Висновок 1 страница. Дозаконодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові акти, покликані створити сприятливі умовидля підприєм­ ницької діяльності

Ст. 276.

.11

До

Н

Х

До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали
правові акти, покликані створити сприятливі умови для підприєм­
ницької діяльності. Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 р.
«Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР», яким, зо­
крема, регламентувалися права і відповідальність суб'єктів підпри­
ємницької діяльності. В Законі підкреслювалося, що він спрямова-
і на створення умов для широкого виявлення господарської
ініціативи і заповзятливості громадян на підставі реалізації мрин-
іу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження майном
і вибору сфер діяльності. Н.. ■ чення ефективного функціону-

вання економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 р, а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р «Про банки і бан­ківську діяльність -. який передбачав можливість існування поряд з державними й комерційних панків.

В Україні союзне законодавство про підприємницьку діяль­
ність було продубльовано н законах УРСР від 7 лютого 1ІІ91 р, «Про
підприємництво» і від 18 вересня 1991 р. -Про мину діяль-

ність».

Одним з найважливіших правових актів, покликаних регулю­вати економічні ВІДНОСИНИ, були Основи законодавству Союзу РСР •мшіх республік про землю від 28 лютого 1990 р.¹ Вони мали ре-■овати земельні відносини і створювати умови для раціонального ористання та охорони земель, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного середовища, розвитку усіх форм господарювання

Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможли-■ без кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені на початку 1988 р., коли розпочався перехід практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. З цього часу встановлювався новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Осно­вною його особливістю є деяка демократизація усієї колдоговірної роботи².

З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство розширило жінкам пільги і надало їм додаткові га­рантії трудових прав. Це було закріплено, зокрема, в Законі СРСР від 22 травня 1990 р. «Про внесення змін і доповнень у деякі зако­нодавчі акти СРСР < питань, що стосуються жінок, сім'ї та дитин-

¹ Відомості! С-м'.чд." народних депутат»» СССР її Верхомого Сонета СССР. — 1990. —

- Ст 12У ' Совітское трудом* прмо — М. ї 901 — С 148

Розділ В. Держава і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

3. Зміни я лаконодавстві

ства» і постанові Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 р. «Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок».

Питання трудових відносин регулювалися і в таких законах СРСР, як «Про власність в СРСР», «Про підприємства в СРСР», Ос­нови законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду. Наприклад, в ст. 62 Закону «Про власність в СРСР» закріплялося, що громадянину належить виключне право розпорядження своїми здібностями до праці.

У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість випробування при прийнятті на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом, ліпше сти­мулювалося суміщення професій і посад тощо.

Кардинальними можна вважати також зміни в інституті тру­дового договору щодо запровадження союзним законодавством 1990— 1991 рр. так званої контрактної форми прийняття на роботу. Свід­ченням розуміння необхідності кардинальних змін у галузі право­вого регулювання праці включення до плану підготовки проектів законодавчих актів, необхідних для правового забезпечення еконо­мічної реформи, підготовку проекту закону СРСР про приведення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю у відповідність з новими принципами господарювання¹.

Постановою Верховної Ради УРСР «Про економічну самостій­ність Української РСР» передбачалася розроблення законодавчих актів про працю. Законом УРСР від 20 березня 1991 р. були внесені окремі зміни в КЗпП УРСР. Щоправда, ці зміни можна охарактери­зувати лише як тимчасові заходи щодо оновлення трудового зако­нодавства. Були прийняті й інші законодавчі акти, присвячені окре­мим інститутам трудового права України, наприклад закони УРСР від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» і «Про основи со­ціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві були певні реформаторські зрушення. Проте в ціло­му трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відпо­відало потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були: хибна орієнтація на виробництво, а не на працівника; незахище­ність розмірів зарплати; низький рівень умов праці, майже повна відсутність договірних начал між працівником і адміністрацією під­приємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеженість предмета і

¹ Зуб И. В. Реформа трудового законодательстаа в условиях переходи к рим* зкономике // Сов. гос-во и право. 1991. — X» 2. — С. 46.

вузьку сферу дії права, яка охоплювала лише робітників і службов­ців держпідприємств, організацій і установ); слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймали­ся спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотвор-чості союзних республік¹. Тому в умовах економічних реформ і роз­витку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього за­конодавства про працю, які відображали реальні процеси перебу­дови в різних сферах життя суспільства².

