Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

СТРУКТУРА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ. ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ОСОБИСТІСНІ ЯКОСТІ ВЧИТЕЛЯ




Кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно націлюючи людей, які займалися цією діяльністю. Це знайшло свій відбиток у визначенні професіограми вчителя - сукупності вимог, що висуває професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психофізичних можливостей людини. Назвемо найбільш відомі підходи до визначення професіограми вчителя.

Перший підхід належить психологу К.К. Платонову, в основі якого лежить психологічна концепція особистості. Такий підхід відзначається рядом переваг: він дозволяє наочно побачити структурну модель особистості загалом, охоплює все суттєве в ній, є зручним для використання в різноманітних варіантах. До того ж він дозволяє більш чітко виділити систему вимог, що висуває до вчителя його професія. Виходячи з того, що особистість - це складне соціально-психологічне утворення, яке складається з ряду взаємопов’язаних і взаємопроникаючих підструктур (соціальної спрямованості особистості, досвіду індивіда, його пізнавальних, емоційно-вольових процесів та спадкових індивідуальних особливостей), К.К. Платонов виділяє три групи вимог:

1) вимоги до вчителя як представника суспільства і виконавця найважливішого соціального замовлення- формування особистості за допомогою своєї особистості;

2) професійна підготовленість і загальний розвиток;

3) розвиток психічних процесів майбутніх учителів.

Другий підхід до визначення професіограми вчителя ми зустрічаємо в роботах В.І. Загвязинського, С.Б. Єлканова, І.О. Синиці, Н.В. Кузьміної, які особливу увагу приділяли особистості вчителя з точки зору його професіоналізму. Цінним у такому підході є те, що велике значення надається самій особистості педагога, його інтересу до навчально-виховного процесу, справ своїх вихованців, доброзичливості, принциповості. На цій підставі у структурі вчительської діяльності виділяють такі компоненти, як: 1) конструктивний (передбачає планування, вибір змісту навчально-виховного процесу, проектування поведінки дітей і власної поведінки); 2) організаційний (включає організацію різних видів діяльності вихованців); 3) комунікативний (вимагає встановлення доцільних стосунків з учнями, керівниками закладу, іншими вчителями, батьками); 4) гностичний (має за мету вивчення фактів і явищ педагогічної діяльності, їх аналіз і пошук адекватних способів реагування).

Відомий також підхід до створення моделі діяльності педагога на основі урахування специфіки педагогічної діяльності в різних ланках системи народної освіти (професіограми вихователя дошкільного закладу, вчителя початкових класів, викладача технікуму).

У зарубіжній педагогіці має місце спроба характеризувати вчительську діяльність через послідовність службових посад, які проходять спеціалісти після закінчення навчального закладу (Д. С’юпер, Д. Крайт, П. Джордан). Це так звана теорія кар ’єр.

Щодо особистісних якостей, то сучасний науковець Н.П. Волкова до їх числа відносить: 1) вимогливість (більшість видатних педагогів обстоювала єдність вимогливості і поваги, бо саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї); 2) віру в людину (вчитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною спрямованістю, навіть, якщо ризикує помилитися); 3) справедливість (будь- які прояви несправедливості з боку педагога ранять дитячі душі, обурюють учнів і завдають непоправної шкоди справі навчання і виховання); 4) позитивну емоційну спрямованість (виявляється в умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій. Водночас учитель не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо учні його заслужили); 5) почуття міри (у стосунках з учнями неприпустимі крайнощі, що виходять за межі пристойності і педагогічної доцільності); 6) педагогічний такт (уміння обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, яка оберігає честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честь і гідність); 7) мовну культуру (є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів, які повинні відчувати в мові педагога його волю, душу, культуру); 8) авторитет (визнання учнями інтелектуальної, моральної сили і переваги вчителя).

У сучасній науково-педагогічній літературі вимоги до особистості вчителя об’єднуються у комунікативні, конструктивні, організаторські, емпатичні, сугестивні, прогностичні, гностичні.

