Лекція 2. Філософія права

На всіх етапах свого історичного буття людина завжди прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути як саму себе, так і світ навколо себе, себе у світі і світ у собі. Такий уже спосіб людського буття. І в цьому аспекті не є винятком і світ права. Людство здавна цікавили і цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які визначають їхній характер та властивості. У колі людського осмислення завжди були й є такі поняття, як "рівність", "свобода", "справедливість", "закон", зміст яких проливає світло на специфіку природи права, його онтологічні основи, цінності та значимість як у житті людини, так і суспільства в цілому, тобто ті проблеми, якими здебільшого переймається філософія права з її постійним пошуком істини про право.

Філософсько-правова проблематика на сцені філософської рефлексії з'являється вже в стародавній філософії. Ціле сузір'я давньогрецьких філософів (Геракліт, Демокріт, Фукідід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато ін.) звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, довгий час питання світу права, праворозуміння були фрагментарного гатунку, окремими аспектами більш загальних тем. І лише згодом вони стають самостійними об'єктами дослідження, здебільшого як вчення про природне право.

І тільки наприкінці XVIII ст. поняття "філософія права" з'являється завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго. Оскільки термін "філософія права" набув буттєвого статусу в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоплювати собою такі три складові: юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, за Гуго, є "частиною метафізики голої можливості (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності того чи іншого право положення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпіричними даними юридичної антропології)".

Розробляючи філософську частину вчення про право, Гуго піддав запереченню основні ідеї метафізичного вчення про право Канта, під впливом якого він був. Філософія, історія права в його інтерпретації мали антираціоналістичний, позитивістський характер і спрямовані проти природно-правових ідей розумного права.

Самостійною філософською дисципліною філософія права стає завдяки зусиллям Регеля, який у 1820 р. видав свою знамениту "Філософію права", що не втратила своєї значимості до наших днів. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або, що те ж само, спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: "Філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію".

Гегель ставить перед філософією права завдання осягнути думки, що лежать в основі права, "осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум". Тобто його тлумачення предмета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотожність мислення і буття, розумного і дійсного.

Підходи Гуго й Гегеля щодо змісту філософії права набули подальшого розвитку у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кронер, Б. Кроче, К. Паренц), неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер, Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитивізму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, М. Пришінг, П. Штрассер) тощо.

Філософське праворозуміння мало й має відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи і концепції, так і юридичну науку в цілому. З другого боку, юриспруденція, юридичні теоретичні положення про право, проблеми його становлення, удосконалення і розвитку визначають вектори філософських досліджень правової тематики. Подібним взаємовпливом та взаємодією філософії і юриспруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до права незалежно від того, до якої системи вони відносяться — юридичної науки чи філософії.

Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. розвиваються зусиллями філософів і юристів, то має місце деяка розбіжність між ними щодо розуміння предмета, цілей і завдань філософії права

Так, у колі загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана лежать такі питання, як людина у праві, право як міра влади, співвідношення природного права і правового позитивізму, права і моралі, подолання правового релятивізму, онтологічна структура права тощо. Французький професор права Г. А. Шварц-Ліберман фон Валендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному підході до позитивного права, оскільки філософія, на його думку, за своєю суттю й є встановленням ієрархії цінностей стосовно оточуючого нас світу.

Австрійський дослідник Г. Луф як основні проблеми філософії права виокремлює: поняття і сутність права, джерела права, дію права, співвідношення права і моралі, природне право, справедливість тощо. Іспанські правознавці П. Бельда і Х. Ф. Лорка Наваретт, вказуючи на важливість дослідження сутності права, особливу увагу звертають на необхідність аналізу принципів природного права, що випливають із природи людини, та на виявлення зв'язку природного права з позитивним.

У філософсько-правовій концепції німецького автора К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філософію права і філософію права Нового часу — від Макіавеллі і до сучасних авторів, зокрема Г. Кельзона (1881-1973).

