Трикутник: інновація, демократизація і менеджмент 1 страница

ІННОВАЦІЙНІ ІДЕЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ШКОЛИ

Інновація, демократизація і менеджмент у сюжеті сучасної української освіти –

це водночас вершини і любовного трикутника, і її бермудського трикутника. Якщо

вершинам першого присвячується величезна кількість текстів у сучасному освіт

ньому дискурсі, то в іншому, бермудському, зникають ті, хто намагається бути

справжніми інноваторами, демократами та менеджерами, тобто обрали для від

штовхування у своєму поступі одну із вершин цих антагоністично подібних три

кутників. Кожне з цих вершинних понять є генеративним для реформування сучас

ної української освіти і кожне з них збурює дискусію, тим паче в контексті адапта

ції закордонного досвіду в українських реаліях. Нижче подається моя вступна стат

тя до розділу "Інноваційні ідеї менеджменту і демократизації школи" книги "Анто

логія адаптованого досвіду"397, що стала для мене нагодою звести докупи мої попе

редні розмисли про інновації398, менеджмент399 і демократизацію400 школи.

Не обійтися без певного методологічного підходу при "ковзанні розділами

товстого захоплюючого роману", як схарактеризували Ільф і Петров подорож

"одноповерховою Америкою" у тридцятих роках минулого століття. Їхній метод

має вартість і сьогодні: "Не потрібно квапитися. Ще рано робити узагальнення.

Потрібно спершу якнайбільше побачити". Якщо на цій сторінці вони здогаду

ються, що головне в США – це порядок і система, то на останній сторінці їхньої

книги ми прочитаємо:

"Америка не знає, що буде з нею завтра. Ми знаємо і можемо з відомою точ4

ністю розповісти, що буде з нами через п'ятдесят років. І все4таки ми можемо

дуже багато навчитися в Америки. Ми це робимо, але уроки, що ми їх беремо в

Америки, епізодичні і занадто спеціальні. …Для нас набагато важливіше зараз

вивчення їхніх достоїнств і наших недоліків".

Ці тонкі дослідники Америки помилялися у двох своїх перших думках. Нас

правді, США знають, що буде з ними завтра; це ми не знаємо свого майбутньо

го. С. Дацюк і В. Грановський у статті "Що робитиме Україна в ХХІ столітті?"401

відзначають, що жодна політична сила в державі не взяла поки що на себе смі

ливості розписати перспективу України на 50 років уперед. У посланнях Пре

зидента США зустрічаються цифри – 15, 25, 55, 75 років і навіть мрії на 100 ро

філософія освіти в європейському контексті

ків уперед. На їхню думку, у США хронополітика (політика розподілу і вико

ристання ресурсів часу) спрямована в майбутнє; "для України, яка досі живе у

минулому, теперішній час визнається як "домінуючий", тоді як США визнають,

що саме майбутнє визначає й домінує... Пересічний американець має "хронос

тратегію життя" після Клінтонового послання Конгресу, а пересічний українець

після послання Президента України парламенту – ні".

Проте після пояснення помилки Ільфа і Петрова ще більше переконливо

звучить їх думка: "Ми можемо дуже багато навчитися в Америки".

Кажуть, для того щоб повірити, потрібно побачити. І США щиро показують

свій досвід, здійснюючи десятки, якщо не сотні різноманітних програм для гро

мадян інших країн світу.

У цьому розділі антології402 подається лише невелика частка досвіду, здобу

того українськими учасниками програм обміну стосовно інноваційних ідей ме

неджменту та демократизації школи США. Читач віднайде в ньому аналіз дос

віду функціонування навчальних закладів США через призму порівняння з ук

раїнською освітою. У галузі освітнього менеджменту увагу наших освітян при

вернули такі інноваційні ідеї:

 Використання інтерактивних технологій в управлінській діяльності.

 Рейтингове оцінювання діяльності шкіл за навчальний рік.

 Досвід адміністративнофінансового управління школою.

 Заснування благодійних фондів із метою прозорого використання недер

жавних коштів у державних закладах освіти.

Реальний шлях до оновлення української школи вбачається в оволодінні

вчителями інтерактивними технологіями навчання; проведенні інтерактивних

тренінгів для вчителів; створенні демократичного середовища уроку; викорис

танні сучасних технологій у післядипломній освіті вчителів.