5.СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАГАЛЬНОНАУКОВИЙ У ВИВЧЕННІ ПЕДАГОГІЧНИХ ЯВИЩ І ПРОЦЕСІВ

Системний підхід як загальнонауковий у вивченні педагогічних явищ і процесів з’явився у 80-х рр. ХХ ст. Концептуальну основу цьому підходу надала кібернетика, а точніше - загальна теорія систем Л. фон Берталанфі. У зазначений період педагоги-дослідники зверталися до поняття „педагогічна система” дуже рідко: згадки про нього знаходимо лише у працях В.П. Беспалько, Ю.К. Бабанського, Г.М. Олександрова, Ф.Ф. Корольова та деяких інших науковців. Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно виріс, і навіть в одному з підручників педагогіки його автор (П.І. Підласий) разом із загальноприйнятим визначенням предмета дослідження педагогіки називає педагогічні системи.

Узагалі поняття „система„ походить від лат. зузіет, що означає „ціле, яке складається з частин”. Тому система - це об’єднання взаємопов’язаних і розташованих у певній послідовності елементів якогось цілого утворення. Цілісність виступає суттєвою ознакою будь-якої системи, у тому числі й педагогічної. Будову цього утворення розкриває його структура. Структура процесу на відміну від структури предметів являє собою закономірний порядок зв’язку його етапів, стадій, станів. Обов’язковими компонентами педагогічної системи є такі:

-мета організації навчально-виховного процесу;

-зміст освіти і виховання;

-методи і організаційні форми навчання і виховання;

-спрямованість на досягнення позитивного результату;

-учитель;

-учні.

Цілі, що реалізовуються в педагогічних системах, утворюють певну ієрархію: цілі суспільства (соціальне замовлення); позиція особистості; загальні цілі функціонування педагогічної системи; цілі педагогічного процесу, що відбувається в таких його формах, як урок, заняття, виховний акт, виховний захід.

Динаміка співвіднесень між цілями в даній ієрархії виглядає так: глобальні спрямовуючі цілі сприяють формуванню позиції особистості, що врешті вирішальним чином позначається на завданнях формування якостей особистості. Подальший розвиток якостей особистості відбувається на рівні елементарних форм педагогічного процесу, пов’язаного з набуттям знань, умінь і навичок. Якщо йдеться про дидактичні системи, то в них виділяють освітні, виховні і розвиваючі цілі.

До педагогічних (виховних систем) відносять:

-регіональні педагогічні системи, що складаються як специфічні виховні комплекси, які охоплюють всі виховні системи того чи іншого регіону - району, міста, області;

-системи виховання у мікрорайоні, до яких входять сім’я, дошкільні, шкільні і позашкільні заклади, засоби комунікації, громадські установи;

-системи виховання у навчально-виховних закладах, конкретна характеристика яких визначається функціями даного закладу;

-системи виховання у первинних колективах;

-функціональні або часткові виховні системи, що реалізовують якийсь один напрямок виховної діяльності - естетичний, моральний, економічний,правовий...

Усі перелічені виховні системи відрізняються діапазоном виховних завдань, контингентом учнів, але у своєму розвитку і функціонуванні підпорядковуються таким закономірностям: 1) кожна педагогічна система має генеральну внутрішню ціль, у якій знаходять своє вираження причинно-наслідкові зв’язки, що визначають подальший напрямок розвитку даної системи і забезпечують відносну сталість елементів її структури; 2) усі компоненти знаходяться у неподільній єдності так, що посилення або послаблення хоч одного з них помітно відбивається на стані всієї системи у цілому; 3) на формування і розвиток систем суттєво впливає навколишнє середовище; 4) до управління кожною системою має бути покладений принцип зворотного зв’язку, адже без поточного контролю за ходом навчально-виховного процесу неможливо виявити типові помилки і недоліки в діяльності вихованців, випередити накопичення ними прогалин у знаннях, звичках, діях.

Таким чином, системний підхід - це не просто мова опису і вивчення педагогічних об’єктів, а один із важливих шляхів вирішення методологічних і теоретичних проблем педагогіки.

6.ДИДАКТИКА ЯК ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ, ЇЇ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК

Дидактика (від грецької йійакіікш - „навчаю”) - це галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти. Вважається, що першим цей термін почав використовувати німецький педагог Вольфганг Ратке (1571­1635 рр.), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.А.Коменського, який у роботі „Велика дидактика” (1632 р.) обґрунтував основні принципи навчання і форми його організації. Він є автором існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального року - на чверті, канікули між ними та щоденні заняття у вигляді 45-хвилинних уроків і 10-20-хвилинних перерв між ними. Також ним започаткована предметна система навчання за певними програмами і підручниками, екзаменами наприкінці навчального року.

