Феномен романтизму

Під романтизмом можна розуміти філософську і художню течію західної духовної культури кінця XVIII — початку ХГХ ст. Романтизм повстав проти гносеологізації людини в сучасній йому класичній філософії, протиставивши культу пізнання культ творчості, а теорії — міф. Романтичний світогляд тому — фундаментальна протилежність світогляду епохи Просвіти,

Міф стає для романтиків підґрунтям людської світобудови. Романтиків притягує цілісність міфічного життя, тому, за влучним висловом відомого німецького філософа XX ст. Ганса Георга Гадамера, вони змогли розпізнати в міфі не "брехню священиків чи всякі оповідки, а почути в ньому голос далекого і мудрішого минулого" ¹³. Більше того, міф стає для ро-

¹³ Эккерман И П Цит. соч. - С 281

¹³ Гадамер Г -Г Миф и разум // Актуальность прекрасно го - Μ, 1991 - С 94.

148 Лекція в. Релігійне подолання гносеологізму

маншиків тим явищем, в якому минуле поєднується з майбутнім і вічним.

У своїй творчості романтики входять у смислообразні глибини і багатогранність міфу. Тому їхня відмінна риса — есеїстична філософія і філософське мистецтво.

Суттєвим для романтиків є звернення до проблеми генія, який трактується як міфотворець і уособлення духу народу. Водночас особистість генія самоцінна і її не можна звести до життя чогось всезагального — народу, нації і навіть Божества. Вища цінність романтиків — творча свобода особистості, що вивищується над теоретичним пізнанням і повсякденно-практичною ДІЯЛЬНІСТЮ.

Романтизм розвивався майже в усіх країнах Європи й Америки. В Англії він пов'язаний із такими всесвітньо відомими іменами, як Вальтер Скотт, Джон Байрон, Персі Біші Шеллі. У Франції — це Віктор Гюго, в Росії — Михайло Лєрмонтов і Федір Тютчев, в Америці — Герман Мелвілл і Едгар По.

Проте філософія романтизму в найбільш завершеній формі з'явилася в Німеччині. Серед німецьких романтиків найбільшу популярність як теоретики й ідеологи романтизму мали Фрідріх Шлегель і Новаліс, а всесвітньо відомим "практиком" німецького романтизму став Ернст Теодор Амадей Гофман,

Світ уявляється романтикам як арена боротьби Добра і Зла, Бога і диявола. Проте вони йдуть далі цього середньовічного мотиву, зображуючи найскладніші переходи Добра і Зла в душі людини.

Будь-яке Добро в людині, наповнюючись насиллям, може стати Злом. Так, наприклад, у романі Германа Мелвілла "Мобі Дік" показано протиборство капітана Ахава і білого кашалота, якого він шукає по всіх морях земної кулі, вважаючи його уособленням Зла. Під час цієї погоні переслідувач сам переповняється Злом і, зрештою, гине.

У романі Гофмана "Еліксир Сатани" відбувається роздвоєння особистості головного героя, з глибин його підсвідомості спливає його похмуре Я, що постійно під-

2, Романтизм: свобода І любов всупереч усьому 149

штовхує до боротьби із самим собою. Закінченням такої боротьби може бути лише одне — взаемозагибель обох сторін особистості, які борються. Людина повинна воювати з жахливим тіньовим Я, — думає Гофман, — але остаточною зброєю може бути тільки любов.

Гофман вкладає в мову однієї з героїнь роману такі слова:

"...Загальна мета з'єднала нас любов'ю, що панує над зірками і не має нічого спільного з земним щастям, Лукавому ворогу людському вдалося приховати від нас глибоке значення нашої любові і спокусити нас найжорстокішими своїми спокусами так, що ми лише шляхом земного усвідомили собі небесне" ¹⁴.

