Тема 15. Філософські погляди М.О. Бердяєва

1. Філософія свободи М.О. Бердяєва. Свобода і творчість.

2. Проблема людини і сенсу її життя.

3. Сенс історії.

Методичні вказівки:

Микола Бердяєв – релігійний російський філософ. Як сам він писав у „Самопізнанні”, він пройшов шлях від марксизму до ідеалізму: до філософії особистості та свободи у дусі релігійного екзистенціалізму та персоналізму. Хоча сам філософ відзначав: „Маркса я вважав геніальною людиною та вважаю зараз”. У своїх роботах Бердяєв охоплює та порівнює світові філософські та релігійні учення та напрями: грецьку, буддійську та індійську філософію, неоплатонізм, гностицизм, містицизм, масонство, космізм, антропософію, теософію, Каббалу та ін.

Ключова роль у трудах М.О. Бердяєва належить свободі та творчості („Філософія свободи” та „Смисл творчості”): єдиний механізм творчості – свобода. Філософ увів та розвив важливі для нього поняття царство духу, царство природи, об’єктивація – неможливість подолати рабські окови природно-історичного буття. Крізь різноманітні теми, які розглядає Микола Бердяєв, проглядають дві головні: свобода та творчість. Свобода визначає царство духу. Дуалізм у його метафізиці – це Бог і свобода. Свобода угодна Богу, але не завжди свобода – від Бога. Існує „первинна”, „нестворена” свобода, над якою Бог не владний. Ця ж свобода, порушуючи „божественну ієрархію буття”, породжує зло. Тема свободи, за Бердяєвим, найважливіша у християнстві – „релігії свободи”. Ірраціональна, „темна” свобода перетворюється Божественною любов’ю, жертвою Христа „зсередини”, „без насильства над нею”, „не відкидаючи світ свободи”. Боголюбські відносини нерозривно пов’язані з проблемою свободи: людська свобода має абсолютне значення, долі свободи в історії – це не лише людська, але й божественна трагедія. Доля „свобідної людини” у часі та історії трагічна.

Розмірковуючи на тему смирення (М.О. Бердяєв „Спасіння та творчість. Два розуміння християнства”), Микола Бердяєв доходить висновку, що не дивлячись на те, що воно (смирення) є шляхом самоочищення та самовизначення, „не можна відповідати на усі запити духу проповіддю смирення”: „Смирення є підпорядкований засіб. І смирення не є єдиний засіб, не є єдиний шлях духовного життя. Внутрішнє духовне життя безмірно складніше та багатогранніше”.

Другий момент духовного життя людини – творчість. Він не протилежний смиренню, але якісно інший. Для пояснення цієї думки Бердяєв пише: „Смирення є внутрішнє духовне діяння, у якому людина забуває про себе, відчужується від себе у творчому акті, поглинена своїм предметом. У творчості людина переживає стан незвичайного підйому всього свого єства. Творчість завжди є потрясіння, у якому долається буденний егоїзм людського життя. І людина згодна губити свою душу в ім’я творчого діяння”. Як бачимо, головний атрибут особистісного буття, за Бердяєвим, - це творчість, яка, у свою чергу, може здійснюватися лише у свободі. Перефразовуючи, філософа, можемо сказати: справжня природа особистості – творчість у свободі.

Рекомендований перелік літератури до теми № 15: 7, 8, 14, 15, 21, 26, 31, 32, 34, 46, 47, 48, 62, 63, 66, 70, 74, 82, 83, 86,87, 88, 90, 92, 93, 95, 97, 98, 99, 100, 105-110, 113-116.

Дата добавления: 2015-05-22