Основні ідеї та представники міфологічної школи

Становлення міфологічної школи

Погляди на релігію Б.Вольнея та Ш.Дюпюї отримали назву натуралістичної чи астральної теорії. Вона послужила основою для становлення міфологічної школи в релігієзнавстві. Її представники намагалися підкріпити свої погляди багатим фактичним матеріалом – порівняльною міфологією та філологією давніх європейських народів. Вони зосередилися на вивченні міфології, а їхні зусилля були спрямовані на розкриття змісту міфів стародавніх народів.

Тут треба мати на увазі, що становлення та розвиток міфологічної школи якраз припав на добу романтизму, коли спостерігався загострений інтерес не лише в дослідників, але й освіченої еліти до фольклору.

Для перших представників міфологічної школи характерним було намагання віднайти “джерело” міфологічних уявлень індоєвропейських народів. Так, Г еорг Фрідріх Крейцер (1771-1858), вивчаючи давньогрецьку міфологію, прийшов до висновку, що вона ніби містить “споконвічну мудрість”, занесену жерцями та магами з близькосхідних країн (передусім Єгипту й Месопотамії), а потім асимільовану стародавніми греками. Пізнати цю мудрість можна лише через знаки, що містяться в міфах.

Подібний підхід простежується в Готфріда Германа (1772-1848). Однак він намагався віднайти сліди “східного розуму” не в офіційній міфології та релігії, а в містичних культах Стародавньої Греції.

На відміну від цих дослідників, Жозеф фон Геррес (1776-1848) вважав, що колискою європейської цивілізації є не Близький Схід, а Індія. Отже, саме тут можна виявити корені всіх міфологічних та релігійних традицій європейських народів.

Опонентами вказаних дослідників, які представляли своєрідний напрямок порівняльної міфології, виступали Крістіан Готліб Гейне (1729-1812) та Карл Готфрід Мюллер (1797-1840). Перший із них вважав, що міфи змінювалися в часі й зазнавали поетичної обробки. Тому не варто говорити про якусь їхню споконвічну форму й споконвічний розум, що міститься в них, а, відповідно, й дошукуватися його. Завдання ж вченого полягає в тому, щоб реконструювати процес формування міфів, простежити їхній розвиток в історії людського суспільства, виявити в них не лише спільні елементи, а й відмінності, які багато в чому визначаються відмінностями соціокультурних умов їхнього функціонування.

Подібних поглядів дотримувався К.Г.Мюллер. На його думку, відомі нам міфи пройшли тривалий шлях розвитку й дійшли до нас істотно видозміненими. Тому перевагу варто віддати історичному вивченню різних міфологічних традицій, а не спробам виявити якісь базові ідеї, які ніби притаманні міфам.

К.Г.Мюллер не вважав міфологію творінням жрецького класу. На його думку, це продукт творчості народних мас, вираженням їхнього ставлення до суспільного життя та природи. Новим у цього дослідника була й думка про те, що не всі міфи мають релігійну природу.

“Класиками” міфологічної школи вважають Адальберта Куна (1812-1881), Вільгельма Шварца (1821-1899) та Фрідріха Уелкера (1784-1881). Хоча вони часто розв’язували подібні проблеми в різних аспектах, однак це не завадило їм прийти до приблизно однакових положень, що були визнані спеціалістами. Ці дослідники намагалися довести, що релігійні вірування виникли із обожнення небесних явищ. На їхню думку, не лише образи власне релігійної фантазії, але й герої казок, пісень, народні обряди, звичаї й т.п. – все це відгомін давнього астрально-міфологічного світогляду.

Вивчаючи міфологічні уявлення, вказані дослідники, як правило, вичленовували т.зв. “вищу міфологію”, що містила усталені уявлення про богів та їхні діяння. Її тлумачили по-різному: або як прояв надсвітового розуму,, або як своєрідне відображення у свідомості людей природних явищ та історичних подій, або як вираження людиною свого внутрішнього світу.

Однак, на думку вказаних дослідників, “вищою міфологією” не вичерпується структура міфу. Вони виокремлювали рівень “нижчої міфології”, що містила звичаї та вірування народних мас й трактувалася або як виродження “вищої міфології”, або як її базис. При цьому вважалося, що “нижча міфологія” заслуговує на таку саму увагу дослідників, як і “вища міфологія”. Щодо питання взаємозв’язків цих рівнів, то вони залишалися відкритими для дискусій.

Концепція “нижчої міфології” стала стимулом для розвитку фольклористики. Одними із найбільш відомих фольклористів першої половини ХІХ ст. були брати Якоб (1785-1863) та Вільгельм (1786-1859) Грімм. Вони вважали, що в усній народній творчості, у чарівних казках можна виявити сліди стародавніх міфів та уявлень про язичницьких богів. Вони зібрали величезний фольклорний матеріал й виявили безліч паралелей в усних традиціях різних (передусім європейських) народів.

Найбільш глибоким дослідником, що представляв міфологічну школу, вважається Вільгельм Маннгардт (1831-1880). На відміну від інших представників цієї школи, які акцентували увагу на індоєвропейському міфологічному матеріалі, далекому від первісності, В.Маннгардт, досліджуючи “нижчу міфологію”, вивчав народні вірування про дрібних духів природи, особливо про духів урожаю, різноманітні землеробські обряди, що збереглися в народів Європи до недавнього часу. На думку цього вченого, чимало аграрних культів сягають своїм корінням у т.зв. “поезію природи”, що виникла в первісну епоху й аналоги якої можна виявити у відсталих народів, які не мають писемності. Значення В.Маннгардта полягало не лише в тому, що він заклав основи для вивчення аграрних культів (досить важливих у історії релігії), але й також у тому, що він підкреслював важливість фольклористики для розв’язання найскладніших питань історії.

Міфологічна школа, власне, започаткувала релігієзнавство як сферу наукового знання, що перебуває на межі різних наук – філософії, антропології, етнографії, археології, мовознавства тощо. Представники цієї школи ставили своїм завданням не апологію тих чи інших релігійних догматів, а неупереджене дослідження релігій світу. Вони намагалися спиратися на емпіричні дані, що зазнали ретельної перевірки, використовувати раціональні методи їх інтерпретації, а в кінцевому підсумку сформулювати загальні закони розвитку й функціонування релігії.

Щоправда, міфологічна школа не була позбавлена ряду недоліків. Передусім варто зазначити, що більшість її представників використовували фольклорний матеріал, далекий від справжньої первісності. Вони здебільшого зверталися до міфів індоєвропейських народів, які перебували або на стадії розкладу первісного суспільства, або на стадії уже суспільства класового. Саме ж розуміння релігії в представників міфологічної школи було дещо одностороннім. Вони розглядали релігію здебільшого як чисто споглядальну та мислительну діяльність людини. Розвиток релігії від простих до складних форм вони не визнавали, а швидше, навпаки, вели мову про поступову деградацію високого астрального світогляду.

Однак ці недоліки аж ніяк не применшують значення міфологічної школи. Ця школа протягом першої половини ХІХ ст. Визначала методику релігієзнавчих досліджень. А її напрацювання послужили поштовхом для подальших релігієзнавчих досліджень.

Дата добавления: 2015-05-22