Входження УСРРдо складу СРСР

Б

24 листопада 1918 p. 14 грудня 1918 p. 15 грудня 1918 p.   5 лютого 1919 p. Березень 1919 p. 6 квітня 1919 p. Травень 1919 p. I червня 1919 p. Липень 1919 p. Липень-серпень 1919 р Осінь 1919 р. II грудня 1919 р. Грудень 1919 р. - квітень 1920 р. 9 січня 1920 р. 5 лютого 1920 р. 21 квітня 1920 р. 6 травня 1920 р. Серпень 1920 р. Вересень 1920 р. 12 жовтня 1920 р.

урочисте відкриття Української Академії наук

перехід влади до Директорії невдала спроба укладення союзу між Н.Мах-ном і С.Петлюрою вступ радянських військ до Києва Всеукраїнський з'їзд Рад. Прийняття Конституції УСРР евакуація військ Антанти з Одеси заколот М.Григор'єва

схвалення декрету про об'єднання радянсь­ких республік

окупація польськими військами Східної Галичини

наступ об'єднаних українських армій на Правобережжі

поразка військ Директорії та УГА утворення Всеукрревкому

«Зимовий похід» військ У HP

оголошення Всеукрревкомом махновців поза

законом

прийняття закону Всеукрревкому про землю

Варшавський договір

вступ польської армії й військ УНР у Київ

переговори делегації УНР з Врангелем в Ялті

угода уряду УСРР з махновцями про спільні

дії у боротьбі з Врангелем

підписання в Ризі договору про перемир'я і

попередніх умов миру між РСФРР й УСРР

та Польщею

7-9 листопада 1920 р. 16 листопада 27 листопада 1920 р. 18 березня 1921 р.

штурм Перекопа

ліквідація Південного фронту

розрив радянським командуванням угоди з

махновцями

Ризький мир

Тематичне оцінювання Початковий рівень:

1. Позначте, яка подія відбулася раніше?

злука УНР та ЗУНР; утворення Директорії; розгром військ Вран­геля

2. Чи погоджуєтесь ви з твердженням:

а) Брестський договір було підписано у листопаді 1918 р.
Так, ні

б) Гетьманом України в 1918 р. був П.Скоропадський
Так, ні

в) Першим головою Директорії був В.Винниченко
Так, ні

г) Головним отаманом було обрано С.Петлюру
Так, ні

д) Українська Національна академія була створена у 1918 році.
Так, ні

3. Назвіть, на ваш розсуд, найбільш значні події доби боротьби України за збереження державної незалежності. Розкажіть про одну них.

4. Кого з діячів літератури і мистецтва 1917-1920 pp. ви пам'ятає­те? Назвіть їх.

5. Дайте відповідь:

В січні 1919 р. Україна була проголошена Українською Соціалі­стичною Радянською Республікою а) так; б) ні; в) й так, і ні.

Середній рівень:

1. Співвіднесіть імена історичних діячів з фактами з їхніх біог­
рафій:

С. Петлюра а) гетьман; отаман «Війська козацького»;

В.Винниченко б) головний отаман, голова Директорії;

Є.Петрушевич в) голова Раднаркому УСРР;

Х.Раковський г) голова Центральної Ради, голова Директорії

П.Скоропадський д) президент Української Національної Ради.

2. Встановіть послідовність подій:
Відновлення УНР

Ризький мир

Здійснення гетьманського перевороту

3. Позначте тлумачення, яке відповідає терміну: Директорія в перекладі з латинської мови означає: «управління; «керівництво»; «уряд».

4. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Українську дер­жаву

1) хронологічні рамки та існування.

2) хто очолив Українську державу?

3) внутрішня й зовнішня політика 2) історичне значення

5. Про яку подію йдеться?

а) «Ретельно опрацьований польський сценарій оволодіння Льво­
вом був перекреслений. У головному місті Східної Галичини вста­
новилася українська влада»

б) назвіть її дату.
Достатній рівень:

1. Встановіть послідовність подій:
зречення П.Скоропадського
утворення Директорії
прийняття Конституції УНР
проголошення злуки УНР і ЗУНР

відновлення УНР поразка врангелівців.

2. Х.Раковський, Є.Петрушевич, В.Винниченко - хто ці історичні особи? Які події в історії України (1917-1920) пов'язані з їхньою діяльністю?

3. Порівняйте державотворчі процеси в УНР та ЗУНР. У чому їх відмінність?

4. Складіть хронологічний ланцюжок головних воєнних подій (1917-1920).

5. Охарактеризуйте основні положення політики «воєнного
комунізму». Відслідкуйте особливості її впровадження в Україні.