Робилися також спроби реформувати законодавство, яке ре­гулювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. «Про загальні засади дер­жавної молодіжної політики в СРСР», від 15 травня 1990 р. «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», від 24 квітня 1990 р. • Про мови народів СРСР», від 1 жовтня 1990 р. «Про свободу совісті: релігійні організації». Серед правових актів України соціаль­но-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській СРСР» і від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення».

У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керу­вались в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені проце­сами, які відбувалися в соціально-економічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 рр. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню боротьби з пияцт­вом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було ■становлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної ка­ри позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк по-вад 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне за-■оводавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєднан-шш СРСР до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, «ручників.

Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активіза-жя громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угрупо-ь, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР

Ямної С. А. Кризис советского трудового права // Сов. гос-во и право 1990. —

— С 40.

Яг » ■■ліпше про це див; Коифсреицмя Реформа трудового закшюдательства а СОСР / Обзор докладов и виступлений. Рекоменлации // Сов. гос-во и право 1991. — * * — С 36—47; Симорот 3. Перебудовчі процеси у законодавстві про працю: н, недоліки, пропозиції // Рад право — 1990. — №И — С. 10—14; ий П. Шляхи вдосконалення трудового законодавства // Рад право. — — М8. — С 7—10.

Розділ 8, Держава і право України в пергоО пері-буОови (1986—1991 рр)

3. Зміни в законодавстві

«Про кримінальну відповідальність за державні злочини», обумови­ли прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. «Про захист честі і гідності Президента СРСР», від 23 жовтня 1990 р. «Про криміналь­ну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та ін­ші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту». 2 липня 1991 р. Верховна Рада і ТСР прийняла Осно­ви кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік¹.

Реформаторськими началами позначено й процесуальне зако­нодавство. Так, ЗО червня 1У87 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службо­вих осіб, які ущемляють права громадян», який за формою і зміс­том відповідав принципам демократизації суспільного життя^. Цей закон запрацював і в УРСР. Так, згідно з цим актом про процедуру судового оскарження протиправних і таких, що порушують права громадян, дій офіційних осіб в Україні тільки у першій ПОЛОВИШ 1988 р. розглядалось 187 позовів³.

Таким чином, законодавство у перебудоіічніі період зазнавало певних змін У ньому став проявлятися новий для радянської пра­вової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Він за своїм змістом ставав більш демократичним і гу­манним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (втому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом і подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим.

Зміна напрямів і конкретній цілей, непослідовність і неповно­та рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися «білі плями», застарілі норми, виникали роз'єднаність норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Негативну роль відіграло захоплення «валом» за рахунок якості законів. Так, Вер­ховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 рр. прийняла понад 100 зако­нів. У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом реалізам

В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня «війна» союзних і республіканських зако-

¹ Ведомпсти С-ь*зда народних депутаток СССР и Верховного Совета СССР. 1991. —
№30. — Ст 802.

² Совершенсп» ні.д.ітельства СССР и сокмнмх ріхнуГшик. — Минск, 1990, —
С. 299.

¹ Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів держаши.і влади // Право

України — 1998. — № 3. — С. 4. ⁴ Топорник К. Н. Ризделение властей и государствгшіая оргаіш.іация — С. 24.

нів. яка набула особливого напруження після проголошення респу­бліками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не по­ліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. «Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законо­давства Союзу РСР»¹, де, зокрема, передбачалось, що закони, ука­зи Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'яз­ковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження. Більше того, у гой самий день, 24 жовтня, Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР². Тепер у ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що «на території Укра­їнської РСР забезпечується верховенство законів республіки». От­же, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі деста­білізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вере­сня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти зако­нодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України

^! Ведомостм Сгсзда народних делутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1990. —

М44 — Ст. 918

^: Відомості Верхоиної Ради УРСР. — 1990. — № 45. — Ст 606 ¹ Відомості Верховної Ради Украіни. — 1991 — М 46. — Ст. П21.

■>»..•

І'оіділ Н. Держава і прано України и період перебудови (1986— 1991 рр.)

1. Зміни в статусі УРСІ³ як союзної республіки

§ 4. Зміни в статусі УРСІ' як союзної республіки

,■

к уже зазначалось, у 1985—1991 рр. УРСР входила до 'складу Союзу РСР, який вважався, згідно з конституцій-і* І ^{ШІМ закон}°Д^{аіїСТНОМ}' федеративною державою. Насправді " ж на початку перебудови це була ще величезна центра­лізована держава, яку характеризувало надмірне зосере­дження державної влади, функцій і повноважень у союз­них органах, що знецінювало у багатьох відношеннях національпп-державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фа­ктично була додатком до неї». Союз РСР як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів, систему союзник, конодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Водночас ставала оче видною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу.