У розвиток дидактики вагомий внесок зробили французькі педагоги ХУІІІ ст. Клод-Андріан Гельвецій, Дені Дідро, Жан-Антуан Кондорсе, Жан-Жак Руссо. Вони закликали враховувати вікові особливості учнів у навчальному процесі, виступали за активізацію методів навчання, спиралися на досвід і спостереження за учнями, перебудову школи, демократизацію освіти в інтересах народу.

Швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827 рр.) спробував поєднати дитячу працю з навчанням, розробив теорію елементарної освіти, згідно з якою процес виховання має бути спрямований від простого до складного, а навчальний процес - побудований на основі чуттєвих сприймань. На його думку, глибокі знання можна отримати лише за умови послідовного та систематичного навчання. Ще одним нововведенням педагога стало використання геометричного матеріалу для розвитку логічного мислення учнів.

Німецький педагог Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841 рр.) розробив теорію ступеневої освіти. Також він намагався вирішити проблему виховуючого навчання, у ході якого мають виникати в дітей різнобічні інтереси, залишив багато цінних дидактичних рекомендацій щодо розвитку в учнів уваги, спостережливості, пам’яті, мовлення.

Значний внесок у дидактику ХІХ ст. здійснив німецький педагог Фрідріх Адольф Дістервег (1790-1866 рр.), якого по праву називають учителем німецьких учителів. Він очолив рух прогресивних учителів проти так званих регулятивів - реакційних освітніх законів пруського уряду, проголошуючи прогресивні дидактичні принципи - природовідповідності, культуровідповідності, самостійності та активності. Він розробив дидактичні засади розвиваючого навчання, вважаючи, що засвоєння учнями знань можливе лише за умови виявлення ними активності у процесі навчання.

Вітчизняний педагог К.Д.Ушинський (1823-1881 рр.) в основу власного бачення завдань педагогіки поклав ідею природовідповідності і народності навчання. Він наполягав, щоб навчання будувалося з урахуванням психологічних особливостей учнів, від учителів вимагав глибоких знань, які б виходили за межі окремого предмета, дотримання таких дидактичних принципів, як міцності, систематичності, послідовності, наочності засвоєння знань. Його прогресивні дидактичні принципи і метоли викладання сповідували В.Водовозов, М.Корф, М. Остроградський.

В Україні у ХІХ ст. помітною була постать Олеся Духновича (1803-1865рр.), який у Закарпатті, що тоді входило до Австро-Угорської імперії, створював підручники для народних шкіл, брав активну участь у культурно-освітній діяльності. Його твори „Книжица читальная для начинающих”, „Краткий землепис для молодьіх русинов”, „Сокращенная грамматика письменного русского язьїка”, „Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских”, сприяли налагодженню навчального процесу в 70 закарпатських школах, відкритих з його власної ініціативи.

Автором шкільних підручників був і Борис Грінченко (1863-1910 рр.). Незважаючи на заборону царського уряду, він викладав у школах українською мовою, видав „Словник української мови” у 4-х томах, буквар „Українська граматика до науки читання й писання”.

До теорії навчання значний внесок зробили російські педагоги і психологи початку ХХ ст.: П.П.Блонський, Л.С.Виготський, завдяки праць яких дидактика стала більш обґрунтованою, завершеною.

Видатним дидактом-практиком ХХ ст. став вітчизняний педагог (1918-1970 рр.) В.О.Сухомлинський, який розвинув ідею розумового виховання дітей.

Дидактика як складова педагогічної науки постійно поповнюється новими оригінальними ідеями завдяки знахідкам творчо працюючих учителів, педагогів-новаторів. Нині педагогічній громадськості широко відомі імена таких майстрів педагогічної праці, як В.Ф. Шаталов, Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова, М.П. Щетинін, Є.М. Ільїн, С.П. Логачевська.

Сучасна дидактика запроваджує нові підходи до організації навчального процесу - його кібернетизацію, гнучкі технології, модернізовані методи і форми навчання. Зберігаючи цінні ідеї традиційного навчання, вона сприяє вдосконаленню освіти і навчання відповідно до вимог суспільства.