Саме любов стає для романтиків тією цінністю, яку вони, не вагаючись, ставлять поруч із свободою. Свобода і любов вступають у трагічне протиріччя один з одним і водночас — з оточуючою буденністю. Пережити це подвійне протиріччя можна тільки іронізуючи, Так народжується знаменита романтична іронія — гірка усмішка над повсякденним життям і стражданнями людини любові і свободи в буденності, усмішка, що межує зі співчуттям. Таку позицію романтизму вдало виражає його дослідниця С. Шлапобергська: "На противагу злиденного і відсталого життя вони створюють у своїх творах особливий поетичний світ, що має для них істинну "внутрішню" реальність, тим часом як реальність зовнішня уявляється їм темним хаосом, свавіллям незбагненних фатальних сил. Зникнути між двома світами — ідеальним і реальним — для романтика неможливо, тільки іронія — вільна гра розуму, призма, крізь яку все існуюче бачиться художнику в будь-якому бажаному йому переломленні, здатна перекинути міст з одного боку на інший" ¹⁵.

Проте романтизм є не тільки іронія над буденністю і самим собою, а й прагнення утвердити щось нове, що вивищується над буденністю. Не можна не погодитися з А. Гулигою, який пише:

¹⁴ Гофман Э.-Т.-А. Эликсир сатаны. - К., 1991. - С. 276.

¹⁵ Шлапобернекая С, Сказка и жизнь у Э.-Т.-А. Гофмана // Гофман. Новеллы. - М., 1983. - С. 4.

150 Лекція 8. Релігійне подолання гносоологізму

"Романтизм це завжди не тільки повалення ідола, а й утвердження ідеалу, до того ж пряме і безпосереднє, без вивертів... Про свої ідеали романтики вміли говорити не тільки іронічно двозначно, а й піднесено-патетично, з відвертим захопленням" ¹⁶.

Звернемося тепер до німецьких теоретиків романтизму.

§ 97. Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

Фрідріх Шлегель (1772—1829 pp.) протиставив романтичне християнське мистецтво мистецтву класичному — античному. Найбільш визначними представниками романтичного мистецтва і світорозуміння Ф. Шлегель вважає Дайте, Шекспіра, Сервантеса, Ґе-те. В романтичному мистецтві відбувається загострене переживання свободи особистості І її трагічне торжество над обставинами життя і долею.

Шлегель відстоює об'єднання мистецтва, філософії і науки в якусь нову синтетичну форму, яка одна може висловити прагнення людини до цілісності і з'єднати в собі розірвані у світі культури розум із його логікою, волю з її цілеспрямованістю до практичних змін, інтуїцію з її баченням цілого й уяву з її здатністю породжувати нове.

Синтезування різних духовних форм можливе, за Шлегелем, за допомогою Іронії. Іронія звільняє людину від прив'язаності до власної обмеженості і спеціалізованості, вона руйнує самовдоволену серйозність пересічності. Саме в іронії свобода досягає свого вищого прояву, і людина виходить за межі, що були закладені вихованням, освітою і професією.

"В іронії, — говорить Ф. Шлегель, — усе повинно бути жартом і водночас всерйоз, усе простодушно-відвертим і глибоко удаваним. Вона виникає, коли поєднуються чуття до мистецтва життя і науковий дух, коли збігаються один з одним і закінчена філософія

¹⁶ Гулыга А. Шеллинг. ~ М., 1982. - С. 69.
2. Романтизм: свобода І любов всупереч усьому 151

природи, і філософія мистецтва... Вона є сама вільна з усіх вольностей, тому що завдяки їй людина може піднятися над собою..." ¹⁷.

Людина і її свобода як специфічний спосіб буття є, на думку Ф. Шлегеля, результат тривалої еволюції світу. "Людина земної історії є останнім щаблем довгого ряду створінь, мета яких — організація досконалою тіла. Тільки на цій вершині органічного розвитку пробивається душа землі, і в людині виникає духовна свідомість" ¹⁸.

Свобода людини, за Шлегелем, витікає з самої сутності еволюції світу, заданої Богом, що має Абсолютну свободу. Свобода є процес становлення світу, вічного вдосконалення, і в цьому розумінні Шлегель ототожнює її з необхідністю.

"Основний пункт стосовно природи й людської істоти... — це свобода... Загальні закони розвитку світу—це закони свободи. Начало — це сама свобода, І закони формування — основна її форма..." ¹⁹.

"Свобода людини — це її спроможність стосовно світу, і основне питання в... дослідженні: чи є в людини здатність впливати на світ чи ні?..

