Преанімістичні теорії

Теорія первісного монотеїзму

На противагу анімістичній концепції була висунута була висунута т.зв. теорія первісного монотеїзму. Вперше вона коротко була викладена в 1898 р. англійським фольклористом Ендрю Ленгом в роботі “Творення релігії”. Він звернув увагу на образи небесних богів у релігіях відсталих народів. Вчений заявив, що ці образи мають незалежне від анімізму походження.

Цю думку спробував продовжити лінгвіст та етнограф, священик католицької церкви Вільгельм Шмідт. Протягом багатьох років він писав 12-томну працю “Походження ідеї Бога” (1912-1955), в якій була викладена й обґрунтована теорія первісного монотеїзму.

У теоретичному плані В.Шмідт відійшов від еволюціонізму, а орієнтувався на теорію дифузіонізму, яка набула поширення серед тогочасних етнографів, передусім німецьких.

В.Шмідт виходив з того, що існувало “первісне одкровення”. Образи небесних божеств у віруваннях відсталих народів В.Шмідт оголосив залишками віри в Єдиного Бога-Творця, до образу якого лиш пізніше домішалися міфологічні, магічні та інші елементи. У католицьких колах ця теорія отримала помітне визнання.

Щодо прихильників еволюціонізму, то вони, розуміючи недоліки анімістичної концепції, намагалися її вдосконалити, або поставити на її місце т.зв. преанімістичні концепції.

Прихильники преанімізму не заперечували, що анімістичні вірування могли виникнути приблизно так, як описував Е.Тайлор, але вони вважали, що анімізму передували більш примітивні релігійні погляди. На думку Джона Хьюіта, це була віра в безособову таємничу силу, Ріхарда Каруца – еманізм (віру у випромінювання таємних сил та предметів), Пітер Сентів – динамізм (віра в магічну дієву силу речей). Л.Я.Штернберг висунув концепцію, згідно з якою віра в душу була не першою, а третьою стадією розвитку релігійних уявлень (спочатку аніматизм – віра у всезагальну оживленість, потім “відкриття духів” й лише потім віра в душу).

Досить відомими були погляди на походження та еволюцію релігії Джона Фрезера. На його думку, “первісна людина” спочатку вірила в свою здатність впливати на оточуючу природу шляхом “симпатичної магії”. Це т.зв. “стадія магії”. Пізніше, переставши вірити в цю здатність, вона прийшла до думки, що предмети і явища природи підпорядковуються волі духів та богів, до яких вона і стала звертатися з молитвами. Це “стадія релігії”. З часом “стадія релігії” змінюється “стадією науки”: людина пізнає закони природи і оволодіває ними. При цьому Дж. Фрезер вбачав деяку формальну спільність між першою та третьою стадією розумового розвитку людини – між магією та наукою: і та, і друга виходять із уявлення про незмінність протікання природних явищ, в той час як релігія допускає їхнє порушення через чудесне втручання божества.

Деякі релігієзнавці-еволюціоністи намагалися відійти від розуміння релігії як розумової діяльності людини. Вони відзначали, що в релігії важливу роль відіграють не стільки уявлення, скільки емоції, імпульсивні та рефлекторні рухи. Щодо уявлень, то вони з’явилися пізніше як осмислення дій, що стали звичними. На такій позиції, зокрема, стояв Роберт Маррет, який, власне, і ввів термін “преанімізм”, потім Конрад Прейсс, Альфред Фіркант та інші.

Дата добавления: 2015-05-22