Високий рівень: 1. «Національна демократія, загалом сприймаючи й сповідаючи ідею суверенності Української держави, була, як і попередні пе­ріоди, поділена на окремі табори, що суперечили один одному в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР». Доберіть фак­ти, що підтверджують цей висновок. Спробуйте, виходячи з кон­кретно-історичної ситуації 1917-1920 pp., створити проект власної програми соціально-економічних перетворень в Україні.

2. Прощаючись, К.Гуйн мовив: «Мені старому, здається, що спра­ва не піде так легко, як почалася. Ваші противники - це зав­зяті люди...» Про які події йдеться? Наскільки пророчими були слова К.Гуйна. Відповідь обґрунтуйте.

3. В Україні (1917-1920) влада переходить від Центральної Ради до

П.Скоропадського, від гетьмана до Директорії й у кінцевому ра­хунку до більшовиків. Поміркуйте над цими процесами. Законо­мірними чи випадковими вони були? Чому саме перемогли більшовики?

ТЕМА 4 Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921—1928)

УКРАЇНА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

по л/ ь щ а

у і

Карта-схема

«Непмани потрібні, щоб знаходити ринкову змичку у селянськім господарстві; будувати комуністичне сус­пільство руками комуністів - це дитяча ідея, тому, що комуністи - це капля в народному морі; комунізм треба будувати не комуністичними руками, - підкрес­лював В.Ленін у березні 1922 р...»

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні: нарис десятиріччя (1919-1928).

§18. Україна наприкінці 1920-го - на початку 20-х pp.

«На X з'їзді у березні 1921 р. партія перейшла до нової економічної політики і зробила досить успішну спробу пристосувати завойовані «командні висоти» до рин­кової економіки».

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні....).

О Як ви вважаєте, чи заперечував НЕП ідеологічним постулатам • більшовизму?

1. Внутрішнє й міжнародне становище України на початку 20-х років

Понад шість років війн та революцій, насадження методів «воєнного комунізму» вщент зруйнували економіку України.

Факт: Промислове виробництво скоротилося у 9 разів. Залі­зорудна промисловість була зруйнована. В металургії з 57 доменних печей працювала лише одна. Наполовину були зруйновані залізниці, не працювали чорноморські порти. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. зменши­лася у 13 тис. разів.

Чисельність промислових робітників невпинно скорочу­валася. Рятуючись від голоду й епідемій, вони залишали свої робочі місця і йшли в села.

Після припинення воєнних дій селянство ще більш ак­тивно почало виступати проти реквізицій продовольства та заборони торгівлі. Навесні 1921 р. розкладку з урожаю попе­реднього року в Україні було виконано лише на 40%. Центр вимагав від республіканського керівництва посилити вилу­чення хліба у селян. ЦК КП(б)У залучив для цього армійські з'єднання. Незважаючи на те, що в Україні знаходився май­же мільйон червоноармійців, тут з новою силою розгорнули­ся повстання проти радянської влади. Активно діяли селянські повстанські загони Мордалевича, Махна, Орлика, Левченка, Каленика. Аналогічні процеси одночасно відбува­лися і в Росії («антоновщина», Кронштадське повстання). В офіційній пропаганді причиною труднощів називали кур­кульський саботаж продовольчої політики радянської влади.

Селянський повстанський рух розглядався як політичний бандитизм.

У 1921 р. на території колишньої Російської імперії ви­никло 13 держав. П'ять з них (Литва, Латвія, Естонія, Польща, Фінляндія) стали самостійними. В усіх інших, у тому числі в Україні, утвердилася радянська форма держав­ності з тоталітарними режимами.

Проблемою першорядної ваги стало дипломатичне ви­знання радянських республік великими державами. Скорис­тавшись формальною незалежністю України, її уряд на чолі з Х.Раковським розгорнув активну діяльність на міжнародній арені. 14 лютого 1921 р. представники УСРР Ф.Кон і Ю.Ко­цюбинський підписали перший мирний договір радянської України з Литвою. 18 березня 1921 р. було укладено Ризь­кий мирний договір з Польщею. Незабаром УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією й Естонією. 2 січня 1922 р. делегація України на чолі з М.Фрунзе уклала договір про дружбу з Туреччиною.

Незважаючи на підписання Ризького договору, відносини з Польщею залишалися напруженими. У Тарнові, біля Крако­ва, перебував у вигнанні уряд УНР, який користувався підтрим­кою Ю.Пілсудського. С.Петлюра продовжував вести боротьбу, хоч і безнадійну, з більшовиками - з території Польщі здійсню­валися партизанські рейди на Правобережжя України. Але після неодноразових протестів Х.Раковського польський уряд наприкінці 1921 р. припинив їх. До 1923 р. УСРР мала дипло­матичні відносини також з Німеччиною та Австрією. Пред­ставники України були учасниками більш 60 міжнародних договорів, конвенцій, угод. Після утворення СРСР керівницт­во зовнішньою політикою перейшло до його верховних органів. Таким чином на початку 1923 р. дипломатичні й зарубіжні представництва УСРР були ліквідовані.

