Проблема сенсу життя людини. В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі більш

В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі більш

виразніше виявляється хиткість, нестійкість людського буття, втрата, відсутність сенсу народжує у людини стан екзистенційного вакууму і призводить до важких наслідків, аж до психічного розладу та самогубства. Людину дедалі більш поглинає потік масової культури, масового споживання, масових стандартів. І щоб не захлинутися у ньому, не втратити ідентичності, людина потребує вироблення певної життєвої позиції, яка б

Грунтувалася на особистих уявленнях про сенс життя. Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний власноруч вирішує питання про сенс життя, але й тут виявляється певна «єдність всупереч багатоманітності», якісь загальні основи, передумови ставлення та вирішення питання. Адже від того, що життя переживається людиною суб'єктивно, все ж життя не втрачає власних об'єктивних характеристик.

43.Свідомість як найвища форма відображення.

Свідомість – вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення дійсності в системі мовних значень.

1. Носить соціально-історичний характер - відображення навколишньої дійсності здійснюється на основі досвіду, накопленного людством;

2. Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тільки наглядне дійове мислення);

3. Відображення носить цілеспрямований характер (спрямоване на досягення певний цілей)

4. Відображення носить прогнозуючий характер(прогнозувати хід подій тощо)

5. Відображення носит творчий характер (златне перетворювати дійсніст ь)

6. Відображення базується на використанні, насамперед, мови.

7. Відображення також спрямоване на пізнання людиною смаої себе (наявність у людини самосвідомості).

44. Феноменологічна концепція свідомості

У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему свідомості. Перша з них прагне з’ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга – констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з’ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція – матеріалістична. Друга – феноменологічна, ідеалістична.

У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Поняття “феноменологія” означає вчення про Єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості.

45.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб'єктивної реальності, суб'єктивної рефлексії, який у гносеологічному плані протистоїть світові об'єктивної реальності. Саме цей "сталий" внутрішній світ став об'єктом уваги сучасної світової філософії (філософський структуралізм, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз та ін.), яка

прагнула оволодіти структурою суб'єктивності. Суб'єктивна реальність є нічим іншим, як свідомістю, думкою, переживанням. Вона ідеальна і за формою, і за способом свого існування.

Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів. Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

46.Еврестична і творча функції інтуїції

Творчість є соціально історичним продуктом, не віддільним від поняття праці, пов'язаним з ним і історично і логічно. Творчість може бути як у великому, так і в малому; воно не залежить від масштабів діяльності, але разом з тим неможливо без вищого ступеня усвідомлення цілей і завдань цієї діяльності. Творчий процес детермінований самою природою людського мислення і є якісно вищою його формою.

До певної міри це відноситься і до інтуїції, як елементу творчого мислення. Звичайно, не всяке інтуїтивне є творче в справжньому сенсі цього слова, але творчість як таке не може бути без “інтуїтивних прозрінь”, припущень, припущень. “Безінтуїтивна творчість” – не більше ніж психічна ілюзія.

Нові знання, які не витікають із здобутих раніше систем правив, можуть бути отримані евристично, шляхом творчого пошуку, не гарантуючи наперед успіху: що шукає новее повинен бути готовий до того, що його пошуки можуть кінчитися невдачею. У інтуїції тісно стуляються мислення, відчуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки.

47. Поняття та форми суспільної свідомості

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Суспільна свідомістьвиникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним.

За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно- економічних формаціях.

48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме

Зв’язок свідомого та несвідомого розкрито, зокрема, австрійський психоаналітик Зігмунд Фрейд (1856-1939) наприкінці 19-на початку 20 ст.в рамках психоаналітичного підходу.

В анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти:

1. ｫВоноｻ - несвідомий компонент, який є успадкуванням людською організацією глибинним шаром, «киплячим котлом інстинктів», невгамовним потягів людини, які підкоряються принципу задоволення.

2. ｻЯｻ - свідомий компонент, Який є посередником між «Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме.

3. ｫНад-яｻ- це сукупність суспільних норм і стандартів поведінки», які виконують роль»цензора» (надсвідоме?)

49. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.

Пізнання-це процес особливого розвитку суб’єкта і об’єкта коли основним результатом постає знання. Під суб’єктом вважають людину або істоту із спільності людей, які реально функціонують(сім’я, група).Об’єктом пізнання є те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. В принципі об’єкт також знаходиться в процесі розвитку. Об’єкт і суб’єкт находяться в процесі взаємодії задля досягнення конкретної цілі і відповідно із обраної суб’єктом метою. Мета пізн.проц.-це те, чого прагне людина. Ціль-це ті конкретні результати, яких ми досягаємо на шляху до мети. Мету ми плануємо, а цілі здобуваємо.

