Конкурентоспроможність на мікрорівні

Власне кажучи, концепцію конкурентоспроможності най­краще видно на рівні фірми. Безперечно, ми не будемо врахову­вати ті фірми, які мають на меті не отримання прибутку, а до­сягнення соціального ефекту. Згідно з теорією, неприбутковою вважають ту фірму, середні витрати якої перевищують ринко­ву ціну продукту, тобто вартість ресурсів, які використовує фірма (або альтернативні витрати), перевищує вартість товарів і послуг, що їх виробляють чи надають. Іншими словами, ало­кація ресурсів не є раціональною, що, у свою чергу, призво­дить до зниження добробуту суспільства.

У галузі, яка виробляє гомогенну продукцію, фірма буде неприбутковою, коли її середні витрати перевищуватимуть се­редні витрати конкуруючих фірм. Середні витрати можуть бу­ти вищими через нижчу продуктивність праці та/або через більш вищу вартість комплектуючих. Продуктивність праці,

у свою чергу, може бути нижчою внаслідок менш ефективного управління (технічна неефективність, або «Х-неефективність») та/або внаслідок неоптимального масштабу виробництва.

У вирівнюванні максимізації прибутку в галузі, яка вироб­ляє гомогенну продукцію, що нижчі граничні витрати фірми відносно конкурентів, то більша її ринкова вартість, тобто то більший прибуток компанії. Таким чином, ринкова частка відображає рівень витрат та/або виробничі переваги.

У галузі, де виробляють диференційовану продукцію, фір­ма може бути неприбутковою як з перелічених щойно причин, так і тому, що продукція, вироблювана даною фірмою, є менш привабливою для споживачів, ніж та, що є у конкурентів. За інших однакових умов, що менша привабливість продукту для споживачів, то менша ринкова частка фірми. Привабливість продукції може бути вираженням ефективності використання ресурсів у попередніх періодах (наприклад, витрати на НДДКР, рекламу тощо).

Таким чином, на рівні фірми прибутковість, витрати, про­дуктивність і ринкова частка є показниками конкурентоспро­можності. Статистично ці показники відображені у зростанні рівня продажу, його прибутковості, а також у співвідношенні зростання прибутку та обороту. Використовують також такі якісні показники, як: якість продукції, ступінь задоволеності споживачів, різноманітність продукту, прибуток, витрати, гнучкість виробництва.

Прибутковість як один із показників конкурентоспро­можності фірми мають розглядати протягом досить тривалого періоду. Ринкова частка також може бути задовільним показ­ником за умови максимізації прибутку фірмою (тобто за умови, якщо фірма не жертвує прибутком заради збільшення ринкової частки). Водночас фірма може бути конкурентоспроможною на зникаючому ринку. У цьому разі конкурентоспроможність не гарантує прибутковість у подальшому часі.

Середні витрати (відносно інших конкурентів) є задовіль­ним показником конкурентоспроможності в гомогенних галу­зях (за умови, що низьких витрат не досягають за рахунок май­бутніх прибутків). Вартість одиниці робочої сили може бути адекватним представником середніх витрат, якщо робоча сила становить більшу частину у структурі витрат.

Загальна продуктивність чинників (ЗПЧ) визначена ефективністю, з якою фірми перетворюють набір ресурсів у кін­цевий продукт. ЗПЧ не розглядає вартісні (цінові) переваги або

недоліки чинників. У разі подання показників витрат у нату­ральному виразі ЗПЧ не розглядає привабливість продукту для споживачів. Продуктивність праці може адекватно відби­вати ЗПЧ, якщо праця є домінуючим чинником у структурі витрат, що трапляється нині не так вже й часто.