2. НЕП і особливості її впровадження в Україні

Ще на початку 1921 р. більшовицьке керівництво вважа­ло недоцільним відмовлятися від політики «воєнного кому­нізму», насамперед заміни продрозкладки продподатком. «Воєнний комунізм» був спробою безпосереднього переходу

до виробництва та розподілу на комуністичних засадах без приватної власності, ринку й товарно-грошових відносин. Така політика повністю провалилася, спричинивши цілковиту руї­ну промисловості та сільського господарства, підірвала мате­ріальну зацікавленість виробників у результатах своєї праці. Як визнавала резолюція V конференції КП(б)У в листопаді 1921 p., «господарський розпад ніде не досягав такого вели­чезного розміру, як на Україні». Вождь російських більшо­виків В.Ленін усвідомлював, що подальша реалізація комуністичної доктрини може привести до селянської війни і поставить під сумнів взагалі існування радянської влади.

В березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б) він переконав делегатів прийняти постанову «Про заміну розкладки натуральним подат­ком», що поклало початок системи заходів, яку, за тодішньою пристрастю до скорочень, назвали спочатку «НЕПО», а згодом -«НЕП» (нова економічна політика). Це була політика компромі­су, вимушеного відступу від негайного будівництва соціалізму. Ленін не мав чіткої, заздалегідь розробленої програми цього відсту­пу й без вагань залишив у державній власності так звані «ко­мандні висоти» економіки: важку промисловість, банки, транспорт, зовнішню торгівлю. Вождь більшовиків сподівався, що при збереженні диктатури партії НЕП забезпечить перемогу соціалістичних елементів над капіталістичними.

Керуючись рішенням Москви, 27 березня 1921 р. ВУЦВК затвердив закон про заміну продрозкладки продподатком. Розмір його з урожаю 1921 р. визначався в 117 млн. пудів зерна замість запланованих раніше продрозкладкою 160 млн. пудів. Але і цього було забагато для зубожілого українського села. Еконо­мічний вплив нового закону позначився не відразу. Однак сама заява властей про скасування реквізиційного принципу у хлібо­заготівлях та дозвіл на торгівлю мала важливе значення.

Крім заміни продрозкладки натуральним, а згодом і гро­шовим податком, що давало можливість селянам продавати надлишки своєї продукції на ринку, на порядок денний було поставлено питання про створення державної торгівлі, на­самперед оптової, регулювання приватної торгівлі через бан­ки, податкові й кредитні установи, оздоровлення на цій основі грошового обігу, запровадження господарського розрахунку

на фабриках та заводах, передачу дрібних підприємств в орен­ду і приватну власність, організацію іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва. Протягом 1922-1924 pp. було проведено грошову реформу: в обіг надій­шли забезпечені золотом радянські гроші-червінці. У про­мисловості 5200 дрібних підприємств уже в 1922 р. орендувалися кооперативами, комнезамами, артілями й при­ватними особами, у тому числі колишніми власниками. З'я­вилася так звана «нова буржуазія», представників якої стали називати непманами. їх діяльність допомагала швидкому виходу країни з економічного хаосу та розрухи.

На госпрозрахунок переводилися не окремі фабрики і за­води, а їх певна сукупність, утворена за галузевою, терито­ріальною або галузево-територіальними ознаками. Ця сукупність була названа трестом. На Україні вони почали організовуватися з осені 1921 р. Серед них - «Донвугілля», «Машинотрест», «Хімвугілля», «Цукротрест», «Південноруд-ний трест». Усього на діючих промислових підприємствах, охоплених трестами, працювали близько 220 тис. робітників.

У 1927 р. виробництво предметів споживання досягло до­воєнного рівня, а у цілому випуск промислової продукції зріс майже в 2 рази порівняно з 1913 р. Розпочалася реконструк­ція старих та будівництво нових підприємств.

Хоча земля залишалася державною власністю, згідно із земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 p., вона пе­редавалася у приватне користування або в оренду селянам. Звільнившись від страху реквізицій, селянські господарства за короткий час відновили свою продуктивність. У 1926 р. виробництво зерна в Україні досягло майже довоєнного рівня (17 млн. т), активно формувалася єдина кооперативна систе­ма, до якої було залучено 85% селян.