Деякі заходи щодо розширення повноважень республікансь­ких органів влади були накреслені в рішення XIX всесоюзної кон­ференції КГІРС, у прийнятій вересневим (1989 р.) пленумом ЦК К1ІРС програмі «Національна політика партії в сучасних умовах», а також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР «Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР». У згаданих до­кументах одним з основних напрямів удосконалення національно-державного устрою вважалось забезпечення більш доцільного роз­межування, перерозподілу функцій і повноважень союзних і респу­бліканських державних органів. На розвиток цього положення Вер­ховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 р. Закон СРСР «Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федера­ції»¹. В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: «Союз Радянських Соціалістичних Республік с суверенною соціалістич­ною державою». Наводилось також і визначення союзних респуб­лік: «Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні дер­жави, які добровільно, на основі вільного самовизначення народів і рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Ре­спублік». В статтях 2—4 даного Закону визначалися права союзних республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виходу з СРСР. Вказувалося, що порядок вирішення питань, пов'язаних

¹ Ведомости Оьеада народних депутате» СССР и Верховного Совета СССР — 1990. — М19. — Ст. 229.

з виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом.

Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим¹. У ст. б Закону СРСР від 26 квітня 1990 р. називались предмети виключного відання Союзу РСР в осо­бі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди вхо­дило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань пе­ребував, згідно зі ст. 8 цього Закону, у сфері спільного відання Сою­зу РСР і союзних республік. Причому за найвищими органами вла­ди і управління СРСР збереглося право встановлення загальних засад і основ як державного, так і господарського, соціально-куль­турного будівництва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону, найвищі органи влади Союзу РСР встановлювали основи цивільно­го, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансо­вого, трудового законодавства, законодавства про соціальне забез­печення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, по­мітної трансформації СРСР із понадцентралізованої у дійсно феде­ративну державу даний Закон не забезпечував.

Водночас в умовах загальної демократизації радянського сус­пільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку за­безпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Ро­сія. Так, 12 червня 1990 р. була прийнята Декларація про сувере­нітет Російської Федерації. Цей документ «фактично сформулював політико-правові передумови для будівництва нової російської дер­жавності»². 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декла­рацію про державний суверенітет України, якою утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на само­визначення³. Декларація проголошувала верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади республіки в межах її терито­рії, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на

Ведомоста С-ьезда народних депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1990. —

Ь — Ст 252. ■ Рябо* А. В. О некоторьіх особливостях развертьіваимя политического процесе*

России (1990—1994) // Вестник МГУ. Сер. 12. Соїіиально-политические иселедова-

■хл. 1994. -М5.-С. 71—72 ^: Лдв докладініше: Георгица А. 3. Сучасний парламентарем проблеми теорії т,і

практика. — Чернівці. 1998. — С 134—135

— _ 515

Розділ 8. Держава і право України в пгрюО перебудови І198С—19'Л рр .)

4. Зміни «статусі УРСР як сою.іної ртпіі/йдіки

володіння, користування і розпорядження національним багатст­вом, самостійне створення банківської, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про права на власні збройні си­ли, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. У Декларації наголошувалося, що відносини а ін­шими республіками Україна мас намір будувати на основі догово­рів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і не­втручання у внутрішні справи, та зазначалося, що принципи Де­кларації про державний суверенітет України використовуються для укладення союзного договору. Важливим політичним кроком у національному відродженні України було прийняття Закону «Про економічну самостійність Української РСР». Визначилася також надто важлива й актуальна позиція України з приводу проходжен­ня військової служби громадянами республіки¹

Як показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні з «новим» союзним договором, який розроблявся кремлівським керівництвом, щоб врятувати прогнилу імперію². Так, у грудні 1990 р. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Замість цього з'їзд ухвалив пос­танову «Про загальну концепцію нового Союзного Договору і поря­док його укладення», де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у «добровільний рівноправний союз суверенних республік — демократичну федеративну державу». Для розроблення проекту союзного договору створювався підготов­чий комітет, якому рекомендувалося розпочати роботу уже в січні 1991 р. З'їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди с підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції СРСР і союзних законів. Одночасно з'їзд допов­нив Конституцію СРСР розділом 15³ «Рада Федерації», який був покликаний здійснювати координацію діяльності найвищих органів державного управління Союзу РСР і республік. 16 січня 1991 р Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення на тери­торії СРСР 17 березня 1991 р. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних республік'. Та­кий загальносоюзний референдум відбувся. Але він не прояснив зміст нового союзного договору і подальшу долю СРСР Кожна рес-

¹ Відомості Верхопноі Ради У РСР. — 1990. № 33. — Ст. 459, Ні 43. — Статті 585, 586

² Основи політології: Конспект лекцій для студектів усіх спеціальностей. — Л., 1994. —
С 34

³ Ведоиости С-ьеза народних депутатов СССР и Верховного Совета СССР. — 1991
МІ— Статті 2. З, 87.

публіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмо­вилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Есто­нія)¹.

Після референдуму розпочався так званий «новоогарьовський процес», під час якого йшли переговори керівників республік зПре-нтом СРСР М. Горбачовим про новий союзний договір. 23 квіт­ня 1991 р. учасниками переговорів була підписана «Заява». В доку­менті декларувалися принципи нового союзного договору і підкрес­лювалася необхідність його найскорішого підписання. Зустрічі учас­ників переговорів у травні — липні в Ново-Огарьові явно не спра­цювали, виявивши значні розходження між сторонами. Так, керів­ництво України, посилаючись на Декларацію про державний суве­ренітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. 27 червня остання прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень². Наприкінці липня М Горбачов заявив, що роботу над проектом со­юзного договору завершено. 15 серпня було розповсюджено остато­чний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав факти­чно недоторканою монополізацію центром найважливіших повнова­жень і понадцеитралізацію прийняття рішені.:і основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва.

Церемонію попереднього підписання союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. Але 19 серпня 1991 р. в країні стала­ся спроба державного перевороту. Було проголошено владу антиконс-титуційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), чле­ни якого заявили про свій намір зберегти централізовану союзну

жаву. Проте змова була придушена. Невдала спроба державно-

іеревороту прискорила розпад Союзу РСР.

мвар С. Ф., Ссрііцс* Я. М., Стельмах С. П. Всесвітня історія XX століття. — К, 1995 — С

^: Новітня історія України (1900—2000). Підручник /АГ Сяосаршко, В 1 Гуссв, В П Дрожжии та ін — К. 2000. — С. 532

щ

Розділ 8. Держала і право України в період перебудови (1УН6 — 1991 рр.)

* * *

На рубежі 80—90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політич­ної кризи в республіці розпочався і набув подальшого розвиту про­цес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократиза­ції соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей про­цес виявився насамперед в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування ком­партії в країні. Вперше за 70 років були проведені справді демокра­тичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Акти­візувалася реальна боротьба з величезним бюрократичним управ­лінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відно­син.

Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет Укра­їни, що у підсумку призвело до проголошення у серпні 1991 р. неза­лежності України.

Розділ дев'ятий Розбудова Української держави

§ 1. Утворення української національної державності (1991—1995 рр.)

ерховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. з огляду на небез­пеку, яка створилася у зв'язку зі спробою державного пе- ревороту ДКНС, прийняла постанову «Про проголошення '»\%а незалежності України» і Акт проголошення незалежності. *-ї|и Україна ставала суверенною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на тери­торії України залишалися тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші правові акти республіки. На 1 грудня 1991 р. було призначено проведення республіканського референдуму щодо під­твердження Акта проголошення незалежності, а також всенародні вибори Президента України

Референдум і вибори відбулися. Понад 90% його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалеж­ній державі, що є історичною віхою в національному відродженні України. Першим обраним Президентом став Л. М. Кравчук.

'чібудова Української держави

/. Утворення української національної державності (1991— 1995 рр.)

7—8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії, Білорусі підписали Угоду про створення Співдружності Не­залежних Держав (СНД). Цей документ пук відкритий для підпи­сання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову *Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав». 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Азербайджану, Білорусі, Вір­мени, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану. Туркменистану, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. Це означало, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права,і геополітична реальність перестав іс­нувати.

Співдружність Незалежних Держав — це не держава, оскіль­ки не передбачалося жодного центру з вертикальними управлінсь­кими структурами та президентом, єдиної економічної, правоти і фінансової системи. На цьому ще раз було наголошено на зустрічі керівників держав-учасниць СНД 20 березня 1992 р. в Києві.

Почалася розбудова незалежної держави України. Розгорну­лася робота щодо підготовки Конституції республіки, була введена нова державна символіка. У січні 1992 р. Верховна Рада затвердила новий гімн «Ще не вмерла Україна» (автори тексту II Чубинськяй, музики — М. Вербицький). З 18 вересня 1991 р. Україна мас си-ньо-жоптий Державний прапор. Малий герб держави затверджено у вигляді тризуба.

Дата добавления: 2015-05-22