Боротьба народних мас козацької України проти відновлення польського панування. Прихід до влади у Правобережжі П.Дорошенка

кладається враження, що прийшовши до вла­ди, П.Тетеря мав продуманий план дій, спрямований на виведення держави з глибо­кої політичної кризи Його серцевину, за словами Я.Дашкевича, становила ідея соборності козацької України. її реалізацію він вбачав у розв’язанні двох завдань: досягнення взаєморозуміння з найвпли- вовішою старшиною Лівобережжя і віднайденням союзника за межами України при нейтралізації по­тенційних недругів Української держави.

Перші дипломатичні кроки гетьмана не засвідчу­ють його безумовної вірності й покірності Польщі. Через посольства до хана дав зрозуміти йому, що „від царя й короля не чекає нічого доброго“ й прохав до­помоги проти можливої агресії Московії. Водночас робляться кроки у справі порозуміння з урядом ос­танньої. Особливе місце у планах гетьмана займали стосунки з Річчю Посполитою. Як промовляє аналіз інструкції послам до Варшави від 22 січня 1663 р., П.Тетеря прагнув зрівняння у правах православної церкви з римо-католицькою й повернення їй захоп­лених уніатами храмів; залишення Війська

Запорозького при усіх вільностях; домагався він та­кож права на самостійні дипломатичні відносини з Молдавією і Валахією та укладання угод з Кримсь­ким ханством. Іетьман багато зробив для згуртування навколо себе найвпливовіших представників еліти, а також зміцнення гетьманської влади. На жаль, по­за його увагою залишався комплекс соціально- економічних проблем, нерозв’язання яких вело до загострення суперечностей. В полках посилюється рух козацьких низів І в кінці місяця спалахнуло пов­стання в Паволочі та його околицях на чолі з колишнім полковником І.Попенком. За визнанням гетьма­на, „лише на волосині висіло саме моє життя“. Лише в другій декаді червня урядові підрозділи придуши­ли його.

За таких обставин П.Тетеря підтримав наміри Яна Казиміра розпочати воєнні дії проти Московії, сподіваючись за допомогою Польщі домогтися возз’єднання козацької України 3 прибуттям у другій половині вересня 22-тиєячного польського війська під проводом короля, він намагається заручитися підтрим­кою з боку Запорожжя та населення Лівобережжя. Однак, його становище залишалося складним. По- перше, прибуття польських підрозділів, а з ними шляхти, супроводжувалося безчинствами жовнірів, збором з населення податків і примусом виконувати різні повинності. Побоюючись повстання, польське командування залишило на Правобережжі, крім жовнірів, Київський, Чигиринський, Брацлавський і Канівський полки. По-друге, більшість мешканців Лівобережжя не влаштовувала перспектива віднов­лення польсько-шляхетського панування, тому сподіватися на їхню допомогу в боротьбі проти росіян не доводилося. По-третє, серед еліти Правобереж­жя, очевидно, з ініціативи І.Виговського, почало формуватися угруповання (наказний гетьман І.Богун, Ю.Хм£Льницький, Г.Іуляницький, київський митро­полит Й.Тукальський й ін.), яке планувало усунути П.Тетерю й порвати з Польщею.

На початку листопада Ян Казимір переправив­ся у Лівобережну Україну. Польсько-українські полки,при підтримці татар, діяли в північному і півден- но-східному напрямах й до кінця грудня захопили десятки міст. Оскільки на початку січня 1664 р. король довідався про назрівання виступу у Правобе­режжі, то направив туди П.Тетерю, створив комісію для розслідування справи. Сам же він рухався на з’єднання з литовським військом спочатку до Нов­город- Сіверська, а згодом до Севська. Мужній опір полякам вчинили мешканці Салтикової Дівиці й Ме- ни. Три дні захищався Короп. 23 січня авангард

польського війська з явився під Глуховом, залогу якого очолювали полковник В.Дворецький і російсь­кий офіцер А Лопухін. Розпочалася двотижнева героїчна оборона міста. Велику допомогу його за­хисникам надав І.Богун, котрий повідомляв про плани польського командування. Ян Казимір, втративши тут близько 4 тис. жовнірів, у т.ч. 350 офіцерів, 8 люто­го зняв облогу і вирушив до Севська, де 17 лютого об'єднався з литовцями.

