Оформленая

Шгут

Ст. 438. 1,- Ст. 13, 19, № 8 — Ст. 131; М г - Ст. 238—239;

іч:

Розділ 1. Держала і право в роки громадянської вгини і «осиної інтервенції

§ 7. Становлення радянського права

днього слідства та прийняти такі справи безпосередньо до свого провадження. Безперечно, такі дії означали порушення принципу законності та демократії в судочинстві.

Наркомюст УСРР видав низку циркулярів, які сприяли при­скоренню попереднього слідства. Так, 29 лютого 1920 р. оприлюдне­но циркуляр «Про прискорення провадження попереднього слідст­ва», згідно з яким слідство мало бути закінчене протягом одного місяця з дня винесення особливим народним слідчим постанови про притягнення обвинуваченого до відповідальності.

Щодо політичних «злочинців» попереднє розслідування по­винно було провадитися протягом 48 годин.

Ревтрибунали не були зв'язані обмеженнями стосовно спосо­бів судового розслідування, не були стиснені формальними доказа­ми Від їхнього рішення залежало визнати за обставинами справи ті чи інші докази достатніми, чи вимагати додаткових від окремих громадян та установ. При оцінюванні доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтрибуналів керувалися декретами уряду, а також своєю революційною правосвідомістю.

Тимчасове положення від 20 лютого 1919 р. не передбачало ін­ституту касаційного оскарження вироків, винесених ревтрибунала­ми, допускалося лише подання клопотання про помилування та по­м'якшення покарання. Цю прогалину було усунуто декретом Рад-наркому УСРР від 16 квітня 1919 р. «Про утворення Верховного Касаційного Суду». Встановлено, що касаційному оскарженню під­лягали усі вироки трибуналу, за винятком вироків, винесених вер­ховним ревтрибуналом при ВУЦВК. Крім перегляду вироків, що не набули чинності, з середини 1919 р. дозволявся також перегляд ви­років, що набрали законної сили.

Дещо іншим був порядок розгляду справ у народних судах. Попереднє розслідування у справах, підсудних їм, здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства. Тимчасове положення визнавало обов'язковим провадження попереднього слідства тільки у справах про посягання на життя, зґвалтування, заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підлог документів та підроблення грошових знаків, тобто у кримінальних справах, які розглядалися за участі шести народних засідателів. Але Тимчасове положення надавало суддям право приймати такі справи для без­посереднього розгляду по суті, якщо народний суддя визнавав про­ведення попереднього слідства необов'язковим. Отже, народним суд­дям надавалися широкі права в стадії попереднього слідства: саме від розсуду народного судді залежало провадження попереднього слідства в конкретних справах. Він мав право особисто проводити

попереднє розслідування у будь-якій кримінальній справі. Нареш­ті, народний суддя розглядав скарги на дії слідчих. Народні засіда­телі мали однакові права з народними суддями.

Участь у процесах обвинувачення та захисту була обов'язко­вою при розгляді справ про найтяжчі злочини. Судові засідання, як правило, були відкритими. При вирішенні справ народний суд керувався декретами уряду, інтересами революції та правосві­домістю.

Основні риси цивільно-процесуального права. Спори про ци­вільне право вирішувалися тільки в судах¹. Потерпілому, який за­знав шкоди та збитків від злочину, підсудного ревтрибуналу, нада­валося право пред'являти цивільний позов через народний суд або при розгляді кримінальної справи, або після закінчення криміналь­ної справи в порядку цивільного судочинства.

У період воєнного комунізму цивільний майновий оборот був майже відсутній, а частка цивільних справ у судах — невелика. Цивільні спори в народних судах розглядалися рідко і зводилися до незначних за розмірами претензій між окремими громадянами. Внаслідок заборони операцій з нерухомістю, вилучення з цивільно­го обігу багатьох предметів домашнього вжитку та переходу до планового розподілу продуктів була майже усунута можливість за­стосування стягнень та задоволення претензій окремих осіб. Цим пояснюється порівняно незначна кількість спеціальних норматив­них актів, що регулювали цивільне судочинство.

