Мир з ближніми

Юркевич не залишив нарису своїх етичних поглядів. Лише принагідно (в статті «Изъ науки о человЂческомъ духЂ», в замітці «Миръ сь ближними, какъ условіе христіанскаго общежитія») він розвиває певні моменти етичної теорії.

Юркевич вважає, що рід, племено є, так би мовити, «спершу», ніж індивід. Історія людського роду починається історією колективу, і людина довго не вміє і не хоче виділяти себе із загалу. Моральність людини є моральність племена, і знаття людини — авторитет старших; почуття людини — радість і жаль — є почуттями не за себе, а за щастя і нещастя племена та роду; людина оцінює себе згідно з тим, як вона оцінює ціле, ніби досконалість і хиби племена безпосередньо належать індивідууму. Загальне добро є мета первісної людини, і вона /200/ лише значно пізніше виділює свою користь із користи цілого. — Але цей зв’язок людини з оточенням йде далі, ніж її племено, рід; людина зв’язує себе зі світом, що є навіть поза межами людської громади. «Живі потреби серця, що любить, що ще не охололо від досвіду, змушують людину бачити і любити життя навіть там, де досвідчений розум не бачить нічого живого і одушевленого. Людина починає свій моральний розвиток з рухів серця, яке бажало б усюди бачити добро, щастя, солодку гру життя, усюди хотіло б зустрівати істоти, що радуються, гріють одна одну теплотою любови, що є зв’язані між собою приязню та взаємним співчуттям. Тільки в цій формі здійсненого загального щастя вона уявляє собі світ, що є гідний існувати». Але навіть і сучасна людина, що вже відірвалася, виділилася із буття лише в суспільстві і для суспільства, що є вже егоїстична, не може тільки цим егоїзмом керуватися не лише у відношенні до інших людей, але і до природи: «Коли ви бачите, як в’януть квіти у вашім саду, вас охоплює якесь почуття, що подібне до жалю. Ви не бажали б, щоб і це життя страждало. Усе, що нагадує вам про страждання живих істот, викликає у вас жаль, — жаль не за себе, а за цілком чуже для вас життя. Так вже неодушевлена природа породжує у вас своїми вражіннями почуття не лише естетичні, а й моральні, ваше серце переживає легке хвилювання від ідеї загального добра, здійснення якої ви бажали б бачити усюди, куди б ви не направили зір». В душі людини є переживання, які непотрібні, зайві для мети змислової самоохорони. Це є богоподібне в людині. Людина визнає право речей, як таких, цікавиться ними (стремить до їх пізнання) незалежно від того, чи має це для неї якусь користь. Тим більше визнає людина право живих істот на життя, цікавиться їх долею, яка і викликає в серці людини співчуття, зацікавлення і любов. Людина подвійна по своїй природі, — еґоїзм не може ніколи обмежити собою усього змісту душевного життя людини.

Вважаючи, таким чином, що людині є властивий, так би мовити, «етично-естетичний» погляд на світ, погляд, повний співчуття та любови, погляд, який виникає із природи серця /201/ людини, Юркевич так само на стремлінні серця ґрунтував і те відношення до людей, що ми його можемо назвати специфічно-етичним. — Це етичне ставлення до людей є в основі своїй «мирне». Тварини, маючи протилежні бажання, «необхідно приходять до взаємної ворожнечі між; собою, знищують одна одну — і, або досягають свого бажання через загибель інших, або ж самі гинуть. Людина, як моральна особистість, не підлягає цій необхідності сліпо стикатися з людьми і ворогувати з ними»... Моральні вимоги справедливости та любови ведуть до встановлення миру між людьми, загальної приязні та братства. В цьому сенс старовинного привітання — «мир тобі!». —

Кожна людина має стремління доповнити себе іншими людьми не тільки в матеріяльному, а головним чином в духовному сенсі. «Людина має моральний потяг до людини, як для того, щоб від її слова і від її думки дістати внутрішні побуди, так і для того, щоб у свою чергу відкрити їй свою душу, свої думки, бажання, радощі і страждання. Тут ми маємо так зване почуття людсь кости, яке дає нашій породі окреме, найвище значіння серед одушевлених істот цього світу, і яке взагалі буває ображене ворожим відношенням однієї людини до другої». Основне джерело цього почуття є правдива і тепла релігійність.

«В кожному становищі і при всякій діяльності ви можете кидати сім’я миру, яке, якщо не завше помітне для зору людського, то завше його побачить усевидячий Бог, як чисті початки загального добра». Єдність усього людства в одній вірі і одній думці, під одним законом — повна і безумовна єдність людськости під одним Богом — це найвища ціль людського роду. «Усі наші вчинки, уся наша поведінка має керуватися вірою, що Ісус Христос покликав весь людський рід до єдности під одним Богом. Хто перевів цю віру із простої думки в живий зміст свого духа, із голови у серце, той в колотій людині вбачає свого ближнього, знайомого, рідного, брата. Незгоди і сутички між людьми, невідхильні в житті, не згасять в ньому почуття цієї духовної споріднености людей, себто не згасять в ньому правди й любови, які є загальні і загальнозначні підстави для встановлення між; людьми миру і братської спільности». /202/

Дата добавления: 2015-05-22