Роздуми з приводу. Інколи за демократію приймають безлад та анархію в країні

Інколи за демократію приймають безлад та анархію в країні. Особливо небезпечно, коли в пошуках виходу із складного становища, у якому опинилась країна, в пошуках шляхів наведення порядку люди відкидають принципи демократії взагалі починають тужити за «сильною рукою», за диктатором. Коли людина закликає до «жорстких заходів», «розгону усіх політиків» та «колючого дроту» — хочеться запитати у такої людини: чи вона впевнена, що сама залишиться по цей бік колючого дроту? Чи розуміє, що «жорсткі заходи» мають властивість не зупинятися?

З цього приводу згадуються думки двох відомих людей. Засновник анархізму Михайло Бакунін говорив: жодна диктатура не має жодної іншої мети, окрім увічнення самої себе. А як стверджував англійський політик Вінстон Черчіль, демократія — це найгірше зло, яке вигадало людство. Але нічого кращого воно не вигадало...

Авторитарний режим

Авторитаризм — політичний режим, встановлений чи нав’язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини чи (що буває рідше) в окремого органу влади. Носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран і т.д.) чи група осіб (військова хунта та інші). При цьому не допускається політична опозиція існуючому режиму.

Авторитаризм звичайно характеризується як тип політичного режиму, що займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Найважливішим, суттєво значимим при визначенні авторитаризму є характер відносин держави й особистості. Ці відносини будуються радше на примушенні, ніж на переконанні.

При авторитарному режимі можуть існувати незалежні профспілки, самостійні творчі об’єднання й організації. Держава значно обмежує своє втручання в економіку, заохочує розвиток ринкових відносин і саморегулювання громадського життя. Але сама влада залишається необмеженою і непідконтрольною громадянам.

Тоталітарний режим

Тоталітаризм — (від лат. totalis — весь, цілий, повний) — політична система, яка прагне повного (тотального) контролю з боку держави і чіткої регламентації життя суспільства і кожної людини методом прямого насильства (терору), ігнорування прав і свобод окремої особистості.

Прояви тоталітаризму стали явищем у громадському житті досить давно, але тільки в XX ст. він сформувався у політичну систему. Королі, султани й імператори минулого були могутніми правителями-деспотами, але в силу примітивності засобів зв’язку і сполучень та багатьох інших причин, вони не мали всеосяжної (тотальної) влади. У ті часи існували певні станові привілеї, деяка самостійність в економічній діяльності.

На противагу середньовічним авторитарним режимам тоталітаризм базується на загальному державному контролі за всіма сферами життя і над усіма членами суспільства. Термін «тоталітаризм» вперше вжив у 20-ті рр. XX ст. ідеолог італійського фашизму Дж. Джентіле, а лідер італійських фашистів Б. Муссоліні ввів його в політичний лексикон для характеристики створеного ним режиму. Тоталітаризм становить специфічно нову форму диктатури, що виникла в XX ст.

2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Зародженню тоталітарних політичних режимів сприяли історичні процеси кінця XIX — початку XX ст. Вступ суспільства в індустріальну стадію розвитку змінив умови праці і життя людини. Розвиток науки і техніки, удосконалення самого виробничого процесу і технологій дозволили створити принципово нові зразки засобів зв’язку і сполучень. На цьому тлі різко зросли можливості засобів масової інформації. У цей час став технічно можливий ідеологічний і політичний контроль над особою.

Передумовою тоталітаризму стало формування колективістського світогляду, уявлення про перевагу колективного над індивідуальним.

Війни і політичні катаклізми призводили до зниження самої цінності людського життя. Економічні кризи, загострення соціальних протиріч і конфліктів ставили людину фактично на межу фізичного виживання.

Люди все більше сподівались на державу та її органи на місцях як універсального регулятора взаємин індивідів. Люди були згодні підтримати будь-яку владу, яка дасть їм роботу і гарантований заробіток, забезпечить житлом, подбає про дітей і літніх людей.

