Тенденції еклектики в архітектурі 19 ст

Із другої половини 19 ст. втрачається стильова єдність архітектури. Європейська архітектура пройшла певний цикл розвитку: античність, Середньовіччя, Відродження, бароко, потім знову звернулася до античності у формах класицизму і ще більшою мірою вичерпала її естетику. Архітектура цього часу мала складну стилістику, в якій перепліталися класичні форми звернення до минулого, що зумовило безсистемне змішання різних стилів – поверхове наслідування художньо-архітектурних форм із мистецтва минулого.

У середині 19 ст. уперше за всю історію європейської культури модними стали усі стилі одночасно. Так сформувалась еклектика (грец. eklektikos – той, що вибирає) – довільне поєднання художніх елементів різних стилів.

Відмінною рисою еклектики є синтез різнорідних стильових елементів в одній споруді. Інколи відбувається механічне, довільне поєднання різностильових елементів, однак в еклектиці також простежуються свої естетика та неповторність, свій «розумний вибір». Цей стиль «вбирає» найкращі риси та деталі різних стилів, що в сукупності створює цілісну гармонію.

Різні напрями еклектики складно систематизувати. Зазвичай у їхніх назвах використовують префікс «нео» (віл. лат. – новий) або «псевдо» (від лат. – фальшивий): неовізантійський стиль, псевдоготика, неокласицизм, необароко, неорококо, неомавританський стиль. У європейському мистецтвознавстві зазвичай виділяють романтизм і боз-ар, а для Російської імперії – російсько-візантійський стиль. Важливу роль відігравало функціональне призначення будівлі. Театри зазвичай будували у формах необароко, університети – у стилі неокласики, католицькі собори зводили у неороманському або неоготичному стилях. Однак дуже часто одна споруда поєднувала риси кількох стилів, тому не вдається визначити її стиль. У житловій забудові також домінує еклектика, як правило, загальний вигляд забудови визначали смаки замовників – власників землі.

Романтизм – напрям у європейському та американському мистецтві, що виник наприкінці 18 – на початку 19 ст., заперечував канони класицизму, йому властива відмова від суворої нормативності в художній творчості та увага до внутрішнього світу людини, головною рисою є ідеалізація класичного минулого.

Романтизм виник після Французької революції в умовах утверджуваного на зламі 18 – 19 ст. абсолютизму, стиль був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем, канонів класицизму.

Романтизм в архітектурі є вираженням внутрішнього стану людину, її суб’єктивного бачення мистецтва. Архітектура романтизму вирізняється несиметричністю, довільністю обрисів, внесенням у зодчество елементів, що давно стали надбанням історії. Знову стали популярними готика і східні мотиви, що давало більші можливості для декору будинків. Як архітектурний стиль романтизм проявляється в захопленні «романтичним» минулим. У країнах Західної Європи такою вважалася доба Середньовіччя, з неї майстри романтизму черпали своє натхнення, запозичували художні ідеї. Естетика романтизму має виражені регіональні риси, оскільки розквіт стилю збігся з періодом європейських національних революцій (1840 – 1870-ті рр.). В Англії архітектори захопилися горизонтальною готикою, у Німеччині – стилем Каролінгів, у Нідерландах – мотивами Північного Відродження, в Іспанії – мавританською епохою. У колоніях європейці будували свої вілли з елементами місцевого колориту – арабського, індійського, перського. В основному романтизм став стилем заміських вілл, храмів, урядових будівель.

Боз-ар (від фр. beaux-arts – витончені мистецтва) – мистецький стиль 19 – поч. 20 ст., що продовжує розвиток класичних традицій, на противагу національному романтизму. Стиль виник як альтернатива «романтичним стилям», насамперед неоготиці та бідермаєру, майстри намагались відродити і переосмислити спадщину ренесансу та бароко. Канони боз-ару були сформовані в паризькій Школі образотворчих мистецтв, звідси походить назва стилю. Основою боз-ару є синтез елементів італійського ренесансу та французького бароко. Для будівель цього стилю характерні масивність форм, багатий декор із використанням ліплення, барельєфів, скульптури. Боз-ар – це стиль театрів, академій, банків, бібліотек.

Найвідоміші будівлі в стилі боз-ар: Ґранд-Опера та вокзал д’Орсе в Парижі, палац Ліндерхоф біля Мюнхена, Центральний вокзал у Нью-Йорку, Центральний вокзал в Антверпені, Оперний театр в Одесі, Оперний театр у Будапешті.

Бурхливий технічний прогрес у будівництві привів до революції архітектурної форми. У 1851 р. Джозеф Пакстон будує «Кришталевий палац» зі сталевих конструкцій і скла, а у 1888 р. за проектом Густава Ейфеля збудовано вежу заввишки 312 м. Ці споруди були передвісниками конструктивного оновлення архітектури. Наприкінці 19 ст. у Європі склався стиль модерн, що виник із необхідності створити новий напрям, відповідно до сучасних потреб.

