструкції щодо їх заповнення» від 19.12.2005 р. № 420 роботодавці зобов’язані надавати до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про заплановане вивільнення працівників, про фактичне вивільнення працівників, про найнятих працівників.

Загальні правила підготовки звітів до центру зайнятості

Детальний порядок підготовки звітів до центру зайнятості викладено в інструкціях щодо заповнення форм звітності, затверджених наказом № 420.

Звіт за формами № 3-ПН, № 4-ПН(план), № 4-ПН(факт), № 5-ПН:

o складається у двох примірниках (перший примірник подається до центру зайнятості, а другий з позначкою про реєстрацію – залишається на підприємстві);

o підписується керівником підприємства.

При складанні звітів:

· указується дата заповнення форми й ставиться печатка;

· зазначаються прізвище, ініціали, посада та номер телефону виконавця.

Деякі форми звітів можна відправляти до центру зайнятості поштою рекомендованим листом з повідомленням.

Звіти до центрів зайнятості можна подавати і через телекомунікаційні канали зв’язку, зокрема через інтернет.

Розглянемо основні нюанси, на які слід звернути увагу при підготовці та поданні звітів, з урахуванням вимог Наказу № 420.

Заповнення форми № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»

Звіт за формою № 3-ПН (див. п. 7.4 цього розділу) подається за наявності вакансій. Цей звіт до центру зайнятості можна відправити поштою.

Відомості, зазначені у звіті, використовуються центром зайнятості для інформування населення про наявність вакансій; сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості, як таких, що шукають роботу; підбору персоналу на замовлення роботодавців; оцінки поточної потреби в кадрах та організації професіональної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

При заповненні звіту спочатку необхідно визначити характеристики вакантного місця, основні вимоги до претендента на посаду та додаткові відомості, а також указати діючий телефонний номер та адресу підприємства, що подає звіт.

Графу «Характеристика вакантного місця» звіту № 3-ПН заповнюють таким чином.

У графі 1 зазначається назва професії (посади) відповідно до Національного класифікатора України ДК 003-2005 "Класифікатор професій (далі – КП).

Слід звернути увагу, що безпосередньо в інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН, затвердженої наказом № 420, містить посилання на Державний класифікатор України ДК 003-95 "Класифікатор професій», але відповідно до наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 р. № 375 на зміну зазначеному класифікатору з 1 квітня 2006 року введений новий КП – Національний класифікатор України ДК 003-2005, який є чинним на сьогодні.

У графі 2 указується код професії (посади) відповідно до КП.

У графі 3 визначається характер роботи: постійна, тимчасова, сезонна, за сумісництвом і таке ін.

У графі 4 вказується режим роботи: тривалість робочого дня в одну (дві, три) зміни, 12 годин, 24 години; змінний (гнучкий) графік роботи; відрядження; вахтовий метод організації праці; неповний робочий день (тиждень); робота вдома; робота в нічний час тощо.

У графі 5 зазначаються умови праці: важкі, шкідливі, звичайні, у приміщенні, на повітрі та ін.

У графі 6 указуються умови соціальної сфери: наявність дитячого дошкільного закладу, наявність гуртожитку, додаткова відпустка, харчування тощо.

У графі 7 указується заробітна плата (дохід), у т. ч. додаткові матеріальні заохочення.

У графі 8 "Примітка" наводяться додаткові характеристики вакантного місця. За необхідності у графі 8 зазначається назва населеного пункту (адреса), де безпосередньо відбуватиметься виконання робіт.

У графі 9 вказується необхідний стаж роботи за професією (на посаді) у роках.

У графі 10 зазначаються вимоги щодо рівня освіти претендента для заміщення вакантного робочого місця (посади). Відповідно до Законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту" встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Спеціальність (професія), яку слід вказати у графі 11, наводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями" від 24 травня 1997 року № 507.

Робітничі професії заповнюються відповідно до КП.

У графі 12 вказується освітньо-кваліфікаційний рівень відповідно до Закону «Про вищу освіту»: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Для кваліфікованих робітників указується кваліфікаційний рівень (розряд, клас, категорія), який визначається відповідно до галузевих та міжгалузевих випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Графи 13–15 заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

У графі 13 указується місце проживання.

У графі 14 наводяться додаткові навички, характеристики особи та окремі вимоги, такі як: навички роботи з комп’ютером; наявність автомобіля; наявність прав водія (із зазначенням категорії); володіння мовами (зазначається мова); рівень володіння мовами (вільний, розмовний, зі словником); наявність санітарної книжки; наявність телефону. У разі, якщо пропонується специфічна робота, яка може виконуватися виключно особами певної статі або віку, може вказуватися стать особи, що претендує на вакантне місце, та вікові обмеження.

У графі 15 наводяться відомості про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості відповідно до ст. 5 Закону «Про зайнятість населення» а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та ін.

Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами:

1 – молодь, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах і якій надається перше робоче місце;

2 – молодь, яка закінчила або припинила навчання в професійно-технічних або вищих навчальних закладах освіти і якій надається перше робоче місце;

3 – діти (сироти), які залишилися без піклування батьків;

4 – жінки, які мають дітей віком до 6 років;

5 – одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

6 – особи передпенсійного віку (чоловіки при досягненні 58 років, жінки – 53 років);

7 – звільнені з установ, що виконують покарання;

8 – звільнені з установ, що здійснюють примусове лікування;

9 – молодь, яка звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце;

10 – особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу на спеціалізовані робочі місця.

Крім того, у разі працевлаштування інваліда, пенсіонера, студента у вільний від навчання час, слід зазначити потребу в працівниках за кожною категорією цих громадян за шифрами: 11 – інваліди; 12 – пенсіонери; 13 – студенти.

Заповнення форми № 4-ПН (план)

«Звіт про заплановане вивільнення працівників»

Звіт за формою №4-ПН (план) подається не пізніше ніж за два місяці до вивільнення працівників. Приклад заповнення форми наведено у п. 7.4 цього розділу.

Зверніть увагу:

· звіт за формою № 4-ПН (план) можна подати раніше, ніж за два місяці до вивільнення працівників (за 2,5 або за 3 місяці), наприклад, у день підписання наказу про скорочення чисельності або штату працівників та письмового повідомлення працівників, яких буде звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України;

· дата звіту повинна збігатися з днем його подання до центру зайнятості, інакше відповідальна особа центру зайнятості може відмовити в реєстрації поданого звіту;

· якщо звіт подається за два місяці до запланованого вивільнення працівників, то необхідно уважно переглянути дату подання звіту та дату звільнення працівників (на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП), зазначену в наказі про скорочення чисельності або штату працівників.

Дата добавления: 2015-05-10