50. Гносеологія та епістемологія.

Гносеологія, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності.

Епістемологія — філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток.

Основні епістемологічні проблеми: Як улаштоване знання? Які механізми його об'єктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності? Які бувають типии знань? Які загальні закони «життя», зміни і розвитку знань? При цьому, механізм свідомості, що бере участь у процесі пізнання, враховується опосередковано, через наявність у знанні інтенціональних зв'язків (номінації, референції, значення та ін). Об'єкт при цьому може розглядатися як елемент у структурі самого знання (ідеальний об'єкт) або як матеріальна дійсність віднесення знань (реальність).

51. Можливості та межі пізнавального процесу.

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в

результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Результатом процесу пізнання є пізнавальний (гносеологічний) образ, суб'єктивний образ дійсності і до того ж не копія, а ідеальний образ, який є діалектичною єдністю суб'єктивного та об'єктивного. Пізнавальний образ не може вийти за межі суб'єктивності в тому плані, що, по-перше, він завжди належить суб'єкту; по-друге, він завжди є лише ідеальним образом об'єкта, а не самим об'єктом з усіма його властивостями і матеріальними проявами; по-третє, об'єкт у пізнавальному образі відображається з різною мірою адекватності, глибини проникнення в сутність, всебічності.

52. Проблема істини в теорії пізнання

Істина — адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.

Найхарактернішою ознакою цієї інформації є її достовірність. Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. У ній виявляється зустрічна тотожність знання з предметом і предмета зі знанням. Коли, наприклад, стверджують про людину як істинного патріота, мають на думці особистість, яка чинить патріотично, на користь власної держави, народу. Проблема істини була усвідомлена й сформульована ще в Давній Греції. Вже елеати й софісти піддали сумніву достовірність чуттєвих знань людини. Платон обстоював можливість знань лише про вічні та незмінні ідеї, вважаючи відомості про чуттєвий світ недостовірними.

54. Проблема критеріїв істини

Істина — адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.

Одній з основних причин невдач сучасної філософії вирішити проблему критерію істини є їх вихідна установка, орієнтуюча на можливість вирішення даної проблеми в рамках системи знань. Цю установку можна сформулювати таким чином. Якщо у нас є система знань, що претендує на опис об'єктивного світу, то ми можемо дізнатися про її відповідність своєму предмету, вивчаючи лише властивості самої системи.

53. Істина і правда

Істина — це адекватне

відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від.свідомості суб'єкта пізнання.

Види істини: · Абсолютна істина;· Відносна;· Об'єктивна істина.

Слово «правда» в своїх основних значеннях не використовується як термін. Разом з тим, в.розмовній мові воно вживається як синонім ряду спеціальних термінів. Його.багатозначність обіграється у ряді назв.

1. Правда - синонім терміну істина (у різних його значеннях), а також суб'єктивне.сприйняття істини.

2. Правда - синонім терміну справедливість (у різних його значеннях). У стихійній.свідомості "Правда" визначає або виправдовує "легітимність" рішень і дій суб'єктів.

3. Правда - рідко використовуваний синонім терміну правдивість.

Правда артикулює власний божествений початок, на відміну від істини як дійсності, як.початок людського. Збагнення істини, за умови осмислення існування ще і правди,.виступає процедурою життєдіяльності, компонентом цілісного людського буття,а не.функцією суб'єкта, що "пізнає".

55. Поняття методології

-Методологія – область наукового знання, що вивчає засоби, передумови, принципи організації пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності.

-Метод – сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Метод – це конкретизація методології, це способи, за допомогою яких пізнається предмет науки.

-Методика – це конкретизація методу.

Наприклад, психологія має такі методологічні принципи: У створенні свого методологічного інструментарію психологічна наука опирається на свої методологічні принципи, з необіхністю визначає вимоги до побудови і використання методів психології:

1.Об»єктивності – вивченні об»єктивних умов виникнення та функціонування об»активних проявів психіки.

2.Генетичний підхід – передбачає вивчення психічних явищ у динаміці, упри переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший

3.Системний підхід – передбачає вивчення психічного явища як своєрідної системи, що має специфічні закономірності.

4. Особистісний підхід – передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній ситуації.

5. Індивідуалізація – передбачає розкриття своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю та ін.

56.57 Основні форми наукового пізнання

В науковому пізнанні формуються інабувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема,гіпотеза, концепція, теорія. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки,

закономірності дійсності І спрямована на її перетворення. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта.

58. Мова як засіб комунікації та пізнаня.