Звідси польсько-литовське військо виступило до овгорода-Сіверського, де 27 лютого зайняло по­зиції Цього ж дня королю стала відома антипольська діяльність І.Богуна. Ймовірно, при спробі заарешту­вати його на раді, він вчинив опір і був убитий. На початку березня в околицях міста сталися бої з Підрозділами московського війська Г.Ромоданов- ського та українськими полками І.Брюховецького. Переконавшись у неможливості добитися перемо­ги, Ян Казимір відмовився від намірів відновити польську владу над Лівобережжям, відправив части­ну війська у Правобережжя, де вирувало повстання, а сам повернувся до Польщі.

гім часом, у третій декаді лютого, розпочалося повстання у Правобережжі в районі Торговиці під троводом Д.Сулимки, С.Височана й інших ватажків.

і загони захопили Лисянку й взяли в облогу Білу Церкву. 12 березня підрозділи С.Маховського та етері розгромили повстанців й незабаром ово­лоділи Лисянкою. Встановивши факт причетності Виговського до вибуху повстання, П.Тетеря вирішив всунути серйозного супротивника. З цих міркувань нг заперечив проти брутального порушення С.Ма- швським законності — винесення екс-гетьману.□мертного вироку, котрого було розстріляно 27 берез-

75- під стінами Вільховця. І власне з цього часу Тетеря уже повів боротьбу не за возз’єднання ко- заської України, а за угримання гетьманської булави.

им часом повстання швидко набирало силу й незабаром охопило всю Брацлавщину. Цьому спри- ш похід запорожців на чолі з І.Сірком. Значними загонами керували В.Варениця і Мельник, котрий на- ~уі—11 пі/ квітня зробив невдалу спробу зайняти Бар. На їхню сторону перейшов брацлавський полковник О-Ісголь. До рук повстанців потрапили Умань, Вінни- Іеджибіж, Могилів та інші великі міста. І.Сірко -.»ь зайняти Чигирин і пішов назустріч загонам жців наказного кошового С.Турівця та росіян Кассгова (Косагова), з якими об’єднався в середині мііііі у Крилові. Проте у Бужині їх обложив на. іЗ-тисячного польського війська київський воєво- Чариецький. Лише після розгрому двома

козацькими полками, направленими на Правобереж­жя І.Брюховецьким, корогв Пясочииського біля Суботова С.Чарнецький відступив до Чигирина, а І.Сірко та Г.Касогов подалися до Сміли.

Дочекавшись підходу орди Селім-Гірея, київський воєвода обложив Смілу. Почалися бої. І.Брюховець- кий під Сокирною переправив близько 10 тис. вояків у Правобережжя й розпочав наступальні дії. Першим серйозним успіхом стало захоплення Черкас. Отри­мавши відомості про появу лівобережних полків, С.Чарнецький на початку червня відійшов до Горо­дища Однак лівобережний гетьман діє невдало під Чигирином і з великими труднощами пробивається до Канева. 1 червня сюди підходить польсько-та­тарське військо і відбуваються жорстокі бої. Зазнавши відчутних втрат, київський воєвода відмовляється від блокади Канева й відводить полки до Стеблева. Але І.Брюховецький не скористався сприятливою ситуацією для контрнаступу й дозволив ворогу зміцнити залоги у Паволочі, Білій Церкві, Корсуні, Чигирині, Ставищах. С Чарнецький вдається до політики масових репресій, що мали елементи етнічних чисток — повністю вирізалися непокірні міста й се­ла; були ув’язнені в середині червня И.Тукальський, а через кілька місяців — Г.Іуляницький (Ю.Хмель- ницький був арештований ще раніше).

Розправи жовнірів викликали нове піднесення національно-визвольної боротьби У першій декаді червня полковник С.Височан зайняв Капустяну До­лину, полковники П Стріла та М.Шульга — Лисянку. Міщани Стеблева зробили спробу заручи­тися підтримкою І.Брюховецького, внаслідок чого татари повністю його знищили (за свідченнями одно­го з джерел, „немовлята копитами кінськими стерті“). Ще наприкінці квітня спалахнула боротьба у Поліссі, яку очолив овруцький полковник В.Децик. На почат­ку липня повстали міщани Ставищ, котрі знищили польську залогу. Оточені С.Чарнецьким, вони ге­роїчно захищалися до початку жовтня, коли змушені були капітулювати. За час боїв ворог втратив під стінами міста кілька тисяч жовнірів.