* ♦ ♦

Таким чином, аналіз державного ладу і правової системи ра­дянської України в період з кінця 1917 р. до кінця 1920 р. свідчить, що внаслідок установлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась військово-пролетарська ди­ктатура, точніше — воєнно-більшовицька партійна диктатура, ос­новними рисами якої були:

1) керівна роль більшовицької партії у державному будівниц­
тві, ліквідація з цією метою політичного плюралізму і, як наслідок,
інтеграція більшовицької партії у владу;

2) установлення та зміцнення системи державних органів,
безпосередньо пов'язаних зі здійсненням функцій оборони і приду­
шенням опору класових супротивників;

¹ ЗУ УСРР. — 1919. — І* 37. — Ст. 443

Ролділ 1. Держала і право в роки громиОмисі.кт війни і «оі-кної інтервенції

утворення нслегітимних надзвичайних державних органів;
надмірна централізація управління; формування органів команд­
но-адміністративної системи;

згортання державних органів і правових норм, розрахова­
них на керівництво ь умовах ринкових форм господарювання, з од­
ночасним розвитком державних органів і правових норм, пов'яза­
них з проведенням «воєнно-комуністичних» заходів в економіці;

перехід до воєнних або нашввоєнних методів управління,
широке використання заходів позаекономічного державно-правово­
го примусу;

широке застосування суворої класової репресії, спрямова­
ної на ліквідацію не тільки осіб, які вчинили антирадянські злочи­
ни, а й ідеологічних супротивників.

Ці акції в найгостріші періоди боротьби набували характеру масового політичного терору. Відбувався процес становлення тота­літарно-репресивного режиму в Україні, який намагалися замаску­вати прийнятою у березні 1919 р. Конституцією УСРР.

Розділ другий

Держава і право України

в умовах нової економічної політики

(1921 — початок 1929 рр.)

§ 1. Становище України на початку 20-х років.

Нова економічна політика та її законодавче

і'її.

Ш

ь; окпііііііі.огкіикімічііа політика України. Наприкінці г - 1')20— на початку 1921 рр. стало зрозумілим, що утопічні §• ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської ре-Шволюції в реальному житті зазнали повного краху. Радян­ські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з пов-і * ністю зруйнованими першою світовою і громадянською війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становииіа більшовики тепер шукали в установленні мирних відно­син з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямі мали місце. Так, 7 грудня 1921 р. було підписано угоду між РСФРР РР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення

Розділ 4. Держава іправо України * у молах непу

і. Нова економічна політики ти її законодавче оформлення

економічних та торгових відносин, а 21 січня 1922 р. укладено дого­вір про дружбу між УСРР і Туреччиною.

На початку 1922 р. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економіч­них і фінансових проблем. З радянських республік західні держави запросили тільки Росію. До складу російської делегації було вклю­чено X. Г. Раковського. Хоча конференція закінчилася безрезульта­тно, під час її роботи російській делегації вдалося укласти в Раппа-ло рівноправний договір з Німеччиною. Головну роль тут відіграли потреби Німеччини знайти союзника, а також дипломатичний хист Раковського. У листопаді того самого року в Берліні було укладено угоду про поширення дії німецько-російського договору на Україну та інші незалежні радянські республіки¹.

Ііпутрішіїс становище України. Зрозуміло, що ці та інші зов­нішньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки становили 10 млрд золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка проми­словість. У Донбасі в 1920 р. понад 600 шахт було затоплено. Зане­пав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйну­вань зазнали легка та харчова промисловість².

У скрутному становищі перебувало сільське господарство ре­спубліки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою і за­бороною торгувати селянам. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн центнерів зерна, що становило 25 % довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до величезного лиха — голоду³.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незаінтересованість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося наприкінці 1920 р. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У від­повідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна про-

¹ Історія України нове бачення: У 2 т. / За ред. В. А. Смолія. — К., 1995. — Т. 2. —
С 173—174.