7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ОСВІТИ. ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ОСВІТИ

Зміст освіти - це система знань, практичних умінь і навичок, засвоєння і набуття яких закладає основи для розвитку і формування особистості. Це своєрідна модель вимог, які суспільство висуває до підготовки своїх громадян.

На зміст освіти впливають об‘єктивні (потреби суспільства в розвитку людини, науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб‘єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених).

Теорія формально ї ос іти висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Й.Ф.Гербарта. Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелекту учнів. Відповідно зміст освіти базується на предметах гуманітарного циклу (так звана класична освіта). За цією теорією працювали класичні гімназії та ліцеї в Росії та Англії. У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окремих ліцеях гуманітарного напряму, деяких школах.

Теорія матеріальної освіти має своїм засновником англійського філософа Герберта Спенсера. Вона зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв’язку. Її прихильники основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо - математичного циклу, у процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні училища, у наш час - коледжі, деякі ліцеї.

Педоцентрична теорія сформульована американським педагогом Джоном Дьюї (1859-1952 рр.), згідно якої зміст освіти має визначатися інтересами і здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами і потребами суспільства. На практиці це виражається в організації занять за інтересами, бесід, ігор.

Основними напрямами реорганізації змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ є такі :

-українознавча спрямованість, що передбачає використання українознавчого аспекту при вивченні мови, літератури, історії, географії та інших навчальних дисциплін;

-осучасненість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованому використанню її потенціалу як для самореалізації у професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

-спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації знизить питому вагу готової

інформації, змінить співвідношення між структурними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності;

-поглиблене вивчення іноземних мов вважається засобом підвищення конкурентоспроможності особистості на ринку праці, засобом активізації міжнаціонального спілкування та співробітництва;

-підвищення уваги до екологічної освіти передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище;

-включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи;

-поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій передбачає залучення до освітнього процесу знань із галузі інформатики, використання комп’ютерно орієнтованих засобів і методів навчання.

Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, навчальних програмах, підручниках і посібниках.

На вчальний п л а н - документ, що визначає набір навчальних предметів, що вивчаються у закладах освіти, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок із кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Підручник - це книга, що містить мету навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики. (передбачають трансформацію знань, істотні зміни у структурі їх засвоєння або пошук нових знань)..

Навчальний посібник - це книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості. До цієї категорії належать атласи, довідники, збірники задач і вправ, словники, хрестоматії.

Підручники і навчальні посібники сприяють формуванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю, є засобом керівництва їх пізнавальною діяльністю

8. ОСВІТНЯ СИСТЕМА В УКРАЇНІ

Відповідно до Закону „Про освіту” система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок :

- дошкільна освіта;загальна середня освіта;позашкільна освіта;професійно-технічна освіта;вища освіта; післядипломна освіта; докторантура;самоосвіта.

Дошкільна освіта здійснюється в дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого типу (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку Організовуються також профільні дитячі садки з пріоритетом розвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги.

Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта - це цілеспрямований професійне засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Відповідно до закону 11-річна загальна середня освіта має три рівні: перший - початкова школа; другий - основна школа; третій - старша школа.

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів:

-середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів ;

-загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги;

-вечірня (змінна) школа - загальноосвітній заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;

-спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів;

-гімназія - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного);

-ліцей - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

-колегіум - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філолого-філософського або культурно- естетичного профілю;

-спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній заклад для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку;

-загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування;

-школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Професійна освіта здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, що забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації :

-рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

- рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

- рівні - інститут, консерваторія, академія, університет.

Система після дипломної освіти виконує функцію безперервності. До того ж ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

Підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів забезпечують поглиблення професійних знань та вмінь за спеціальністю, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності на основі набутої у навчально-виховному закладі і досвіду практичної роботи. До навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів належать: факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при вищих навчальних закладах, а також на виробництві; професійні навчально -виховні заклади; навчально-курсові комбінати; інші організації, що одержали на це дозвіл органів управління освітою.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, громадськими організаціями, громадянами створюється відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, телерадіонавчальні програми тощо.

9. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

Навчання - це процес взаємодії вчителя та учнів, у результаті якого учні засвоюють знання, набувають уміння та навички. Основними функціями навчального процесу виступають освітня, виховна і розвиваюча.

Освітня функція сприяє перетворенню знань у надбання особистості, яка навчається , виробленню вмінь і навичок використання знань на практиці.

Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь.

Розвиваюча функція спрямована на формування творчої особистості з розвиненими пізнавальними психічними процесами.

Оскільки навчальний процес є системою, то його компонентами можна вважати:

- мету навчання, що визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості. Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12- річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток учнів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості;

-завдання навчання впливають із мети навчання і дають змогу здобувати знання, вміння, навички згідно з навчальними планами та програмами;

- зміст освіти має своїм стрижнем чітко окреслену систему знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень упродовж навчання у школі;

-методи навчання являють собою основні способи навальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички;

-форми організації навчання сприяють свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оволодінню відповідними вміннями та навичками. Основною формою навчання у школі є урок, позакласними формами можна вважати факультативні заняття, гурткову роботу, секційну роботу, різноманітні конкурси, олімпіади, індивідуальні та групові додаткові заняття, домашню роботу.

Більшість науковців відносять до компонентів процесу навчання вчителів та учнів, які вступають у суб’єкт-суб’єктивні відносини в ході організації навчально-пізнавальної діяльності, а також підручники, посібники, комп’ютери, спортивні знаряддя, за допомогою яких учні здобувають знання та вдосконалюють навички.

10. ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ

Форма організації навчання - це зовнішнє вираження організації навчальної діяльності, яке регулюється певним, наперед визначеним розпорядком, узгодженими діями вчителя та учнів, що здійснюються у визначеному порядку і певному режимі. На теперішній час у педагогічній практиці є відомими понад 30 конкретних форм навчання.

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективні (уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вищому навчальному закладі, екскурсії, факультативи) та індивідуальні (самостійна робота, дипломні та курсові проекти), які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва нею з боку викладачів.

Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком. За часів первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими. Навчальна робота з ними набувала індивідуальний, а згодом індивідуально-груповий характер.

Індивідуальне навчання полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (наприклад, вивчення матеріалу підручника).

Інди ідуально - групова форма навчання передбачає індивідуальну роботу вчителя в групі дітей із 10-15 осіб, рівень підготовки яких не є однаковим. Діти приходять на заняття у різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня.

Класно – урочна. Її сутність полягає в тому, що учні одного віку розподіляються по класах, де заняття з ними проводяться поурочно відповідно наперед складеного розкладу. Усі учні працюють над засвоєнням одного і того ж матеріалу.

Белл - ланкастерська система. Сутність її полягала в тому, що через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200-300 учнів різного віку. До обіду він займався з групою старших учнів, а після обіду кращі учні займалися з молодшими, передаючи їм одержані знання.

Маннгеймська форма . Її сутність полягала в тому, що всі учні ділилися на чотири класи: основний клас для дітей із середніми здібностями, допоміжний клас для розумово відсталих дітей клас для малоздібних учнів і клас для обдарованих школярів. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Елементи цієї форми збереглися до теперішнього часу в Англії та США. Її реалізація є можливою за умови наявності в одній паралелі класів.

Дальтон - план уперше застосований у 1905 році у США вчителькою Елен Паркхерст у м. Долтоні (штат Масачусетс). Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. За відсутності уроків навчальні класи поступово перетворювалися на предметні лабораторії. Кожен учень працював самостійно, виконуючи тижневі, місячні завдання, а вчителі консультували і контролювали їх. Елементи цієї системи застосовуються зараз на заочному відділенні.

Бригадно - лабораторна форма навчання виникла в 20-х рр. ХХ ст. із метою поєднання індивідуальної та групової роботи учнів. Розподілені на невеликі бригади по 5-7 чол., учні виконували спеціально визначені вчителем „робочі завдання” з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, на давала міцних знань і породжувала безвідповідальне ставлення до навчання.

План Трампа виникнув у ХХ ст. у США з ініціативи Ллойда Трампа, який прагнув поєднати у процесі навчання масову, групову та індивідуальну форми роботи. Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100-150 осіб), де читаються лекції з використанням різних технічних засобів; 20% - у малих групах (10-15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал, поглиблено вивчають окремі розділи, відпрацьовують уміння та навички; 40% - працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп’ютерної техніки.

