Емоціями 2 страница

Увага людини буває неоднакова за своїм обсягом. Обсяг " уваги - це така кількість об'єктів, які можуть бути охоплені ува-f гою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який сприймається, а також від вікових особливостей людини. Якщо цей матеріал легко асоціюється, тобто пов'язується, то обсяг уваги зростає. ¹ Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку

* людини предметів та явищ дійсності. Відображення реальності в

* людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абст- '• рактного пізнання. Чуттєве пізнання характеризується тим, що і предмети та явища об'єктивного світу безпосередньо діють на

—<- органи чуттів людини - її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються в мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Відчуття - пізнавальний психічний процес відображення в

> мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх без-Іпосередній дії на її органи чуттів. Органи чуттів - це єдині кана-

! ли, якими зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відоб-¹ ражаючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття

> існують у свідомості як суб'єктивні образи предметного світу.

Аналізатори - це органи людського тіла, які аналізують

* навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті або інші різнови-' ди енергії та інформації. Існують різні класифікації органів

відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять в аналізатори із зовнішнього світу або зсередини організму. За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях - виділяють відчуття екстеро-¹ цептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми) та пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла (кінестетичні та статичні). Кожний різно-

¹ 190

вид відчуттів виникає і функціонує за своїми специфічними, властивими лише йому закономірностями. Але є й загальне у відчуттях, властиве кожному з описаних різновидів відчуттів. Серед спільних властивостей відчуттів головні - якість, інтенсивність і тривалість відчуттів. Крім того, своєрідними особливостями відчуттів є їх адаптація, синестезія, сенсибілізація, взаємодія.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших. Інтенсивність відчуття - це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша або менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуття залежить від сили подразника, що його викликає. Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порога. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають той рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють абсолютний поріг і поріг розрізнення, або диференційний. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує ту мінімальну силу подразника, яка здатна викликати в людини відчуття. Цей поріг свідчить про міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття -больове або якесь інше. Абсолютна чутливість і величина порога відчуття перебувають у зворотній залежності. Чим вищою є чутливість, тим нижчим є поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує не лише інформацію про певні властивості та якості тих або інших об'єктів чи явищ через відчуття їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Цілісне їх відображення людиною характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання. Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей за безпосереднього їх впливу на органи чуттів. У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його

властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на співвідношення між його якостями. У результаті сприймання виникають образи об'єктів, що сприймаються, -уявлення. У чуттєвому пізнанні відчуття і сприймання виявля-_г ються в їх єдності. Сприймань поза відчуттями не буває. Розріз-

няють сприймання за їхніми сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові тощо),

, " за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні,

естетичні), за складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу). Сприймання за змістом - це сприймання предметів і явищ у просторі, русі, часі. Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю в знаннях, професійною спрямованістю тощо.

, ' Головні властивості сприймання - предметність, цілісність,

структурність, константність та осмисленість. Предметність _п сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти

__^_^__ із самими об'єктами як носіями певної інформації. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується в процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і грунтується на певній системі дій, призводить до розуміння предметності світу. Предмети та явища сприймаються як ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предмета якогось одного його аспекту або деталі не заважає цілісному сприйманню. Ставлення до предмета як цілого, що утворилося в ході набуття досвіду, визначає його структуру.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш або менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. У багатьох випадках людина в предметах бачить те, що вона хоче в них побачити, залежно від установки особистості на сприймання. Сприймання визначається як об'єктивними, так і суб'єктив-• ними умовами. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, є: яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто сила подразника, та фізичні умови сприймання - освітленість предметів, відстань від особи, що сприймає, будова самого предмета - його структура, в якій чітко проступають його компоненти, контрастність фону та фігури. Серед суб'єктивних

умов сприймання особливо важливими є уважність і спостережливість. Найхарактерніший показник спостереження - тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним планом.