-Мова – система словесних знаків.

-Історичною основою виникнення мови була праця, її творцем і носієм є народ. Мова існує і розвивається лише в процесі її практичного використання.

-Людська мова охоплює слова, у яких поєднано значення та звучання.

У процесі розвитку пізнання значення слів уточнюється, розширюється або звужується,узагальнюється,

Мова як засіб спілкування:

А) функція власне спілкування, або комунікативну;

Д) виразна, або експресивна (За допомогою виразних засобів людина передає свої переживання, своє ставлення до того, про що вона говорить, а також викликає відповідні почуття в інших людей).

Ж)функція впливу (спонукання до дій та ін.)

Мова як засіб пізнання:

А) функцію означення, або сигніфікативну,

Б)функція нагромадження, збереження та передавання наступним поколінням суспільно- історичного досвіду людства

В) забезпечення мисленевої діяльності;

60. Поліструктурність мови

Система мовна:

1) безліч одиниць даного мовного рівня (фонологіческіх, морфологічних, синтаксичних і т.п) в їх єдності та взаємозв'язку; класи одиниць та правила їх утворення, перетворення і комбінування. У цьому сенсі говорять про фонологіческой, морфологічної, словообразовательной, синтаксичних, лексичних, семантичних системі даної мови або (більш вузько) про системах (підсистемах) схиляння і спряженія, дієслова та імені, виду і

часу, роду і падежу і т.п. Визначення мови як системи сходить до Ф. де Соссюра, підготовлено працями В. Гумбольдта та И.А, Бодуен де Куртене. Розрізняють ядро системи, куди входять основні мовні одиниці й правила, і її периферію займає малоупотребітельние факти, стоящііе на межі літературної мови (застарілі, жаргонние, діалектние та ін); розрізняють ядро і периферію граматіческой сістеми.В зв'язку з функцонально-стилістичним розшарування мови (розмовною, офіційним, газетно - публіцистичних, наукових та ін) і принципову допустимість несовпадения норм у різних стилях.

63.Об єкт і предмет філософії історії

Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини про світ і

про себе, про їхній взаємозв'язок. Специфічним об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина-світ". Поняття предмета і об’єкта філософії тісно пов’язані між собою. Щоб з'ясувати специфіку предмета філософії, необхідно з'ясувати, під яким кутом зору об'єкт відбивається у свідомості. А тому що

об'єктом філософії є відношення "людина-світ", то, природньо, що на перший план виступає питання про природу і сутність світу і людини, про загальні, граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Таким чином, можна сказати, що предметом філософії є її об'єкт - відношення "людина-світ",- аналізований із погляду природи і сутності світу, природи і сутності людини, його місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, а також із погляду устрою світу, його загальної структури і стану, у якому він знаходиться. На різноманітних етапах історії в центрі уваги розвитку філософської думки предмет філософії поставав не в усій своїй повноті і цілісності. В залежності від потреб практичного і теоретичного освоєння дійсності, людини, як правило, цікавило не все відразу, а ті або інші сторони відношення людини і світу.

64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії.

Питання про єдність світової історії, розмаїття її утворень має характер основоположного для філософського осягнення історії. Відповідь на нього передбачає вирішення цілого ряду проблем, пов'язаних з діалектикою загального та особливого в історичному процесі, співвідношенням у ньому конкретно-історичного та загальнолюдського. Проблема єдності та багатоманітності історичного процесу, періодизації та структурування його форм була і є однією з наріжних для тієї галузі знань, що має назву філософії історії. Одним з перших дослідників був італійський філософ Джамбатіста Віко. Його концепція є прообразом

майбутніх теорій циклічності в розвитку культур і цивілізацій. Формаційний підхід грунтується на моністичному, універсалістському розумінні історії. Він трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій. За Гегелем, всесвітня історія - це процес спрямованого розвитку, розгортання духовності, усвідомлення свободи через культуру окремих народів. Людська історія, як драбина, кожен шабель якої є стадією прогресу загальнолюдських основ культури.

65. Периодизація історії та її критерії

Періодизація історії — особливого роду систематизація, яка полягає в умовному діленні історичного процесу на певні хронологічні періоди. Ці періоди мають ті або інші відмітні особливості, які визначаються залежно від вибраної підстави (критерію) періодизації. Для періодизації можуть обиратися самі різні підстави: від зміни типу мислення до зміни способів комунікації і екологічних трансформацій.

