Музичне, театральне, образотворче мистецтво

Наука

В Україні розгорнули дослідницьку діяльність відомі наукові колективи, наприклад математична школа Д.Гра­ве, створювалися нові. Зокрема, праці М.Крилова та його учня М.Боголюбова заклали основи нелінійної механі-

ки, чим було покладено початок розвитку цієї галузі математики.

Плідна робота з теоретичної фізики тривала в Україн­ському фізико-технічному інституті (Харків), у якому деякий час працював видатний фізик І.Курчатов. На­писана тут праця Л.Ландау в галузі кінетичної теорії плазми с.тала основоположною на десятиріччя вперед у дослідженнях з термоядерного синтезу. У 1932 р. в цьо­му інституті вперше в СРСР здійснили штучне роз­щеплення атомів літію. На рубежі 20 —30-х років Є.Па-тон почав велику перспективну роботу з електричного зварювання металів, що було новим словом у розвитку науки й техніки. Багато інженерних рішень, які подару­вав людству Ю.Кондратюк (О.Шаргей) — людина енциклопедичних знань, талановитий винахідник, на де­сятки років випередили світовий рівень багатьох га­лузей науки і техніки. Уже в 20-х роках його розроб­ки з теорії космічних польотів спеціалісти вітчизняно­го ракетного двигунобудування використовували по­ряд із працями К.Ціолковського. Згодом на основі цієї теорії готували космічні польоти у США.

Продовжували плідну роботу в галузі епідеміології вчені зі світовими іменами М.Гамалія і Д.Заболотний. Зміцнювали зв'язки з практикою охорони здоров'я видатний клініцист-терапевт Ф.Яновський, засновник радянської терапевтичної школи М.Стражеско, відо­мий фізіолог В.Данилевський.

М.Холодний, А.Сапегін, В.Юр'єв та інші вчені плідно працювали в галузі генетики й селекції рослин і тва­рин, впровадження науково обґрунтованих сівозмін. Розвиткові досліджень у цій галузі науки сприяла діяльність М.Вавілова, обраного в 1929 р. дійсним чле­ном АН УРСР. Визначних успіхів досягли учйі й по­слідовники І.Павлова — вчені України О.Богомолець, О.Палладій та ін.

У галузі суспільних наук активно працювали відомі історики Д.Багалій (академік АН УРСР з 1919 р.), Д.Яворницький (академік АН УРСР з 1929 р.). У 1924 р. з еміграції до Києва повернувся М.Грушевський, найвидатніший історик України, праці якого з давньої історії України та української літератури були відомі

в усьому світі. їх видавали й перевидавали іноземни­ми мовами за кордоном. Незабаром його обрали ака­деміком АН УРСР, а в 1929 р. — академіком АН СРСР. У той же час йому не довіряли, оскільки в ми­нулому він був одним із лідерів Української Народної Республіки, очолював Центральну Раду.

Література

У розвитку української літератури 20 —30-х років поєднувалися демократичні традиції.дореволюційної доби і новий досвід свіжих сил, пробуджених україн­ською революцією. Письменники створювали різні гурт­ки, студії, шукали своє місце в літературному процесі. Багато талановитих митців мали значні художні здо­бутки. До цього часу сформувалася яскрава революцій­но-романтична течія: П.Тичина, В.Еллан-Блакитний (Елланський), В.Чумак, В.Сосюра. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літера­турі: М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара. Знач­ним внеском у літературне життя республіки були пам­флети М.Хвильового, сонети М.Зерова, новели й опо­відання Г.Косинки, сатира і гумор О.Вишні, І.Мики-тенка. Побачили світ високохудожні твори І.Ле, Г.Епіка, Ю.Яновського та багато інших.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні в ті часи було виникнення й розпад багатьох літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Ур-біно», ВУСПП тощо), перехід письменників з однієї творчої групи до ін.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М.Хвильовий, а пер­шим її президентом М.Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письменників, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури у творчі справи.

Дискусія щодо визначення шляхів розвитку україн­ської літератури широко розгорнулася в 1925 р. У цій дискусії разом з творчими питаннями поступово поча-

ли визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення. Одним із найбільш дискусійних моментів було гасло «Геть від Москви!» М.Хвильового, що сто­сувалося ставлення до російської літератури. Йшлося не про розрив з російською культурою, адже письмен­ник у своїй творчості звертався до російських класиків і тогочасних літераторів, а про використання досягнень світового мистецтва. Це був виступ за самобутність української національної культури, проти хуторянства й відрубності літературного процесу в Україні від євро­пейської культури. Проте учасники дискусії — письмен­ники, державні й партійні керівники республіки — зви­нуватили М.Хвильового в націоналізмі, який, до того ж, начебто був представлений новою ідеологічною те­чією — хвильовизмом.

У республіці інтенсивно розвивалося музичне мис­тецтво: пісенна творчість, хорова і симфонічна, оперна і балетна музика. Чимало талановитих творів українських композиторів увійшли в скарбницю як національної, так і світової музичної культури. Великий творчий внесок у її розвиток зробили Л.Ревуцький, В.Лятошинський, М.Вериківський та ін.

Вдосконалювали.майстерність виконавські колективи, серед яких широковідомими були хорова капела «Дум­ка», капела бандуристів та багато ін. Велике значення для розвитку музичного мистецтва, підготовки висококва­ліфікованих мистецьких кадрів мало відкриття в 30-х роках Київської, Харківської та Одеської консерваторій.

Значну роль у розвитку української культури відіграв театр. Маючи різні художні смаки, його пред­ставники вишукували такі шляхи розвитку сценічного мистецтва, які б найбільше задовольняли запити су­спільства. У республіці створювалися десятки професій­них та аматорських театрів.

В українському театрі працювали такі прославле.ні корифеї сцени, як П.Саксаганський, М.Садовський. їм на зміну прийшла плеяда середніх за віком і молодших майстрів — О.Сердюк, Н.Ужвій, О.Ватуля. А.Бучма,

Ю.Шумський, І.Паторжинський, О.Петрусенко, М.Гриш-ко та багато ін.

Становлення й розвиток українського театрального мистецтва нерозривно пов'язані з акторською та режи­серською діяльністю Гната Юри. Він один,із заснов­ників, а з сер. 20-х років — незмінний керівник драма­тичного театру ім. І.Франка.

Видатним діячем українського театру був Лесь Курбас — енциклопедично освічений і високообдаро-ваний новатор, людина надзвичайного таланту, митець, теоретик і педагог. Його акторська і особливо режисер­ська творчість — яскрава й водночас драматична сторін­ка в історії вітчизняного театрального мистецтва. Прагну­чи вивести український національний театр із рутини провінційного глухого кутка, Лесь Курбас ще в 1922 р. організував унікальний театральний колектив під назвою «Березіль» — своєрідний експериментальний центр, метою якого було оновлення національного театру.

Долаючи штучні перешкоди, театральне мистецтво в Україні розвивалося. Наприкінці 30-х років тут пра­цювало понад 80 театрів.

Різноманітні творчі й організаційні процеси відбу­валися в середовищі художників. Утворювалися асоці­ації та групи, у яких точилися ідейно-мистецькі супе­речки між представниками різних напрямів. Плідно працювали художники старшого покоління — М.Бой-чук, І.Іжакевич, Ф.Кричевський, М.Самокиш та ін. На межі 20 —30-х років вагомо заявляли про себе митці молодшого покоління — М.Дерегус, В.Костецький, А.Петрицький, скульптори — Б.Іванов, М.Лисенко, графік В.Касіян та ін.

Дата добавления: 2015-05-22