Проблема детермінізму у філософії

Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему он­тології — проблему причинності. Якщо все перебуває в русі та безперервній зміні, чи означає це, що світ знаходиться у відно­шеннях причинно-наслідкових зв'язків? Так у найзагальнішому формулюється проблема детермінізму.

Детермінізм — загальнонаукове поняття та філософське вчення про причинність, закономірність, генетичний зв'язок, вза­ємодію та обумовленість усіх явищ та процесів, що відбуваються у світі. Протилежним цьому поняттю виступає індетермінізм.

Будь-яка філософська чи наукова система є детерміністичною, однак вони розрізняються за своєю якістю. Нині можна виділити два види детермінізму:

1. Детермінізм П.-С. Лапласа (за прізвищем французького вченого П'єра-Сімона Лапласа — 1749—1827). Виник як резуль­тат узагальнень механістичної картини світу, створеної Ньюто­ном. До специфічних рис лапласівського детермінізму належать такі:

¾ зведення всього різноманіття зв'язків буття до причинно-наслідкових зв'язків. Тобто детермінація (зв'язок явищ світу) зво­диться до причинності;

¾ будь-яка причина діє з необхідністю;

¾ твердження, що будь-який наслідок породжується однією причиною — монокаузалізм;

¾ заперечення випадкових явищ і зв'язків у природі; випад­ковість — результат нашого незнання, а не об'єктивна властивість навколишнього світу;

¾ зв'язок між причиною і наслідком жорсткий, неодмінний, безперервний, а отже, можливо повністю передбачити його роз­виток. П.-С. Лаплас зазначав: ми повинні розглядати існуючий стан Всесвіту як наслідок його попереднього стану та причину майбутнього.

Цей варіант детермінізму зводить розуміння причинності до кількісного їх вияву, через що світ розуміється як раз і назавжди даний, отже, якщо змінити одну причину, зміниться все. Тому, вилучивши випадковість, П.-С. Лаплас її ж і абсолютизував.

2. Неодетермінізм. Розвиток науки і філософії спростував лапласівський детермінізм як всезагальний. В явищах макросві­ту він діє, як і класична механіка Ньютона, однак на рівні мікро­світу детермінація має інший характер. Сьогодні можна говорити про якісно нове, діалектичне розуміння принципу детермінізму, істотно збагачене індетерміністськими ідеями сучасної науки (стохастичні процеси в термодинаміці, принцип невизначеності в квантовій механіці, непередбачуваний характер мутацій у біо­логії тощо). Специфічні риси неодетермінізму:

визнання об'єктивного характеру випадковості в природі і суспільстві. Випадковість не повинна протиставлятися необхід­ності, оскільки вони утворюють нерозривну єдність (детальніше про взаємозв'язок випадковості на необхідності — див. тему «Діа­лектика — філософська основа медицини»);

хаос і невизначеність є атрибутами самого буття і виступа­ють об'єктивною онтологічною основою розвитку, як це показала синергетика;

поняття «детермінізм» ширше за поняття «причинність», оскільки сюди включаються непричинні типи обумовлення — на­слідок об'єктивно випливає з причини, однак взаємодія причин для виникнення наслідку може бути випадковою;

неможливість абсолютно точного передбачення майбутньо­го стану системи, виходячи з її нинішнього стану.

Дата добавления: 2015-05-22