Емоціями 3 страница

Неуважність - це певний недолік уваги. Розрізняють два види неуважності. Перший вид - це ненавмисне, мимовільне відвертання від основної діяльності. Людина ні на чому не може зосередитись, весь час відволікається, навіть цікава робота іноді припиняється через нестійкість уваги. Неуважність може бути результатом поганого виховання, її також викликають втома, погане самопочуття, значні відволікаючі подразники. Другий вид неуважності - це наслідок надмірної зосередженості на роботі, коли людина, крім своєї роботи, нічого не помічає і часом не зважає на довколишні події.

Оточуючий світ викликає у людини найрізноманітніші відчуття: зорові, слухові, нюхові, температурні і т. д. Відчуття -це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, які впливають у даний момент на органи відчуття людини.

Фізіологічним механізмом відчуття є складна діяльність нашої нервової системи, мозку. І.П. Павлов створив вчення про цю діяльність, назвавши її аналізаторною. Під аналізатором І.П. Павлов розумів складний нервовий апарат, який виконує тонкий аналіз навколишньої дійсності. Аналізатор складається з трьох відділів: 1) периферичного, або рецепторного, 2) провідникового і 3) мозкового, або центрального, відділу, поданого в корі головного мозку. До периферичного відділу аналізаторів належать усі органи відчуття (око, вухо, ніс, язик, шкіра) і спеціальні рецепторні апарати, закладені у внутрішніх органах і м'язах тіла. Провідниковий відділ проводить нервове збудження від рецепторного апарата до центрів головного мозку. Мозковий, або

корковий, відділ є вищим відділом аналізатора. Саме тут виникають відчуття.

Розрізняють зовнішні і внутрішні аналізатори. У зовнішніх аналізаторів рецептори винесені на поверхню тіла - це рецептори зорові, слухові, шкірні, смакові та нюхові. Внутрішні аналізатори мають рецептори, які розташовані у внутрішніх органах і тканинах; вони сигналізують про зміни, які відбуваються всередині організму. Проміжний стан має руховий аналізатор - його рецептори розміщені в м'язах і викликають відчуття при рухах, а також дотиках до предметів. Спільними для всіх аналізаторів є больові відчуття, які сигналізують організму про дуже сильні подразники.

Залежно від характеру подразників, які діють на даний аналізатор, і від характеру відчуттів, які при цьому виникають, розрізняють окремі види відчуттів. Зорові відчуття виникають в результаті впливу світлових променів (електромагнітних хвиль) на чуттєву частину нашого ока, нашого зорового апарата. Здатність ока пристосовуватись до ясного бачення предметів, які знаходяться на різній відстані, називається акомодацією ока. Подразником для слухового аналізатора є звукові хвилі. Подразником для нюхового аналізатора є частинки пахучих речовин, які попадають в носову порожнину разом з повітрям. Смакові відчуття викликаються дією на смакові рецептори хімічних властивостей речовин, розчинених у слині чи воді. Механічні чи термічні подразнення шкіри можуть викликати відчуття чотирьох видів: 1) відчуття дотику, або тактильні відчуття, 2) відчуття холоду, 3) відчуття тепла, 4) відчуття болю. Рухові, або кінестетичні, відчуття - це відчуття руху і положення органів тіла. Вони відображають зміни, які виникають в органах руху. Органи відчуття рівноваги знаходяться у внутрішньому вусі і дають сигнали про рух і положення голови. До органічних відчуттів відносяться відчуття голоду, спраги, загодованості, нудоти, внутрішніх болів і т. д. Вібраційні відчуття виникають у ході впливу на поверхню тіла коливань повітря, які викликають тіла, що рухаються чи коливаються.

Під чутливістю розуміється здатність аналізаторів відчувати подразнення різної сили та інтенсивності. Розрізняють абсолютну чутливість і чутливість до розрізнення. Під абсолютною чутливістю розуміють здатність людини відчувати найбільш

слабкі подразнення, а під чутливістю до розрізнення - здатність відчувати незначні відмінності між подразниками.

Мінімальна величина подразника, за якої уперше виникає ледве помітне відчуття, називається абсолютним порогом відчуття. Порогом розрізнення називають найменші зміни в інтенсивності подразника, які можуть бути відображені даним аналізатором.