НЕП викликав політичні зрушення й у внутрішній полі­тиці. Припинилися масові розстріли противників радянської влади, було проголошено амністію решткам повстанців і чле­нам не комуністичних партій. Українським політичним емі­грантам гарантувалося вільне повернення в Україну. Однак не слід ідеалізувати неп та перебільшувати його значення. Він не означав повного повернення до ринкової економіки.

Незважаючи на ослаблення партійно-державного контролю, система управління залишалася по суті командно-адмініст­ративною. Тривали, хоча й у набагато менших масштабах, політичні репресії. Обмеженість і непослідовність непу зго­дом полегшили Сталіну повернення до «воєнно-комуністич­них» методів управління економікою.

3. Голод 1921-1923 років в Україні

Офіційна версія причин голоду була одна - посуха 1921 р. Але ж до революції також траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності. Однак жодна з них не призводила до таких жертв. Як свідчать факти, голод 1921-1923 pp. був наслідком політики правлячої більшовицької партії, яка обкладала се­лян нереальними планами хлібозаготівель та добивалась їх виконання примусовими методами, незважаючи на неврожай, що у 1921 р. охопив південні райони України, а також По­волжя й Північний Кавказ.

«Ця трирічна сторінка в історії, українського народу безпосе­редньо пов'язана, по-перше, з економічною політикою державної партії... і, по-друге, з підлеглим становищем формально незалеж­ної республіки щодо московського центру...»

(С.Кульчицький. Комунізм в Україні...).

Запровадження нової економічної політики обумовлюва­ло заміну продрозкладки. Але реалії були іншими. Формування державного хлібного фонду продовжувало здійснюватися шляхом позаекономічного примусу. Розклад­ка зберігалася, щоб забезпечити постачання українського хліба до Російської Федерації. Не звертаючи уваги на реальне ста­новище, центр вимагав збільшити вивіз хліба, в тому числі з уражених посухою південних губерній. У травні 1921 р. го­лова Раднаркому Х.Раковський отримав догану по партійній лінії «за недостатньо енергійну профроботу». Мірилом енер­гійності виступала кількість залізничних ешелонів з хлібом, що відправлялися до радянської Росії.

«Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера,... зобов'язують Радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеня власні потреби».

(В.Ленін. Повне зібр. тв. - Т. 44).

Тільки в червні 1921 р. з України було вивезено до Росії 728 тис. пудів хліба, хоча перспектива голоду вже цілком окреслилася. Нереальність хлібозаготівельних планів призвело до жахливого стану.

Факт: У 21 повіті п'яти південних губерній (Одеської, Мико­лаївської, Донецької, Катеринославської та Запорізької) селяни не зібрали посіяного насіння. У 10 інших повітах вказаних губерній чистий збір хлібів не перебільшував 5 пудів на душу населення. Цієї кількості вистачало тільки на те, щоб не вмерти голодною смертю. Таким чином, третина території радянської України була голодуючим регіоном.

Вищі партійні й радянські органи республіки довгий час приховували інформацію про голод. Лише в грудні 1921 р. цю трагедію констатувала VI Всеукраїнська конференція КП(б)У. Член політбюро ЦК КП(б)У Д.Мануїльськии у своїй доповіді «Голод та посівна кампанія» зазначав:

«... У нас, товариші, в деяких губерніях, - мабуть, ніхто цьому не повірить, - вже почалися смертельні випадки від голоду. За кілька днів в Олександрійській (Запорізькій) губернії померло до 165 чоловік... В Одеській губернії зареєстровано протягом тижня до ста смертельних випадків. Ознакою стихійного лиха, яке насу­вається, є масове залишення населенням насаджених місць...».

Спираючись у боротьбі з голодом у Поволжі насамперед на внутрішні ресурси, уряд РСФРР робив усе можливе для залучення коштів на цю справу з-за кордону. Проте українські урядовці майже до початку 1922 р. не зверталися за допомо­гою ні до уряду РСФРР, ні до закордонних держав.

Як відзначалося у доповідній записці Х.Раковського Леніну про збір хліба в Україні, «різні міжнародні комітети допомоги голодуючим були допущені на Україну лише у січні 1922 р. і лише після того, як вони самі полізли туди за зго­дою РСФРР». Тому тільки з середини 1922 р. вони змогли розгорнути активну діяльність в УСРР. Разом іноземні орга­нізації лише того року направили в Україну близько 2,3 млн. пудів продовольства, з них переважну його частину забезпе­чила Американська адміністрація допомоги (АРА).

Внаслідок безмежного панування командно-адміністратив-

них методів господарювання в умовах відсутності сувереніте­ту радянських республік кошти на підтримку голодуючих роз­поділялися винятково за розпорядженням уряду Росії, який тривалий час ігнорував масштаби неврожаю в Україні.