6. Архітектура у стилі модерн (сецесія)

На рубежі 19 – 20 ст. виникає стиль модерн, який виражав протест митців проти змішання стилів, нескінченного повторення мотивів минулого. Цей стиль має багато назв: «сецесія», «сецесіон» в Австрії, «ар-нуво» у Франції, «юґенд-стиль» у Німеччині, «стиль ліберті»і в Італії, «модерн стайл» в Англії, «стиль Тіффані» у США. Однак модерн не мав підтримки від держави, тому й не отримав офіційного статусу. Витонченість, камерність модерну робить його непридатним для масштабних будівель і державних установ, а звертання до мотивів язичницького минулого зробило цей напрям забороненим у культовій архітектурі. Модерн та еклектика співіснували в європейській культурі до початку 1920-х рр., коли їх змінив конструктивізм.

Модерн (франц. moderne – сучасний) – стиль у європейському та американському мистецтві кінця 19 – поч. 20 ст., для якого характерні лаконізм форм, підкреслення структурних елементів, створення незвичайних декоративних ефектів. Для модернізму характерне прагнення створити підкреслено новий «сучасний» художній стиль.

Для архітектури модерну характерна відмова від наслідування будь-яких форм минулого, зокрема ордерної системи та її елементів (колон, волют, фронтонів тощо). Головна роль відводилась красивим плавним лініям, копіювалися природні форми, передусім рослинні, з підкресленням їх динаміки. Прикметними ознаками модерну є зовнішня декоративність, небачені раніше деталі, підкреслено природний рослинний орнамент. Для оздоблення використовувались вигнуті стебла квітів, похилені пелюстки, звивисті водорості, часто серед рослин розташовувались жіночі фігури, крилаті феї. Орнамент був основним виражальним засобом – криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переплетеннями, він був сповненим духовно-емоційним і символічним змістом. Орнамент та інші рельєфні прикраси були виконані скульптурно, у кераміці та мозаїці. Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично. У конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія визначала її виразну сутність. Творці модерну вільно використовували асиметричні форми і композиції. Віконні та дверні прорізи заповнювали химерними вигинами, які органічно впліталисяся у живу пластику будинків нового стилю.

Велику роль у формуванні стилю модерн відіграло використання нових будівельних матеріалів – залізобетону, сталі, чавуну, металу, скла, кераміки, а також функціональне призначення будівлі.

Велике значення у формотворенні модерну відводилося пластичності.Архітектори намагались у формах будинків знайти образ, адекватний духовним устремлінням людей своєї епохи. На естетику нової архітектури вплинули властивості залізобетону набувати будь-якої форми. Нове розуміння пластичності для модерну полягає в тому, що воно характеризує не стільки декор, як це було раніше, скільки ліплення самих архітектурних мас.

Архітектори модерну, з одного боку, тяжіли до раціональних конструкцій, застосовуючи залізобетон, скло, кераміку, а з іншого, – намагалися подолати сухий раціоналізм будівельної техніки, звертаючись до вигадливого декору. Незважаючи на відверту декоративність модерну, декору завжди в композиції відводиться другорядна роль. Модерн підкреслює «непотрібність», «неутилітарність» декору, в ньому щедро представлені мотиви флори та фауни, але завжди в їх символічному значенні. З допомогою метафоричності художнього мислення стиль модерн намагався протиставити себе натуралістичним тенденціям 19 ст. Навіть простий лінійний орнамент мав для теоретиків модерну прихований зміст. Уподобана модерном крива лінія здатна відбивати (залежно від форми та ступеня своєї кривизни) то силу, то слабкість. Рух ліній, що безперервно плинуть та, разом з тим, ритмічно звиваються і пульсують, виявляється у всьому: у візерунках металевих палітурок поручнів і маршових сходів, огорож балконів, у вигинах даху, у криволінійних формах пройм, у стилізованому орнаменті з хвилястих водоростей і жіночих голів із розпущеним волоссям.

Провідними архітекторами стилю модерн були Анрі Ван де Вельде, Віктор Орта в Бельгії, Антоніо Гауді в Іспанії, Ектор Гімар у Франції, Йозеф Гофман в Австрії, Федір Шехтель у Росії, Владислав Городецький, Василь Кричевський, Іван Левинський в Україні.

Одним із перших архітекторів, що працювали у стилі модерн, був бельгієць Віктор Орта. Він спорудив чотири будівлі у Брюсселі (три з них сьогодні готелі), які включені до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО: будинок професора Е. Тасселя, що вважається першою у світі спорудою у стилі модерн; будинок ван Етвельде; будинок Сольвей і свій власний, де зараз розміщена експозиція Музею В. Орта. У своїх проектах архітектор активно використовував нові матеріали – метал, скло тощо. Залізним несучим конструкціям він надавав незвичайних форм, що нагадували фантастичні рослини.

Отже, модерн сформувався в умовах бурхливого розвитку індустріального суспільства і поширився на території Європи наприкінці 19 – поч. 20 ст. Архітектура модерну вирізнялася відмовою від прямих ліній і кутів, домінуванням більш «природних» ліній, використанням нових технологій (залізобетон, метал, скло). Вона характеризувалася прагненням до створення одночасно і естетично красивих, і функціональних будівель. Велика увага приділялася не тільки зовнішньому вигляду будівель, а й інтер’єру. Усі конструктивні елементи – сходи, двері, стовпи, балкони – художньо оброблялися. Архітектори зверталися до примхливого декоративізму та символів в орнаментиці декорацій, у розписах, скульптурі інтер’єру і фасадів.

Дата добавления: 2015-05-23