Загальна характеристика патристики 6 страница

на яких тримається ця грандіозна філософська споруда. Стрижнями геґелівської філософії е:

1) принцип розвитку;

2) принцип конкретного.

Спробуємо розкрити внутрішній потенціал цих принципів. Геґель виходив із загального для всіх німецьких класиків посилання: для того, щоб стати дійсно філософським, Мислення повинно стати тотожним Буттю, тобто відобразити його в усій повноті думки.

Але людина, яка намагається осмислити світ, постійно забуває головну трудність: думка за своєю природою фіксована, а життя плинне. Свідомість, прагнучи утримати й осмислити дійсність, змушена працювати в режимі "стоп-кадру", тобто зупиняти і виражати в словах послідовні стани того нестримного потоку, що є реальністю.

Спробою наздогнати цю плинність світу і є діалектика. Вона являє собою таке надзусилля думки, що з'єднує, переплавляє суперечності, розділені і розведені розумом на різні полюси, показуючи, як у реальності вони безперервно взаємопереходять одна в одну й існують одна в одній. Прийоми, канони І закони такого розумового мистецтва і задає Геґель.

Головне полягає в тому, що треба раз і назавжди покінчити з догматично наївним уявленням про істину як про якусь остаточну відповідь, яку ми можемо одержати в процесі дослідження. "Істина не е викарбувала і покладена до кишені монета. Вона — процес..," — пише Геґель.

Істина — не кінцевий пункт шляху, а сам шлях, узятий в цілому. В знаменитій "Феноменології духу" Геґель наводить образну аналогію: снігова куля є не що інше як спресований шлях, який ця куля намотує на себе. Так і людина. 1 не тільки щодо її біографічного життєвого шляху — вона несе в собі і шлях усього людства і всю еволюцію, пройдену Абсолютним Духом.

Людина потрібна Богові для самосвідомості, людська свідомість — це дзеркало, в якому Божественний Дух бачить свій власний зміст, що був у ньому у згорнутому вигляді і до початку світу, але тільки тепер

5. Абсолютний Ідеалізм Гвґеля 139

повністю себе розгорнув. Ми можемо уявити собі Абсолютну Ідею до початку творення (або, висловлюючись гегелівською мовою, до свого відчуження в природу), ніби якийсь фільм, що записаний на плівку, яка згорнута на котушку. Тоді історія світу буде подібна перегляду цього фільму (перемотуванню плівки), хоча весь зміст стрічки "невидимо" вже містився в ній. Завдяки цьому прикладу стає зрозумілим, чому смисл світового процесу — в самому пройденому шляху, а не в тому чи іншому кінцевому пункті призначення, так само, як і смисл фільму — не в останньому кадрі, а у всій кінострічці.

Так ідея тотального розвитку стає наскрізним принципом гегелівської діалектики. З цих міркувань витікає знаменитий ноогенетичний закон Геґеля: люди-на у своєму індивідуальному духовному розвитку відтворює в стиснутому вигляді загальний духовний розвиток людства. "...Окремий індивід є недосконалий дух.. Індивід, субстанція якого — дух вищий, пробігає це минуле... як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином, щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведено до пізнань, вправ і навіть ігор хлоп'ячого віку..."^І9.

Саме так Гегель обґрунтовує свою роль останнього провісника Абсолютного Духу. 1 тут Його система дивним і фатальним чином суперечить методу. Вона претендує вмістити в себе істину. Але це можна зробити лише "заарештувавши істину, що все менше стає схожою на процес і шлях.

§ 92. Висновки і перспективи.

Всесвітнє значення німецької класичної філософії

1. Німецька класична філософія поглибила гносе-ологізм до його логічного завершення. Поглибила настільки, що подальший розвиток філософії став можливим тільки як подолання гносеологізму.

¹⁹ Гегель Г, В. Φ. Соч. - Μ., 1959- - Τ. 4. - С. 14-15.
140 Лекція 7. Поглиблення гносеологізму

2. Проте у своєму поглибленні Й абсолютизації теоретико-пізнавальної діяльності німецька класична філософія подарувала людству не тільки негативний досвід. Вона дала йому і плоди зі свого древа пізнання і свободи — принцип історизму, вчення про безмежні можливості суб'єкта, діалектичну логіку — логіку розв'язання суперечності, логіку виходу за свої межі.