Після запізнілого клопотання ЦК КП(б)У й VI Всеукраїн­ського з'їзду рад уряд радянської Росії почав поступове ко­ригування планів хлібозаготівель та допомоги громадськості голодуючим Поволжя відповідно до реальних можливостей УСРР. У грудні 1921 р. більш як наполовину - з 57 до 27 млн. пудів - було зменшено продподаток щодо вивозу хліба до РСФРР, але жодна з голодуючих губерній не була звільне­на від продподатку. Всеукраїнська комісія допомоги голо­дуючим одержала право залишати в республіці лише третину її ресурсів. При такій мобілізації зруйнована економіка була неспроможна забезпечити підтримку й половині голодую­чих.

Факт: Якщо на початку 1922 р. голодувало 12% населення неврожайних губерній, то у травні того ж року - вже близько 40% (3,8 млн. чол.). Лише врожай 1922 р. і роз­гортання харчувальних пунктів АРА й інших доброчин­них організацій дещо призупинили масову смертність населення.

В спустошених голодом південних губерніях України 1922 р. було зібрано лише на третину більше зерна по­рівняно з урожаєм минулого року. Таким чином, насе­лення півдня УСРР продовжувало і надалі потребувати відчутної допомоги. Крім цього, за вимогою Москви, 13,5 млн. пудів українського зерна урожаю 1922 р. було продано за кордон. Одночасно у сусідні республіки з Ук­раїни вивезли ще 9 млн. пудів хліба. Тому голодування населення на півдні України продовжувалося також у першій половині 1923 р.

Під час боротьби з голодом більшовики розгорнули ши­року кампанію по вилученню коштовностей з храмів, за ра­хунок яких планувалося закупити зерно. Все це призводило до конфліктів, які супроводжувалися арештами та розстріла­ми священиків і віруючих.

«Абсолютний диктат адміністративно-командної системи,... орієнтація суспільного виробництва не на потреби людини, а на інтереси абстрактної соціалістичної держави... неминуче супро­воджувалися нечуваним насильством над мільйонами безпосередніх виробників, знищенням їх частини».

(В.Даниленко, С.Кульчицький, Г.Касьянов. Соціалізм на Україні: 20-30-ті роки).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Доповніть речення:

Перший мирний договір радянська Україна підписала з (Латвією; Литвою; Естонією), а Ризький мирний договір - з (Латвією; Туреччиною; Польщею).

2. Дайте відповідь: ТАК або НІ.

НЕП розпочався із заміни продподатку продрозкладкою.

3. Вкажіть дату голоду в Україні:

1921; 1921-1922; 1921-1923 pp. Середній рівень:

4. Назвіть країни, з якими на початку 20-х років радянська Украї-

на встановила дипломатичні відносини.

5. Розкажіть про впровадження НЕПу в Українській СРР.

6. Що ви знаєте про голод у 20-х роках в Україні. Які його причи­ни?

Достатній рівень:

7. Схарактеризуйте внутрішнє становище Української СРР на по­чатку 20-х pp.

8. Доберіть факти, що свідчать про економічну ефективність НЕПу

у порівнянні з політикою «воєнного комунізму».

9. «1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом», -
зауважує український історик С.Кульчицький. Використовуючи
факти, доведіть або спростуйте цей висновок.

Високий рівень:

10. Уявіть, що ви науковець і вам треба зробити наукову доповідь «НЕП та особливості його здійснення в Україні». Складіть роз­горнутий план доповіді й підготуйте тези.

11. Як ви вважаєте, чому тривалий проміжок часу офіційною вер­сією причин голоду, який призвів до мільйонних жертв у півден­них губерніях України, завжди була одна - тяжка посуха 1921 p.? Відповідь аргументуйте.

«Реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Жорст­ка централізаторська тенденція взяла гору. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік і поступової ліквідації їх суверенності...»

О Як ви вважаєте, чи могла існувати незалежна Радянська • Україна?

1. Державний статус України у 1921-1922 pp.

На початок 20-х pp. територія Радянської України стано­вила 452 тис. кв. км. В той же час за її межами лишалася значна частина етнографічних західноукраїнських земель. Згідно з переписом 1920 p., населення УСРР становило 25,5 млн. чол., більшість яких- 20,9 млн. - проживала в селі.

Після остаточної перемоги більшовиків у громадянській війні самостійність новоутворених радянських республік не проголошувалася. Навпаки, підкреслювалося, що вони ста­новлять єдину радянську федерацію. При цьому знак рівності між радянською та Російською Федерацією здебільшого не ставився. Існувала переконаність у тому, що радянська феде­рація народжена світовою революцією й з часом включатиме в себе основні європейські країни.