Чутливість аналізаторів не постійна. Вона, зокрема, змінюється під впливом їх пристосування до діючого подразника. Це явище називається адаптацією. Відчуття не зникає одночасно з припиненням дії подразника, який його викликав, а деякий час ще зберігається як своєрідний слід від подразника. Відчуття, яке зберігається деякий час після припинення дії подразника, називається послідовним образом.

Сприйняття - це відображення в корі головного мозку предметів і явищ, які діють на аналізатори людини. На відміну від процесу відчуття при сприйнятті людина пізнає не окремі властивості предметів і явищ, а предмети і явища навколишнього світу в цілому, тобто сприйняття має цілісний характер. У процесі сприйняття не всі аналізатори відіграють однакову роль. Один з аналізаторів звичайно є ведучим. Залежно від того, який аналізатор відіграє у сприйнятті основну роль, розрізняють види сприйняття - зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні. Сприйняття має усвідомлений характер. Людина не лише виділяє групу відчуттів і об'єднує їх у цілісний образ, але і усвідомлює цей образ, відносить його до певної категорії предметів.

І.М. Сєченов розрізняв два види сприйняття: сприйняття як реакцію схоплення і сприйняття як реакцію детального бачення. Реакція схоплення спрямована на те, щоб лише впізнати предмет, скласти про нього загальне враження чи визначити якусь його якість. Сприйняття як реакція детального бачення спостерігається при глибокому вивченні, пізнанні предметів навколишнього світу. Таке цілеспрямоване, планомірне сприйняття називається спостереженням. Сприйняття залежить не лише від предмета, який сприймається, але і від особливостей того, хто сприймає. Залежність сприйняття від особливостей особистості людини називається апперцепцією.

Сприйняття не завжди дає абсолютно правильне уявлення про предмети довколишнього світу. Відомі факти помилок зо-

рового сприйняття, так звані зорові ілюзії. Ілюзією називається неправильне, викривлене сприйняття.

Усе, про що дізнається людина, може бути надовго збережене в "коморах" її мозку. Мозок не лише зберігає наші знання про довколишній світ, але й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання. Процес запам'ятовування, збереження і наступного відтворення чи пізнавання того, що людина раніше сприймала, називається пам'яттю. Вона, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Усе, що в навколишньому житті пов'язане зі стійкими інтересами, запам'ятовується краще, ніж те, що з ними не пов'язане. Це прояв вибірковості пам'яті. На запам'ятовування великий вплив має емоційне ставлення людини до того, що запам'ятовується. Продуктивність пам'яті в багатьох випадках залежить і від вольових якостей людини. Люди слабовільні, ледачі і не здатні до тривалих вольових зусиль, запам'ятовують завжди поверхнево і погано. Продуктивність пам'яті значною мірою залежить від загальної культури людини, від її розумового світогляду.

Запам'ятовування можливе завдяки властивості нервової системи змінюватись під впливом подразників, залишати і зберігати у собі сліди впливу подразників. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв'язків, тривалість їх зберігання, швидкість і легкість їх збудження. Тимчасові нервові зв'язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація - це зв'язок між окремими подіями, фактами чи явищами, відображеними в нашій свідомості і закріпленими в нашій пам'яті. Без цих зв'язків, чи асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі пам'яті. Асоціації бувають декількох видів. В основі асоціацій за суміжністю лежать просторові і часові відношення між предметами і явищами. Якщо якісь предмети людина сприймала розташованими близько один до одного в просторі, чи які слідують безпосередньо один за одним в часі, то між ними виникає асоціація. Асоціація за подібністю виникає в тих випадках, коли якийсь новий предмет схожий на раніше відомий предмет. За контрастом асоціюються протилежні факти і явища, які різко відрізняються.

Закріплення і відтворення індивідуального досвіду здійснюється в різних формах. В основу видової класифікації пам'яті в сучасній науці покладено три основних критерії:

1) об'єкт запам'ятовування (в даному випадку маються на увазі такі види пам'яті, як рухова, емоційна, образна, словесно-логічна); 2) мета і способи запам'ятовування і відтворення (довільна і мимовільна пам'ять); 3) тривалість збереження в пам'яті (в даному випадку мається на увазі короткочасна і довгочасна пам'ять).