Для демократизації школи мають значення осмислення ролі гендерної осві

ти і власне роздуми про громадянську освіту в сучасній школі, проблеми орга

нізації громадянської освіти в школах.

Олег Желюк, автор статті "Україна – США. Паралелі освіти", робить таке

узагальнення:

"Про сучасну американську шкільну освіту можна сказати так: наміри та за4

соби грандіозні, результати дрібні... Яка ж система навчання насправді краща?

...Для процвітання громади, як одного великого мурашника, американська систе4

ма краща.... З іншого боку, досвід свідчить: окремий наш співвітчизник, який еміг4

рував, може "стати на ноги" тільки завдяки тому, що отримав від вітчизняної

системи освіти... Можна довго дискутувати з приводу переваг кожного з підхо4

дів до реалізації освіти. Беззаперечним є те, що в стандартній ситуації вузька

Інноваційні ідеї демократизації школи

спеціалізація має свої переваги, але в будь4яких нестандартних умовах широка

ерудованість ефективніша".

О. Желюк має сміливість зробити такі узагальнення щодо освітніх парале

лей. Проте "не потрібно квапитися", аналізуючи можливості і межі адаптації

досвіду американської освіти.

Якщо говорити про її наміри, то їх ми, звичайно, певною мірою копіюємо у

наших деклараціях та програмах (приміром, Національна доктрина розвитку

освіти, програми комп'ютеризації шкіл та автобусизації). Засоби освіти – похід

на економіки, тому тут значно важче, хоча є певне зрушення – приміром, всеук

раїнська програма забезпечення шкіл навчальними засобами. Звичайно, "мізер

ні результати" американської шкільної освіти ми не збираємося адаптувати.

Проте, хто знає – давайте спочатку оцінимо наші результати за методиками

TIMSS і PISA і вже тоді будемо говорити про кращі результати нашої освіти.

Або проведемо порівняння серед американської і української молоді учнівсько

го віку відсотків неохоплених навчанням, наркозалежних, суїцидів, злочинних

проявів та інших асоціальних характеристик.

І навіть, якщо наші показники будуть кращими за всіма критеріями, проте ви

пускник американської школи (без здобуття іншої освіти) має імовірність зароби

ти протягом усього свого трудового життя значно більше, ніж український. Нещо

давнє дослідження показує "великий виграш" від освітніх ступенів403. Визначивши

"робочий довічний заробіток" як суму заробітків за продуктивний життєвий пері

од від 25 до 64 років, автори дослідження встановили, що за все своє життя випус

кники середньої школи можуть очікувати, у середньому, на заробіток у $1.2 млн.

Для порівняння: володарі ступеня бакалавра – $2.1 млн; а особи зі ступенем магіс

тра – $2.5 млн. Значно ліпший заробіток мають особи з докторським ступенем

($3.4 млн) і професійними ступенями ($4.4 млн). У 1999 р. середні річні доходи

становили $18,900 для аутсайдерів середньої школи (dropouts) та $25,900 для ви

пускників середньої школи, $45,400 – для випускників коледжів і $99,300 для осіб

з професійними ступенями (доктори медицини, дантисти, ветеринари та юристи).

На жаль, українська статистика не надає такі дані про "виграш від освіти" в Укра

їні, а саме це може й повинне бути основним мірилом якості освіти. 57 мільйонів

українців, що працюють за кордоном, ми не можемо зарахувати до здобутків нашої

освіти, скоріше ці мільйони є її втратами, бо вони не змогли стати на ноги у влас

ній країні, як це робить більшість випускників американських шкіл.

Якраз у цих, не на нашу користь, порівняннях я і вбачаю підстави для харак

теристики американської шкільної освіти як своєрідної "оптичної ілюзії". Оп

тичними ілюзіями називають візуальні трюки, парадокси, головоломки і загад

кові картини, які дивують і захоплюють вас – якщо не поясненнями того, чому

філософія освіти в європейському контексті

це все "працює", то хоча б своїм змістом.