Але фактично національні радянські республіки утворю­вали разом з РСФРР єдину країну. Залишалися стійкими еко­номічні та інші зв'язки, що формувалися протягом тривалого часу. Під час громадянської війни було об'єднано всі військові сили й управління економікою в єдиному центрі. А головне, радянські республіки мали тотожну політичну структуру, яка характеризувалася насамперед однопартійністю. РКП(б) являла собою державну партію, що здійснювала тотальний контроль над Радами, профспілками, армією та правоохоронними орга­нами. Хоча керівні партійні комітети у національних респуб­ліках і називалися центральними, вони за статусом мали не більше прав, ніж губкоми в Російській Федерації.

При всьому цьому республіки, у тому числі й Україна, вважалися формально незалежними. 28 грудня 1920 р. пред-

ставники РСФРР та УСРР підписали договір про воєнний і господарський союз між двома державами. В угоді підкрес­лювалися незалежність та суверенність обох республік, усві­домлення ними організації спільних зусиль з метою оборони й економічного співробітництва. Оголошувалося об'єднання комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів та телеграфу й Вищих рад народного господарства, які входили до складу Раднаркому РСФРР, а при українському уряді мали своїх уповноважених. Таким чином, підписаний документ закріплював становище, що скла­лося у взаємовідносинах між РСФРР і УСРР з літа 1919 p., коли більшовики утворили «військово-політичний союз рес­публік».

В Україні проти договору виступили члени УКП (укапіс-ти) та українські ліві есери. У березні 1921 р. на V Всеукраї­нському з'їзді рад один з керівників УКП М.Авдієнко навіть вимагав повного відокремлення України від Росії. Але з'їзд переважною більшістю голосів ратифікував угоду.

Аналогічні договори також було укладено між Російсь­кою Федерацією й іншими республіками. Така системи відно­син одержала назву «договірної федерації». Отже, радянська федерація почала юридично формуватися ще задовго до офі­ційного створення СРСР.

Фактичне злиття загальнофедеративних органів з держав­ними структурами РСФРР свідчило, що зв'язки національ­них республік з Росією розвивалися у напрямі поступового їх поглинання останньою (так званої «автономізації»), тобто перетворення в автономні області у складі єдиної держави -Російської Федерації. Така тенденція особливо чітко прогля­далася серед членів центрального керівництва більшовиць­кої партії, які вважали, що утворені в ході громадянської війни незалежні радянські республіки мають бути юридично «автономізовані». Найбільш послідовним виразником цент­ралізаторської лінії був нарком у справах національностей Росії, а з квітня 1922 р. - генеральний секретар РКП(б) Й.Сталін. Зокрема на X з'їзді партії він прямо заявив, що Російська Федерація є «живим втіленням» майбутнього дер­жавного союзу радянських республік.

На противагу центру керівники республіканських партій­них організацій вважали за необхідне зменшити до мінімуму рівень централізації управління з тим, щоб права республік відповідали їх незалежному статусу. Оборонцями сувереніте­ту України, зокрема, виступали такі відомі більшовики, як М.Скрипник і Х.Раковський.

2. Створення Союзу РСР

В березні 1922 р., за ініціативою голови Раднаркому України Х.Раковського, керівництво республіки розгляну­ло питання про взаємовідносини РСФРР та УСРР. Для гли­бокої й детальної його розробки було утворено спеціальну комісію. Майже одночасно аналогічні рішення ухволили Білорусія і закавказькі республіки. Зважаючи на загальне незадоволення республіканських партійних організацій, яке віддзеркалювало настрої в суспільстві, політбюро ЦК РКП(б) у серпні 1922 р. визнало за доцільне створити комісію для підготовки на черговий пленум проекту вдосконалення фе­деративних відносин. До її складу ввійшли В.Куйбишев (голова), Г.Орджонікідзе, X. Раковський, Г.Сокольников, Й.Сталін, а також представники від національних республік (Україну представляв Г.Петровський). Однак проект комісії «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіка­ми», який підготував Сталін при підтримці всіх її членів, крім Х.Раковського (представники республік не брали участі в цій роботі), передбачав входження республік у Російську Федерацію на правах автономій. Така пропози­ція викликала обурення серед партійних керівників неросійських республік. М.Скрипник та інші українські більшовики кваліфікували її як погано прихований російський шовінізм. Отже, центральне політичне керів­ництво прагнуло нав'язати створюваній державі фактичну унітарність.

