Ідеалізм і матеріалізм

Життя

Додаток

8. Українець — польський «месіяніст»

Сучасником і духовним родичем кирило-методієвців є своєрідний представник польського месіанізму — з походження українець — Петро Семененко (1814 — 1886). Українець, родом з Полісся, він вже на студіях в школі в Тикотині, гімназії в Крожах, на університеті у Вільні підпав під вплив польського національного руху і 1831 року взяв участь в польському повстанні і змушений був по неуспіху його еміґрувати до Франції. Там він спочатку був зв’язаний атеїстичними революційними організаціями. Але під впливом Богдана Янського 1835 р. повернувся до релігії і при тім взяв ближчу участь в діяльності месіяністичного «товариства воскресення з мертвих Божого» («ресурекціонисти»). Пізніше, як священик, він бере участь, в політиці Ватикану, обстоюючи організацію католицького робіт- /177/ ничого руху, пропагуючи католицьку філософію Томи Аквінського. В цілому шерегові творів він накреслює основи свого світогляду. Семененко «самостійний мисленник значної сили і найвизначніша постать» серед польських релігійних філософів (L. Puciata). Його історіософія уявляє собі історичний процес не як постійний рух в певному напрямі, а як вічну боротьбу сил добра і зла. Польща грає в цьому процесі рішучу і центральну ролю.

За браком спеціальних праць про Семененка (йому присвячено багато місць в книзі P. Smolikowski: Historya Zgromadzenia Zmartwychwstania Pańskiego. Kraków, IV томи, 1892 — 6), наведемо тут ширшу бібліографію його творів:

1. Przeciwko Cerkwi Rossyjskiej. Prawda о Kościole Bożym a o Kościole Rossyjskim. Париж. 1843.

2. О magnetyzme. 1850.

3. Towiański et sa doctrine. Париж. 1850.

4. Obraz słowa Polskiego a jego odmian. Poznań. 1852.

5. O magii... 1857.

6. Besiady filosoficzne («Przegląd Poznański», 1859 — 62).

7. Sull' Averroe. Рим. 1861

8. Historjosofia («Przegląd Poznański», 1863).

9. S. Petro autore della civilta. Рим. 1868.

10. Quid papa et quid est episcopus ex aeterna ac divina ratione. Рим, 1870.

11. Credo. Chreścijańskie prawdy wiary. Львів. 1885.

12. Wyźszy pohlád na historye Polski. Kraków. 1892.

13. Ojcze nasz. Kraków. 1896.

14. Mistyka. 1896.

[Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992. — С. 177-204.]

IX. ПАМФИЛ ЮРКЕВИЧ

Життя Юркевича глибоко символічне. Мисленник першорядної сили і проникливости думки, прекрасний лектор і письменник, професор, що блискуче почав свою кар’єру в Київській академії і в віці всього 33 років зайняв катедру найстаршого російського університету, він помер всього 47-ми років, майже /178/ забутий, без слухачів, без авдиторії, твори ним залишені в рукопису і досі не видані, та навіть не досліджені ґрунтовно. Полеміст з надзвичайною відданістю справі, що не знижувався ні до яких особистих випадів та нападів, що в самих ворожих пунктах погляду старанно відшукував елементи «правди» і на них вказував, Юркевич на якихсь десять років зробився об’єктом нападів усієї російської «прогресивної» преси, нападів часто невимовно брутальних та ганебних. І коли вороги Юркевича пояснювали це його політичними симпатіями до реакційних кол, симпатіями, яких він публічно ніколи не виявляв, то чи не справедливіше пояснення, що його давав сам Юркевич: «Наша епоха стоїть, дійсно, в повній протилежності до середньовіччя. Дуже часто трапляється, що в ім’я цілком в цьому невинних природничих наук переслідують і катують людину за її любов до правди духа, як колись шановні інквізитори катували і переслідували її в ім’я Христове за її любов до правди природознавства».