Перші донаукові періодизації історії були розроблені ще в глибокій старовині, але наукові періодизації з'явилися тільки в Новий час, коли в результаті праць італійських гуманістів, але особливо Жана Бодена поступово затвердилося те, що збереглося і до теперішнього часу ділення історії на стародавню, середньовічну і новує

Періодизація — дуже ефективний метод аналізу і впорядкування матеріалу. Через періодизацію можна більш глибоко показати співвідношення розвитку історичного процесу в цілому і окремих його аспектів. Вона володіє великим евристичним потенціалом, здатна додати стрункість теорії, багато в чому структурує її і — головне — дає їй шкалу вимірювання. Не випадково багато учених відзначають велику важливість

періодизації для дослідження історії.

66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.

Спрямованість істр. процесу залежить від цілого ряду чинників(релігійні, моральні і т.д.). В економічній сфері спрямованість істр. розвитку залежить від класової взаємодії і одночасно визначається спрямованість розвитком інтелекту, соціальної мобільності людини і нарешті кінець історії, який філ-ія істр. бачить по-різному. Позитивним у цьому є те, що людина у своєму розвитку повертається до самої себе, своєї сутності. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальность, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму

часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії.

68.Основні характеристики суспільства

Суспільство – це сукупність способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких виражається їх всестороння залежність один від одного, що історично склалися.

Основні ознаки суспільства по Э. Шиллзу

1.Воно не є частиною якої-небудь крупнішої системи (автономність і самодостатність суспільства).

2.Браки полягають між представниками даного об'єднання.

3.Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками об'єднання (самовідтворювання).

4.Об'єднання має територію, яку вважає власною.

5.У нього власна назва і власна історія.

6.Воно володіє власною системою управління.

7.Об'єднання існує довше за середню тривалість життя окремого індивіда (цілісність і стійкість).

8.Його об'єднує загальна система цінностей, звичаїв, традицій, вдач, яку називають культурою.

Складовими елементами суспільства є:

1) соціальні зв'язки і відносини;

2) соціальні дії і взаємодії;

3) соціальні цінності і норми.

Основні рівні суспільства:

1)Мікрорівень (рівень окремо взятого індивіда);

2)Мезорівень (рівень соціальних груп і соціальних інститутів);

3)Макрорівень (рівень суспільства в цілому).

№ 69. Сімｻя як соціальна ланка суспільства

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

70) Нація як соціальний феномен.

Нація (від лат. natio — народ, плем'я) — історична спільність людей, що складається в процесі формування певних характерних її ознак. Існує багато визначень цього поняття, що Грунтуються на певній більшій чи меншій сукупності його ознак. їх можна поділити на культурологічні, психологічні, етнологічні, історикоекономічні та політологічні.

Таким чином, нація являє собою надзвичайно складний динамічний організм, який перебуває в безкінечному русі та розвитку. Ті чи інші ознаки нації певною мірою "працюють" на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють такі її ознаки, як територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку, зокрема міграційних процесів, можливі відгалуження нації у вигляді діаспори; в цьому разі зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої

суттєвої ролі, як у період її становлення. Посилюється значення різноманітних чинників, складових національної самосвідомості, зокрема таких видових ознак, як гуманістична спрямованість їхньої життєдіяльності та цивілізованість.

72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.

Ідеологія-це логічний, послідовний характер порядкування тих ідей, які пропонується суспільством, як вибір напрямку діяльності. Ідеологія є ілюзорним явищем тому, що це приблизне, неточне, уявне, а іноді хибне визначення ідеалу, відповідно з яким живе чи може жити сусп. Різновиди ідеології: економічна, політична, правова, культурна, релігійна, філософська тощо. Для реалізації ідеології в сусп. повинні існувати механізми, засоби її реалізації. Соціальна практика показала, що як правило ідеологія успішно реалізується у вигляді державницької ідеологія. Утопія-це такий спосіб визначення ідеалів, в якому відсутнє теоретичне обґрунтування необхідності її реалізації, а мистецьки

змальовується привабливий, конкретний образ майбутнього суспільства, в якому люди будуть щасливі. У розвитку утопії 2 шляхи:1.перетворитися в ідеологію;2.це ніколи не відбудеться.

73. Рушійні сили соціального процесу.

Розвиток суспільства визначається рушійними силами соціального процесу. Точки зору щодо визначення рушійних сил соц. процесу: 1.марксиська точка зору, яка булла ефективною і діяльною для пояснення джерел у класовому антагоністичному суспільстві. Це точка зору така:“класова боротьба є рушійною силою соц. процесу, а носієм є народні маси”; 2.філ-ія стверджує, що руш. силами є такі чинники, як інтелект людини, енергія молоді, як ефективна соц. діяльність сусп. в цілому.3.рушійними силами соц. процесу є

соц. протиріччя і особливо такий прояв соц. суперечностей, як конфлікт, який розгортається від рівня міжособистих стосунків сусп.;4.руш.силами соц. процесу є дії людей, соціальних спільнот у напрямку здійснення реформ, модернізацій, перебудов, які з необхідністю змінюють докорінно суспільство, переводячи його із одного рівня існування в інший;5.руш. силою сусп. є страх людини перед майбутнім.