Зростання ЗПЧ може досягатись за рахунок технічних змін (перехід до більш низької кривої витрат) або за рахунок реалізації економії масштабу (рух уздовж кривої витрат). На показники зростання ЗПЧ може впливати те, наскільки точно ми визначили ціну витрат. Була висловлена ідея про потребу декомпозиції показників зростання ЗПЧ залежно від її дже­рел, технічних змін, економії масштабу та відхилень від гра­ничних витрат. Цей підхід був застосований для визначення рівня технічних змін у телекомунікаційній та залізничних га-

Л\^тЗсгХ ТГчттятттт

Цілком імовірною є ситуація, коли прибуткова компанія, яка має значну частку внутрішнього ринку, є неконкурентоспромож­ною на міжнародному рівні. Це може виникнути внаслідок існу­вання протекціоністських перешкод. У цьому разі національні компанії будуть прибутковими на сучасному етапі, але не здатни­ми конкурувати, тобто лишатися прибутковими за умови зняття торговельних бар'єрів. Для визначення ймовірності цієї ситуації треба порівняти витрати компанії з витратами потенційних кон­курентів на світовому ринку.

Тим часом конкурентоспроможність мають визначати при­бутковістю протягом досить тривалого періоду часу або шля­хом аналізу ринкової вартості компанії протягом тривалого періоду часу.

Як уже повідомлялося, фірма є неконкурентоспроможною, якщо ринкова вартість її власних та запозичених засобів мен­ша за вартість її активів. По суті, частину або всі інвестиції ми­нулих періодів можна вважати помилковими. Співвідношення ринкової вартості запозичених і власних засобів до вартості активів носить назву q Тобіна. Вважають, що фірма, для якої справджується нерівність q < 1, — неконкурентоспроможна.

Очікувані прибутки фірми залежать від її відносної продук­тивності та вартості сировини і матеріалів щодо привабливості продукту, який пропонують. Майбутня прибутковість фірми може бути функцією від поточних витрат та НДДКР, на­прямків діяльності та інших аспектів стратегії фірми.

Загалом, метою фірми є максимізація загальної суми поточної та теперішньої вартості майбутніх прибутків. Перша стосується

того, яких стратегії, тактики й оперативних заходів треба вжи­вати. Друга стосується оцінки того, якою мірою досягнуто успіхів і того, чи існують інші можливості збільшення прибут­ковості як на даному етапі, так і в майбутньому.

Існує чимало досліджень відносно оперативної, або управ­лінської, стратегії. Дослідження, проведені ОЕСР, підсумува­ли оперативні й стратегічні джерела конкурентного успіху на рівні фірми, тобто «конкурентоспроможність фірми сьогодні більшою мірою формується за рахунок різних аспектів корпо­ративної організації, яка управляє ефективністю промислових НДДКР та іншими інвестиціями, пов'язаними з інноваціями».

На рівні фірми чинники конкурентоспроможності вклю­чають:

• ефективне управління виробничими потоками, надхо­
дженням спроізпііи та запасів;

• успішну організацію ефективної взаємодії механізмів пла­
нування, інвестицій у НДДКР, дизайну, інжинірингу та
промислового виробництва;

• здатність вести науково-дослідну та інші види інновацій­
ної діяльності в кооперації з університетами та іншими
фірмами;

• здатність надати продукції характеристик, яких вимагає
ринок, та еволюція ринку;

• здатність організовувати ефективну взаємодію з поста­
чальниками та реалізаторами продукції;

• заходи, спрямовані на збільшення навичок робітників
через інвестиції у підвищення кваліфікації та посилення
відповідальності робітників у процесі виробництва.

У теорії існує широкий спектр показників (ринкова частка, прибутки, дивіденди, інвестиції тощо) для оцінювання конку­рентоспроможності фірми. Огляди корпорацій та вивчечня окре­мих прикладів упродовж 20-ти років дають змогу зробити такі висновки:

1. У більшості промислових галузей і секторів конкуренто­
спроможність не може бути оцінена з позицій цін та вартості
чинників виробництва (заробітна платня та непрямі витрати
на робочу силу).

2. Наявність різноманітних нецінових чинників призводить
до розбіжностей у продуктивності праці та капіталу (економія
масштабу, розміри запасів, менеджмент, трудові взаємовідно­
сини тощо) та якості продукції.