У контексті екзистенційного підходу до права (В. Майхофер, Е. Фехнер, К. Коссіо тощо) основне завдання філософії права полягає в розумінні і тлумаченні права як екзистенційного явища в його розрізненні й співвідношенні з офіційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенційне право постає як дійсне (автентичне) право (як вияв "справжнього існування", екзистенції), а закон (позитивне право) — як щось несправжнє, відчужене від людини, а отже, як таке, що суперечить його екзистенційній сутності, як знеособлена об'єктивована форма вияву "недійсного існування".

У неопозитивістській концепції (О. Вайнбергер, П. Колер, П. Штрассер тощо) філософія права охоплює аналіз структурних проблем права, загальні юридичні поняття й основні теоретичні проблеми правової науки, теорію справедливості й юридичне вчення про методи.

З точки зору представників неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Месснер тощо), філософія права має вивчати природне право, що онтологічне притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом світобуття. Тож природне право розглядається ними як ідеальний порядок людських дій, а тому йому мусить відповідати позитивне право і його застосування на практиці.

Узагальнюючи вищеназвані підходи і позиції щодо змісту філософії права, зазначимо, що предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, його специфіка і особливості, співвідношення права з іншими соціальними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо.

Буття права передбачає й охоплює собою правову визначеність й упорядкованість світу людського буття, праворозуміння і правовий підхід до основних стосунків, форм, інститутів і установ у суспільному житті людей.

Тому предметна сфера філософії права традиційно охоплює й проблеми філософії держави. Держава, як відомо, встановлює, підтримує і проводить у життя норми права, забезпечує їх загально-обов'язковість можливістю застосування відповідного державного примусу. Щоправда, сфера філософського правоаналізу не обмежується лише законодавчою, правозахисною діяльністю держави. До кола філософсько-правового інтересу відносяться і такі проблеми, як право і держава, людина — суспільство — держава, правові форми реалізації функцій держави, держава як правовий інститут, нація — право — держава, правова держава як реалізація ідей домінування права тощо.

Основний сенс предметного калейдоскопу філософії права у концентрованому вигляді формують у вигляді проблеми розрізнення і співвідношення права і закону, яка репрезентує собою ту предметну сферу і теоретичний простір, у межах якого вся проблематика праворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону і держави) може бути адекватно осмислена і розгорнута у змістовне послідовне філософське вчення.

Проблема розрізнення і співвідношення права і закону має визначальне значення для будь-якого теоретично послідовного праворозуміння. В онтологічному аспекті розрізнення права і закону (у різних його варіантах), відповідаючи на запитання, що таке право, дає змогу розкрити об'єктивні сутнісні властивості права, лише наявність яких у законі дозволяє характеризувати його як правове явище, тобто як явище, що відповідає сутності права, як зовнішній прояв і реалізація правової сутності.

У теоретико-пізнавальному аспекті ця концепція виступає необхідною гносеологічною моделлю теоретичного осягнення та виразу знань і істини про закон у вигляді певного поняття права.

В аксіологічному аспекті дана концепція розкриває об'єктивну природу і специфіку цінностей права, що як особлива форма належного, мета і ціннісне начало визначає ціннісно-правове значення фактично даного закону і держави.

Таким чином, концепція розрізнення права і закону забезпечує процес переходу від простої, буденної гадки про право як про якусь суб'єктивну владну його даність у вигляді фактичного закону до істинного знання про право, його об'єктивні властивості, природу й сутність та адекватні й неадекватні форми його прояву, а тому й визначає предметну сферу філософії права.

Як самостійна теоретична дисципліна загальнонаукового статусу і значення (подібно до теорії держави і права, соціології права, історії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує низку суттєвих загальнонаукових функцій методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв'язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найвищою духовною формою пізнання права, осягнення й утвердження його сенсу, цінності і знання в життєдіяльності людини і людства в цілому.

Дата добавления: 2015-05-22