Заковані в броню своїх систем, на межі часу і вічності нашої пам'яті стоять чотири лицарі німецької класичної філософії — Кант, Фіхте, Шеллінг і Гегель. Над ними проносяться сторіччя, але ці лицарі духу залишаються значимими для нас — як ті, що пройшли шлях теоретичного філософування до його меж.

Саме після них і завдяки їм людина зніме маску суб'єкта і знову стане людиною.

Але це буде вже зовсім інша людина.

ЛІТЕРАТУРА ДО 7-ї ЛЕКЦІЇ

• Кант Й. Критика чистого разума. — СПб., 1993.

• Кант И. Трактаты и письма. — Μ., 1980.

• Гете И. S. Избранные философские произведения. — М., 1964.

• Шеллинг Ф. В, И, Философия искусства. — М., 1966.

• Шеллинг Ф. В. И. Сочинения: В 2 т. — М., 1987—1989.

• Гегель Г. В. Ф, Работы разных лет: В 2 т. — М., 1971.

• Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа. — СПб., 1992.

• Бородай Ю, Благая весть и категорический императив // Опыты. — М., 1990.

• Гайденко П. П. Философия Фихте и современность. — М., 1979.

• Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте. — М., 1990.

• Гулыга А. Гегель. - М., 1970.

• Гулыга А. Кант. — М., 1981.

• Гулыга А Шеллинг. — М., 1982.

• Гулыга А. В. Немецкая классическая философия.— М., 1986.

• Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Л. Фейербаха. — К., 1981.

• Мотрошилова Н. Социально-исторические корни немецкой классической философии. — М., 1990.

5. Абсолютний Ідеалізм Гоґеля 141

• Ортега-и-Гассет X. В поисках Гете // Ортега-и-Гассет X Эстетика. Философия культуры. — М., 1990.

• Свасьян К. А. Гете. - М., 1989.

• Фегелин Э. О Гегеле (исследование чародейства) // Логос. — Л., 1991.

• Шинкарук В. И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. -К., 1964.

• Шинкарук В. И, Теория познания, логика и диалектика Канта. - К., 1974.

• Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания: Введение в диалектическую логику. — К., 1977.

Лекція 8 РЕЛІГІЙНЕ ПОДОЛАННЯ ГНОСЕОЛОГІЗМУ: НОВОКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

1. Йоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт.

2. Романтизм: свобода і любов всупереч усьому.

3. Пізній Шеллінг: умоглядна містика.

4. Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю.

§ 93. Попереднє зауваження

Подолання гносеологізму відбувається не тільки в рамках атеїстичного світорозуміння, але також і в релігійному світорозумінні. Деякі мислителі XIX ст. ідею онтологічності трансцендентного поєднують з ідеєю неповторності й унікальності кожної людської особис тості на її шляху до трансцендентного. Таке світорозуміння ми можемо назвати новокласичним.

Риси цього світорозуміння ми зустрічаємо насамперед у датського філософа і теолога Серена К'єрке- гора. Але його корені заглиблюються у філософію Гете, романтиків і пізнього Шеллінга.

1. ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ҐЕТЕ: ЛЮДИНА ЯК ВСЕСВІТ

§ 94. "Всю долю людства хочу я випробувати в собі"

У XX ст. Поль Валері написав про Ґете: "Він являє нам, добродії люди, одну з кращих наших спроб уподібнитися богам".

Дійсно, коли нам потрібно навести приклад людської універсальності і всебічності, що межує з фантастичністю, ми називаємо ім'я Ґете, Його багатогранність дивує і навіть викликає недовіру: поет, філософ, учений, політик, адміністратор, перекладач, окультист, живописець — і це далеко не повний перелік. Якщо ж ми спробуємо сховатися за самозаспокійливим запереченням, що Гете був у першу чергу поетом, а все інше додавалося, то факти нам нагадають: Ґете — творець порівняльної анатомії, сучасної морфології рослин, фізіологічної оптики, ідеї льодовикового періоду, поняття про гомологію, про морфологічний тип і багато іншого. Для хобі забагато...