Важливу роль при зародженні тоталітаризму відіграли політичні умови — поява нових масових партій, розвиток різних тоталітарних рухів.

Історичний досвід показує, що тоталітарні режими виникають, як правило, у надзвичайних умовах. До них можна віднести:

— згубні наслідки війни;

— зростання нестабільності в суспільстві, масові заворушення;

— криза влади, неспроможність взяти ситуацію під контроль звичайними засобами;

— економічна криза та її руйнівні наслідки;

— різке загострення національних і расових протиріч;

— необхідність вирішення для країни винятково важливого стратегічного завдання, що вимагає консолідації всієї нації.

3. ОСНОВНІ РИСИ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Загальна ідеологія

В основі тоталітарної ідеології — розгляд історії як закономірного руху до головної мети, яку ставить перед собою тоталітарна держава (світове панування, побудова комуністичного суспільства і т.д.). Ця мета, на дум ку лідерів держави, виправдовує всі засоби при її досягненні. Така ідеологія містить у собі серію міфів (про керівну роль робітничого класу, перевагу арійської раси тощо). Населення піддається ідеологічній обробці.

У такій державі система ідеологічних догм набуває характеру своєрідної «біблії», що дає відповіді на всі питання, що хвилюють людей, включаючи трактування історії, економіки, майбутнього розвитку суспільства. Головним авторитетом тлумачення проблем політики, економіки, соціального розвитку є політичний лідер («вождь», «фюрер» і т.д.).

Партія — (англ. part — частина) — політична організація, яка представляє частину певної соціальної групи та прагне прийти до влади для реалізації своїх цілей.

При тоталітарному режимі відбувається повне усунення будь-яких опонентів влади з політичного і культурно-духовного життя, здійснюється масовий наступ на загальнолюдські моральні принципи. Право на існування має тільки та мораль, що може бути корисною тоталітарному режиму й обслуговує його інтереси. Тоталітаризму потрібна особистість, скромна в усьому: у бажаннях, в одязі, поведінці. Культивується прагнення не виділятися, «бути, як усі». Придушується прояв індивідуальності, оригінальності в судженнях; широкого поширення набуває виказування догідництво, лицемірство.

Стрижнем політичного режиму стає політична партія.

Політичне життя в умовах тоталітарного режиму

Адольф Гітлер (нацистський плакат)

Йосип Сталін (радянський плакат)

Монополія однієї політичної партії на владу, однопартійність є характерною ознакою тоталітарного режиму (наприклад, НСДАП у Німеччині, РКП(б) — ВКП(б)— КПРС у Радянській Роси і СРСР і т.д.). Як правило, всі інші партії, крім правлячої, заборонені і переслідуються за законами.

На чолі такої партії стоїть загальнонаціональний лідер, що обіймає вищі посади й у державі. Мережа осередків цієї партії пронизує усі виробничо-організаційні структури суспільства, направляючи їхню діяльність і здійснюючи загальний контроль. Відбувається планомірне зрощування партійного і державного апаратів. Найчастіше партійні органи домінують над державними чи повністю замінюють їх.

Особливості політичного життя. В міру становлення тоталітарного режиму вся повнота виконавчої, законодавчої і судової влади фактично переходить до лідера політичної партії, що стає диктатором у країні. Навколо його всіма доступними методами і засобами створюється культ особистості (наприклад, Муссоліні — в Італії, Гітлер — у Німеччині, Сталін — у СРСР, Мао Цзедун — у Китаї, Чаушеску — у Румунії, Кім Ір Сен і Кім Чен Ір — у Північній Кореї тощо).

Диктатор і його режим претендують на всебічну підтримку суспільства. З цією метою проводяться помпезні з’їзди, мітинги, ходи й інші масові заходи, що покликані демонструвати підтримку народу.

Влада спонукає народ до пошуку внутрішніх та зовнішніх ворогів і боротьби проти них. Мілітаризація суспільної свідомості, готовність силою зброї відстоювати цінності режиму стають масовим явищем.

