Відокремлення соціальних наук та вплив природознавства на науку в цілому

Тема 5 Основні напрямки філософії 19-20 століття

План.

1. Відокремлення соціальних наук та вплив природознавства на науку в цілому.

2. Виникнення теорії науки.

3. Феноменологічний рух: від філософії як строгої науки до постраціоналізму.

4. Аналітична філософія - теорія значення, логіка, граматика.

5. Структуралізм

Емпіризм як методологічна основа для відокремлення психології, політичної економії, соціології.

19 століття знаменне не лише тим, що великі філософські системи і проекти систем поступаються місцем натурфілософії, філософія історії також поступається місцем фрагментизації та історизації філософської думки. Воно є також століттям, у якому від єдиного філософського мислення відокремились нові наукові дисципліни. Те що почалося на початку Нового часу разом з емансипацією природознавства, продовжилося у 19 столітті уже стосовно соціальних наук. Особливо цьому сприяв емпіризм. Спочатку він охоплював тільки філософські теоретикопізнавальні доктрини і стояв на позиціях, що людина може отримувати знання і пізнане тільки через досвід, ця ідея привела в кінці до постулату що досвідне пізнання переважає розумове людське пізнання. Філософія пізнання у своїй послідовно емпіричній версії обов'язково має спиратись у своїй основі на психологію пізнання. Таким чином містить, для прикладу можна згадати відмий Локківський "Ессей про природу людського розуміння" у четвертому виданні від 1700, основи асоціативної психології, також якщо локівська інтенція була прямою, яка випадково, лише асоціативний зв'язок ідей у дусі поступово допомагають заміняти "природнім" зв'язком.

Не лише емпірично орієнтована психологія відокремилась у 19 столітті від філософії. Відокремилась також політична економія. Шотланський моральний філософ Адам Сміт, який опублікував у 1759 році свій твір "Теорія моральних почуттів", у якому він зобразив симпатію та приватний інтерес як мотиваційну основу людських вчинків і моральної цінності, опублікував у 1776 році своє "Дослідження природи і причин багатства націй", через яке він став засновником сучасної (ліберальної) політичної економії. У подальшому цей розвиток підтримували Рікардо, Мілл, Сей та ін., яка ще довгий час була у тісних стосунках з філософією, але однак стала самостійною науковою дисципліною.

Те ж саме стосується і соціології, також для неї не є зовсім проясненим, хто із мислителів заклав основи, чи це діячі реставрації (де Местр, де Боланд), чи мислителі індустріалізму (Сен-Сімон, Конт), чи мислителі діалектично інспірованої критики суспільства (Рюге, Маркс) або англосакські пошукачі щастя для всього людства через мілітариське змагання (Мілл, Спенсер). Також соціологія у першій половині 19 століття - ми для прикладу беремо тут Конта - ще була філософською дисципліною. Конт обгрунтовує соціологію як більш прогресивну науку порівняно з філософією історії. Згідно його концепції людський дух проходить у своєму розвитку три стадії, теологічну, метафізичну і накінець позитивну наукову. Природознавство уже досягло наукової стадії, тепер настала черга соціальних наук звільнитись від пустої метафізичної риторики дослідження першопричин та почати дослідження реальних закономірностей у соціальному світі. За переконанням Конта позитивістська соціологія зможе так само робити прогнози, як це робить фізика відносно майбутніх станів фізичних систем, якщо вона буде знати і застосовувати відповідні фактичні дійсні закономірності. Філософія ж виконати з погляду позитивізму останню функцію і остаточно зруйнувати хибне пояснення соціальних фактів.

Зміни у самій філософії

Для філософії протягом 19 століття характерним є перенесення предметів які становлять інтерес і таким чином значна зміна її саморозуміння. Навряд чи філософія намагалась вступати у конкуренцію з позитивним і позитивіським суспільствознавством. Вона обмежилась швидше самою теорією пізнання та теорією науки, відповідно критикою; це означає наприклад досягнутого стану системи індуктивної логіки у Д. Ст. Мілла. Однак це відбувалось ще в межах минулої парадигми, яку сформулювало в кінці століття неокантіанство. Філософія пізнає світ не як він є, а досліджує лише умови можливості пізнання світу. У психологіському обґрунтуванні логіки, яке у цьому випадку намагались виводити логічні закони та основоположення із досвіду, були зроблені філософією навіть цю останню соломину для обгрунтування і її право на існування стало суперечливим.

Іншим наслідком із зміни саморозуміння філософії була її історизація. Філософія стала тепер частково тотожною з історією філософії. Філософських класиків потрібно читати більше не з вимогою, з тим що по крайній мірі вони написали служило пізнанню істини (а саме обставин), а лише для того щоб зрозуміти, що класики сказали. Філософія вироджується тут до вчення про світогляд. І мислителі, які фактично дуже суперечили собі (наприклад, Ляйбніц, Кларк), вели у філософії як вченні про світогляд тепер мирне "співіснування в бібліотечних картках".

І, на кінець, існує ще і третя форма, у якій існує філософія у якій змінилось саморозуміння, і яку не можливо не згадати, а саме існування героїчно застаріле. Ця манера філософствування походить не лише із фігур таких як Шопенгауер, Кіркегор, Ніцше, але й звідти, де філософія неухильно або вперто просто далі робить те, що вона завжди робила, сподіваючись на те, що соціальнонаукова ейфорія від успіхів і схожа на розпещених дітей філософія буде засуджена нею самою як недовговічний монстер. Не дивлячись на вищезгадану філософію і нечисленних її послідовників, сьогодні вони майже забуті. Чи могло бути так, що вони були не праві?

Значним природничонауковим досягненням 18 століття стала класифікаційна система Карла Ліннея, у якій він намагався впорядкувати все біологічне знання, таким чином було введено історизацію, яка вже пустила глибоке коріння у природознавстві, і в біології і це сталося передо всім через вчення Чарльза Дарвіня, згідно якого чітко класифіковані біологічні види були підпорядковані загальному розвитку. Творення відбувалося через дні творінні і у закінчених формах згідно класифікаційної системи Ліннея, а одні види були давнішими інші молодшими, одні зникали а кількість інших збільшувалася.

Хоча сам Дарвін остерігався стверджувати, що приховували і не хотіли звертати увагу на велику подібність між людиною і людиноподібними мавпами раніше, що людина походить від мавпи, але його послідовники у 19 столітті відкинули цю обережність, таким чином на давнє філософське питання, що таке людина, (тут у моністичному ключі), природознавство дає науково обґрунтовану відповідь: Людина є не що інше, як високо розвинута у процесі еволюції мавпа, її дух є ніщо інше як так би мовити матерія що з'їхала з глузду. Монізм означає пояснення на основі єдиного принципу (на відміну від дуалізму чи плюралізму), але яким має бути цей принцип, для позитивістського 19 століття ним безсумнівно була матерія.

Матеріалізм, як філософський напрям, який уже у 18 столітті і далі широко дискутувався, проявився у 19 столітті не лише як біологічний монізм, він також проявився як діалектичний спосіб мислення у соціальнофілософській і соціалкритичній сфері. Найяскравіше це видно у марксизмі.

Дата добавления: 2015-05-22