Релігієзнавча проблематика в творчості мислителів епохи Відродження

РЕЛІГІЄЗНАВЧА ДУМКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ Й ПРОСВІТНИЦТВА

Висновок

Середньовічних європейських мислителів.

Релігієзнавча проблематика в творчості

Щодо західноєвропейського Середньовіччя, то в теоретичному плані ми не бачимо тут якихось помітних здобутків. Варто мати на увазі, що Західна Європа в цей період у культурному плані помітно поступалася і Візантії, й арабському Сходу. На офіційному рівні тут панували теологічні погляди, які не передбачали об’єктивної оцінки релігійних вірувань. Щоправда, західноєвропейські теологи вели дискусії з приводу співвідношення віри й розуму. Загалом намітилося три варіанти вирішення цієї проблеми:

1) первинною є віра, розум же їй підпорядковується

2) віра й розум існують автономно

3) розум переважає над вірою, а віра має бути “розумною”

Ці дискусії давали можливість розглядати феномен віри, власне релігії.

Чи не найбільш поширеною точкою зору на релігію серед інтелектуалів Західної Європи в період пізнього Середньовіччя стала точка зору Фоми Аквінського. Вона зводилася до того, що релігія – це підкорення Богові.

Відносно об’єктивні відомості про релігійні вірування зустрічаємо у літописах (хроніках), паломницькій літературі, а також в описах подорожей (Марко Поло). Однак ці відомості носили описовий і фрагментарний характер. Вони були далекі від того, щоб системно осмислювати феномен релігії.

Загалом характеризуючи релігієзнавчу проблематику в часи античності й середньовіччя, варто вказати, що вона не мала самостійного значення. Певні релігієзнавчі моменти містилися переважно в творах філософського, богословського та історичного характеру.

Правда, в ряді випадків зустрічаємо спроби здійснення релігієзнавчого аналізу. Зокрема, це спостерігалося в деяких античних та середньовічних арабських авторів. Ця тенденція могла б привести до становлення релігієзнавчих студій. Але культурно-історичні обставини, з одного боку, а також недостатність фактологічного матеріалу, з іншого, не дали змогу це зробити.

1. Релігієзнавча проблематика в творчості мислителів епохи Відродження.

2. Розуміння релігії та її суспільних функцій в творах англійських мислителів Нового часу.

3. Бенедикт Спіноза про релігію.

4. Релігієзнавчі питання в творчості французьких просвітителів.

Епоха Відродження призвела до великих змін у культурному житті ряду європейських країн. Вона значною мірою переорієнтувала духовність європейців, надавши їй більш антропоцентричного характеру. Рух Відродження не мав антирелігійного характеру, як це іноді подається деякими авторами. Інша річ, що його представники пропонували нове розуміння релігії, яке багато в чому не відповідало католицькій ортодоксії. Одним із важливих моментів Відродження було те, що воно позбавило, принаймні в галузі культури, католицьку церкву монополії.

Культура Відродження ввібрала в себе елементи античної культури, частково культури іудейсько-єврейської та арабо-мусульманської. Такий релігійний плюралізм у галузі культури створював певне підґрунтя для релігієзнавчих досліджень, принаймні, в плані порівняння релігій.

Зокрема, в епоху Відродження було поставлене питання про еволюцію релігії. Це зробив Джордано Бруно. У її розвитку він вирізняв три епохи:

1) єгипетську, коли панував культ природи;

2) іудейську, що спотворила єгипетську релігію, оскільки іудеї прийняли символи за надприродні істоти; і

3) християнську, коли остаточно деформувалися міфи про природу.

1600 його спалили у Римі на майдані Квітів.

Одним із своєрідних мислителів епохи Відродження був Мішель Монтень (1533-1592). „Есе” (нариси, досвіди) (1580-1588).

Якщо в Богові вбачати першопричину, тобто корінним чином відмінне від людей, то не можна йому приписувати ні розум, ні справедливість, ні милосердя. В іншому випадку він виявитися людиною.

Релігія насаджується не божественними засобами “згори”, а людськими засобами знизу. Релігії, вважав він, є вигадки людей, щоб утримувати народ у підпорядкуванні.

Релігії, вигадані для аморальних цілей, приносили народу шкоду. Але були релігії, які вигадувалися з благими цілями і в принципі були орієнтовані на те, щоб принести людям добро. До таких релігій відносилося християнство. Але навіть якщо релігія була вигадана з доброю метою, реальна практика далеко не завжди відповідала задуму.

Трактат “Про трьох обманщиків” (вперше - 1598). У ньому доводилося, що три релігії, іудаїзм, християнство й іслам, були засновані трьома обманщиками – Мойсеєм, Ісусом та Мухаммедом.

Це був період християнських війн та Варфоломіївської ночі.

В кінці 16 поч. 17 ст. з’являються погляди про релігію людського розуму, до них належить с оцініанство, яке зародилася в Польщі засновник Фауст Социн (Фаусто Соціні італієць). Він вважав, що християнськи церкви мають догматику, яка не відповідає людському розуму зокрема догмати про Трійцю, Боговтілення.

Його внук Андрій Вишоватий який написав твір „Релігія людського розуму” деякий час жив на українських землях. Твір Вишоватого читав та вивчав Джон Локк

Ісаак Ньютон відверто казав про свої соцініанськи симпатії. Навіть під час Французької революції була спроба ввести культ розуму.

Дата добавления: 2015-05-22