Влада вміло використовує демократичні процедури — вибори до парламенту і місцевих органів влади (якщо вони продовжують функціонувати). Вибори відбуваються формально, а їхні результати (якщо вони не влаштовують владу) грубо фальсифікуються чи ігноруються.

Громадяни фактично не мають політичних прав і свобод. Закони захищають не особистість, а державу.

Діти в нацистській та радянській пропаганді

Церква підпорядковується державі і займається ідеологічним обслуговуванням режиму.

При тоталітарному режимі відбувається відчуження людини від політичної влади, вона стає «гвинтиком» у добре налагодженому механізмі.

Дітям змалку прищеплюють відданість і навіть любов до влади та вождя, а образи дітей використовуються в пропаганді.

Примус і насильство стають головними методами політичного життя, а обман, відсутність об’єктивної інформації, ізоляція від зовнішнього світу — засобами повсякденного життя при тоталітаризмі.

Економіка в умовах тоталітарного режиму

В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем і управлінням з боку держави. Ці цілеспрямовані дії забезпечують економічну могутність держави, дозволяють мобілізувати усі ресурси і зосереджувати пріоритети на створенні і розвитку військово-промислового комплексу, жертвуючи інтересами інших галузей економіки.

Націоналізація засобів виробництва і регулювання всіма галузями господарського життя дозволяють тоталітарному режиму маневрувати трудовими ресурсами країни. Це уможливлює реалізацію масштабних економічних проектів (індустріалізація в СРСР, масове будівництво нових шосейних шляхів у Німеччині і т.д.). Ідеологічний апарат прищеплює громадянам почуття гордості за «гігантські звершення» в країні.

Примусовими заходами досягається висока дисципліна праці, порушення якої розглядається як тяжкий злочин. Штучно формується нечисленний прошарок передових робітників (для них створюються особливі, найсприятливіші умови праці), на яких повинні рівнятися всі інші.

З постановкою перед державою і суспільством нових масштабних завдань посилюється економічна експлуатація, що виражається насамперед у постійній недоплаті праці трудівників.

Однією з головних особливостей економічного життя при тоталітарному режимі є відчуження виробника від власності, що в остаточному результаті і веде цей режим до нерозв’язної кризи, тому що економічна активність громадян, продуктивність їхньої праці рано чи пізно падає.

Для економічного життя тоталітарної держави характерна відірваність від світового господарства, ігнорування багатого міжнародного досвіду економічного розвитку і науково-технічного прогресу.

Історичний досвід демонструє, що тільки економічна зацікавленість у результатах своєї праці, володіння власністю, створення в суспільстві умов для економічної активності сприяють постійному, а не тимчасовому зростанню могутності держави і задоволенню потреб громадян.

Організований терор

Терор — політика усунення, придушення політичних супротивників насильницькими засобами, аж до фізичного знищення.

При тоталітарному режимі організований терор у життя суспільства проникає як спосіб примусових заходів для встановлення «ідеальних» порядків, проголошених владою.

Органи охорони громадського порядку і національної безпеки трансформуються в знаряддя охорони ідеологічних устоїв. Вони часто проводять акції масового терору проти безневинних людей і мають надзвичайно широкі повноваження.

За допомогою репресивного апарату насаджується страх за особисту долю і долю членів родини, підозрілість і доноси, робиться все для того, щоб не виникало інакомислення й опозиції. За допомогою силових і каральних органів держава контролює життя і поведінку населення.

4. РІЗНОВИДИ ТОТАЛІТАРИЗМУ. ФАШИЗМ

Фашизм (італ. fascismo, от fascio — пучок, в’язка, об’єднання) — ідеологія, політичні рухи і соціальна практика, що панували у ряді тоталітарних держав. Фашизм характеризується войовничим антидемократизмом, расизмом, шовінізмом, ґрунтується на необхідності сильної, нещадної влади, яка тримається на загальному пануванні фашистської партії, на культі «вождя».