Рухова, або моторна, пам'ять проявляється в запам'ятовуванні і відтворенні рухів і їх систем. Вона знаходиться в основі вироблення і формування рухових навичок і звичок. Емоційна пам'ять - це пам'ять на пережиті почуття. Позитивні чи негативні почуття не зникають безслідно, а запам'ятовуються і відтворюються за певних умов. Образна пам'ять - це збереження і відтворення образів, предметів і явищ дійсності, які раніше сприймалися. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою і смаковою. Деякі люди володіють дуже яскраво вираженою образною пам'яттю, яка називається ейдетичною. Словесно-логічна пам'ять виражається в запам'ятовуванні і відтворенні думок. Думки не існують поза мовою, поза тими чи іншими словами і виразами. Тому такий вид пам'яті називають не просто логічним, а словесно-логічним.

Якщо не поставлена спеціальна мета запам'ятати і пригадати той чи інший матеріал, і останній запам'ятовується неначе сам собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, - така пам'ять є мимовільною. Якщо ставиться спеціальна мета запам'ятати, застосовуються відповідні мнемічні прийоми, вчиняються вольові зусилля - така пам'ять є довільною. Мимовільна пам'ять у своєму розвитку передує довільній.

Короткочасна пам'ять - процес відносно нетривалий, але достатній для точного відтворення подій, які тільки що відбулися, предметів і явищ, які щойно були сприйняті. Після цього нетривалого часу враження зникають, і людина виявляється нездатною щось згадати із сприйнятого. Довгочасна пам'ять характеризується відносною тривалістю і міцністю збереження сприйнятого матеріалу.

Пам'ять - це завжди діяльність, вона має характер певних процесів. Основні процеси пам'яті - запам'ятовування (і відповідно забування), збереження і впізнавання. Діяльність пам'яті починається із запам'ятовування, тобто закріплення тих образів і вражень, які виникають у свідомості під впливом предметів і

явищ дійсності в процесі відчуттів і сприйняття. Запам'ятовування може бути мимовільним і довільним. Мимовільне запам'ятовування здійснюється без заздалегідь поставленої мети запам'ятати. Воно протікає без вольових зусиль, здійснюється ніби саме собою. Міцність і тривалість мимовільного запам'ятовування залежить від барвистості, рухливості та інших особливостей об'єкта. Легко мимовільно запам'ятовуються такі предмети і явища, які пов'язані з минулим досвідом. Довільне запам'ятовування свідомо спрямоване на запам'ятовування певного матеріалу. При довільному запам'ятовуванні людина докладає необхідні вольові зусилля, мобілізує себе на краще і міцне закріплення матеріалу, застосовуючи для цього спеціальні прийоми і способи запам'ятовування. Систематичне, планомірне, спеціально організоване довільне запам'ятовування із застосуванням певних прийомів називається заучуванням.

Довільне запам'ятовування здійснюється двома способами: механічним і усвідомленим. Механічне запам'ятовування -це послідовне заучування окремих частин матеріалу без опори на смисловий зв'язок між ними. Воно часто призводить до формального засвоєння знань. Крім того, механічне запам'ятовування не ощадливе, воно вимагає значно більше часу, ніж запам'ятовування смислове. Але механічне запам'ятовування в розумному поєднанні з усвідомленим запам'ятовуванням корисне. Усвідомлене запам'ятовування безпосередньо пов'язане з процесом мислення, воно спирається на розуміння змісту матеріалу, на усвідомлення тих логічних зв'язків, які існують між його частинами.

Результати запам'ятовування виявляються у впізнаванні і відтворенні. При повторному сприйнятті з'являється своєрідне відчуття знайомості, яке знаходиться в основі впізнавання. Відтворення, на відміну від впізнавання, характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих чи інших об'єктів. Воно буває мимовільним і довільним. При мимовільному сприйнятті образи, думки, слова і почуття згадуються без свідомого наміру і зусилля. Сприйняття довільне виникає в результаті активного і свідомого наміру.

Пригадування - це найбільш активне відтворення, пов'язане з певним напруженням нервової системи людини і яке вимагає певних вольових зусиль. Багато з того, що закріплено в пам'яті, з ча-

сом тією чи іншою мірою забувається. Забування може бути повним або частковим, тривалим або тимчасовим, нетривалим. За повного забування закріплений матеріал не лише не відтворюється, але і не пізнається. Часткове забування матеріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його лише частково або з помилками, а також тоді, коли лише впізнає, але не може відтворити матеріал.