Комплексний метод навчання як форма організації навчального процесу виник на початку ХХ ст. завдяки досліджень швейцарського педагога А. Фер’єра, бельгійського педагога О. Декролі і німецького педагога О. Шульца. Сутність цієї організаційної форми полягає в об’єднанні навчального матеріалу в теми- комплекси. Проте комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. Такими комплексними програмами в колишньому СРСР були „Праця”, „Природа”, „Суспільство”, але вони не забезпечили міцних систематизованих знань , тому в 30-х рр. ХХ ст. школа і педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи.

11. ПОЗАУРОЧНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ

У навчально-виховному процесі сучасного загальноосвітнього закладу крім уроку використовують і позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, індивідуальні або групові додаткові заняття, предметні гуртки, домашню роботу.

Семінарське заняття - це обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, повідомлень, головних питань з основного розділу. Семінари сприяють формуванню вміння самостійно засвоювати знання, аналізувати, синтезувати, абстрагувати, конкретизувати, узагальнювати, розвивають увагу, мислення, інтерес до навчального предмета.

Заняття розпочинається вступним словом учителя, в якому він нагадує завдання семінару, порядок його проведення, рекомендує, на що необхідно звертати увагу, що слід записати в робочий зошит. Семінари поділяють на: підготовчі; власне семінарські заняття; міжпредметні семінари-конференції.

Практикум - це форма організації навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, вміння та навички. Проводяться практикуми з предметів фізико-математичного і природничо-біологічного циклів після вивчення великих розділів курсу. Під час практикуму узагальнюють і систематизують теоретичні знання, дбаючи про їх практичне застосування, оволодіння елементами дослідницької діяльності.

Факультатив (від латинського ґасиІШіз - „не обов’язковий“) - навчальний курс, не обов’язковий для відвідування. Ці заняття впровадженні у шкільну практику як форма диференційованого навчання. Для факультативів розроблені варіанти програм, навчальні посібники. За освітніми завданнями виділяють такі види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних предметів; з вивченням додаткової дисципліни з одержанням спеціальності; між предметні факультативи. Кожен із названих видів залежно від дидактичної мети може поділятися на теоретичні, практичні і комбіновані.

Екскурсія (від латинського ехсигзіо - „прогулянка”) - це форма організації педагогічного процесу, що спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через їх безпосереднє сприймання. Її тривалість - 45-90 хв. Ця форма навчання відкриває можливості для комплексного використання методів навчання, збагачує званнями учнів, допомагає виявити практичну значущість знань, відіграє важливу роль у вихованні школярів.

Додаткові групові та індивідуальні заняттяпроводять у після урочний час або в групі продовженого дня. їх призначення -

компенсування відставання окремих учнів. Додаткові заняття з відмінниками проводять під час їх підготовки до предметних олімпіад, вступу до вищого навчального закладу.

Домашня робота - це самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків. Домашні завдання - це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв’язання завдань. Вони передбачають і самостійне вивчення нового матеріалу. Для того, щоб підвищити їх ефективність, учні повинні бути уважними і спостережливими, уміти запам’ятовувати, користуватися мислительними операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, писати твори.

Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження школярів шкодить фізичному і розумовому розвитку, негативно впливає на їх навчання і виховання. У першому класі 4-річної початкової школи домашнє завдання не задається; його обсяг у 2 класі становить 1 год., у 3 - 4 класі - до 1,5 год., 5 - 7 класах - до 2,5 год., 8 класі - до 3 год., 9 - 12 класах - до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1-7-х класах і половини - у 8-12-х класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань не дають.

Види домашньої навчальної роботи: робота з текстом підручника; виконання усних вправ; виконання письмових і графічних вправ; самостійна практична робота з використанням спостереження; заучування напам’ять; проведення дослідів.

Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці. Учитель повинен визначити зміст домашнього завдання, провести інструктаж щодо його виконання, забезпечити диференційований підхід до визначення його змісту і обсягу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, їх інтересів і запитів. Обов’язок учителів і батьків - створити дитині належні умови для виконання домашніх завдань.





Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 609; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2023) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.002 сек.