Можна виділити кілька різновидів тоталітаризму, відомих історії: фашизм, комуністичний тоталітаризм і націонал-соціалізм (нацизм).

Беніто Муссоліні

Уперше фашистські організації виникли в Італії. У 1922 р. фашисти на чолі з Беніто Муссоліні прийшли до влади в цій країні. Для італійського фашизму було характерним прагнення до відродження великої Римської імперії і встановлення контролю над усім Середземномор’ям.

Спочатку фашисти зберігали окремі демократичні інститути (наприклад, парламент), однак поступово фашистські лідери повністю узурпували владу у своїх руках і покінчили з видимістю демократії.

Методами популізму, демагогії й елементарної неправди італійські фашисти створили для свого руху масову соціальну базу.

Серед особливостей італійського фашизму варто виділити збереження монархії в країні при фактичній ізоляції монарха від реальної політичної влади, а також міцний союз з католицькою церквою, що зберігала свій вплив у країні і була покликана виправдовувати злочинні діяння фашистів.

5. КОМУНІСТИЧНИЙ ТОТАЛІТАРИЗМ

Комуністична ідеологія та її основні пріоритети

Виникнення комуністичної ідеології. Основоположником комуністичної ідеології був німецький філософ К. Маркс. Тому цю ідеологію називають марксистською. К. Маркс теоретично обґрунтував модель суспільства, вільного від приватної власності, експлуатації і всіх форм соціальної нерівності. Воно, на думку філософа, мало стати початком справжньої історії людства. Комунізм, вважав Маркс, прийде на зміну колишнім «експлуататорським суспільствам» у результаті класової боротьби робітничого класу з буржуазією і здійснення соціалістичної революції.

Пролетаріат, за марксизмом, — один із двох класів (другий — буржуазія) капіталістичного суспільства, який складається з найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва і змушених продавати свою робочу силу.

Свою теорію про соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельс вважали науковою і, щоб підкреслити її відмінність від усіх попередніх теорій, паралельно ввели в ужиток ще й поняття «комунізм», що об’єднувало, на їхній погляд дві сходинки розвитку суспільства — соціалістичну і комуністичну.

Марксизм став важливою віхою в розвитку суспільної думки. У той же час у ньому абсолютизується роді класової боротьби і насильства, заперечується можливість прогресивно еволюції суспільства, перебільшується історична роль пролетаріату.

Основні ідеї і принципи соціалізму і комунізму (з точки зору марксизму)

Соціалізм	Комунізм
Державна влада в формі диктатури пролетаріату, а згодом створення загальнонародної держави.	Ліквідація держави, управління суспільством через громадські органи самоврядування народу.
Керівна роль комуністичної партії в суспільстві.	Створення загальнонародної власності.
Знищення приватної власності й розвиток економіки на базі державної і колгоспно-кооперативної власності.	Ліквідація відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею
Розподіл матеріальних благ за результатом праці.	Розподіл матеріальних благ за потребами.
Наявність дружніх класів — робітничого класу, колгоспного селянства й «прошарку» — народної інтелігенції; зближення націй і народностей.	Ліквідація класів, злиття націй.
Формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості у відповідності до ідеології марксизму.	Формування нової людини з новим комуністичним світоглядом і мораллю

Марксизм і соціал-демократичний рух. Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, що з початку XX ст. розділився на:

— революційну радикальну течію (В. Ленін та інші);

— реформістську течію (Е. Бернштейн та інші), яка піддавала критиці багато теоретичних положень марксизму і відмовилася від його багатьох положень (курсу на соціалістичну революцію та інших).

Комунізм — (від лат communis — спільний) — загальна назва різних ідеологічних течій, в основі яких — заперечення приватної власності (первісний комунізм, утопічний комунізм, «казармений комунізм» та ін.) і проголошення загальної рівності людей. У марксистському розумінні історичного процесу комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму і проходить у своєму розвитку 2 сходинки (чи фази) — соціалізм і комунізм.