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю. У пам'яті розрізняють такі головні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування. Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять. За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відношень між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Зміст словесно-логічної пам'яті - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відношеннях, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам'ять і називається словесно-логічною. Цей різновид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем. Словесно-логічна пам'ять -специфічно людська пам'ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова пам'ять виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки тощо. Вона є основою створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх виклика-

ють. Наприклад, почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин її залишила.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говоримо тоді, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо собі за мету щось запам'ятати або пригадати, говорять про довільну пам'ять. Мимовільна і довільна пам'ять є щаблями розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну. Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг. Довготривала пам'ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини. Оперативною називається пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів, наявність інтересу. Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є: багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць; розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логіч-

ним). Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку. Найпростіша форма відтворення - впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Упізнавання буває повним і неповним. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Вичерпні знання про внутрішні, невідчутні властивості та ознаки предметів дійсності, безпосередньо не відображену у відчуттях і сприйманні сутність людина одержує за допомогою мислення - вищої, абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Мислене відображення дійсності характеризується рядом особливостей. Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленого відображення дійсності. Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностей дійсності, встановлення їх на службу своїм потребам і інтересам. Щоб зрозуміти певний предмет, треба бути обізнаним з фактами, які його характеризують. Перехід від фактів існування предметів до роз-

криття їхньої суті, узагальнюючих висновків відбувається за допомогою ряду розумових і практичних дій. Розумові дії - це дії з предметами, відтвореними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або процеси, - розумові операції. Такими є порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння - важлива операція мислення. За її допомогою пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання або змісту порівнюваних об'єктів.

Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Він являє собою мислене розчленування предметів свідомості, виокремлення їх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез - це протилежні і водночас нерозривно пов'язані між собою процеси. Синтез - це мислене об'єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Розумовий аналіз переходить в абстрагування, тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві. Узагальнення виокремлених рис предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими й іншими ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою розмежування та наступного об'єднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак. Вона сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх смислової структури. Щоб здійснити класифікацію, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти об'єкти за їхніми істотними ознаками, з'ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об'єкти за визначеним принципом.

Упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів називається систематизацією. Систематизація забезпечує розмежування та подальше об'єднання не окремих предметів, як це має місце при класифікації, а їх груп і класів.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження - це форма мисленого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відношень у певних об'єктах. Судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відношення між речами, а речення - це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Істинність наших знань або суджень ми можемо з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, зіставляючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування - це низка пов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні або за аналогією. Індуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі конкретного, часткового робиться узагальнення. Дедуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на цій підставі робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Поняття - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Результатом мислення є розуміння людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності. Розуміння - це складна аналітико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв'язків, стосунків, залежностей, які в ній відображаються.

Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій і почуттів - позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями. Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від негативних вчинків.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції- радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо. Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний вияв. Полярні переживання мають яскраво виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, і астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які вияв-

ляються у бадьорості і високому тонусі, і негативні, які пригнічують, демобілізують, спричинюють пасивність.

Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умови напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання. У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переведенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише твердо засвоєні вміння та навички в стані стресу можуть залишатися сталими.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності і за якого людина опиняється в стані безнадійності, втрати перспективи.

Пристрасті - це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

У пізнавальній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття - це відчуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають відчуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та є натхненням для душі. Ці почуття викликають появу творів мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в світі речей.

v, Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляють пізнавальні зацікавлення, любов до знань, навчальні і наукові уподобання.

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина реагує на різні види діяльності -трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність - головна передумова виникнення і розвитку праксичних почуттів.

Воля - психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення бажаної мети. Воля виявляється в зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, прагнучи діяти або стримуючи себе. У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії. Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і здійснювані підкорковими відділами центральної нервової системи. Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, то він стає довільним. У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії. Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досягнення мети. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти.

Вольова діяльність буває простою та складною. Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здійснення не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона

характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення. Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на виконання дії. Складність вольової діяльності залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.

Цілеспрямованість - одна з найважливіших вольових якостей особистості. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється в глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а постійними переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості - підґрунтя її сильної волі. Слабка воля - це ознака конформності особистості, яка схильна уникати самостійних рішень, пасивно сприймає погляди інших, пристосовується до певних стандартів поведінки.

