Релігієзнавчі питання в творчості французьких просвітителів

Вольтер (1694-1778).Релігія – основа моралі. Релігія, ідея бога необхідні так само, як необхідні закони.

Дені Дідро (1713-1784),

Поль Гольбах (1723-1789),

Гельвецій (1715-1771).

Релігія народжується в результаті незнання природних причин, страхом перед незнаними й могутніми силами природи, непевністю людей щодо свого існування й своєї долі. Разом з тим виникнення релігії, її утвердження й поширення, обумовлене її роллю в суспільстві, інтересами тих, кому вона служить. Вважали, ніби релігію можна подолати шляхом просвітництва.

Чимало уваги релігії в своїх працях приділив П.Гольбах. Він бачив корені релігії – в стражданнях та страхові, що гнітять людину. Мислитель намагався простежити й загальні ступені розвитку релігії: спочатку давні люди боялись й шанували самі стихії, матеріальні предмети; потім воно стали поклонятися невидимим істотам, що керують цими предметами; нарешті, через подальші роздуми прийшли до думки про єдину першопричину, верховний розум та Бога. Близькі до цього погляди розвивав Гельвецій.

Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755) вбачав значення релігії в регулюванні суспільно-моральних відносин. Зокрема, на це він звертав увагу в праці “Про дух законів” (1748). Релігія, як і громадянські закони, вважав він, повинна прагнути зробити людей добрими громадянами. У поєднанні з суспільними інтересами та мораллю, релігія, наприклад, повинна рекомендувати людям не споглядальний спосіб життя, не гультяйство, неробство та байдикування, а працю, помірність, чесність.

Ш.Л.Монтеск’є вважав, що будь-яка релігія (навіть “хибна”) є гарантією чесності людей, що стримує їх. Він вказує на те, що найбільш щирі та святі догмати можуть мати досить погані наслідки, якщо вони не поєднуються з принципами суспільного життя, і навпаки – найнеприйнятніші догмати можуть привести до пречудових результатів.

Мислитель вважав, що принципи релігії стають дуже шкідливими, якщо їх вводять у людську політику. Він вважав необхідним розділення вищої влади в церкві та державі. Релігія повинна бути відгороджена від державного втручання та свавілля, государі не повинні втручатися у внутрішньо церковні суперечки до тих пір, поки ті не порушують суспільного миру й не викликають заворушень. Джерелом релігійних війн є не сам по собі факт існування багатьох релігій, а дух нетерпимості, який надихає ту з них, яка вважає себе пануючою. Нетерпимість є затьмаренням свідомості, занепадом людського розуму.

Дуже цікавими є міркування Ш.Л.Монтеск’є щодо взаємозалежності між релігією та формою державного правління. “Так, в Японії, - пише він, - де пануюча релігія майже не має догматів і не обіцяє ні раю, ні пекла, закони, щоб поповнити цей недолік, вирізняються граничною суворістю й дотримуються з надзвичайною точністю”.

Ш.Л.Монтеск’є вважав, що помірний спосіб правління більш відповідає християнській релігії, деспотичний – мусульманській. Щодо ситуації в країнах Європи, то тут мислитель виходив з того, що католицька релігія більш узгоджується з монархічним способом правління, а протестантська – з республіканським.

Звісно, не в усьому тут можна погодитися з Ш.Л.Монтеск’є. Але сам підхід є цікавим і містив раціональне зерно. На жаль, в політології на ці моменти не було звернуто належної уваги. А саме на зв’язок релігії з формою правління.

Дата добавления: 2015-05-22