Українська карта“ в передвоєнних міжнародних стосунках

Війни

Першої світової

Україна в роки

Ж

Ш

одна із війн в світовій історії не обходи­лась без жертв і розрух. Особливих мас­штабів вони віщували набути в ході війсь­кового зіткнення, до якого з невідворотністю наближались провідні європейські країни, а за ни­ми і держави на інших континентах уже з рубежа

199- і XX століть.

З метою перерозподілу світу оформились два угруповання — Четвернии (спочатку троїстий) союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Антанта (Англія, Франція, Росія до яких пізніше, вже в ході війни, приєднались Італія, США, Японія та деякі інші держави).

Серед основних суперечностей, що викликали перманентну напругу та конфлікти, були стосунки між Росією та Австро-Угорщиною, Росією та Німеччиною. І вже через своє особливе геополітич не становище Україна з неминучістю потрапляла у сферу першочергових інтересів ворогуючих ко­аліцій, ставала одним із епіцентрів майбутнього військового протиборства.

На момент вибуху світової війни українськ землі продовжували бути поділеними між двома найкрупнішими імперіями - Російською та Австро- Угорською. І обидві імперії не приховували своїх давніх задумів — територіального розширення, пе­редусім за рахунок українських земель.

Росія планувала силою зброї довести “спокон­

вічність“ своїх прав на Галичину і Прикарпатську Україну Австро- /горщина, природно, не збиралася не лише поступатися жодною із етнічних ук­раїнських територій — Східна Галичина Буковина, Закарпаття (Карпатська Русь), але і мріяла про те, щоб захопити всі західноукраїнські землі. Не відходили в минуле, висунуті ще наприкінці

LX століття, плани реалізації під зверхністю Німеччини Пангерманського союзу, згідно яких в сферу життєвих інтересів останнього потрапляла Україна. Навіть сили, що лише розраховували на відродження в ході війни п льської державності, й ті беззастережно включили до майбутнього утво­рення галицькі та західноукраїнські землі як “істо­рично польські“.

На приєднання до себе ук аінських земель Бе­сарабії й частини Буковини за сприятливого роз­витку військового конфлікту сподівалася Румунія.

Тонкии аналітик В.Липинськии передбачав такі найголовніші гіпотетичні можливості для України в разі військового зіткнення Росії т Австро-Угор­щини:

968 Якщо на території України залишиться все як і було й війна закінчиться розширенням Австрі в напрямі Адріонополя, то тоді Україна заплатить за цей конфлікт кров’ю українських солдатів з ро­сійської та австрійської армій і в результаті вия­виться ще більше ослабленою;

969 Якщо ж Росія у війні з Австрією захопить Східну аличину й Буковину то це для українсько­го національного руху буде катастрофою;

970 Якщо Австрія окупує частину Правобереж­ної України, то захоплена територія опиниться і та­кому ж тановищі в якому тоді знаходилась Східна Галичина — тобто неминуче стане об’єктом поль­ської експансії.

Посилена увага д українського питання пояс­нювала ь не лише далекосяжними планами тери­торіальних надбань, але й страте чними розрахун­ками на ближчу перспективу — майбутні військові суперники прагнули підірвати потенціал, могутність противної сторони через свідоме провокування у її стані сепаратистських рухів. Зрозуміло, що ідео логічні зусилля тут спирались на досить масштабну державну підтримку, ставали обопільним місцем докладення зусиль різних спеціальних служб тощо. Наприклад, значну увагу до України напередодні віини виявляли міністерства закордонних справ

і преса Англії та Франції. Вони прагнули так “зре- жисерувати“ прийдешні події, щоб в результаті роз­гортання українського сепаратистського руху ос­

лаблялася Австро-Угорщина. Швеція ж, навпаки, слідом за Німеччиною, чекала на такий результат, але вже щодо Росії.

Найбільших і безпосередніх зусиль тут докла­дали найближчі сусіди України. Так, при міністер­стві закордонних справ Австро-Угорщини в^ник спеціальний відділ “Українська агітація“. Його мета була цілком конкретною — ідеологічна „об­робка“ українців.

В Державному історичному архіві Росії в Санкт-Петербурзі у фондах вищих органів управ­ління Російської імперії збереглося багато доку­ментів, в яких напередодні і в ході війни фігурувало українське питання. У щотижневих і щоденних до­повідях цареві Миколі II, Голові кабінету міністрів, міністрам — внутрішніх справ.закордонних справ, військовому та ін,— оглядах зарубіжної преси, у доповідях, складених на основі розвідувальних да­них, завжди існував розділ „Українське питання“. Нерідко він набував досить значного обсягу, іноді складав окремі папки.

Зібрані в тих фондах матеріали свідчать, що на­передодні і в ході Першої світової війни у Австро- Угорщині та Німеччині практично щоденно публі­кувалась маса матеріалів з “українського питання“.

В Росії український визвольний рух незмінно вважали плодом австрофільських, германофільсь­ких зусиль, а в Австро-Угорщині по ньому наноси­ли постійні удари, інкримінуючи українцям моск­вофільство.

Отже, посилення шовіністичних настроїв як не­обхідний складовий елемент підготовки і роз­в'язання Першої світової війни створювали вкрай несприятливі обставини для розвитку українського національного руху, породжували наростаючі реп­ресії проти нього в обох ворогуючих коаліціях.

Аналізуючи на основі численних фактів розви­ток визвольної боротьби в Україні, М.Грушевський доходив висновку, що терор і репресії, в тому числі й такі масовані, яких зазнало суспільство після

200- р„ не зламали волі українців. “Навпаки, — стверджує видатний історик, — на загальнім тлі всеросійської реакції й спаду революційної хвилі, в порівнянню з пониженням громадянської енергії, яке давало себе знати в сих роках в громадянстві російськім, український рух з його неослабною во­лею до розвитку і боротьби ставав явищем все більше яскравим і політичним“.

З українським рухом, як важливим реальним чинником, почали рахуватись і власті, що вдавались лише до окремих ударів по ньому, не маючи вже

змоги здійснити фронтальну атаку, і загально- російські революційні організації, що намагалися встановити контакт з визвольними тенденціями народів національних окраїн, влити їх потенціал в єдине русло антисамодержавної боротьби На силу й значення українського руху дедалі більшу увагу почала звертати й російська інтелігенція в Україні.

Як виявиться врешті-решт, український фактор, українське питання стануть вагомою причиною розвалу в ході війни обох імперій Романівської та Габсбургської, приведуть до логічної появи на гео- політичній карті світу української держави. Однак, цьому передуватумуть роки неймовірних людських випробувань, незчисленних страждань і бідувань.

Дата добавления: 2015-05-22