Звісно, щоб повірити, потрібно побачити, а що, як у побачене неможливо по

вірити? Дослідників заганяють у глухий кут дивовижні поєднання форм амери

канської освіти, які змушують шукати в них приховані сутності, вражаючі кар

тини наслідків, на яких ви, не вірячи своїм очам, пробуєте ще й ще раз пораху

вати оманливу якість освіти.

Подібно до того, як оптичні ілюзії віками вражають людей, так і спостережен

ня освіти в США захоплює багатьох, приміром В.І.Вернадського. Не є винятком

і цей розділ антології, описуючи "оптичні ілюзії" американської освіти, водночас

він дасть вам змогу побачити результати праці українських освітян, учасників

програм обміну. Підготуйтесь до того, що антологія не тільки поінформує, але і

стурбує вас! Бо видима для нас, із нашої точки зору, конфігурація в американ

ській освіті дрібних результатів і грандіозних намірів та засобів виявляється

ілюзією, якщо ми обираємо більший кут зору на глибину соціального життя.

Ільф і Петров помітили, що в США "у кожному маленькому містечку є гарні

шкільні будинки початкової і середньої школи. Можна навіть вважати правилом,

що найкращий будинок у маленькому містечку обов'язково буде шкільний". Виправ

ляючи свою оптичну ілюзію щодо освіти в США, Ільф і Петров намагалися вип

равдати її впливом кінематографа. "Можна бути милим і розумним хлопчиком,

прекрасно вчитися в школі, на відмінно закінчити курс університетських наук і піс4

ля декількох років справного відвідування кінематографа перетворитися на ідіота".

І хоча про американську освіту Ільф і Петров майже не пишуть, але власне

відчуття її вкладають у репліку свого гіда:

"Як ви думаєте, чому ця нещаслива людина все4таки хоче залишити мільйоне4

рам по п'ять мільйонів? Не знаєте? Ну, так я вам скажу. У глибині душі він ще

сподівається, що сам коли4небудь стане мільйонером. Американське виховання –

це страшна річ, сери!".

Звичайно, після такого пасажу можна розпочати тему пошуку межі і різниці

між освітою та вихованням, але доцільніше поміркувати про можливість і ре

альність "американської мрії" в рамках американської освіти. Можливо, у цьо

му й полягає реальний гуманізм на відміну від інфантильного гуманізму, що ба

зується на сумнозвісному метафізичному оптимізмі, тезі про те, що "антрополо

гічна катастрофа" породжена не сутністю людини, а псуванням цієї сутності.

Тоді американська освіта справді страшна річ для тих, хто справжні цінності

буття прагне підмінити надуманими, ідеологічно перевантаженими.

Школа має навчати учнів філософії чесного бізнесу, уміння здійснення влас

ної справи. Я вже писав раніше404, що бізнес – це не синонім терміна "підприєм

ництво", це слово несе в собі певну концепцію світу, яка є основою ринкової

Інноваційні ідеї демократизації школи

економіки. Всі учні повинні мати загальне розуміння того, як функціонує еко

номіка вільного ринку, та ролі бізнесу в ній. Тому найбільш прогресивним для

України є усвідомлення максими американського досвіду "selfmade man"405: Не

людина створюється обставинами. Людина створює обставини, вона має сама

себе творити.

І тут не можна не згадати проблему списування. Боротьба зі списуванням, яка

нами ведеться жартома, для американців є загальнонаціональною проблемою,

нерозв'язання якої розцінюється як перешкода інноваційному мисленню406. Але

не тільки в цьому катастрофічна роль для соціуму стійкої звички до списування,

яку формують зміст і способи української освіти. Феномен списування у всіх

своїх психологічних і соціальних аспектах інтегрує в собі масу інших вад сус

пільства. Проблема списування могла б стати стартовою точкою реформування

української освіти, це потрібно досліджувати, і тут досвід США неоціненний.

"Розриви" між українською освітою і освітою США різним ставленням до

проблеми списування не вичерпуються. Не претендуючи на повний аналіз

проблем цієї важливої теми, спробуймо вказати на найголовніші з них.

Щодо різниці у розумінні інновацій. Скільки в нас фантастики, двомовнос

тей, псевдо... Вже не кажучи, що контекст освітньої політики в Україні заплутує

однозначне визначення її як інноваційної чи деноваційної. Заслуговує на увагу

визначення П. Друкера407 в одній із його книг: інноваційна діяльність – це гар

но організована, раціональна і систематична робота408.