В.Ленін через хворобу не зміг взяти участі в роботі комісії. Після покращення стану здоров'я він ознайомився з матеріа­лами її роботи й 26 вересня 1922 р. написав листа Л.Каменеву для передачі членам політбюро. У ньому принцип «автономі­зації» відкидався і обґрунтовувалася цілком нова форма дер-

жавного союзу: Російська та Закавказька федерації разом з Україною й Білорусією мали утворити нову федерацію.

Вождь російських більшовиків розумів, що поглинання Росією національних державоутворень зруйнує ту підтрим­ку, яку мали в неросійських окраїнах більшовики, а також справить на колоніальні народи невигідне враження про ра­дянську систему. Жовтневий (1922) пленум ЦК РКП(б) підтри­мав ленінську ідею утворення Радянського Союзу як федерації рівноправних республік.

Проте принципи побудови більшовицької партії як інстру­мента влади не гарантували збереження суверенітету рес­публік. На недоліки абсолютного централізму вже давно звертали увагу відомі тогочасні політики.

«Цей централізм, - писав восени 1920 р. В.Винниченко, - стоїть у глибокій суперечності з програмою партії й тен­денціями самої революції. Через те вся діяльність керуючої партії має дві сторони: одну - формальну, програмну, декла­ративну, другу - дійсну, реальну, не декларативну».

Тенденція будувати відносини всередині держави так само, як вони склалися в партії, повною мірою виявилася під час роботи комісії, утвореної вже згаданим жовтневим пленумом ЦК РКП(б), яка мала виробити конституційні засади єдиної багатонаціональної держави. У підсумку комісія висловила­ся за утворення наркоматів трьох типів - злитих, об'єднаних і автономних.

Незважаючи на протидію В.Леніна, запроваджена схема державного управління ще більше обмежувала права рес­публік, ніж рішення про об'єднання найважливіших нарко­матів, ухвалені влітку 1919 р. з метою перетворити країну в єдиний військовий табір.

10 грудня у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад, на якому депутатів-українців було менше половини (362 з 782). Він звернувся до з'їздів рад усіх республік із закли­ком приступити до законодавчого оформлення Союзу РСР та з цією метою запропонував пристосувати скликання загаль­носоюзного з'їзду до закінчення роботи чергового X Всеросій­ського з'їзду рад. Останній відкрився в Москві 23 грудня за участю представників усіх радянських республік. З'їзд прий-

няв постанову про утворення Союзу РСР, уповноважив обра­ну на І з'їзд рад СРСР делегацію від Російської Федерації виробити спільно з делегаціями інших радянських республік Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір.

ЗО грудня 1922 р. відбувся І з'їзд рад СРСР. За пропози­цією керівника делегації УСРР М.Фрунзе з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зау­важень і пропозицій союзних республік мав затвердити на­ступний з'їзд рад. Було обрано Центральний виконавчий комітет СРСР у складі 371 члена й 138 кандидатів, а також чотирьох голів ЦВК (від України - Г.Петровського).

3. Юридичне оформлення СРСР. Статус УСРР у складі Радянського Союзу

Союзний договір проголошував, що незалежні радянські республіки добровільно та на рівноправних засадах вступа­ють у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади. До компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські й іноземні спра­ви, залізничний транспорт та поштово-телеграфний зв'язок, утворювалися відповідні загальносоюзні наркомати. Питан­ня фінансів, продовольства, праці й робітничо-селянської інспекції увійшли до компетенції як союзного, так і республіканських урядів, для чого створювалися союзно-рес­публіканські наркомати. До сфери діяльності республікансь­ких урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство та соціальне забезпечення.

Запропонована форма державного об'єднання республік не змінювала «автономізаційного» принципу побудови нової держави. Тому В.Ленін уже ЗО грудня в день роботи І з'їзду рад СРСР продиктував лист «До питання про національності або про «автономізацію». Зокрема, він пропонував керівництву партії перетворити нове державотворення у конфедеративний союз:

«... Не слід зарікатися наперед ні в якому разі від того, щоб в результаті всієї цієї роботи повернутися на наступно­му з'їзді Рад назад, тобто залишити союз радянських соціал-

істинних республік тільки у відношенні військовому і дипло­матичному, а в усіх інших відношеннях відновити повну са­мостійність окремих наркоматів». Політбюро не прислухалося до цих порад. Лист було опубліковано тільки у 1956 р.

В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив конституційну комі­сію, яку очолив М.Калінін. Разом з ЦВК союзних республік вона почала розробку основних положень державного устрою. Комісія працювала гласно, але змушена була повторювати рішення внутріпартійної конституційної комісії.

