Політистський підхід до освіти

Створення концепції розвитку вищої освіти як цілісної системи віднаходимо

на засадах політистського підходу у Т.В.Фінікова451. Як закономірність він роз

глядає прямо пропорційну залежність спроможності вищої освіти знаходити

ефективні відповіді на виклики часу, пристосовуватися до швидких і радикаль

них змін у світі, та ступеня її автономізації, децентралізації, фрагментації та ди

версифікації. Тоді постає проблема "як знайти і зберегти баланс між державним

втручанням, якого не можна і не варто повністю уникати, та автономією ВНЗ"

(там само). Вирішення цієї проблеми є шлях децентралізації освіти. Враховую

чи глобальний характер цієї тенденції, автор відзначає "маятниковий" (цикліч

ний) характер процесів централізації та децентралізації щодо систем вищої ос

віти в розвинутих країнах і закликає "створити оптимальну модель системи ос

віти, яка б збалансувала або об'єднала елементи централізації та децентраліза

ції". Розрізняючи два типи децентралізації – політичну та адміністративну, про

водячи аналіз численної літератури з цих питань, автор наводить вісім ефектив

них пропозицій щодо здійснення децентралізації, сформульованих Е.Фіске, і

називає закономірності, за якими успіх децентралізації вищої освіти визнача

ється або нестабільністю політичної системи, або наявністю консенсусу усіх по

літичних сил, інтереси яких вона зачіпає. На основі таких закономірностей до

ля процесів децентралізації вищої освіти фактично вирішена без альтернатив.

Бо незалежно від конкретного розуміння понять "нестабільність політичної

системи", чи "консенсус усіх політичних сил", зрозуміло, що вони є взаємовик

лючними і в Україні чогось та не буде.

Звичайно, не можна відкидати обумовленість політичними умовами системи

вищої освіти, але й абсолютизувати її теж, мабуть, було б неправильно. Полі

тична деформація вищої системи освіти є, але не потрібно скидати з рахунку і

"академічну автономію", яку ми беремо в лапки стосовно України через її неа

декватність європейським та північноамериканським традиціям, але вона і в де

формованому стані нерідко здатна протистояти помилковим політичним вибо

рам. Ситуація зі станом вищої освіти в Україні має глибші, ніж лише політичні

Політика розвитку вищої освіти України

складові. Справді, погляньмо, як і наскільки заважає нинішня політична ситуа

ція і розклад політичних сил вирішити 8 загальних рекомендацій, які сформу

лював Т.В. Фініков.

Останні інтегруються у дві групи рекомендацій: "неполітичні" ("експертиза

кризи", "вдосконалення системи ліцензування і акредитації ВНЗ", "пошук дже

рел додаткового фінансування") та "політичні" – розробити і здійснювати "реа

лістичну державну освітню політику", яка має включати свої елементи "реаль

ну децентралізацію управління вищої освіти" та "зрівнювання прав ВНЗ дер

жавної і недержавної форм власності".

Щодо "неполітичних" рекомендацій, то як відомо, "експертиза кризи україн

ської вищої освіти" проведена в різних формах (МЦПД, МФВ) і її висновок по

лягає в імперативі "розробити і здійснювати "реалістичну державну освітню по

літику". Далі, щодо "вдосконалення системи ліцензування і акредитації ВНЗ",

то тут потрібно сказати, що ця система власне створена самою вищою освітою,

точніше, її працівниками, і вже автоматично затверджувалася вищими політич

ними ешелонами і особливо була забюрократизована самими відповідними інс

титуціями. Пошук джерел додаткового фінансування, звичайно, дотичний до

політичних процесів, проте це теж переважно справа ВНЗ, інша справа, як вони

до цього вдаються і як вони хочуть і мають бажання займатися фандрайзингом.

Отже, реалістична державна освітня політика – це не лише волевиявлення по

літичних кіл, а й відображення готовності і стану акторів зі сфери вищої освіти

жити за іншими правилами. Корумпованість у системі вищої освіти452 – це не

лише наслідок недофінансування її і реальної централізації управління вищою

освітою, а й результат її попередньої протиприродної передісторії.

Однополюсний підхід (економістський чи політистський) у формуванні по

літики щодо вищої освіти має обмеження. Це засвідчує їх аналіз. Але й інші тен

денції вищої освіти, якщо прямолінійно їх реалізовувати, стикатимуть нас із

контртенденціями. Тому в розробці освітньої політики потрібно відчувати па

радоксальність вищої освіти як феномена соціуму і знати, що парадокси повин

ні і можуть вирішуватися.

Дата добавления: 2015-05-22