Відмовившись від наступальних дій, І.Брюхо- вецький направив 30 червня до Умані підрозділи під проводом І.Сірка та Г.Касогова. Вони розгромили та­тарські чамбули у Капустяній Долині та під Уманню. Однак з невідомих причин (ймовірніше всього через боротьбу за владу) І.Сірко та О. Гоголь не поро­зумілися і кошовий, залишивши Брацлавщину, подався за здобиччю до улусів білгородських і ногай­ських татар. Під час повернення иазад у Сараджинському лісі (неподалік Чечельника) ук­

раїнці та калмики, які були разом з ними, зазнали по­разки.

С.Чарнецький з підходом з Криму нових підрозділів вдався до проведення диверсійних акцій у Лівобережжі, що остаточно позбавили І.Брюховець- кого ініціативи. А без підтримки лівобережних полків повстанці Правобережжя знекровлювалися у жор­стокій боротьбі і їх спротив восени 1664 р. помітно слабшає. На початку вересня на бік поляків з полком перейшов О.Гоголь. Здалися Ладижин, Немирів, Бершадь і Тростянець Після капітуляції Ставищ склали зброю захисники Боярки, Маньківки, Шаву- лихи й інших міст і містечок. Продовжували захищатися Лисянка і Медвин, у Поліссі діяли заго­ни В.Децика. До кінця року основні вогнища народного повстання були пригашені, а територія Правобережжя перетворена в згарища й руїни щед­ро облиті кров’ю захисників міст і сіл. За дуже приблизними підрахунками загинуло близько 100— 120 тис. осіб й десятки тисяч пішли в кримську неволю. 23 серпня С.Чарнецький в одному з листів повідомляв: „Сміливо пишу, що 100 000 хлопства вже тут загинуло протягом цього року“.

І все ж з лютого 1665 р. піднімається нова хви­ля національно-визвольної боротьби. Одними з перших повстали мешканці непокірного Ставища, котрі незабаром були знищені жовнірами С.Чер­нецького. Активізує дії полковник І.Сербин, котрий укріпився в Умані В Поліссі В Децик розгромив корогви Павлюковського. Наприкінці лютого — у бе­резні у Брацлавщині успішно діяли загони повстанців

О.Гоголя, В.Дрозденка, І.Кияшка та Овдієнка. їм вдалося захопити основні міста-фортеці Східного Поділля.

Польські підрозділи, втративши талановитого полководця (С.Чарнецький помер у середині люто­го), виявилися неспроможними виправити ситуацію. 30 березня вони зазнали поразки під Торговицею. Невдалими для них виявилися також бої під Гумель- цями, Вільшанкою та Лисянкою. 13 квітня послані

І Брюховецьким полки зайняли Корсунь Наступно­го дня В.Дрозденко розгромив вірні П.Тетері підрозділи у Брацлавщині. Запеклі бої відбувалися в околицях Умані, під час яких загинув І.Сербин. Наприкінці травня під Білою Церквою українці роз­били польські корогви С.Яблоновського. 9 червня сюди вирушив І Брюховецький, однак його спроби взяти місто не увінчалися успіхом. Діз навшись про на­ближення орди, він 24 червня відступив. У цей же час П.Тетеря залишає козацьку Україну й виїжджає до Польщі, прихопивши клейноди, корогви й залишки

архіву. Правобережжя залишилося без гетьмана.

Аналізуючи розвиток національно-визвольної боротьби 1664 — першої половини 1665 рр. можна стверджувати, що її сильні сторони полягали у масо­вому характері, самовідданості й героїзмі повстанців, прагненні домогтися єдності козацької України. Вод- нечас було чимало й негативного: згасання державної ідеї; неспроможність створити керівний центр та єди­ну армію; неучасть у боротьбі значної частини козац­тва й старшини; міжусобиці та свавілля ватажків.

Незважаючи на глибокі суспільно-політичні су­перечності в середовищі державної еліти з її орієнтацією на різні зовнішні сили й постійне втру­чання останніх у внутрішнє життя України, обидва її регіони зв’язували в один державний організм політичні, етнокультурні, конфесійні та економічні фактори. Ще не була втрачена перспектива об’єднан­ня. Яскравим представником ідеї сильної, самостійної, соборної України виступав обраний у серпні 1665 р. гетьманом П.Дорошенко. Як він повідомляв в кінці листопада королю: „мене не мурзи на цей щоденний тягар (себто на гетьманський уряд) обрали, але згод­ними голосами полковники, сотники, осавули й чернь“.

Дата добавления: 2015-05-22