Тут ми насамперед повинні взяти до уваги ідеалістичний погляд на світ як на безкінечне Я в становленні, щоб, виходячи з цієї точки зору, досягти позитивного результату. Тільки якщо світ мислиться, як такий, що формується, як такий, що наближається де свого завершення у висхідному розвитку, можлива свобода. Якби світ був завершений, то в ньому нічого більше не можна було б змінити і створити, і свобод? була б неможливою..," ²⁰.

Ф. Шлегель переконаний у тому, що земне в людині це лише щабель, який можна і потрібно подолати. Спрямованість за свої межі надає людській свободі сенсу і творить дійсно людське в людині.

¹⁷ Цит. за: Гулыга А. Шеллинг. - Μ., 1982. - С. 68-69.

¹⁸ Шлегель Ф. Развитие философии в двенадцати книгах // Эстетика. Философия. Критика. — М., 1983. — Т. 2. — С. 186.

¹⁹ Там само. - С. 187.

²⁰ Там само. —С. 118.

152 Лекція в. Релігійна подолання гносвологізму

"Земна людина — це певний, необхідний щабель у низці форм організацій, що має певну мету. Ця мета земного елементу на вищому щаблі організації — розчинитися, перейти у вищу форму, повернеться у свободу вищого елементу. Отже, це прагнення передбачає людину" ²¹.

Людина, спрямована до свободи, розвиває свою індивідуальність і неминуче відокремлюється від світу, повертаючись у самітність. Але саме це — передумова любові. Свобода це фундамент любові, любов є кінцевим сенсом свободи. "Людина тим досконаліша, чим самостійнішою і індивідуальнішою вона є. Проте прагнення до індивідуальності і самості... у Висхідному розвитку повинно поступово розчинятися в любові...

Тому позитивна свобода людини має місце лише стосовно цілого, лише в любові і спільності... Негативна свобода гарантована тим, що ніякі межі не є абсолютними, людина завжди може прийняти рішення, вона завжди залишається господарем, який би потужний вплив не чинився на неї з усіх боків" ²².

§ 98. Новаліс: магічний ідеалізм

Ще одним основоположником філософії романтизму був Новаліс* (1772—1801 pp.). Як і Ф. Шлегель, Новаліс зазнав впливу філософії' Фіхте з її акцентом на активність суб'єкта.

Але Новаліс іде далі — від суб'єкта до людини, від пізнання — до магічної зміни світу за допомогою мистецтва.

Новаліс називає свою філософію "магічним ідеалізмом". Людина є мікрокосм, у своїх глибинах вона містить увесь Всесвіт. На поверхню ж виходять окремі моменти глибинного Я— розум, уява. Так само як і Шлегель, Новаліс говорить про необхідність з'єднання

²¹ Там само.

²² Там само.

^и Справжнє ім'я — Фрідріх фон Харденберг.

2, Романтизм.· свобода / любов всупереч усьому 153

їх в єдиній універсальній діяльності. Такою діяльністю для Новаліса є поезія, яка, увінчуючи мистецтво, повинна прийти до подолання обмеженості науки, філософії і релігії.

В екстазі художньої творчості відбувається з'єднання глибинного і зовнішнього в людині, а також злиття Я і світу. У цьому злитті людина, іменуючи реальність, одержує можливість справді магічного впливу на неї. У цих поглядах Новаліса відчувається вплив Якоба Беме і середньовічного реалізму.

Новаліс тяжіє до Середніх віків, де, на його думку, існували та цілісність духовної культури й осмисленість буття, яких так бракує сучасній людині. Середньовіччя було наповнене духовним заспокоєнням і містичною єдністю з Абсолютом, які знищив Новий Час, створивши культ раціонального пізнання і спеціалізованої людини.

3. ПІЗНІЙ ШЕЛЛІНГ: УМОГЛЯДНА МІСТИКА

§ 99. Шеллінг і його Муза: феномен Кароліни

Для того, щоб глибше зрозуміти філософію пізнього Щеллінга, яка завершує всі тенденції романтиків і виводить європейську філософію до нових обріїв, варто звернутися до образу його дружини і Музи, її ім'я — Кароліна. Бути романтиком означало бути відданим п'яти культам:

Дата добавления: 2015-05-22