Визрівання передумов української революції

огочасна українська еліта групувалася в То­варистві українських поступовців (ТУП) і навколо нього. Вона дедалі гучніше подава­ла свій голос проти війни, що принесла стільки нещастя українському народу, за корінний пере- устрій Росії, розв’язання в ній національного пи­тання. “Ми, українські поступовці, — говорилось у декларації Ради ТУП “Наша платформа“ (грудень

205- р.), — стоїмо на основі автономного устрою тих держав, з якими нас поєднала була історична доля; державу ми розуміємо як вільну спілку рівно­правних та рівноцінних націй, серед яких не повин­но бути ні гнобителів, ні гноблених Отже, боро­лись ми і боротимемось за демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівно­правних народів, за цілковите забезпечення куль­турно-національних вартостей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому самостійно розвиватися і поступовуватись еконо­мічно, а єдиним простим шляхом до цього ува­жаємо націоналізування всіх форм приватного і громадського життя: школи, суду, церкви, адмі­ністративних і громадських установ, органів само­врядування і таке інше “

Подібні погляди поділяли і поширювали шляхом пропаганди й інші українські організації, в першу чергу молодіжні, що змушені були розгортати свою діяльність в підпіллі.

Поряд з ними виникали і осередки, що відстою­вали принцип незалежності України Так, восени

LXII р. у Катеринославі виник Ініціативний комітет Українського самостійного союзу.

Національно-визвольний рух в Україні щонай­тісніше пов’язувався з іншими проявами суспільно­го протесту, що неухильно наростали на фоні по­

глиблення економічної кризи, зростання бідувань народних мас.

Війна суттєво підірвала продуктивні сили. Про­тягом 1914-1916 pp. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, було задуто 26 доменних печей.

У сільському господарстві виявлявся гострий брак робочої сили, тяглової сили, реманенту. Посі­вні площі в Україні зменшились в 1916 р. на 1,9 млн. десятин, а збір збіжжя впав на 200 млн. пудів порівняно з 1913 р. Найбільше потерпіли малоземе­льні селяни: на 1917 рік з 3 млн.980 тис. селянсь­ких господарств 640 тис. не мали засівів, 1,4 млн. не мали коней, а 1 млн. 142 тис. не мали корів.

З року в рік піднімалася хвиля непокори, заво­рушень як стихійних, так і зорганізованих різними антиурядовими партіями і організаціями — від ліво­радикальних (анархісти, більшовики) до лібераль­них (кадети).

Робітники України дедалі активніше включали­ся в страйкову боротьбу, поступово надаючи їй і політичного характеру. В 1915 р. в Україні відбуло­ся 113 страйків, в яких взяло участь 48 тис. ро­бітників. В 1916 кількість страйків зросла до 218, а страйкарів — до 193 тис. Наростали й селянські виступи, частішали розгроми і підпали поміщиць­ких маєтків та економій. Всього за час війни в Ук­раїні стався 161 селянський виступ.

Посилювалися антивоєнні, антиурядові настрої і в солдатському середовищі, в тому числі і серед військовослужбовців Південно-Західного та Ру­мунського фронтів і залог, дислокованих в Україні.

Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодер­жавства. Набираючи дедалі більших масштабів і гостроти в умовах тотальної кризи існуючого ладу, боротьба ця віщувала невідворотні грандіозні по­трясіння уже в недалекому майбутньому.

Дата добавления: 2015-05-22