Памфил Данилович Юркевич (1827 — 74, син священика з Полтавщини, вже в Київській академії (1847 — 1851) виявив блискучі здібності, і зразу по закінченню її зробився її «наставником», пізніше професором. Успіх його ріс від року на рік, підтримуючися не лише лекціями, а і досить численними працями, які він друкував, і які хоч і невеликі обсягом, та цікаві і глибокі змістом. 1860 р. при відновленню викладів філософії в російських університетах, Юркевич був єдиним кандидатом, що міг почати читання університетських лекцій без дальшої спеціяльної підготовки. Успіх його в Москві, як згадує (в листах своїх до П. Ґвоздева) відомий російський історик Ключевський, був колосальний, — і заслркений. — Київські лекції Юркевича описує І. Нечуй-Левицький («Хмари», де Юркевича виведено під ім’ям «Дашковича») «Молоді студенти, приїхавши з усіх кінців Росії, вже чули про його, вже ждали чогось надзвичайного. В старім академічнім корпусі — з темними вікнами, з чорними партами, в його авдиторії було повнісінько студентів, котрі сиділи цілими лавами й купою стояли у порога, прийшовши з інших курсів. Дашкович входив, сідав на катедрі і не дивився ні на кого: його очі десь ніби ховались, заходили десь глибоко, де ворушилася /179/ мисля В вічі слухачів кидався тільки чистий широкий лоб. Його лоб займав місце очей для слухачів: так на йому було багато мислі! Кожний легенький і тоненький зморшок між бровами здавався тим місцем, де забгалася мисля і світилася звідтіль. Коли-не-коли він підіймав одну руку з пальцем, ніби показуючи на абстрактну мислю... Дашкович промовив перше слово, і всі ряди голів, неначе по електричному потоку, разом схилились уперед, насторчившись слухати. І цілу лекцію так держались голови. — — І його мисля лилася чиста, як кришталь! Не було там ні одного слова зайвого, не до діла. Вся система якого-небудь філософа випливала з його уст, ніби з голови самого філософа; така вона була чиста, ясна, ціла, не порвана. — — Дашкович недовго був в Академії. Його репутація пішла скрізь, і його попросили перейти в Московський університет — — —». З таким саме захопленням описує і молодий студент Ключевський лекції Юркевича, переказуючи в своїх листах навіть їх зміст. А слухач Юркевича в останні роки його життя — славний російський філософ Володимир Соловйов так характеризує Юркевича, як професора, пригадуючи його «задумливу постать з піднятим догори пальцем». — «Юркевич був глибокий мисленник, чудовий знавець історії філософії, зокрема старої, і дуже добрий професор, що читав надзвичайно цікаві для фаховців і змістовні лекції. Але з деяких сторонніх (!) причин він не користувався популярністю і студенти не діставали із його лекцій користи, яку могли б мати». — —

Цими «сторонніми причинами» було, що Юркевич не був матеріялістом і вів боротьбу з матеріялізмом в своїх творах і лекціях на університеті та публічних. З незрозумілих причин матеріялізм (а саме найбільш примітивна його форма «механічний матеріялізм») вважався на ті часи якось зв’язаним з радикалізмом політичним. Цього було досить, щоб уся прогресивна російська журналістика, в цей період максимальної філософічної некультурности (дванадцятилітня заборона викладів філософії на університеті зробила своє), накинулася на Юркевича, як на політичного ворога. Цю полеміку, що її розпочав Чернишевський, важко назвати інакше, як хрестовим походом темноти і некуль- /180/ турности, яка, не маючи сили боротися з думкою силою думки, підмінила полеміку лайкою, брехнею і особистими нападами. Проти цього знаряддя у Юркевича не було сили і він замовк на довгі роки: «боротьба велася нерівними знаряддями — на боці Юркевича було знаття, тонке розуміння, самостійна думка, і боровся він за правду, що не гине, а стоїть над часом» (Шпет). Перемогли ж — «неуцтво, нерозуміння, наслідування і інтереси моменту». Чи може бути життя трагічніше?

