План вивчення теми. 1. Ціни як інструмент державного регулювання економіки

1. Ціни як інструмент державного регулювання економіки.

2. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін та тарифів.

Навчальні цілі

Цілями вивчення теми навчальної дисципліни є: закріплення, поглиблення знань слухачів про сутність, мету, завдання та інструменти державного регулювання цін та інфляції; формування здатності чітко осмислювати нову інформацію та давати її тлумачення; уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв’язок між її розділами; оволодіння методами та інструментами регулювання інфляції; розвиток самостійного мислення; вміння чітко виражати свої думки, мати свій погляд на проблему і вміння відстоювати свою точку зору з питань, що стосуються регулювання цін та інфляції.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

1. Ціни як інструмент державного регулювання економіки

При розгляді першого питання слухачі повинні засвоїти, що ціна є одним з найважливіших інструментів регулювання економіки. Її регулювальний вплив на економіку охоплює багато напрямів. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень НТП, підвищення якості товарів тощо.

Державне регулювання цін — це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити декілька найтиповіших цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення:

1. Запобігти руйнівному впливу цін на економіку.

2. Стримати інфляцію за допомогою політики доходів.

3. Забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів.

4. Захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції.

5. Стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

1. державних фіксованих цін і тарифів;

2. граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Розрізняють прямі та непрямі методи державного регулювання цін.

Прямі методи (адміністративне встановлення цін):

а) спостереження — здійснюється центральними статистичними управдліннями з метою виміру зростання вартості життя для визначення індексу щорічєного номінального підвищення зарплати і пенсій, а також впливу цін на собівартість та конкурентоспроможність;

б) державні субсидії — зниження ціни через спеціальні доплати виробникам чи споживачам;

в) звільнення експортерів від податків як заохочення експорту (наприклад, 0% ставка ПДВ);

г) встановлення регульованих цін;

д) державне втручання в процес ціноутворення шляхом завищення витрат виробництва через прискорену амортизацію;

е) встановлення фіксованих цін на товари і послуги — на електроенергію з державних електростанцій, поштово-телеграфні тарифи, мінеральну сировину з державних шахт, тарифи залізниць. Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які здійснюють значний вплив на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію монопольних утворень (р.1. ст. 9 Закону «Про ціни і ціноутворення»).

Непрямі методи — це включення в ціну непрямих податків (акцизного збору, ПДВ, мита), а також опосередковане втручання держави в процеси ціноутворення.

Непряме регулювання відбувається за допомогою таких економічних важелів, як:

- податки;

- фінансово-кредитний механізм;

- оплата праці;

- валютне регулювання.

В Україні державне цінове регулювання регламентується:

- Господарським кодексом України;

- Законом України «Про ціни і ціноутворення» № 5007-VI від 21.06.2012 р. (закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення);

- Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 р.;

- наказами Президента України № 19/2012 «Про Державну інспекцію України з контролю за цінами» та № 236/2012 «Питання реалізації державної політики з контролю за цінами»;

- постановою Кабінету міністрів України № 803 від 13.06.2002 «Про заходи щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку»;

- постановою Кабінету міністрів України № 869 від 01.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» та іншими постановами, що регулюють формування тарифів та цін на окремді товари та послуги;

- наказами Мінекономрозвитку;

- наказами Мінтрансзвязку України;

- наказами Мінжитлокомунгоспу.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи.

2. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін та тарифів

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. При вивченні другого питання слухачам необхідно розглянути систему органів державного регулювання, які здійснюють контроль за додержанням дисципліни цін та їх функції в цієї сфері.

19.01.2012 р. Президент України Указом № 19/2012 утворив Державну інспекцію з контролю за цінами, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Основні завдання ДЦІ:

1) реалізація державної політики з контролю за цінами шляхом:

- проведення постійного моніторингу, аналізу і дослідження динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку та оперативне забезпечення Кабінету Міністрів України, органів державної влади прогнозно-аналітичними матеріалами щодо очікуваних змін цінової ситуації в державі;

- внесення Міністрові, центральним і місцевим органам виконавчої влади пропозицій щодо визначення методів впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на споживчому ринку;

- надання у випадках, передбачених законодавством, висновків щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);

2) внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики з контролю за цінами.

Функції ДЦІ:

1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;

3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.

Права ДЦІ:

1) проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки достовірності зазначеної у документах інформації про формування та застосування державних регульованих цін;

2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;

5) вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (стаття 18).

Згідно статті 20 ЗУ «Про ціни та ціноутворення, ДЦІ має право застосовувати адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про ціни і ціноутворення.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність державного регулювання цін?

2. Які державні органи України утворюють систему органів ціноутворення?

3. Як здійснюється контроль за дотриманням державної дисципліни цін та тарифів?

4. Які є форми державного регулювання цін?

Завдання до самостійної роботи

1. Охарактеризуйте розподіл компетенцій державних органів ціноутворення в Україні.

Термінологічний словник ключових понять

Антиінфляційна політика — комплекс заходів держави, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Граничний рівень цін —установлений державою діапазон рівня цін (мінімальна ціна — максимальна ціна) на певні товари (послуги).

Декларування зміни ціни — метод державного регулювання цін, який передбачає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися в органи ціноутворення для отримання на це дозволу.

Державне регулювання цін — політика впливу держави на ціни за допомогою законодавчих, адміністративних, кредитно-фінансових та інших заходів з метою сприяння стабільному розвитку економіки.

Дефляційна політика — напрям антиінфляційної політики; комплекс заходів держави, спрямованих на приборкання інфляції попиту.

Дефляція — падіння загального (середнього) рівня цін в економіці.

Дисципліна цін — дотримання визначених нормативними актами вимог щодо формування, встановлення та використання цін.

Заморожування (блокування) цін — метод державного регулювання цін, який передбачає заборону державою змінювати рівень цін на певні товари (послуги).

Індекс споживчих цін — темп приросту середньої ціни фіксованого набору матеріальних благ і послуг, включених до мінімального нормативного споживчого кошика.

Індексація основних фондів — переоцінка основних фондів, викликана інфляцією.

Інфляція — зростання загального (середнього) рівня цін в економіці. Інфляція витрат (пропозиції) — інфляція, яка викликана зменшенням сукупної пропозиції і супроводжується зменшенням реального обсягу виробництва та зайнятості.

Інфляція попиту — інфляція, викликана перевищенням сукупного попиту над пропозицією та виникненням надлишкової платоспроможності.

Ломбардна процентна ставка — процент, що стягується Національним банком України з комерційних банків за надання їм кредитів під заставу цінних паперів.

Мінімальний нормативний споживчий кошик — збалансований набір товарів і послуг за основними статтями витрат людини (сім'ї) на рік (місяць): продукти харчування, непродовольчі товари, послуги.

Політика «дешевих грошей» —- політика, спрямована на збільшення грошової пропозиції.

Політика «дорогих грошей» — політика, спрямована на зменшення грошової пропозиції.

Політика доходів — напрям антиінфляційної політики; комплекс заходів держави, спрямованих на приборкання інфляції витрат. Фіксовані ціни — ціни, рівень яких установлюється державою.

Ставка рефінансування — плата за кредити (%), що надаються Національним банком комерційним банкам.

Ревальвація — дії державних органів, спрямовані на підвищення обмінних курсів національної валюти.

Ціна — кількість грошей (інших товарів і послуг), яку сплачують або отримують за товар (послугу).

Рекомендована література

[3, 5, 6, 7, 13, 16]

Тема 9. Регіональна економічна політика

Дата добавления: 2015-05-23