² Рибалка /. К., Довгопал В. М. Історія Української РСР. — С. 163; Історія України
Курс лекцій У 2 кн — К. 19У2. — Кн. 2. — С. 2М.І

³ Гсілол 1У21 — 1У23 років в Україні: 36. док. і матеріалів — К., 1993. — С. 5.

паганда оголошувала «політичним бандитизмом». Українське ж се­ло було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом¹.

Нова економічна політика (неп). Дедалі гострішою ставала потреба якнайшвидше змінити економічну політику більшовиків, яка ґрунтувалася на засадах военно-комуністичної доктрини. Ре­альний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався після прийняття Xз'їздим РКІІ(б) (березень 1921 р.) рішення «Про заміну розверст­ки натуральним податком», що стало основою цілої низки законо­давчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скли­кання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову «Про заміну продово­льчої розверстки натуральним податком»². Податок був значно ме­ншим порівняно з продрозверсткою.

29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про натуральний податок на зернові продукти», яка заздалегідь визна­чала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22 р. 28 травня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про нату­ральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння»³. Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господар­ства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевос­ті та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою підви-іня заінтересованості селян у швидкому виконанні зобов'язань >і'Л державою та розгортанні товарообміну Раднарком УСРР 'нтня 1921 р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян ія виконання податку, а також фабрично-лаводських і кустар- виробівЛ

Рішення про скасування продрозверстки і запровадження на­турального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для розвитку свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ни­зку законодавчих актів, які стимулювали відбудову сільського гос­подарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. «Про відбудову та зміцнення сільського госпо-

.рія України / В Ф Верстюк. О В. Герань. О. І Гуржій та ін; За ред. В А Смолія — К, 1997 — С. 267 ¹ СУ УССР. — 1921. — X» 5. — Ст 143. ¹ Там само. — М 10 — Ст. 205 ♦ Там само. —.V» 7. — Ст 193

Розділ 4. Держала і право України в умовах непу

1, Нова економічна політика та її законодавче оформлення

дарства України»¹. У ній накреслювалася програма деякої допомо­ги селянам.

Провідне місце серед правових актів у галузі сільського госпо­дарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р. Відбудові сільського господарства сприяли захо­ди, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня Н)23 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до гро- шового.

Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні вер­стви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову «Про визнання недійсними кабальних угод на хліб»², 1 листопада 1922 р. постанову «Про продовження строку для закріплення майна, відіб­раного комнезамами»³. Схвалюючи податкове законодавство, уряд перекладав основний тягар податків на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Україні досягла довоєнного рівня. У 1925—1926 рр. вироб­ництво зерна в Україні майже дорівнювало довоєнному ріиню¹

Розвитку сільського господарства України в період непу спри­яли різні види кооперації. У 1928 р. різноманітними видами україн­ської кооперації було охоплено близько 85 % всіх селянських госпо­дарств. Кооперація стала «важливим фактором підвищення продук­тивної праці, зміцнення економічної бази держави й підвищення добробуту народу»⁵. Але все ж таки головним джерелом благополуч­чя непу залишалося індивідуальне сільське господарство⁶.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку про­мисловості, у тому числі важкої. Ллє слід було негайно реорганізу­вати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної само- стійності і перевести їх на господарський розрахунок. Це зумовлено тим, що реальний перехід до нової економічної політики не міг від-

бутися без функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошові від­носини.

Введення госпрозрахунку вимагало виокремлення певних го­сподарських комплексів — державних трестів і підприємств із загальної маси державного майна і визнання за ними господарської самостійності¹. В Україні трести почали створюватися з осені 1921 р.² Правове становище трестів визначалося в декреті ВУЦВК від 2 липня 1923 р. «Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)». Керування трестами здійснювала ВРНГ УСРР. Трести отримали самостійність в галузі постачання виробництва і збуту виробленої продукції і бу­ли орієнтовані на ринок³. Одночасно з трестуванням промислових підприємств відбувався процес створення синдикатів — організацій І закупівлі сировини, планування торгових операцій і збуту од­норідної продукції групи трестів.