І є ділом історії і історика виправити помилку і несправедливість долі. Перший крок до цього зробив вже Вол. Соловйов, що зараз по смерти Юркевича писак «Якщо висотою і свободою думки, внутрішнім тоном поглядів, а не кількістю та обсягом написаних книг характеризується значіння дійсних мисленників, то без сумніву почесне місце між ними повинно належати — — Памфилу Даниловичу Юркевичу. В розумовім його характері дивним чином сполучилися самостійність і широта поглядів з щирим визнанням історичної традиції, глибоке сердечне співчуття усім сутнім інтересам життя — з тонкою проникливістю критичної думки».

І для сучасників, а почасти і для нащадків, постать Юркевича була постаттю борця з матеріалізмом. Критика матеріялізму здавалася їм основним його ділом. Критиці матеріялізму присвячені, мовляв, і головні твори Юркевича, критикою матеріялізму він займався і в публічних своїх лекціях, головними ворогами Юркевича були матеріялісти.

Але ми знаємо, що в університетських своїх лекціях Юркевич не менш ґрунтовно і не менш різко критикував і ідеалізм, який вважав протилежністю матеріялізму (пор. виклади Юркевича у згаданих листах Ключевського). А у своїх друкованих творах Юркевич сам згадує, що однаково помилковими, однаково хибними є, з його пункту погляду, обидві скрайні протилежні теорії — матеріялізм та ідеалізм. Юркевич виступав більш рішучо і більш публічно проти матеріялізму лише тому, що матеріялізм /181/ на ті часи з надзвичайною впертістю і надзвичайним догматизмом проголошували ті, за ким йшло «прогресивне суспільство», що вбачало — невідомо чому — в матеріялізмі підпору радикалізмові політичному і соціяльному. Матеріялізм був загальноприйнятий із мотивів зовсім не філософічного характеру. І коли Юркевич звернувся до суспільства з критикою матеріялізму, він хотів більше, ніж «спростувати», розбити помилкову метафізичну теорію, він хотів змусити це суспільство віддати собі відчит, усвідомити собі, в чому, власне, основні вихідні точки тих метафізичних поглядів, яких це суспільство у масі трималося. Він хотів, щоб прокинулася філософічна свідомість «некритичних матеріялістів», що прийняли матеріялізм з чужих слів, під впливом авторитету і мотивів не філософічного характеру. «Критика матеріялізму» Юркевича відзначається тим, що критик сам підкреслював, виявляв, в чому заслуга матеріялізму, в чому його історичне значіння, яка його роля. І уважний читач помітить в критиці матеріялізму у Юркевича можливість з певними відмінами направити цю критику і проти ідеалізму (та іноді Юркевич це сам підкреслює), бо і один і другий пункт погляду здаються Юркевичу однаково помилковими. — Що епоха була глуха і сліпа до такої критики — було виявом внутрішньої слабости її ідеології, виявом її філософічної байдужости, виявом її безнадійної інертности і її культурної незрілости.

Матеріялізм хоче рішити в інших формах те саме завдання, яке вже, як виявилося, не був в силах рішити «абсолютний ідеалізм». Він, як і ідеалізм, є переконаний, що пізнанню все приступне, що для пізнання усе є прозоре, немає нічого непроникального. В цьому відношенню матеріялізм виявляє характер епохи, що хоче з’ясувати, вивести усе навіть і в душевному житті із знаття, викинувши із душевного життя «духовні інстинкти» і «вимоги серця» — почування, поезію, релігійність. В той час, як ідеалізм бажає дістати пізнання із чистого мислення, матеріялізм звертається до чистої наглядности. Ідеалізм хоче з’ясувати буття із мислення, матеріялізм об’являє буттям те, що дане нам в чистій наглядності Об’єкти, що приступні наглядному пізнанню (зору, слуху, дотику і т. д.) /182/ об’являються дійсним буттям. Матеріялізм правий в тому, що він хоче дійти до пізнання дійсного буття, виходячи від наглядного пізнання. Але він не помічає тут жадних труднощів і просто проголошує дійсним буттям фізичну матерію.

