Пацифікація

Для послаблення українського руху польська влада не гребувала використовувати й брутальну фізичну силу. Так, восени 1930 р. у відповідь на революційні дії українських екстремістських груп, які нападали на польські маєтки й спалювали їх, уряд вдався до жор­стоких репресій проти всієї української спільноти, що набрали характеру державних антиукраїнських по-

громів і отримали офіційну назву пацифікація (умиро­творення).

Щодо українців було застосовано неприпустимий у цивілізованому світі протиправний принцип колектив­ної відповідальності, коли за дії окремих представників відповідала вся громада. Для проведення каральної акції в Галичині уряд використав 17 рот спеціальних відділів поліції, 10 ескадронів військової кавалерії та місцеві поліційні підрозділи. Вони руйнували українські коо­перативи, читальні, відділення «Просвіти», закривали школи та гімназії, розпускали молодіжні організації, конфісковували майно та продукти, фізично карали тих, хто протестував, тощо. Було заарештовано понад 2 тис. українців, насамперед активістів українських організацій та установ, вчителів, студентів, школярів, молодих селян; близько третини з них засуджено на тривалі терміни ув'язнення. Підставою для звинувачення українців у неблагонадійності нерідко могли стати пе­редплата українських газет, відправлення дітей в україн­ські школи, членство в українських організаціях, за­повнення офіційних документів українською мовою, навіть носіння вишиваної сорочки.

Ще одною функцією пацифікації стало перетворення її правлячим режимом на засіб боротьби з політичною опозицією. Звинувачуючи найактивніших українських громадських діячів у співучасті в саботажах, влада отри­мувала формальний привід для ізоляції їх на період виборчої кампанії, яка проводилася саме в той час. Па­ралельно українських виборців погрозами змушували голосувати за проурядових кандидатів.

У відповідь на протести українців щодо порушення їхніх прав, Ліга Націй висловила осуд польського уряду за проведення пацифікації. Проте репресивна політика не припинялася і в наступні роки. Режим Пілсудського дедалі відвертіше виявляв свою авторитарність. Він ска­сував самоврядування в селах, перевів їх під владу польських чиновників, у 1934 р. організував концтабір у Березі Картузькій (нині в Білорусі), де більшість ста­новили українські політв'язні, офіційно відмовився від забезпечення прав національних меншин. Це вело до

зростання серед українців національної свідомості, по­силення ворожості до Польської держави і поляків, за­гострення українсько-польських відносин.

Дата добавления: 2015-05-22