Базові поняття модерну та постмодерну

Модерн	Постмодерн
Історія(причинно-наслідковий ланцюг подій, що тягнеться з мину­лого через сьогодення в майбутнє, об'єднаний певною іманентною метою (торжество Просвітництва, комунізму) та центром (Європа))	Постісторія(відмова від «логі­ки історії» як єдиного процесу, спрямованого в майбутнє; ситу­ація розриву з минулим, втрата традиції, розгортання в просторі «після часу»)
Референція(за мислимим понят­тям завжди криється присутній у реальності відповідник — природа, Бог, суб'єкт)	«Порожній знак» (знак не від­силає до чогось відмінного від себе, оскільки вся реальність семіотизована, отже, знак може відсилати лише до іншого знака і так до нескінченності)
Реальність(зовнішній світ існує реально, як дещо протилежне людському сприйняттю — ідея роз­різнення оригіналу і копії, того, хто породив, і те, що породжене, того, хто мислить, і те, що мислиться)	Симулякр (копія копії, що ви­являє одну істину: оригіналу ніколи не було, а регресія копій нескінченна)
Онто-тео-телео-фало-фоно-лого-центризм: 1 Можливість побудови вчення про буття (онтології) на основі ідеї референції. 2 Наявність зовнішньої щодо сущого причини, яка його пояснює і структурує. 3 Ідея доцільності (наявності мети) сущого, яка пронизує все існування. 4 Мислення у межах бінарних опозицій, де одна з них (у разі Заходу, чоловіча) придушує іншу (християнство, психоаналіз). 5 Центрованість на голосі, який створює ілюзію реальності виказаних понять, збігання знаку та його референта.   6 Наявність в сущого внутрішньо притаманного смислу (іманентності).	Деконструкція: 1 Відмова від ідеї референції (об'єктивного, поза знаковим наповненням, світу не існує). 2 Суще знаходиться в процесі постійної самоорганізації (різома) і не потребує зовнішньої причини. 3 Зв'язність та доцільність сущого змінюється на розриви, фрагментаризацію, «шизофренізацію». 4 Відмова від жорстких опозицій, деконструкція бінаризму, повноправне існування обох членів дихотомії. 5 Зверненість на письмо, що постає як фрагментарний текст, у нього відсутній Автор, що його створив. Письмо знищує усіляке поняття про джерело письма; письмо — сфера невизначеності, де втрачається будь-яка тотожність автора. 6 Відсутність смислу як нав'язаного репресивною трансцендентною ідеєю.
Метафора дерева: ієрархічна структурованість, де чітко розме­жовані початок, середина і кінець, першочергове та другорядне, зо­внішнє та внутрішнє за принципом бінаризму	Різома: децентроване середови­ще, кореневище різоми може роз­виватися куди завгодно, ризома нелінійна, а джерелом трансфор­мації виступає іманентна неста­більність, тому середовище різоми є самоорганізованим, тобто синер­гетичним. Різома — принципово відкрите середовище, в якої немає ні початку, ні кінця, лише серед­ина, з якої виходить множина рівнозначних виходів, які також розгалужуються до нескінченності
Серйозність(називати речі своїми іменами)	Іронія, гра (називати речі протилежними іменами, плута­ти, змішувати знаки у вільній грі означування, принцип «усе можливо»)
Клінічний аналог — параноя(усе має значення, усе пов'язане, немає нічого випадкового; усе пови­нно бути підкорене і раціоналізова­не згідно з одним великим планом)	Клінічний аналог — шизофре­нія (усе розірване на уламки, це простір свободи, де смисли зустрі­чаються та розсіюються, усе має бути звільнене, дешифроване)
Реальність(дана поза суб'єктивними оцінками та інтер­претаціями)	Шизореальність(наголошу­ється на семіотичній вторинності світу, де знаки відсилають до знаків, які, зрештою, окрім самих знаків, нічого не означають. Про­рватися до означуваного немож­ливо)
Молярність (конструювання іден­тичностей за допомогою соціальних «машин» — сім'ї, держави, нації, релігії тощо)	Молекулярність(конструюван­ня індивідуальних багатоманітностей шизофренічного досвіду становлення - Іншим — становлення-жінкою, становлення-твариною, становлення-негром і т. д.)

Отже, постмодернізм постає як радикальна критика філософії модерну, виступаючи з проектами радикальної емансипації смис­лів від будь-якого дискурсу нав'язування та насильства, переду­сім від декартівського суб'єкту, що ставить раціоналістичне мис­лення в рамках телеологічного проекту в центр сущого. Відкрити глибші за

Ієрархією пласти реальності, шизофренізувати суще та суб’єкт – ось головна інтенція філософії постмодернізму.

Дата добавления: 2015-05-22