Реформістська течія була ідеологією соціал-демократії, яка стала на шлях еволюційного розвитку суспільства і заперечення революційно-радикальних методів боротьби.

У свою чергу, В. Ленін прагнув пристосувати основні положення марксизму до російських умов. Він говорив про можливість перемоги соціалізму в одній, окремо взятій країні, маючи на увазі Росію, обґрунтував необхідність створення комуністичної партії, яка повинна була стати ключовим важелем для встановлення диктатури пролетаріату.

Ленінізм. В. Ленін визначив за кінцеву мету діяльності більшовицької партії здійснення світової соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату у всесвітньому масштабі. Його прихильники і послідовники настільки високо оцінили його внесок у теорію і практику марксизму, що до назви комуністичної ідеології — «марксизм» додали термін «ленінізм» (марксизм-ленінізм).

Марксизм як державна ідеологія. Після жовтневого перевороту в Росії марксизм став державною ідеологією, піддався догматизації та вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тоталітарному режиму.

Державною ідеологією марксизм-ленінізм також став у тих країнах світу, котрі вибрали радянську модель розвитку. Криза комуністичної ідеології наприкінці 80-х рр., її нездатність вирішувати проблеми розвитку країн призвели до того, що абсолютна більшість держав Східної Європи, Азії й Африки відмовилися від постулатів марксизму-ленінізму. Лише в деяких країнах у наш час ця ідеологія має державний статус (у КНР, В’єтнамі, КНДР, на Кубі), хоча в Китаї і В’єтнамі впроваджуються ринкові реформи, що завжди заперечували прихильники комунізму. А вірність комуністичним ідеалам на Кубі й у КНДР набуває найпотворніших форм.

Роль і місце людини в системі ідеології марксизму. Людина — головна дійова особа історії, а з погляду марксистів — є лише додатком того чи іншого класу, «матеріалом для політичної боротьби».

Людину майбутнього марксисти уявляли (і уявляють) як носія абсолютних чеснот, що відкидає матеріальний розрахунок і вигоду, що буде жити лише суспільними потребами й ідеалами.

Утворення, цілі і тактика комуністичних партій

Утворення комуністичних партій. Руйнівні наслідки Першої світової війни, жовтневий переворот в Росії 1917 р., різке загострення соціальних проблем у країнах Європи, Америки, Азії, піднесення на цій основі робітничого руху призвели до утворення комуністичних партій.

Комуністи, використовуючи нестатки і страждання людей, проголошували принцип загальної рівності, насамперед в умовах життя, рівне споживання матеріальних благ тощо. За великим рахунком, комунізм — ідеологія найбідніших верств населення. Розуміючи це, комуністи вирішили максимально використовувати ці верстви для своїх цілей, і для цього їм були потрібні політичні партії. Для комуністів політична влада завжди була головною метою, а люди — тільки засобом для її досягнення.

Уже в 1918 р. комуністичні партії виникли в Австрії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Фінляндії й Аргентині.

За 1919 р. посилились позиції радикальних перетворень у соціалістичних і робітничих партіях. На їхній базі формувалися компартії в Королівстві сербів, хорватів і словенців, Голландії, Болгарії, Мексиці, США.

У наступному році комуністи створили свої партії в Іспанії, Уругваї, Ірані, Туреччині. У багатьох країнах виникли марксистські гуртки.

Як правило, це були невеликі за кількістю, досить замкнуті політичні організації. У боротьбі за владу в своїх країнах комуністи віддавали перевагу насильницьким і збройним методам боротьби і не йшли на компроміси зі своїми потенційними союзниками.

В основі їхньої тактики була організація страйків, збройних зіткнень із владою. Комуністи, як правило, відмовлялися від співробітництва з іншими лівими партіями, вважаючи їх недостатньо революційними. Вони усувалися від спільних дій із профспілками, від виборів до парламентів, хоча шансів бути представленими в органах влади в них було небагато.