Під час упровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, фор­мувалася система планових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду (УЕР). У Положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для об'єднання, систематичного узгодження, пла­нового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР стала найвищим господарським органом на території України⁴. Почали створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 р. було (йнято положення про ці ради.

Одним з найголовніших завдань УЕР було створення єдиного

господарського плану. Для реалізації цього завдання при Економіч-

раді у вересні 1921 р. була заснована Українська державна за-

мюпланова комісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 р. уряд УСРР

.жни нове Положення про державну планову комісію УСРР⁵.

На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан

УСРР підпорядковувався Українській економічній раді, за новим

¹ СУ УССР. — 1922 — К» 19 — Ст 301

¹ Там само. — 1922. — № ЗО. — Ст. 465.

¹ Там само. — 1У22 — М 40. — Ст. 684

¹ Історія України / Кер авт. кол Ю. Зайцев. — Л.. 1996. — С. 2М

⁴ Кооперативне право / За ред чл.-кор Н.М1 України В І Семчика. — К, 1998. — І

• Бондьіре* В К Дтністт-нний характер НЗПа в отіюшении частинка // История государства и права. — 2002. — № 1. — С. 15

рицин В. М. Псреход к іюпу и роволкіционная законность — М. 1972. — С. 35

¹ Історія України / В Ф Вереткж. О В Гарань, О І Гуржій та ш, За ред. В. А.Смо- мя. — К, 1997 — С 271.

утпикян 3. Л. История государствениого и рьіночного регулирования зкономики Украйни. — X. 1995 — С. 33.

* Лортикди 3. Л. План и рьінок в хозяйствсиной системе нзпа: исторический опит Украйни — X. 1991. — С. 29. УСРР. 1925 X» 22. — Ст. 161

Розділ 4. Держави і право України в умовах непу

1. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Положенням Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану рес­публіки в системі державних органів, посилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд за­лишив за собою контроль не тільки важкої промисловості, а й та­ких «командних висот» в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Упровадження засад непу в промисловості України дало змо­гу відбудувати її в короткий строк. Так, у другому півріччі 1925/26 р. обсяг виробництва перевищив довоєнний рівень. Валовий продукт всієї державної промисловості УСРР у 1925 р. становив 90,5 % до­воєнного¹.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити об­мін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох ви­падках — колишнім власникам цих підприємств. За станом на кінець листопада 1921 р. в Україні в оренду було віддано 5286 дріб­них підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей про­мисловості. Отже, з переходом до непу створювалися умови для ви­никнення в Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приват­них торгівців, комісіонерів та ін.

Стосовно підприємців-приватників узагальнюючим став тер­мін «непман»². Але загалом економічні позиції непманів через зас­тосування владою різноманітних обмежень (економічних і адмініст­ративних) були слабкими³. Тому, на відміну від державної промис­ловості, приватні підприємства у роки відбудовчого періоду занепа­дали. Хоч у цензовій промисловості України кількість приватних заводів і фабрик зросла з 452 у 1922/23 р. до 493 у 1924/25 р., це зростання відбулося повністю за рахунок харчової промисловості, яка налічувала в 1924/25 р. 368 невеликих приватних підприємств. У всіх інших галузях відбувався інтенсивний процес згортання приватного сектора. Наприкінці відбудовчого періоду в кам'яно­вугільній, металургійній і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. В продукції цензо­вої промисловості частка приватних підприємств скоротилася у 1924/25 р. до 5,3 %; у харчовій промисловості — до 15,8 %⁴. Таке

¹ Історія Української РСР: В 8 т, 6 кн. — К., 1977. — Т. б — С. 67

² Сталінізм на Україні /Данилснко В. М. та ш 20—30-ті роки. — К., 1991. — С. 17.