Ґете було двадцять шість, коли 18-річний герцог Карл Август запросив його у Веймар і наділив усіма повноваженнями влади. У його віданні були: зовнішня політика, фінанси, військова справа, народна освіта, будівництво доріг і каналів, система зрошення і копальні, богодільні й театр. На невдоволення веймарської знаті щодо цього герцог відповів одним запереченням: "Використовувати геніальну людину там, де вона не може застосувати свої надзвичайні обдарування, значить використовувати ці обдарування на зло"¹.

Як же йому вдалося поєднувати таку обтяжливу адміністративну діяльність зі своїм покликанням? "Найбільший дар, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю і розмаїттям думок я можу розколоти один-єдиний ясний день на мільйони частин і створити з нього маленьку вічність", — так відповів Ґете.

Ким же насправді був цей незбагненний пан Таємний Радник? Найбільш точну відповідь дав, можливо, Хрістіан Моргенштерн: єдиним фахом Ґете було з'ясувати, на що здатна людина і що в людських силах. Це була тема не філософського трактату і не роману, а життя. Він творив себе, а не літературу, і казав, що вся його поезія (3150 віршів) — "дитяче белькотіння і брязкітки у порівнянні з внутрішнім свідченням моєї

¹ Chamberrlian Я., St. — МопсЬен, 1912. - S. 39 (цит. за: Свасьян К. А, Гете. - Μ., 1989).

Ί 44 Локція в. Релігійне подолання гносоологізму

душі"². Запам'ятаємо — це визнання людини, яка, за словами Г. Грімма, "створила німецьку мову І літературу. До нього вони не мали ніякої значущості на світовому ринку європейських народів... Лише після того, як "Вертер" Ґете був зачитаний до дірок англійцями і французами, і навіть потрапив в Італію, ззовні була допущена можливість німецької літератури вищого рангу..."³.

Проте Ґете категорично відмовився вважати себе тільки поетом: адже це означало потрапити в прокрус-тове ложе спеціалізації, це загрожувало одностороннім перерозвитком у собі якоїсь однієї сторони, тоді як завдання полягало в тому, щоб стати Всім — Людиною. " У арабів, — сказав він якось, — впродовж п'яти віків було лише сім поетів, яким вони надавали значущість, а водночас серед знедолених було багато пройдисвітів кращих за мене", — і додавав: "...писати — значить зловживати мовою... Весь вплив, який людина може чинити на людину, здійснюється через її особистість". Звідси випливає головне гетівське кредо: "Будемо чекати і сподіватися, що років так через сто ми... зможемо нарешті стати не абстрактними вченими і філософами, а людьми"⁴.

Щоб стати Людиною, тобто "всім", йому в першу чергу потрібно було уникати того, щоб бути "чимось". "У людському дусі, — стверджував Ґете, — як і у Всесвіті, немає нічого ні вгорі, ні внизу; все вимагає рівних прав відносно до загального центру, приховане існування якого виявляється саме в гармонійній співвідносності з ним усіх частин"⁵. Відомий сучасний філософ К. А. Свасьян запропонував чудову аналогію, що здатна прояснити нам Ґете: якщо порівняти духовні здібності людини з оркестрантами, то стає зрозумілим, що тут немає ніяких привілеїв — жодна геніальна перша скрипка не врятує ситуацію, якщо, на-

¹ Зиммель Г. Гете. - M._t 1928. — С. 13.

³ Grimm H. Goethe. — Berlin, 1882. — S. 2 (цит. за: Свасьян К. А. Гете).

⁴ Эккерман И. П. Разговоры с Гете. — М, 1981. — С. 575. ^s Цит. за: Свасьян К. А. Гете. — С. 60.

1. Иоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт 145

приклад, литаврист почне невчасно чи флейтист зі-грає фальшиво свої кілька нот, бо в музиці (а всяка справжня особистість — це музика) усі рівні, і ц краса визначається співзвучністю оркестру, а не одноманітністю одного, хай навіть віртуозного, інструмента.

Але чи можливо на цій землі стати Всім? Яким чином це може бути нам під силу?

§ 95. "Людина — це той, хто здатний на неможливе"

Ще в юнацькі роки Ґете виробив правила свого шляху:

\) справжній індивідуалізм можливий тільки через універсалізм;

2) бачити — значить завжди бачити ціле}

3) істина — це плодотворність.