Зосередження на конкурентоспроможності на рівні фірми передбачає обмежену роль урядового втручання. Національна економіка є конкурентоспроможною настільки, наскільки кон­курентоспроможні її фірми. Ступінь конкурентоспроможності фірми чималою мірою залежить від ступеня ефективності ме­неджменту. І не слід забувати про висновок, зроблений на під­ставі 25-річних досліджень: уряд завжди був неефективним ме­неджером і консультантом у ринковому середовищі. Однак уряд може відігравати позитивну роль, створюючи сприятливе сере­довище. Згідно з пріоритетами такий внесок може включати:

1) стабілізацію економіки країни;

2) створення конкурентного середовища, якого досягають
завдяки зниженню бар'єрів для внутрішньої та усуванню зов­
нішньої торгівлі та перешкод на етапі входження в ринок;

3) зниження бар'єрів для співробітництва фірм, тобто сти­
мулювання спільних зусиль, які можуть включати НДДКР,
комерціалізацію тощо;

4) удосконалення трьох чинників: людського капіталу, фі­
нансових і суспільних послуг. Якість людського капіталу зале­
жить від якості освітньої системи (більшою мірою керованою
державою) та стимулів, спрямованих на вдосконалення та при­
дбання працівниками нових навичок. Умови доступності фі­
нансів залежать від розмірів урядових позичок та регулювання
фінансової системи.

Конкурентоспроможність на мезорівні

Останнім часом конкурентоспроможність була проаналізо­вана на галузевому рівні, а також на рівні кластера. Галузі або сектори можуть і повинні бути проаналізовані, оскільки дані стосовно окремих фірм є приватною власністю. Аналіз галузей припускає, що середні значення мають глибокий зміст. Роз­біжності всередині галузі можуть бути досить суттєвими, ос­кільки можуть існувати кілька середніх або репрезентативних фірм. Скажімо, розбіжності можуть бути викликані різницею в місці розташунку, продукті, складових, віці, масштабі, істо--ричних умовах та інших чинниках.

Крім того, можна зробити міжнародне порівняння витрат та продуктивності на рівні галузі. Дж. Маркусем, наприклад, запропонував такі «позитивні, засновані на ефективності» ви­значення конкурентоспроможності:

1. Галузь конкурентоспроможна, якщо загальний рівень продуктивності чинників дорівнює або є вищим, ніж в інозем­них конкурентів.

2. Галузь конкурентоспроможна, якщо її середні витрати дорівнюють або менші, ніж в іноземних конкурентів.

Можна зробити припущення відносно майбутньої конку­рентоспроможності, екстраполюючи темпи зростання ЗПЧ по­передніх періодів. Безумовно, зазначені темпи попередніх періодів можуть і не домінувати в майбутньому. Ціни на чинники та обмінний курс можуть також змінюватися.

Часткове порівняння витрат та продуктивності можна та­кож провести на рівні галузі. Це зазвичай включає міжнарод­не порівняння вартості одиниці праці (далі ВОП) або продук­тивність праці. Показник конкурентоспроможності — витрати або витрати праці для галузі (і) в країні (х) у період (от) може бути визначений за формулою:

ВОП (іхт) = ЗП (іхот)ВД(хот): (В/П) іхт, (_8Л)

де ЗП (іхт) — погодинна заробітна плата в галузі (і) в країні (х) в період (от); ВД (хот) — вартість долара США у валюті країни (х) в період (т); (В/П) іхт — погодинне співвідношення ви­пуск/праця в галузі (і) в країні (х) в період (пі).

Відносна вартість одиниці праці (далі ВВОП) у галузі (і) в країні (х) відносно країни (к) у період (т) може бути пред­ставлена так:

т,™™, ч ВОП (іхт)

ВВОП (іхт) =.

ВОП (ікт)

(8.2)

ВОП країни (х) може зростати відносно показників в інших країнах за однією з трьох причин: 1) якщо темпи зростання за­робітної плати в країні перевищують аналогічні показники в інших країнах; 2) продуктивність праці зростає повільніше, ніж в інших країнах; 3) зростає вартість місцевої валюти відносно валют інших країн.