³ Соколов А. К. Курс советской истории. 1917—1940: Учеб. пособие для аузов. — М.,
1999 — С. 118.

⁴ Історія Української РСР. — Т. в. — С. 67.

становище значною мірою пояснюється політикою радянської вла­ди стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втру­чалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки. Запроваджуючи й удосконалюючи прибутково-промисловий, по-майновий податок, гербовий збір, податки на житло, місцеві подат­ки тощо, держава позбавляла непманів можливості отримувати великі прибутки. Більша частка накопиченого ними вилучалась фінансовими органами. Класова політика в галузі кредитів, заку­півельних і продажних цін, транспортних тарифів, трудового зако­нодавства також стримували розвиток приватного капіталу¹.

Запровадження принципу госпрозрахунку зумовило необхід­ність перегляду низки найважливіших інститутів трудового права, передусім скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також заміни системи оплати праці. Замість зрівнялівки в поста­чанні, що існувала в роки «воєнного комунізму», поступово впрова­джувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні було прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на вдоско­налення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економіч-воі політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі як держав-воі і кооперативної, так і приватної. Тільки за період 1923—1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торговельного законодавс­тва: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. «Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу», яка мала особ-лхве значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; Поло­ження Раднаркому УСРР від 23 лютого 1924 р. «Про товарні бір­жі»², яке визначало структуру бірж; резолюція ВУЦВК і Раднарко­му УСРР від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею»³, що мала на меті зниження цін; Інструкція про торгівлю, яка визначала коло осіб, що мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР віл 25 вересня 1924 р. «Про фірму»⁴, що встановлювала порядок функціонування фірм і зміст поняття фірми; постанова Раднарко­му УСРР від 2 жовтня 1924 р. «Про торговельний реєстр», яка

- докладніше Поляков Ю. А.. Дмитренко В. П„ Щербань Н. В. Новая зконоии-чгсжая политика. Разработка и осуществление. — М, 1982 — С. 105—119. ^: ЗУ УСРР. — 1924. — № 6. — Ст. 51.

■ само — № 8. — Ст. 72. • Там само. — К«39. — Ст. 252.

їм

Розділ 4. Держава і право України в умовах непу

§ І. Нона економічна політика та її законодавче оформлення

вимагала від усіх торгових і промислових підприємств реєструва­тися в органах НКВТ УСРР¹.

У той час, коли розвиток державши і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної тор­гівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводило­ся до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізацій в руках держави торгівлі цілою рядом об'єктів; податкове обкладання торгівлі й обмежене кредитування, економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів па вільний ринок й використання методів конкуренції, адміністративне регулювання торгівлі².

Для стримання намагань приватних торгівців порушити вста­новлені законодавством рамки держава активно використовувала судові й адміністративні органи. Під час непу значну роль у поси­ленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало ви­користання такої форми організації обміну, як біржа. Остання об­межувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторгових організацій біржі ставали одним з иайдійовіших важелів з обліку й контролю приватної торгівлі³. В Україні формування біржового торгу припадає на 1923 р. На початку цього року в Україні діяло 7 товарних бірж, у січні 1924 р. — вже 12⁴. Правовою базою для дія­льності були: постанова РПО РСФРР від 23 серпня 1922 р. «Про то­варні біржі», Інструкція щодо реалізації цієї постанови, прийнята Всеукраїнською комісією з внутрішньої торгівлі (Комвнуторг), а та­кож Взірцевий статут товарної біржі, розроблений згаданою ко­місією. Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про порядок відкриття ярмарків»⁵.

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, уже в 1925/26 рр. частка прива­тного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8% Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал мав

¹ ЗУ УСРР. — 1924. — М* 39 — Ст. 253.

¹ Оигіиклоік-лия государства и права / Под ред П Стучка. — М., 1925. — Том 2. —

С. 1438. ³ Дмитренко В. П. Торговая политика советского государства после переходе к нз-

Дата добавления: 2015-05-22