Принципи корекційної роботи

Охарактеризувати основні психологічні вимоги та принципи до корекційно-розвивальної роботи з розумово відсталими дітьми. Назвати головні закономірності психічного розвитку, які необхідно враховувати при корекційній роботі.

Відхилення в розвитку пізнавальної діяльності у розумово відсталих дітей чітко виявляються при взаємодії з оточуючими їх дорослими і дітьми. Ці відхилення в тій чи іншій мірі проявляються в учнів усіх років навчання, незважаючи на те що діти живуть і виховуються в різних умовах.

Звичайно, розумово відсталі діти – ті, що слухають та й скажуть. Ця обставина істотно полегшує роботу з ними. Однак через недоліки вимови їх мова стає мало зрозумілою і спілкуватися з ними не завжди легко, що викликає невдоволення і насмішки з боку оточуючих: однокласників і, на жаль, деяких дорослих. Це призводить до того, що дитина, не вміючи говорити інакше, прагне менше користуватися мовою, відмовчується, коли її про щось запитують, нерідко вдається до вказівних жестів. Це негативно позначається на розвитку її емоційно-особистісної сфери. Вона стає настороженою, замкнутою, постійно очікує образи і осуду. Разом з тим звужується коло її спілкування, практика мовної діяльності різко обмежується.

У розмові учнів молодших класів спеціальної (корекційної) школи можна зустріти заміни одних звуків іншими, схожими за звучанням або артикуляції. В одних випадках ці заміни носять постійний характер, в інших – споріднений.

Недорозвинення мови можна з більшою чи меншою виразністю спостерігати на різних рівнях мовного висловлювання дітей і молодших, і старших класів. Воно передусім виявляється в утрудненнях учнів молодших класів при оволодінні ними розмовою. Пізніше, як правило, ці недоліки з більшим чи меншим успіхом коригуються. Це дає підстави говорити про більш пізній та дефектні у порівнянні з нормою становленні у дітей-олігофренів фонематичного слуху – функції, надзвичайно важливою для правильної вимови і для навчання грамоті.

У всіх розумово відсталих учнів на всіх роках навчання спостерігаються більш або менш виражені відхилення в мовленнєвому розвитку, які виявляються на різних рівнях мовної діяльності. Деякі з відхилень відносно швидко піддаються корекції, інші – згладжуються лише певною мірою і знову виявляють себе при ускладнених умовах. Для олігофренів характерна затримка становлення мови, яка проявляється в більш пізньому, ніж в нормі, розумінні зверненої до них мови і в дефектах самостійного користування нею.

Багато розумово відсталих дошкільників вимовляють перші слова в 2–3 роки або навіть на 5 років. Це переважно іменники – назви предметів найближчого оточення та дієслова, що позначають часто виконувані дії. Фонетичний лад мови майже у всіх дітей до початку шкільного навчання виявляється сформованим далеко не повністю. Винятки зустрічаються дуже рідко.

Розумово відсталі школярі молодших класів використовують лише незначну кількість слів, що означають ознаки предмета, назву основних кольорів (червоний, синій, зелений), величини предметів (великий – маленький) смаку (солодкий – гіркий). Протиставлення ж типу «довгий – короткий», «товстий – тонкий» використовуються дуже рідко. Це пов'язано, передусім, з трудністю диференціації самих уявлень про якості і ознаки предметів. [7]

Спрямованість на мовне спілкування з оточуючими у розумово відсталих дошкільників знижена. Там, де це можливо, вони вважають за краще користуватися не розмовою, але вказівними жестами, мімікою, передаючи ними своє бажання отримати якийсь предмет, висловлюючи позитивне або негативне ставлення до подій. [20]