Мають рацію ті фахівці, які вимагають створення національної інноваційної

системи, її ґрунтовного та об'єктивного аналітичного забезпечення409. У зв'язку

з цим можна виділити такі основні завдання у сфері освіти:

 з'ясування специфічних відмінностей у забезпеченості освіти інноваціями;

 проведення інвентаризації і розподілу інновацій за їх типом: продукційні,

процесні, базисні, поліпшувальні чи псевдоінновації;

 визначення цілей освоєння інновацій;

 вивчення різних факторів, що впливають на експорт та імпорт інновацій;

 виявлення факторів, що гальмують чи можуть гальмувати освоєння інно

вацій.

Зрозуміло, що інноваційна діяльність в освітній сфері неможлива без досяг

нень нової інформаційної революції. Вже згаданий П.Друкер вказує, що остан

ня проте відбувається не в техніці, обладнанні, технології, програмному забез

печенні або швидкості комунікацій. Це революція КОНЦЕПЦІЙ410.

Декілька пояснень. Спершу стосовно концепцій. М.БогачевськаХом'як на

конференції "Перші кроки до дії" для випускників програми "Партнери в освіті"

23 листопада 2000 р. у м. Києві зауважила, що слово "концепція" в сучасній Ук

філософія освіти в європейському контексті

раїні "вживається до нудоти часто". Для англомовної людини "концепція" в стис

лому розумінні слова, як уявлення абстрактного поняття, – це більш науковий

термін, а не об'єкт поточного вжитку в щоденному спілкуванні, у праці чи в пла

нуванні її... Узагалі, переклад слова "концепція" з української на англійську до

сить складний.... Українська "концепція" – це англійське "framework". Тобто в су

часному політичному та суспільному дискурсі в Україні концепція – це не суто

науковоаналітичне вичерпне окреслення того поняття, яке розглядається, – еко

номіка, шкільництво, народ, освіта, ринок, – а загальні параметри, в яких цю тему

можна розглянути. "Фреймворк" – рамки праці, і то фізичної, а не концептуаль

ної". У сучасній українській мові слово "концепція" потребує від особи, яка вжи

ває це слово, точного окреслення поняття, що розглядається. Яка концепція стра

тегічної оборони України? Яка концепція економічних реформ? Яка концепція

наукової програми шкільництва? Така постановка питання потребує точно зва

жених позицій і опрацьованих схем ще до початку власне обговорення справи. З

інтелектуальної точки зору, це правильний підхід. Потрібно знати, про що гово

римо, що хочемо робити, а тоді вже братись до праці.

Щодо розуміння революції, то як не скористатися рикошетною думкою Іль

фа і Петрова. В "одноповерховій Америці" вони звернули увагу на великий пла

кат: "Революція – це форма правління, можлива тільки за кордоном". Наводячи

цю сентенцію, вони лестили революційній Росії і прагнули продемонструвати

антипролетарську реакційність США. Здається, стосовно сучасної України це

американське гасло стало прихованою національною об'єднуючою ідеєю, нас

кільки наше життя і мислення є нереволюційними, особливо в інерційній осві

ті. Звичайно, ми ніби вже пізнали мудрість діалектики революції та еволюції,

проте не знайшли золотої середини між ними. Там, де потрібно бути революцій

ними – еволюціонуємо чи навіть деградуємо, і навпаки.

Інноваційні ідеї, революція концепцій потребують відповідного інноваційного

менеджменту. В інформаційному полі України поширені сотні, якщо не тисячі,

книг із менеджменту, видається десяток журналів та газет. Незважаючи на розви

ток управлінської освіти, наявність численних текстів про ефективне управління,

постійну суспільну дискусію щодо відповідальності менеджменту та "керованість

суспільства", тобто його здатність до організованого вирішення власних проблем,

управлінська машина в Україні залишається неефективною411. Є достатньо підстав

вважати Україну "слабо керованою" країною із недосконалою системою управлін

ня412, а "останнім аргументом" у дискусіях проголошувати кризу її системи управ

ління413. Одначе у масиві менеджментінформації власне про реалії українського

менеджменту написано небагато. Потрібен Shadowing "реального менеджменту".

