Буття як філософська категорія. Основні форми буття

Поняття онтології. Проблема субстанції

Онтологія

8.1. Поняття онтології. Проблема субстанції.

8.2. Буття як філософська категорія. Основні форми буття.

8.3. Рух як атрибут буття. Рух і розвиток.

8.4. Проблема детермінізму у філософії.

8.5. Простір і час як форми буття.

Однією з основних галузей філософського знання виступає он­тологія (з грец. «онтос» — суще, «логос» — слово, закон, вчення). Тобто онтологія — галузь філософського знання, що досліджує найзагальніші проблеми буття. Ще з давнини замислювалися над питанням: чому існує дещо, а не ніщо? Що значить існувати? Яким є буття, який його характер?

Проблематика буття у філософії концентрується навколо про­блеми, яку поставив Платон — знайти за різноманіттям світу певний сталий елемент, першооснову, з якої можна пояснити все. Такий першоелемент називається субстанція. У процесі постанов­ки та вирішення проблеми субстанції сформувалася низка онто­логічних позицій, які можна класифікувати залежно від відповіді на два питання: 1. Яка природа субстанції — матеріальна чи іде­альна? 2. Чи є субстанція єдиною?

Ідеалізм — субстанція є духовне, ідеальне, надприродне нача­ло, з якого виходить буття матеріального світу (Ідея Платона, Бог середньовічної філософії, Абсолютна Ідея Гегеля, Воля Шопенгауера). Різновиди ідеалізму: об'єктивний ідеалізм — ідеальне на­чало передує індивідуальному її прояву і не залежить від нього (філософія Платона та Г. Гегеля); суб'єктивний ідеалізм — пер­шооснова буття лежить в індивідуальній свідомості суб'єкта (філо­софські системи Берклі, Фіхте).

Матеріалізм — субстанція має природне начало, вона незни­щенна, вічна, нестворена матерія (досократики, французький ма­теріалізм, марксизм).

Монізм — субстанція єдина (Платон, Г. Гегель, марксизм); дуалізм — існує дві субстанції — духовна і матеріальна (Р. Де-карт); плюралізм — субстанцій є велика кількість (атомісти, мо­надологія Лейбніца).

Сучасна онтологія, спираючись на наукові дані, схиляється до матеріалістичного вирішення проблеми субстанції.

Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії та охоп­лює суще в усіх його проявах, властивостях і можливостях. У цьо­му контексті перед онтологією постає завдання виявити та описа­ти основні форми буття в усіх їх розмаїтті. Форми буття:

' Буття речей, процесів, станів природи (зокрема й «другої природи» — культури). Цей рівень буття пов'язаний із поняттями «світ», «реальність», «природа». Природа — об'єктивно, незалежно існуюча від людини сфера буття, яку вона опредметнює в процесі творчо-практичної діяльності. Реальність — це пізнана людиною природа, що базується на очевидних для людини положеннях — незаперечно існую Я, навколишній світ та інші люди в ньому. Світ — загальніше поняття, ніж реальність та природа, оскільки охоплює буття в абстрактному вимірі та піддається суб'єктивній оцінці, до якого входить як реальне, так і ідеальне, як дійсне, так і можливе. «Друга» ж природа — це результат діяльності люди­ни з перетворення природи першої згідно з власними потребами, вона напряму пов'язана з людиною.

· Буття людини. Це унікальна форма буття, оскільки люди­на — єдина істота, для якої буття (зокрема, власне) є проблемою. Людина знаходиться на дистанції щодо себе та навколишнього світу, що і робить можливим запитування про буття. З одного боку, людина вкорінена в буття — передусім, тілом. З іншого — здат­на виходити за межі індивідуального тілесного існування. Тому для філософії важливим питанням завжди було співвідношення тілесного та психічного. Нині ці два елементи не розділяються, а сприймаються як єдине ціле, включене в складнішу структуру взаємодії організму та середовища.

· Буття соціального (індивідуальне та суспільне). Людське буття неможливе поза соціальною її формою, адже умова існуван­ня окремої людини — існування в середовищі інших людей. Саме в суспільстві людина формується як індивідуальна істота і вклю­чений у певний суспільно-історичний контекст елемент соціаль­ної системи (родовий вимір людського буття).

· Буття ідеального (духовного). Запитування про буття робить можливим не просто дослідження буття як такого, яким воно є, а його перетворення, тобто втілення в дійсність образу буття, яким воно має бути.

Усі ці форми тісно пов'язані між собою, визначають одна одну та не можуть існувати окремо.

Дата добавления: 2015-05-22