Заняття 1. Німецька класична філософія. І. Кант, Й. Фіхте

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

І. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії:

- що слід розуміти під назвою «німецька класична філософія»;

- чому німецька класична філософія була остаточною формою класичної європейської філософії;

- що слід віднести до ідейних джерел німецької філософії;

З запропонованої цитати (див. «Самостійна робота» завд. №4) з’ясуйте:

• як соціально-політичний стан Німеччини позначився у формуванні німецької філософії;

• розуміння німецької класичної філософії як вершини новоєвропейської філософії;

- окресліть особливості німецької класичної філософії.

ІІ. Імануїл Кант – засновник класичної філософії. Філософське вчення І.Канта:

- в чому особливість «доктритичного» періоду у філософії І.Канта;

- обгрунтуйте геніальність гіпотези І.Канта, що дістала назву «теорії Канта-Лапласа»;

- чим можна обгрунтувати матеріалістичну спрямованість філософських поглядів І.Канта;

- вкажіть якими основними працями можна охарактеризувати «критичний» період філософії І.Канта, яка їх спрямованість і проблематика;

Використовуючи працю І.Канта "Критика чистого розуму" (див. «Самостійна робота» завд. №2) з’ясуйте:

• що складає основу філософії І.Канта;

• які ступені проходить процес пізнання за І.Кантом;

• яку роль відіграють чуття, розсудок і розум у формуванні довершеного знання;

• що таке «апріорі», і яку роль вони відіграють у процесі пізнання;

• в чому ви бачите обмеженість розуму у процесі пізнання.

З наведеної цитати (див. «Самостійна робота» завд. №5) з’ясуйте:

• що собою являє кантівський «категоріальний імператив»;

- в чому полягає суть «коперниканського перевороту»;

ІІІ. Суб’єктивно-ідеалістичний ідеалізм Й.Фіхте:

- що дає підстави стверджувати, що Фіхте був засновником суб’єктивної ідеалістичної діалектики;

- з яких позицій вирішує Фіхте головне питання філософії;

- «Я» та його прояви.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЛОГІЧНОГО ОПРАЦЮВАННЯ:

Завдання 1. Складіть словник понять: ідеалізм, об'єктивний ідеалізм, суб'єктивний ідеалізм, трансцендентальний, явище, «річ у собі», апостеріорі і апріорі, антиномії, імператив

Завдання 2. Робота з першоджерелом.

Використовуючи працю І.Канта "Критика чистого розуму" з’ясуйте:

- що складає основу філософії І.Канта;

- в чому полягає суть «коперниканського перевороту»;

- доведіть, що вчення про пізнання носить ідеалістичний характер;

- які ступені проходить процес пізнання, за І.Кантом;

- яку роль відіграють чуття, розсудок і розум у формуванні довершеного знання;

- що таке «апріорі», і яку роль вони відіграють у процесі пізнання;

- в чому ви бачите обмеженість розуму у процесі пізнання;

- що собою являє кантівський «категоріальний імператив»; "Критика чистого розуму" (1781) – основ­на праця І. Канта – присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.

І. Кант прагне подолати однобічності раціона­лізму та емпіризму в тлумаченні джерел знання, стверджуючи взаємозв'язок чуттєвого досвіду і раціональних структур в науковому пізнанні. З одного боку, І. Кант впевнений, що джерелом достовірних знань не може бути досвід, як ствер­джують емпіристи. З іншого – таким джерелом не може бути і розум, як вважають раціоналісти.

А між іншим, відомо, що достовірне знання можливе. Звідки ж воно виникає? Джерелом такого знання, за І. Кантом, є незалежні від досвіду і такі, що передують йому, апріорні форми чуттєвості й розсудку. Кант досліджує межі, в яких реалізується здатність розуму, а також досліджує інші здатності й форми пізнання, які обумовлюють можливість достовірної науки – математики і природознавства, а в філософії – можливість метафізики, етики, естетики та релігії. В результаті, вчення І. Канта про пізнання стає вченням агностицизму. Його погляд полягав у тому, що емпіричною основою пізнання є відчуття, які ви­никають внаслідок впливу об'єктів на нашу здатність сприйняття. Тут І. Кант – матеріаліст. Але в подальшому Кант основну увагу приділяє аналізові способів "впорядкування", "ув'язці" емпіричних даних за допомогою апріорних і суб'єктивних форм чуттєвого пізнання – простору та часу. Він прагне строго відділити явища, доступні людському пізнанню в досвіді, від "речей у собі", тобто від сутності речей, яка нібито не може бути даною в досвіді. Відчуття, уявлення і взагалі всі "феномени" (явища), підпорядковані суб'єктив­ним формам сприйняття (просторові та часу), не дають справжнього знання про об'єкти, або "речі у собі". "Речі у собі" – непізнавані. Пізнавані лише явища.