74. Духовність та її призначення.

Духовність — об'єднуючі початки суспільства, що виражаються у вигляді моральних цінностей і традицій, сконцентровані в художніх образах мистецтва. Проекція духовності в індивідуальну свідомість називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі проповіді (умовляння), освіти, ідейно-виховної або патріотичної роботи (пропаганда і агітація). У марксизмі духовність асоціюється з ідеологією. В умовах

ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і роз'єднаність. Це явище під ім'ям аномії описав соціолог Дюркгейм. Традиційно духовність ототожнюється з релігійністю традиційного толку, проте в сучасній соціології і соціальній філософії "світський" варіант духовності іменується соціальним капіталом.

75. Цінності як ядро духовного світу людини.

Цінності — це специфічно суспільні визначення об'єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати "предметними цінностями", об'єктами ціннісного відношення. Суб'єктивні цінності — це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і

культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності — це те, на що орієнтується суб'єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатах такої діяльності.

76. Гуманізм філософії.

Гуманiзм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.2. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність. Філософія за своєю природою гуманістична, бо в простому розумінні філософія – це любов до мудрості.

77. Поняття філософії економіки.

Філософія економіки це наука про закономірності, умови та механізм економічного розвитку. Її можна розділити на два рівні – побутовий і державний. Побутовий – це рівень філософії людини, яка прагне шляхом генерування і реалізації своїх ідей забезпечити собі та своїй сім’ї нормальне життя. Державний рівень – це рівень державного мислення, сконцентрованих дій, спрямованих на розвиток економіки всієї

країни, зростання продуктивних сил і національного багатства, підвищення добробуту народу. Державний рівень економічної філософії – найважливий рівень, який є філософською основою розвитку. Державно-економічна філософія ні в якому разі не може підмінятися побутовою філософією.Філософія економіки має власну історію розвитку, початок якої відносять до середини 90-х років XIX ст., але особливого розвитку вона набула на початку XX ст. під назвою “економічний матеріалізм”.

78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:матеріальне;нематеріальне.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо).

До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля, освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.)

80. НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки.

Науко́во-техні́чний прогре́с — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Разом з тим, відомо, що 60 % - 70 % від усіх наукових розробок у виробництво взагалі ніколи не впроваджується. Тобто науково-дослідний процес охоплює значно більший обшир знань ніж та його частина, яка є виходом науково-технічного прогресу в практику.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

— загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

— зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

— зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

— підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

— Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є

проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти.

81) Поняття політики

Полі́тика () — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

У вужчому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Отже, політична система як одна із частин або підсистем соціальної системи дає змогу виявити межі

політики та політичних відносин, їхні елементи та взаємозв’язок між ними, функції. Тобто поняття політичної системи дає можливість розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються насамперед місцем і роллю самої політики в суспільстві.

82. Поняття політичної системи та її структури

Політична система — це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил.

Ознаки політичної системи:1. взаємозв'язок групи елементів;2. утворення цими елементами певної цілості;3. внутрішня взаємодія і взаємо обумовленість всіх елементів;4. прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;5. здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Структура політичної системи:

1. організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя.

2. політичні відносини — це відносини суб'єктів політики з приводу завоювання, утримання та здійснення влади.

3. нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини.

4. культурно-ідеологічна підсистема складається з політичної свідомості, політичної ідеології та політичної культури.

83. Держава – основна складова політичної організації суспільства

Держава - осн. інститут політичної системи класового суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної структури: в класово- антагоністичних суспільствах знаходиться в руках економічно пануючого класу (класів) і використовується їм перш за все для придушення своїх соціальних супротивників. Осн. функції сучасної Д. прийнято поділяти на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх функцій належать: захист існуючого способу виробництва, економічної та соціальної системи; охорона громадського порядку і підтримання дисципліни; регулювання соціальних відносин і т. п. Зовнішні функції складають: захист інтересів даної Д. в його взаєминах з ін Д. на міжнародній арені, забезпечення оборони країни, або військової та політичної експансії щодо ін Д. (агресивні Д.), розвиток нормальних відносин з ін Д., розвиток взаємовигідного співробітництва на основі принципів мирного співіснування Д. з різним соціальним устроєм.

Дата добавления: 2015-05-22