Інноваційні ідеї демократизації школи

Для поліпшення рівня керованості суспільства слід вивчити реальні механізми йо

го життя і визначити, як і що потрібно робити на різних рівнях менеджменту для

поліпшення системи, стартуючи від її незавершеної моделі і рухаючись у напрямі

до довершеної. Для розуміння мотивів, механізмів і пружин нашого суспільства пе

редусім потрібні результати наукового дослідження реального менеджменту.

Менеджмент – явище принципово експериментальне за своєю суттю, в Ук

раїні є відчуженим від експериментальної діяльності, скоріше нагадуючи долю

сапера на добряче замінованому полі української економіки трансформаційно

го періоду.

Менеджмент – не більше як наука гарних слів. Такі гарні слова П.Фрейре

назвав генеративними. Теорія менеджменту, як і філософія, навчає генератив

них слів, за допомогою яких розкриваються схеми, концепції, сценарії, алгорит

ми, процедури, технології, методики нашої діяльності. Минуле століття пропо

нують назвати the century of power. Це слово претендує на звання "титулу сто

ліття" через поєднання ним політичних і технічних аспектів могутності, влади і

енергії, що точно відображалося у відомій формулі "комунізм = радянська вла

да + електрифікація всієї країни"414. Століття power характерне нехтуванням

ролі людини (соціальногуманітарного чинника) як технологіями влади, так і

владою технологій, а власне сама людина виявлялася не здатною до створення

менеджменту, адекватного людяності, тобто до "управління владою". Чи мож

лива в історії інша, "соціальногуманітарна" конфігурація влади, управління і

менеджменту? Такою конфігурацією є демократизація.

Влада визначає стиль, форми і методи управління. Проте вона сама залежить

від системи управління, що встановилася у суспільстві внаслідок традицій та

панівної наукової свідомості. Соціальногуманітарний фактор не є однополюс

ним чи нейтральним феноменом. Він має здатність із свого позитивного стану

(коли можлива його актуалізація для підвищення ефективності) трансформу

ватися в соціальногуманітарний опір щодо влади. Елементарні демократичні

норми управління, які становлять потенціал соціальногуманітарного фактора,

мають силу пружності. Остання, при порушенні чи нехтуванні нормами демок

ратичного організаційного управління, формує явний чи неявний опір управ

лінню, втрату довіри до влади і неможливість здійснення ліберальних планів

реформування суспільства, його освіти.

У 2001 році Американські Ради з міжнародної освіти ACTR/ACCELS (Ame

rican Councils) розпочали програму під назвою "Активна школа", метою якої бу

ло намагання донести до рівня школи, її адміністрації та управлінських струк

тур знання, засвоєні у процесі міжнародного обміну досвідом у сфері громадян

ської освіти. Організатори планували видати компендіум з інформацією про

філософія освіти в європейському контексті

зразки шкіл, шкільні округи та шкільні програми, включаючи ряд настанов для

шкільної адміністрації про те, як створити дієву школу. Приваблює філософія

Програми – надати уроки з основ громадянської освіти для шкільної адмініс

трації. "Активна школа" є продуктом шестирічної співпраці між American Coun

cils та Радою з громадянської освіти у коледжі Рассела Сейджа. Гарний проект.

Але в Україні дидактичні і методичні проблеми розвитку вітчизняної громадян

ської освіти – визначення і роз'яснення її сутності; доведення її необхідності;

розробка стандартів і програм викладання громадянських знань; створення під

ручників і навчальних посібників; поширення досвіду й сучасних методик;

об'єднання розрізнених учасників реалізації громадянської освіти в асоціацію,

підготовка відповідних педагогічних кадрів тощо – наштовхуються на щось ве

лике і малоструктуроване, якому важко підібрати точну назву, але відчувається

опір його міфічної сили. Унаслідок цього в багатьох директорів і учителів шкіл

спостерігається байдужість до "уроків з основ громадянської освіти для школи".