Спостерігаються досить значні індивідуальні відмінності в галузі пам'яті. Індивідуальні особливості пам'яті стають властивостями особистості, які характеризують її діяльність. Люди запам'ятовують різний матеріал по-різному і різними способами. Одні найбільш добре запам'ятовують картини, обличчя, предмети, кольори, звуки. Це представники наглядно-образного типу пам'яті. Інші краще запам'ятовують думки і словесні формулювання, поняття, формули і т. п. Це представники словесно-логічної пам'яті. Треті однаково добре запам'ятовують і наглядно-образний, і словесно-логічний матеріал. Крім цього, розрізняють типи пам'яті залежно від ступеню участі основних аналізаторів у процесі запам'ятовування і відтворення. З цієї точки зору розрізняють такі види пам'яті: зоровий, слуховий, руховий і мішаний.

Дуже часто незначні результати запам'ятовування залежать не від поганої пам'яті, а від поганої уваги.

Мислення - вищий пізнавальний процес, властивий лише людині. Це процес пізнання загальних і суттєвих властивостей предметів і явищ, пізнання зв'язків і відношень, які існують між ними. На відміну від відчуттів і сприйняття мислення носить узагальнений характер, має справу із загальними і суттєвими ознаками предметів, відображає загальні закономірності, загальні зв'язки і відношення між предметами і явищами. В основі процесу мислення знаходиться складна аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку. В основі процесу мислення також лежать тимчасові нервові зв'язки двох видів: першосигнальні і другогсигнальні. Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою. Воно не може ні виникнути, ні існувати поза мовою. Ми думаємо словами, які промовляємо вголос чи про себе, тобто мислення відбувається в мовній формі.

Людське мислення за своєю природою соціальне. Це означає, що пізнання закономірностей навколишнього світу, розумовий розвиток людини здійснюється шляхом засвоєння знань, ви-

роблених людством в процесі суспільно-історичного розвитку і закріплених за допомогою мови.Мисленнєва діяльність людей здійснюється за допомогою мисленнєвих операцій - порівняння, аналізу і синтезу, абстракції і конкретизації, узагальнення - і протікає в певних формах - поняттях, судженнях і умовиводах.

Порівняння - це мислене встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами дійсності. Порівняння їх відбувається завжди, під якимось кутом зору, заради вирішення якогось питання, тобто цілеспрямовано. Аналіз - це мислене розчленування предмета чи явища на складові частини, виділення в ньому окремих частин, ознак і властивостей. Синтез - це мислене об'єднання окремих елементів, частин і ознак у єдине ціле. Аналіз може бути простим і складним, тобто зводитись чи до виділення окремих одиничних ознак, чи до всебічного розгляду багатьох ознак предмета чи явища. Найбільш проста форма синтезу - сумарний синтез. Він характеризується простим підведенням підсумків отриманих знань, в результаті чого людина не отримує нових знань. Найбільш складна форма синтезу - узагальнюючий синтез. Він дає можливість людині теоретично узагальнити отримані знання і вивести з них певні правила і закони.

Процес відволікання від ознак несуттєвих і одиничних і збереження в мисленні ознак суттєвих і загальних для даної групи предметів називається операцією абстрагування, або абстракцією. Абстракція лежить в основі узагальнення - об'єднання предметів в групи за тими схожими ознаками, які виділяються в процесі абстрагування. Процесу абстракції протилежний процес конкретизації. Конкретизація - це мисленнєва операція, в процесі якої ми надаємо предметного, наочного характеру тій чи іншій абстрактно-узагальненій думці - поняттю, правилу, закону. При конкретизації здійснюється перехід від абстракції і узагальнення назад до предметів і явищ дійсності.

Усі мисленнєві операції, способи мислення є основою формування і засвоєння понять. Поняття - це знання істотного, загального в предметах і явищах дійсності. Це форма мислення, в якій відображаються загальні і при тому суттєві властивості предметів і явищ. У поняттях кристалізуються знання про предмети і явища дійсності в узагальненому і розгорнутому вигляді. Судження - це форма мислення, яка містить у собі твердження чи

заперечення якогось положення. Умовиводи - складна мислен-нєва діяльність, в процесі якої людина, зіставляючи і аналізуючи різні судження, приходить до нових загальних або часткових висновків. Людина користується двома видами умовиводів - індуктивним і дедуктивним. Індукція - це спосіб міркування від часткових суджень до загального судження, встановлення загальних законів і правил на ґрунті окремих фактів і явищ. Дедукція - це спосіб міркування від загального судження до часткового судження, пізнання окремих фактів і явищ на ґрунті знань загальних законів і правил. У результаті індуктивного умовиводу людина встановлює причинно-наслідкові зв'язки і відношення між предметами і явищами. Дедуктивний умовивід дає людині знання про конкретні властивості і якості предмета на ґрунті знання загальних законів і правил.