Щоб здійснити, говорячи його словами, "кар'єру в неможливому" — а лише це, за Ґете, і може бути справді людською метою — треба бути повністю відкритим світу, увібрати весь світ у себе: Ґете зобов'язав себе використовувати все, "навіть ворожі речі". Недаремно, слідом за Клопштоком, його всі називали "страшним загарбником": геній, у першу чергу, повинен мати величезну щиросердну місткість — немає жодної людської властивості чи стану, подвигу чи злочину, що не були б йому відомими зсередини. "Я. не знаю жодної вади, на яку б не спромігся", — жартував він. Отже, принцип універсальності мав для Ґете таку формулу: "Будучи вільним від усіх, я всім поневолив себе, щоб більше придбати"^б.

Але відкритість світу повинна дорівнювати за силою протистоянню світу: таке надсприйняття зобов'язане врівноважуватися прихованою внутрішньою міцністю. Головну таємницю Ґете можна сформулювати трьома словами: "Те, чому я вчу, здається досить легким, але здійснити його майже неможливо: це —

⁶ Там само. ~ С. 64,
146 Лекція 8, Релігійне подолання гносеологізму

піддатливість при великій волі ¹, За п'ять днів до смерті, ніби підбиваючи підсумки свого життя, він написав у листі до В. фон Гумбольдта: "Вищий геній — це той, хто все вбирає, все здатний засвоїти, не завдаючи водночас ніякої шкоди своєму справжньому основному призначенню, тому, що називають характером" ⁸.

Другим принципом Ґете був принцип "бачити", і тому найдорогоцінншіою здатністю і навіть обов'язком людини Ґете вважав здивування. Він знав, що здивування — це бумеранг: той, хто вміє дивуватися таємницям світу, сам викличе всесвітнє здивування.

У наступному правилі Ґете говорить, що "істинним є лише те, що плідне". Масштабність експерименту, який він здійснював над собою, змушувала його відтинати все, що може виявитися безплідним поглиначем енергії і часу. Триматися подалі від усіляких суперечок, викриттів і критики. "Хто кидається на негативне, — попереджає Ґете, — той руйнує сам себе і розпорошується в чаді. Таким чином борючись із нерозумністю — в неї впадають".

Але уникати полеміки — не означає бути безхребетним чи примиренцем. Ґете чітко визначив свою позицію: "...ні полемічно, ні примиренськи, але позитивно й індивідуально" ¹⁰.

1 все-таки свою головну відповідь на поставлену життям загадку, як стати всім і залишитися при цьому собою, Ґете зашифрував у "Фаусті". Що робить Фауста здобиччю Мефистофеля? Те, що він не стримався перед спокусою зупинити найчудовішу мить і завмерти в існуючому своєму образі. Все життя Ґете немилосердно боровся з цією спокусою: бути собою — значить бажати і бути здатним змінювати свій вчорашній образ. "Вони смикають зміїну шкіру, яку я саме скинув. 1 як тільки досить дозріє нова, я одразу скину і ЇЇ, щоб знову ожити і молодим мандрувати в чистому царстві богів" ^и.

⁷ Там само.

⁸ Там само.

⁹ Эккерман И. П, Цит. соч. — С. 444.

¹⁰ Цит. за: Свастьян К. А. Гете. - M._t 1989. - С. 57.

¹¹ Там само.

J. Иоганн Вольфганг Ґете: людина як Всесвіт 147

Встояти перед життям можна, тільки починаючи кожний божий день так, ніби це найперший день. Збереглося 167 портретних зображень Гете: створюється враження, що вони відображають різних людей, навіть якщо портрети датовані одним роком. Його друг Лафатер у своїй знаменитій "Фізіогномці" глузував над тим, хто забув, "скільки натур змішала в ньому матір-природа".

Але всі духовні образи людини повинні бути з'єднані в ціле. Вони зливаються в єдине завдяки творчій діяльності, що виходить за межі будь-якої тілесності і залишається собою навіть після смерті. "Для мене, — підводить риску Гете, — переконаність у вічному житті випливає з поняття діяльності. Оскільки я дію невпинно до самого свого кінця, природа зобов'язана надати мені іншу форму існування, якщо нинішній довше не утримати мого духу" ¹².

2. РОМАНТИЗМ: СВОБОДА І ЛЮБОВ ВСУПЕРЕЧ УСЬОМУ

Дата добавления: 2015-05-22