Випадки хворобливо слабкої волі мають назву "абулія". Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. У деяких випадках його спричиняють органічні або функціональні порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобних його ділянок, що виявляється в дисоціації, роз'єднаності образів дії та рухів, пасивності ідей, уявлень. Причиною цього є різні хвороби, і особливо, вживання алкоголю, наркотиків, які є причиною пасивності розумової діяльності, порушення гальмівної функції кори великих півкуль головного мозку, внаслідок чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції. Але слабкість волі типу класичної "обломовщини", "маніловщини" зумовлена здебільшого вихованням.

7.2. КОГНІТИВНА ТА АФЕКТИВНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Будь-яка діяльність людини вимагає зосередженості та спрямованості. Обов'язковою умовою будь-якої діяльності є увага. Увагою називається спрямованість психічної діяльності на певні предмети чи явища дійсності при відволіканні від усього іншого. Увага - це виділення предмета чи явища дійсності із множини інших, які оточують людину. У явищах уваги виявляється зосередженість і спрямованість свідомості. Фізіологічною заса-

дою уваги є механізм взаємодії основних нервових процесів -гальмування і збудження, які протікають в корі головного мозку. Увага невіддільна від властивостей особистості людини. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання - ці властивості людини визначають, що треба зробити основним і поставити в центр уваги людини, визначають, чому людина так багато приділяє уваги даній діяльності, дають можливість зрозуміти мотиви спрямованості та зосередженості її діяльності. Уважність людини проявляється як риса характеру, як вираження звичних форм поведінки стосовно себе, інших людей, по відношенню до праці тощо.

Увага може бути довільною і мимовільною. Увага, яка виникає без будь-якого наміру і без заздалегідь поставленої мети, називається мимовільною. Мимовільну увагу викликають особливості діючого на людину подразника. До таких подразників належать: сила подразника; новизна, незвичність подразника; рухливість предмета, а також початок або кінець дії подразника.

Увага, яка виникає внаслідок свідомо поставленої мети, називається довільною. Збереження стійкої довільної уваги залежить від ряду умов: усвідомлення обов'язку у виконанні даної діяльності; чітке розуміння мети і задачі діяльності, що виконується; стійкість інтересів; звичні умови роботи; створення сприятливих умов для діяльності.

Довільна і мимовільна увага тісно пов'язані між собою, довільна увага може змінюватись мимовільною, а мимовільна -довільною. Крім довільної і мимовільної уваги виділяють ще один вид уваги - післядовільну увагу, яка поєднує в собі деякі риси довільної і мимовільної уваги. Післядовільною вона називається тому, що виникає на основі довільної уваги, після неї.

Основні властивості уваги - обсяг, розподіл, зосередженість, стійкість, переключення.

Обсяг уваги - це кількість об'єктів, які сприймаються одночасно з достатньою ясністю. Він залежить від декількох причин: від особливостей об'єктів, що сприймаються; від досвіду практичної діяльності людини; від поставленого завдання. Розподіл уваги - це одночасна увага до двох чи декількох об'єктів при одночасному виконанні дій з ними чи спостереженні за ними. Зосередженість уваги - це утримання уваги на одному об'єкті чи одній діяльності при відволіканні від усього іншого.

Стійкість уваги - це тривале утримання уваги на предметі чи якійсь діяльності. Коливання уваги - це періодичне відволікання і послаблення уваги до даного об'єкта чи діяльності. Стійкість уваги допомагає зберегти цікава діяльність, рухливість об'єкта уваги, активна і різноманітна практична діяльність з предметом, активна розумова діяльність. Стан, протилежний стійкій увазі, називається нестійкістю уваги.

Переключення уваги - це переміщення уваги з одного об'єкта на інший у зв'язку з переходом від однієї діяльності до іншої і постановкою нової задачі. Під час втоми та одноманітної роботи переключення уваги є корисним і необхідним.

Дата добавления: 2015-05-22