Розуміння як процес відображення дійсності в свідомості людини являє собою встановлення зв'язків і відношень між предметами і явищами. Відмінності в мисленнєвій діяльності людей виявляються в різноманітних якостях мислення, найбільш суттєвими з яких є широта і глибина, самостійність і критичність, гнучкість і швидкість розуму.

Людина не лише пізнає предмети і явища довколишнього світу, але й переживає певне ставлення до них. Людина переживає задоволення і незадоволення, відчай і піднесення.

Почуттями називаються психічні стани, які виражають ставлення людини до інших людей, до самого себе, до навколишнього життя. Почуття забарвлюють у певний тон усі сторони психічної діяльності людини - її відчуття, сприйняття, думки, всі види її діяльності. Вони мають соціальний характер. У їх основі лежать, насамперед, потреби, які виникли в процесі суспільного розвитку людини і пов'язані зі стосунками між людьми. Будь-яке почуття визначається прямо чи опосередковано якимось зовнішнім впливом. Виняток становлять ті почуття, що пов'язані з тими чи іншими фізіологічними процесами, які відбуваються в самому організмі людини.

Нервово-фізіологічний механізм почуттів такий: процес збудження, який виникає в корі великих півкуль головного мозку, за певних умов розповсюджується і на підкоркові центри. Потім передається на вегетативну систему і тим самим визначає

відповідні зміни в організмі і викликає відповідні зовнішні прояви почуттів. Почуття проявляються у виразних рухах: міміці і пантоміміці, а також у мові. Почуття можуть бути позитивними і негативними, стенічними і астенічними. Стенічні підвищують життєдіяльність, силу і енергію людини, астенічні - знижують.

Залежно від тривалості та інтенсивності протікання розрізняють почуття слабкі, сильні і бурхливі. З цієї точки зору розрізняють настрої, афекти і пристрасті. Настрій - це відносно слабко виражене почуття, своєрідний емоційний стан, який охоплює протягом деякого часу всю особистість і відбивається на діяльності, поведінці людини. Афект - це почуття, яке протікає бурхливо, короткочасно. Пристрасть - це тривале, стійке почуття.

Емоційні стресові стани і переживання виникають у незвичайно складній ситуації і переживаються з великою внутрішньою напругою. Це переживання, які виникають при небезпеці, при великих фізичних і розумових перевантаженнях, при необхідності прийняти швидкі і відповідальні рішення і т. д. Почуття пов'язані з потребами людини і можливістю їх задоволення. Залежно від характеру потреб розрізняють нижчі і вищі почуття. До нижчих почуттів належать почуття, які пов'язані із задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі почуття виникають на ґрунті задоволення чи незадоволення духовних потреб. До вищих почуттів відносяться моральні, інтелектуальні, естетичні почуття. Як особливі вищі почуття виділяються прак-сичні почуття. їх предметом є сама діяльність людини, фізична праця, діяльність в науці, мистецтві, діяльності людини як вихователя, діяльність в процесі гри, навчання і т. д.

Почуття людини можуть бути як глибокими, так і поверхневими. Людина глибоко переживає лише те, без чого не може жити, що є метою її життя, основною сутністю її інтересів. Стійкість почуттів знаходиться в тісній єдності з глибиною переживань.

Людина як активна істота не лише відображає, сприймає оточуючий світ, не лише якось ставиться до нього, а й сама впливає на оточуючий світ, перетворюючи його в своїх цілях у відповідності зі своїми потребами. Водночас людина регулює і контролює свою діяльність, керує своєю поведінкою. При цьому людина переслідує певні цілі, які вона більш чи менш чітко усвідом-

лює. Найчастіше досягнення мети пов'язане з подоланням труднощів і перепон. Вони бувають двох видів - зовнішні і внутрішні. Перепони і труднощі розрізняються також за силою, значущістю.

Воля - це психічна діяльність людини, яка виявляється в свідомих діях, спрямованих на досягнення поставлених цілей, здійснення яких пов'язане з подоланням труднощів і перепон. Подолання їх пов'язане з вольовим зусиллям - особливим станом психічної напруги, який мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Вольові дії, як і вся психічна діяльність людини, є функцією мозку.