Як бачимо, інноваційні ідеї, менеджмент і демократизація школи є тісно взаємо

пов'язаними принципами і процесами. Як би не пояснювали причини сучасного

невтішного стану України – кризою управління чи ментальності, зовнішньою не

доброю волею чи внутрішньою корупцією, "дитячими" чи вже підлітковими хворо

бами державності тощо, але всі ці причини насамкінець зводяться до однієї. Причи

ною усіх причин, з яких сучасне життя України потребує значного поліпшення, ви

являється, що хтось, колись, десь ухвалив неправильне і шкідливе рішення для ін

тересів суспільства або ж через свою злу волю (бо йому чи їм було це вигідно), або

ж через незнання чи некомпетентність, тобто брак релевантних (відповідних ситу

ації чи потребам) знань – незнання кращої альтернативи, засобів перевірки наслід

ків, реакції суспільства, ринку – його потреб і конкурентів, незнання кращих техно

логій і "ноухау" або навіть нестача загальної культури пошуку потрібних знань.

Причина ж "причини усіх причин" – незорієнтованість української освіти,

передусім, загальної, на формування життєвої і технологічної компетентності,

на релевантні і конструктивні знання. Хибно зрозумілі або гіперболізовані цін

ності певних наукових галузей, традицій, ідеалів беруть гору над прагматичним

розумінням освіти. Внаслідок цього у школі учні освоюють слова, поняття, ка

тегорії, уявлення, методи розв'язування задач і ухвалення рішень та їх системи,

які не допомагають задовольняти реальні людські потреби, знаходити вихід із

сучасних соціоекономічних, технологічних та культурних ситуацій. Як заува

жувала Марта БогачевськаХом'як: "Праця, одначе, не зводиться до чітких

схем, і життя живеться часто без усвідомлення життєвого процесу. Коли вули4

ця засмічена, вивчання тонкого складу сміття не надто спричиниться до його

швидкого прибирання. І поки ми систематизуємо програму навчання, діти вирос4

тають, ринок переходить з ларків у крамниці, флот іржавіє, і ті, котрим і на

Інноваційні ідеї демократизації школи

думку не спадала етимологічна схема слова "концепція", багатіють".

І хоч банально звучить ідея про знання як нову парадигму управління, але її

наслідок щодо функціонального призначення освіти й навчання як частини уп

равління для України не тривіальний. Клаус Д. Екк (Інститут прикладної пси

хології, м. Цюріх, Швейцарія) визначив:

"Модель процесу управління виходить з того, що аналіз і представлення знань

про реальність і створення нової реальності на підприємстві можливі лише на

базі трьох основних процесів – праці, навчання і організації".

У наших національних традиціях ці процеси поки що відірвані один від од

ного, навіть в освітніх установах. Управління в освіті, вважається, може здій

снюватися без якісного навчання викладачів, лише окремі освітні керівники на

магаються чинну екстенсивну форму післядипломної освіти доповнити органі

заційним навчанням на базі власного закладу з метою нагромадження інтелек

туального капіталу для розвитку організації.

Менеджмент знань (МЗ) є метод координації процесів утворення, поширен

ня, інтеграції і використання знання в організаціях і суспільстві. Він стає деда

лі важливішим у бізнесі, оскільки знання та інформація бачаться як стратегічні

ресурси. Ми можемо спостерігати дедалі більше коло методів для їх ефективно

го використання. У широкому розумінні МЗ є багатодисциплінарною дослід

ницькою галуззю, що включає такі теми, як організаційне і міжорганізаційне

навчання, управління людськими ресурсами, комунікації, діловий інтелект, ін

формаційний менеджмент та інформаційні технології.

Уточнимо цей закид українській сучасній педагогіці. Де приклади і докази педа

гогічних експериментів щодо тих чи інших новацій, того чи іншого нового підруч

ника? У звітах і виступах на зборах АПН, у педагогічній пресі навряд чи ви зможе

те за загальними фразами, закликами, переліками сотень нових монографій віднай

ти сутність того українського "ноухау" в освіті, якій потрібно негайно впроваджу

вати у навчальних закладах. У пошуках кращої парадигми національного вихован

ня втрачено час на розробку стратегії здобуття глобальної і технологічної грамот

ності. У словесній боротьбі за відновлення статусу української мови програна еко

номічна – українське книговидання ледве жевріє і забуто, що Європа з 2001 року

здійснює кампанію "Рідна мова + 2 (європейські)". У перегонах за кращий навчаль

Дата добавления: 2015-05-22