Їм погано вдається взаємодія з дорослими та іншими дітьми. Вони недостатньо розуміють те, що їм говорять оточуючі, і відповідно поводяться не так, як слід було б. Разом з тим ці діти не вміють зв’язано висловити свої пропозиції або прохання, не можуть належним чином спілкуватися навіть діалогічного розмовою. Володіючи досить обмеженим словниковим запасом і не володіючи пропозицією, вони не можуть ні запитати про те, що їх цікавить, ні переконливо відповісти на поставлене їм питання. Їх спілкування проходить в умовах життєвих, що багаторазово повторюються ситуацій за допомогою добре завчених, стандартних висловлювань. Якщо воно виходить за такі рамки, то це зазвичай ставить дитину в глухий кут і часом спонукає її до безглуздих відповідей. [17]

Спостерігається така закономірність: чим більшою мірою виражено у дитини недорозвинення мови, тим істотніше опиняються біля неї відхилення в різних видах пізнавальної діяльності. Так, не вміючи назвати побачений предмет або його зображення, розумово відсталий дошкільник швидко забуває сприйняте. Діти, вимовляють лише окремі склади або користуються «дитячими» словами типу мяу (кішка), ав-ав (собака), бі-бі (машина), істотно відстають від своїх однолітків, що говорять в плані наочно-дієвого мислення. Так, вони не можуть скласти з 3–4 частин просту фігуру, в той час як дошкільнята такого ж віку, в деякій мірі володіють мовою, справляються і з більш складними подібного ж роду завданнями. [20]

Певну роль відіграють також відхилення, які зазначаються в моторній сфері розумово відсталих дітей, в тому числі і в русі їх мовних органів. Не слід забувати і те, що в учнів допоміжної школи частіше, ніж у нормально розвинених дітей, спостерігаються дефекти будови органів мови, значною мірою перешкоджають оволодінню вимовою. [19]

Навчити розумово відсталу дитину ізольовано вимовляти той чи інший звук або виправити неточне вимовлення окремих звуків зазвичай не дуже складно. Досвідчений логопед впорається з таким завданням за декілька занять. Звичайно, вчитель у свою чергу повинен приймати в цій роботі активну участь, закріплюючи в учня відповідні навички. Однак досить важко запровадити вже поставлений звук в активну мову дитини. На це потрібний тривалий час – років зо два і більше. Такий стан речей обумовлено притаманною розумово відсталим різко вираженої стереотипності протікання основних нервових процесів. Стереотипи мовної поведінки, що склалися, змінюються дуже повільно. Велика тимчасова дистанція між постановкою звуку і його вільним використанням служить одним з приводів, що дозволяють припускати наявність у дитини розумової відсталості. [17]

Відхилення від норми має місце і при засвоєнні дітьми-олігофренами словникового складу рідної мови. Словник учнів молодших класів бідний. Він складається переважно з іменників і дієслів. Серед іменників переважають слова, що позначають добре знайомі дітям предмети.

Для мови розумово відсталих дітей властиво істотне переважання пасивного словника над активним. Іншими словами, вони розуміють більш-менш правильно значно більшу кількість слів, ніж вживають.

До старших класів словниковий запас школярів значно збагачується. Цьому сприяють спеціальне навчання, розширення життєвого досвіду, спілкування з дорослими та дітьми, перегляд телевізійних передач та ін Однак дефіцит слів, що визначають властивості людської особистості, зберігається, а використовувані пропозиції залишаються переважно простими і за своєї побудови не завжди відповідають загальноприйнятим нормам.

Для соціальної адаптації людини дуже важливо її спілкування з іншими людьми, вміння вступити в бесіду і підтримати її, тобто необхідний певний рівень сформованості діалогічного мовлення. Спостереження показують, що учні молодших класів рідко бувають ініціаторами діалогу. Тому в одних випадках вони мовчать, в інших відповідають невлад або ехалолічно повторюють частину заданого питання. Розгорнуті відповіді, що складаються хоча б з одного-двох мало поширених пропозицій, від них можна почути не часто. [12]

Дата добавления: 2015-05-08