Тема 8. Філософія Нового часу

Тема 7. Морально-правова філософія Відродження

1. Філософські та соціально-політичні погляди італійських гуманістів.

2. Макіавеллі про природу і функції держави.

3. Теорія природного права Г. Гроція.

Методичні вказівки:

Епоха Відродження (франц. – “Ренесанс”), що тривала з ХІV по ХVІІ ст. мала на меті відродження кращих традицій старогрецької культури та філософії. Завдяки цьому у філософії поступово формувався принцип антропоцентризму (з грец. антропос – “людина”). У цей час здійснювалася світоглядна секуляризація – звільнення людської думки від релігійних догм.

Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Саме людина з й тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і зображується такою, якою вона є насправді: не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність. Макіавеллі відомий двома своїми трактатами: «Державець» (1513), присвяченою Лоренцо де Медичі, «Роздуми з приводу перших 10 книг Тіта Лівія» (1513-1517). Макіавеллі зажив слави політичного теоретика насамперед завдяки новому «науковому методу», про який Д. Юм писав у своєму начерку: «Цю політику можна звести до науки» як «одну з тих вічних політичних істин, що їх не змінюють ні час, ні випадок»; по-друге, завдяки доктрині моральної стійкості та цілеспрямованості, що спричинилася до появи дієслова «макіавеллізувати», що означає «практикувати макіавеллізм, або ж здійснювати хитру витончену політику»; по-третє, завдяки теорії політичного республіканізму, яка справила значний вплив на англійську й американську політичну думку XVII та XVIII століть.

Рекомендований перелік літератури до теми № 7: 2, 19, 21, 24, 26, 32, 66, 70, 74, 81, 90, 95, 97, 98, 99, 100

1. Співвідношення філософії і науки як центральна проблема ново­європейської філософії /Ф.Бекон і Р. Декарт/.

2. Вчення Т. Гоббса про суспільство, державу і право.

3. Проблема свободи в філософії Б. Спінози.

4. Філософські і соціально-політичніпогляди Д. Локка.

Методичні вказівки:

У Новий час (кінець XVII – XVIII ст.) замість віри запанував розум. Характерним став високий рівень наукових знань. Сформувались два напрямки - емпіризм (Френсіс Бекон) і раціоналізм (Рене Декарт).

Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість. Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність.

Вихідним моментом любої пізнавальної діяльності являється для Бекона почуття. Тому його часто називають засновником емпіризму – напрямку, який будує свої гносеологічні позиції переважно на чуттєвому пізнанні і досліді. Основний принцип цієї філософії виражений в тезі: “Нема нічого в розумі, що раніше не пройшло через почуття”. Тому точніше філософію Бекона визначити, як емпіричну. Основним робочим методом своєї логіки Бекон рахує індукцію.

Найбільш видатні з філософських праць Рене Декарта – це роботи, присвячені методологічній проблематиці. До них належать “Правила для керуванням розумом”, написані в 1628-1629р., в яких Декарт описує методологію наукового пізнання. В 1640-1641р. Декарт пише “Роздуми про першу філософію”, в якій повертається до аспектів своєї нової методології і придає їй більш глибокі філософські обґрунтування. В 1643р. виходить його праця “Начала філософії”, в якій повністю викладені його філософські погляди. В області теорії пізнання Декарт (на відміну від Ф.Бекона) однозначно відстоює раціоналістичну позицію. Декарт не відкидає чуттєве пізнання як таке. Але це пізнання слід піддати детальній критиці. Також необхідно піддати критиці і міркування розуму, який як, показує досвід, багато раз приводив до помилок. Основним видом пізнання, по Декарту, являється раціональне пізнання, інструментом якого служить розум.

Рекомендований перелік літератури до теми № 8: 2, 19, 21, 24, 26, 32, 66, 70, 74, 81, 90, 95, 97, 98, 99, 100

Дата добавления: 2015-05-22