Головні цілі більшовиків. Лише в Радянській Росії комуністи (більшовики) в цей час мали реальну державну владу. Їхньою кінцевою метою була світова революція, і в нових компартіях вони бачили ту силу, за допомогою якої більшовики зможуть установити панування в усьому світі.

Головною метою російських комуністів на цьому етапі було схилити молоді комуністичні партії на свій бік, зробити їх провідниками своєї політики в усьому світі. Для цього вони прагнули створити всесвітній комуністичний центр — III Інтернаціонал.

6. НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМ (НАЦИЗМ)

Націонал-соціалізм, нацизм (від назви Націонал-соціалістичної партії Німеччини) — ідеологія і політика гітлерівського режиму в Німеччині у 1933-1945 рр.
Сутністю нацизму є тоталітарні терористичні методи влади, а також расистська теорія про «арійську расу» та «неповноцінні раси», антисемітизм.
Засобом реалізації ідей нацизму стали воєнна агресія, геноцид, Голокост.

Нацизм затвердився в Німеччині, увібравши в себе риси як фашизму, так і комуністичного тоталітаризму. Разом з тим він відрізнявся від них цілями і соціальними пріоритетами.

Метою націонал-соціалізму було встановлення всесвітнього панування «арійської раси», вищою нацією у світі проголошувалася німецька.

Націонал-соціалізм ні з ким не збирався розділяти свою владу. Нацисти рішуче заперечували можливість монархії в Німеччині навіть у значно обмеженому вигляді; вони знищили парламентаризм, заборонили діяльність усіх політичних партій, крім нацистської.

Портрет Гітлера з підписом: «Один народ, одна імперія, один фюрер!»

НСДАП була побудована за принципом «фюрерства», тобто беззаперечного підпорядкування у вертикалі влади «фюрерам» («вождям»).

У» назву партії нацисти не випадково включили слова «соціалістична» і «робітнича». У такий спосіб вони залучали на свій бік робітників (одну із найчисельніших соціальних груп) і тих, хто поділяв принципи соціалістичної ідеології. Нацистам вдалося охопити своєю людиноненависницькою ідеологією і значну частину молоді.

За короткий час шляхом насильства і концентрації влади нацисти змогли значно збільшити обсяг виробництва, налагодити випуск новітніх видів військової техніки, створити масову боєздатну армію, реорганізувати і повністю підкорити собі каральні органи.

Уся ця добре організована система була спрямована на досягнення головної мети розв’язання нової світової війни і встановлення світового панування Німеччини.

7. УРОКИ ІСТОРІЇ

Вивчення загальних рис тоталітарних політичних режимів і особливостей їхніх різних форм, безсумнівно, робить доступнішим розуміння умов і шляхів виникнення тоталітарних режимів, що принесли людству стільки горя, страждань і втрат.

Тоталітарні режими істотно загальмували прогрес економічного і соціального розвитку в країнах, де вони були панівні. Вони прагнули перетворити необмежені можливості людини і її розуму на слухняне і бездумне знаряддя для досягнення своїх злочинних цілей. Довгі роки люди в усьому світі будуть здригатися при згадуванні злодіянь цих антилюдських режимів.

Історичний досвід переконливо доводить, що поява тоталітарних режимів в окремих країнах стала можливою через відсутність єдності демократичних сил і недостатню їхню рішучість відстоювати ідеали свободи і демократії. Тоталітарні режими можуть виникнути і сьогодні в тих країнах, де не створена правова держава і не сформоване громадянське суспільство, де відсутні чи віддані забуттю демократичні традиції, де без-відповідальні політикани спекулюють на соціально-економічних труднощах, вбачаючи у їх причинах «підступи ворогів», де суспільна свідомість інфікується національним егоїзмом та шовінізмом.

Трагічні приклади ще недавньої історії повинні стати застереженням для всіх людей доброї волі в їхньому прагненні і рішучості не допустити попрання невід’ємних прав людини.

Дата добавления: 2015-05-23