Тому матеріялізм заплутується в труднощах, коли робить спробу із свого поняття матерії з’ясувати душевне буття. Не можна неґувати, що між приступними нашому пізнанню матеріяльним, просторовим та душевним, непросторовим є зв’язок. Але матеріялізм від цього зв’язку зразу переходить до ствердження генетичного походження душевного із тілесного. Проте, тілесне приступне нашому пізнанню лише через душевне Самі з’явища органічного тілесного життя не існують для нас поза формами суб’єкта, що їх пізнає і розуміє. Визнання переходу фізичного в психічне є ніби поворот до мітології, ще гіршої, ніж мітологія первобутної людини. «З’явища» тому і є з’явища, щовони зумовлені формами наглядности і уявління пізнаючого духа, а тому є повна нісенітниця — з’ясовувати самий дух із об’єктів, які відомі нам лише як зовнішні з’явища Саме поняття матерії «самої по собі» є лише абстракція від нашої наглядности (думку цю висловлював не лише Геґель, а і такий «матеріяліст», як Ф. Енґельс).

Ще глибші труднощі, які зустріває матеріялізм при вирішенні основних проблем буття світу. Пояснення того, що є, може йти двома шляхами — можна пояснювати з’явища лише із причин, себто із впливів буття, зовнішнього у відношенні до даного з’явища, можна з’ясувати з’явища із внутрішньої природи речей, із їх єства. Ідеалізм з’ясовує усі зміни в світі, виходячи з єства, із «внутрішнього» (поняття «саморозвитку»), механістичний матеріялізм звертає увагу виключно на «зовнішнє». Але світ не є тільки «збірне місце» для зовнішніх причин та умов, він має зміст, який означений в собі, внутрішнє. Юркевич вважає за потрібне визнати подвійну зумовленість всього — зумовленість зовнішніми причинами — з одного боку, і означеність у собі, внутрішнє. З’явище, яке породжують зовнішні причини, носить на собі відбиток ідеї, є в собі розумне і доцільне. — Може здаватися, що поняття атому і несе в собі думку про внутрішню /183/ зумовленість усього в світі. Юркевич показує, що це не так, що атом механістичного матеріялізму тих часів (а цю оцінку можна перенести і на сучасні спроби механістично-матеріялістичної філософії) є лише абстрактним, порожнім поняттям, що атом не має власної «натури», єства, що із себе щось би породжувала (— в сенсі natura naturans). Означення атому — чисто негативне і ввесь світ матеріалістам таки доводиться виводити виключно із зовнішніх причин та умов. — Людська психіка є добрий приклад однакової зумовлености зовнішніми причинами та внутрішнім єством. Психічне життя людини не обмежується «емпірично -психічним» життям. Людина здібна ставитися «критично», активно, виходячи із себе самої, до усього того, що приходить до неї зовні Та про це згодом (§§ 5-6).

Юркевич зазначає, що так само, як ідеалізм (див. у Ключевського) і матеріялізм має певні заслуги і на полі метафізики. Це зокрема підкреслення значіння конкретного (Фоєрбах), піднесення ролі індивідуального в бутті Але матеріялізм був нездібний розвинути і цю плодотворну і значну ідею, був нездібний дійсно протиставити ігноруванню конкретного з боку раціоналізму та ідеалізму ясну і послідовну позицію. — Отже, «абстрактність», ігнорування конкретного індивідуального є однаковою хибою ідеалізму і матеріялізму.

Дата добавления: 2015-05-22