Елейска школа. Вчення про єдине. Апорії Зенона

Елейський школа - одна з давньогрецьких філософських шкіл (кін. 6-1-я пів. 5 ст. До н.), Що об'єднує Парменіда, Зенона Елейського і Мелісса. На відміну від більшості досократикив, елейці не займалися питаннями природознавства, але розробляли теоретичне вчення про буття, заклавши фундамент класичної грецької онтології. Для елейскої школи був характерний суворий монізм у вченні про буття і раціоналізм у вченні про пізнання. У центрі вчення всіх трьох Елейський філософів знаходилося вчення про буття: Парменід вперше зробив поняття «буття» предметом аналізу у своїй філософській поемі, Зенон за допомогою логічних апорії показав абсурдність навчань, що виходять з інших передумов, ніж Парменід (тобто з припущення руху і безлічі); Мелісс підсумовував шкільну догматику у трактаті Про природу, або Про буття. Згідно Парменід, «те що є» (буття) - є, і це випливає з самого поняття «бути», а «того, чого немає» (небуття) - немає, що також випливає зі змісту самого поняття. Звідси виводиться єдність і нерухомість буття, якому неможливо ділитися на частини і нікуди рухатися, а з цього виводиться опис мислимого буття як нерозчленованого на частини і не старіючого в часі континууму, даного лише думки, але не почуттям. Порожнеча ототожнюється з небуттям, - так що порожнечі немає. Предметом мислення може бути тільки щось (буття), небуття не мислиме (теза «мислити і бути одне і те ж»). Істина про буття пізнається розумом, почуття формують лише думку, неадекватно відображає істину. Думка, «докса», фіксується в мові та представляє світ суперечливим, існуючим в боротьбі фізичних протилежностей, а насправді ні безлічі, ні протилежностей немає. За умовними іменами варто безумовна єдність («брила») буття. Послідовник і учень Парменіда - Зенон Елейський /бл.490-430р. до н.е./ намагається довести справедливість поглядів свого вчителя на проблему буття. Апорії Зегона Елейського такі: 1/ "Рухоме не рухається ні у тому місці, де воно є, дні в тому, де його немає". 2/ "Дихотомія" /поділ на дві частини/ твердить, що рух не може закінчитися, оскільки перш, ніж він досягне кінцевого пункту, необхідно пройти половину шляху, але перш, ніж досягти цієї половини, необхідно пройти "половину половини" і так без кінця. За такою логікою рух не може не тільки закінчитися, але й початися. 3/ "Ахілл і черепаха" формулюється так: швидконогий Ахілл ніколи не наздожене черепаху, оскільки перш, ніж він подолає відстань до черепахи, вона теж проповзе якусь, хай і невелику відстань Щоб подолати цю відстань, Ахіллу знадобиться якийсь, хай знову ж невеликий час, протягом якого черепаха проповзе ще якусь відстань, і так без кінця. 4/ "Стріла, що летить" формулюється так: випущена з лука стріла нерухома, оскільки у будь-який момент руху займає рівне собі місце, йдеться про те, що вся траєкторія польоту стріли складається з нерухомих положень стріли в різних місцях простору, але хіба ж можна отримати рух із суми станів спокою? 5/ Апорія "стадіон". Якщо два тіла рухаються назустріч одне одному й відносно одне одного, то одне з них пройде повз друге, витративши на це стільки ж часу, скільки необхідно для проходження повз половину того, що не рухається, тоді половина дорівнюватиме цілому.

6/ Апорія проти Простору. Елейська філософія не допускав небуття, стверджуючи що буття є, а небуття не існує. Зенон висував апорію і проти реальності простору. Суть її полягає в тому, що коли річ розташована у просторі, то ця річ і цей простір повинні знаходитись в іншому просторі, який оточує їх, а це в свою чергу повинно знаходитись ще в іншому "просторі і так до нескінченності.
Але уявити нескінчену множину просторів, "вкладених" один в один абсурдно. Тому і сам простір, ідея якого потребує абсурдної" уяви, нереальний.

7/ Апорія супроти чуттєвого сприймання світу "Зерно, що падає". Якщо під час падіння одного зерна або його тисячної долі нічого не чути, то звідки береться шум під час падіння маси зерна? Хіба шум може виникнути із суми нечутного, а звідси висновок: і людські відчуття не можуть дати істинного знання, на них неможливо покладатися.

Зенон розробив систему доказів "від супротивного". Схема доказів така: спочатку приймається припущення, що твердження, котре необхідно спростувати, відповідає дійсності. Потім з цього твердження виводяться наслідки, котрі суперечать дійсності, тобто призводять до абсурду. Своїми апоріями Зенон зафіксував об'єктивну суперечливість руху. Заперечення руху базується на прийнятті головної тези елейської філософії про єдність, сталість і несуперечливість сущого.

Дата добавления: 2015-05-23