У процесі оцінювання підходу відносної вартості робочої сили в дослідженнях ОЕСР роблять висновок, що відносну вартість одиниці робочої сили тривалий час вважали надійним показни­ком конкурентоспроможності. Однак у 80-х роках XX ст. чимало економістів почали приставати до думки, що міжнародна кон­курентоспроможність визначається, в основному, якщо не в цілому, цінами експорту та тими цінами, які, у свою чергу, встановлюють на підставі чинників виробництва. Цей підхід до міжнародної конкурентоспроможності привів до того, що по­казники конкурентоспроможності зосереджувались на оцінці

вартості робочої сили та продуктивності праці, до того ж це додавало впевненості, що зниження вартості національної ва­люти є шляхом до підвищення конкурентоспроможності.

Підходи до оцінювання вартості національної валюти та відносної вартості одиниці робочої сили були закріплені в ме­тодології ОЕСР через те, що в Німеччині та Японії спостеріга­лося зростання як відносної вартості робочої сили, так і частки на світових ринках. А також через те, що значення і вплив вар­тості робочої сили на загальний обсяг витрат значно зменшили­ся. Приклад Японії та Німеччини полягає в тому, що зростання попиту на експортну продукцію привело до встановлення нової рівноваги за більш високих цін (обмінний курс) та кількості експортних одиниць (частка світового експорту).

Інакше кажучи, зростання ринкового попиту за умови одно­часного скорочення ринкової пропозиції має більший вплив і на ринкову ціну, і на рівноважний обсяг. Факт зростання як ціни, так і обсягу (попиту та пропозиції) в даному разі не суперечить законові попиту, який встановлює взаємозалежність між ціною та обсягом пропонованої продукції у разі зміни попиту.

У разі, якщо вартість робочої сили займає незначне місце у структурі витрат товарів та послуг або зміни вартості робочої сили викликані змінами цін на інші чинники виробництва чи цінами в інших галузях, то зміни відносної вартості робочої си­ли можуть не призводити до значних змін обмінного курсу. Ширший показник вартості одиниці продукції може бути кра­щим провісником, ширший показник вартості одиниці робочої сили може поєднувати як показник вартості капіталу, так і по­казник вартості робочої сили.

Частки на світових ринках і торговельні баланси зазвичай використовують як показники конкурентоспроможності на га­лузевому рівні. Дж. Маркусен запропонував таке позитивне, засноване на торговельному балансі визначення галузевої кон­курентоспроможності: «В умовах вільної торгівлі: 1) галузь втрачає свою конкурентоспроможність, якщо її частка змен­шується в загальному обсязі національного експорту або зрос­тає загальний обсяг імпорту, дефльований на частку даного товару в загальному обсязі національного виробництва або спо­живання; 2) галузь втрачає конкурентоспроможність, якщо її частка зменшується в загальному обсязі світового експорту або зростає частка світового імпорту, скоригована на частку краї­ни у світовій торгівлі».

М. Портер визначав конкурентні переваги як основу для ви­значення та розвитку конкурентоспроможності. Національні конкурентні переваги можуть бути розраховані на галузевому рівні або для дезагрегованих класів продуктів. Конкурентні пе­реваги для країни (/') У класі продуктів (і) можуть бути розрахо­вані таким чином:

Експорт продукту і країною j Загальний експорт країни/ /п о\
Світовий експорт продукту г Світовий експорт

Економічно інноваційна активність виявляється в досяг­ненні кращої якості продуктів і/або наявності низьких витрат, тобто йдеться про досягнення вищої продуктивності. Інно­ваційна діяльність не спрямована на зміни напрямків експорту, тобто зіставних переваг для досягнення економічної ефектив­ності. Вона також не потребує субсидій для зміни структури експорту. Будь-які субсидії або підтримка інновацій мають ґрунтуватися на позитивних екстерналіях меншою мірою, ніж на наслідках торгівлі.

Дата добавления: 2015-05-22