Проти централізації наркоматів, як і раніше, виступали деякі республіканські керівники. Так, на XII з'їзді РКП(б) у квітні 1923 р. Х.Раковський заявив, що союзне будівництво пішло неправильним шляхом, та запропонував відібрати в союзних комісаріатів дев'ять десятих їхніх справ, передав­ши їх національним республікам. Голова Раднаркому Украї­ни виступив також проти бюрократичних методів партійного керівництва, чим розгнівав Й.Сталіна, який звинуватив опо­нента в підміні федеративних принципів побудови держави конфедеративними. В липні 1923 р. Х.Раковський був відкли­каний з України й призначений повноважним представни­ком СРСР у Великобританії.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбу­лося в січні 1924 р. на II з'їзді рад СРСР. Він прийняв Кон­ституцію, що складалася з двох частин: Декларації та Договору про утворення СРСР (текст останнього істотно відрізнявся від проекту Союзного договору 1922 p.). Консти­туція надавала право кожній союзній республіці на вільний вихід з СРСР, але тільки за згодою на це комуністичної партії, що було малоймовірним з огляду на її централістські устрем­ління. Також встановлювалася непорушність територій рес­публік, які могли бути змінені тільки за їх згодою. Зовні СРСР мав вигляд федерації рівноправних республік. Проте реальна влада в країні належала єдиній Всесоюзній комуні­стичній партії (більшовиків), що зводило нанівець будь-які суверенні права республік.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР. Вона законодавчо закріплю­вала входження радянської України до складу Союзу РСР,

визначала компетенції й функції республіканських органів державної влади. Конституція зафіксувала, крім того, зміни, пов'язані з фактом утворення в 1924 р. Молдавської АСРР у складі УСРР, і реформу адміністративно-територіального поділу республіки.

Канадський історик українського походження Орест Суб-тельний зауважував:

...«неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками... За радянської влади Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці, нарешті, отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого вони не мали з часів Гетьманщини XVIII ст.».

(О.Субтельний. Україна: історія).

Отже, утворення Союзу РСР було певним компромісом між Москвою й національними рухами на окраїнах колишньої Росій­ської імперії. Незважаючи на зовнішні демократичні форми побудови, у дійсності багатонаціональна держава була унітар­ною, влада в якій належала ВКП(б) на чолі з Й.Сталіним.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Вкажіть дату утворення СРСР.

2. Назвіть республіки, що підписали договір про утворення СРСР.

3. Хто з українських державних і політичних діячів виступали оборонцями суверенітету України?

Середній рівень:

4. Складіть план відповіді «Утворення СРСР».

5. Розкажіть про воєнно-політичний союз РСФРР та УСРР.

6. Яке з наведених тлумачень відповідає терміну? Унітарний у перекладі з французької означає: союз; єдиний; який становить єдине ціле.

Достатній рівень:

7. Проаналізуйте позицію, яку займали керівні діячі України з питань створення Союзу РСР.

8. Охарактеризуйте союзний договір 1922 р.

9. Дайте визначення понять: автономія, суверенітет, унітарна держава.

Високий рівень:

10. Серед науковців існують різні погляди на акти 1922 -1924 pp.
Радянські історики розглядали створення СРСР як величезне
досягнення національної політики комуністичної партії, яка ство­
рила умови для гармонійного співіснування й вільного розвитку
народів Союзу. Сучасні українські історики переважно негатив­
но оцінюють як сам факт утворення СРСР, так і наслідки цього
об'єднання для українського народу.

Які оцінки цих процесів ви ще знаєте? Яку поділяєте? Чому? Відповідь обґрунтуйте.

11. Один з нових історичних міфів звучить так: якби Україна не
ввійшла 1922 р. до складу Радянського Союзу, вона могла б збе­
регти суверенітет та уникнути страхітливих трагедій у своїй не­
давній історії. Чи поділяєте ви це твердження? Висловіть своє
бачення цієї проблеми.

§20. Культура та духовне життя у роки НЕПу

«Українське відродження 20-х років - помітне явище в історії українського народу. Йому притаманні надзви­чайно суперечливі процеси та явища. В ньому водночас поєдналося як героїчне, так і трагічне...»

О Використовуючи текст підручника і додаткову літературу, вис-• ловіть своє бачення розвитку культури й духовного життя Ук­раїни за часів НЕПу.

1. Політика більшовиків у царині культури. Поворот партії більшовиків до «українізації» («коренізації»)

Утвердження радянської влади після закінчення грома­дянської війни та запровадження більшовицьким керівниц­твом нової економічної політики визначили зміст і напрями розвитку культури й духовного життя в Україні у 20-х pp.

Зробивши деякі поступки в економічній сфері, більшови­ки намагалися зберегти у повному обсязі контроль держави над усіма проявами культурного та духовного життя суспіль-

Дата добавления: 2015-05-22