І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять – категорій. "Підведення" емпіричних споглядань під категорії здійснюється за допомогою здатності судження або продуктивної здатності уявлення.

І. Кант розглядає загальні методологічні принципи і вимоги наукового пізнання (принцип каузальності, ідея субстанції та ін.), які визначають умови і межі "можливого досвіду". Досліджує також розум, який потребує абсолютної завершеності досвіду, і дає критику його ілюзій і помилкових висновків, коли відривається від чуттєвої основи пізнання і прагне до пізнання надчуттєвого –душі, світу як цілого і Бога. Кант далекий від однозначної негативної оцінки помилок розуму, в яких він вбачає прагнення до безмежного розширення знання. Ідеї розуму мають для природознавства регулятивне, спрямувальне значення. Істинним предметом філософії, за І. Кантом, є вчення про апріорні, раціональні структури і діалектику розуму.

Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування. Релігія є предметом віри, а не науки. Вірити в Бога, за І. Кантом, не лише можливо, а й необхідно, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості з фактами зла, що панує в людському житті.

Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того, щоб підпорядкувати розум вірі. Він прагнув з'ясувати: по-перше, джерела різних видів знання – наукового і філософського; по-друге, засади достовірності знання в математиці і в природознавстві; по-третє, з'ясувати форми і категорії наукового мислення.

Завдання 3. Подумайте над змістом наведених положень. Спробуйте узагальнити їх та прояснити, які риси німецької класики в них наголошені. Зверніть увагу на часові межі розквіту німецької класичної філософії. Спробуйте обґрунтувати сучасне значення німецької класичної філософії.

"... Те, чого ми чекаємо в наш час від філософії, - це роздумування про вічні цінності... Сформувалося... життя особистості, яка хоче знов знайти та врятувати свій внутрішній духовний світ. Такі проблеми повернули нас... до великих систем ідеалізму, що сповістили цю віру як основну духовну сутність усієї дійсності. Ми не цінуємо більше в цих системах форму їх логічної конструкції.., але ми знов зрозуміли ту переконливу енергію, з якою їх автори, особливо Регель, виробили із сукупності історичного розвитку постійне коло культурних цінностей... Відношення здатного до самосвідомості і самоформування індивіда до цих великих образів - наша найнагальніша проблема... ".

(В.Віндельбанд)

Завдання 4. З наведеного нижче висловлювання мислителів, звернуть увагу на:

• зв’язок відкриттів німецької класичної філософії із соціально-культурними чинниками епохи;

• розуміння німецької класичної філософії як вершини новоєвропейської філософії.

"Все, що почали у духовній діяльності XVIII ст. англійці та французи, було завершено в Німеччині. І там виникла та естетично-філософська система освіти, яка в духовному відношенні визначила в цій країні останні десятиліття XVIII і перші десятиліття XIX ст... В інтелектуальному відношенні – це найвеличніший час німецького, навіть, європейського культурного життя, час високої духовної зрілості та свободи.... Вона була покликана звести в єдність усе інтелектуальне багатство людства".

"...Систематичний характер філософії постає результатом історичної ситуації... Історія досягла етапу, що давав можливість реалізувати людську свободу. Проте свобода передбачає реальність розуму. Людина може бути вільною та розвинути свої потенційні можливості тільки в тому випадку, якщо весь її світ знаходиться під владою раціональної волі і знання... Будь-яка форма буття постає як форма розуму...".

(Г.Маркузе)

"Геніальні завоювання класичної німецької філософії тісно пов'язані з тим, що в ній знайшли ідейне відображення всесвітньо-історичні події цього періоду "

(Д.Лукач)

Завдання 5 І. Кант писав: «Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого лишень як до мети, і ніколи б не ставився до нього як до засобу». Як Ви вважаєте, в чому полягає гуманістичний зміст даного висловлювання Канта?

Дата добавления: 2015-05-22