У кожній вольовій дії можна виділити два етапи: підготовчий, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймається рішення; виконавчий, на якому відбувається виконання прийнятого рішення.

Аналіз вольової поведінки людини дозволяє виділити ряд вольових якостей, кожна з яких характеризує окремі вольові прояви: цілеспрямованість - це уміння підкоряти свою поведінку стійкій життєвій меті; самостійність - це уміння підкорити свою поведінку власним поглядам і переконанням; рішучість - це здатність своєчасно приймати обґрунтовані і стійкі рішення і без зайвих затримок переходити до їх виконання; наполегливість -це здатність доводити до кінця прийняте рішення, досягати поставленої мети, долаючи всякі перепони і труднощі на шляху до неї; витримка і самоволодіння - це здатність постійно контролювати себе і свою поведінку, володіти собою, своїми бажаннями, настроями. Ця якість передбачає здатність постійно стримуватись від дій, які усвідомлюються як непотрібні чи шкідливі за даних умов, зберігати холоднокровність навіть за складних обставин. Протилежною, негативною якістю є нестриманість, імпульсивність. Мужність і сміливість - це готовність людини йти до досягнення мети, незважаючи на небезпеку для життя чи особистого добробуту, долаючи негаразди, страждання, втрати; дисциплінованість - це свідоме підкорення своєї поведінки суспільним правилам.

8. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Адаптація -129

Амбівалентність -164

Апатія - 164

Апперцепція - 132

Афект - 164

Види мислення - 151

Види інтелекту - 159

Види пам'яті - 141-143

Види уяви - 137

Види сприймань - 131-132

Види уявлень - 133

Визначення відчуттів - 127

Визначення емоцій - 162

Визначення мислення - 150

Визначення пам'яті - 140

Визначення уваги - 122

Визначення уяви - 136

Вимір інтелекту ~ 160

Виховання волі - 171

Властивості уваги - 122-123

Внутрішній простір - 134

Внутрішня і зовнішня мова - 155

Вольові дії - 169

Воля - 169

Воля і особистість - 170

Вплив на сприймання - 132

Генетична та прижиттєва пам'ять - 141

Депресія - 165

Дистрес - 169

Екстрасенсорне сприймання - 134

Емпатія - 165

Етапи мислення - 156

Закон забування - 146

Залежність параметрів уваги - 125

Засоби покращання пам'яті - 147

Зв'язок мислення з психічними процесами - 150-151

Інтелект - 158

Класи емоцій - 163

Класифікація відчуттів - 128

Компоненти емоцій - 162

Механізми відчуттів - 127

Механізми уваги - 122

Мрії-138

Настрій - 165

Об'єкти уваги - 122

Ознаки вольового акту - 170

Органи чуття - 127

Особливості мислення - 154-155

Особливості пам'яті - 140

Пам'ять як слід - 140

Помилкові сприймання - 133

Пороги відчуттів - 128-129

Порушення волі - 171

Порушення пам'яті - 148

Почуття - 162

Почуття та емоції - 162-163

Пригадування - 144

Прийоми мислення - 153

Пристрасть - 165

Професійне мислення - 158

Процеси пам'яті - 143-145

Прояви пам'яті - 144

Психічні стани - 162

Рекомендації з удосконалення мислення - 150

Розвиваюче навчання - 157

Розвиток уваги - 126

Розвиток мислення - 157

Розвиток сприймання - 134

Роль пам'яті - 140

Самовиховання волі - 172

Сенсорна депривація - 133

Слабоумство - 161

Спогади - 144

Сприймання- 130

Стрес- 165

Структура інтелекту - 159

Теорії емоцій - 166

Техніки керування емоціями - 167-168

Типи уваги - 123

Тривожність - 168

Умови виховання уваги - 126

Уявлення - 135

Фізіологічна основа відчуттів - 127-128

Фізіологічні прояви емоцій - 164

Форми мислення - 153-155

Форми прояву емоцій - 163

Формування перцептивних дій - 156

Формування понять - 156

Формування уявлень - 136

Форми синтезу уявлень - 138

Фрустрація - 165

Функції емоцій - 166

Характеристика сприймання - 132

Чинники продуктивності пам'яті - 147

Якості мислення - 155

Модуль 4

Дата добавления: 2015-05-22