Ранній період творчості Ле Корбюзьє

Ле Корбюзьє (справжнє ім’я – Шарль Едуар Жанерре-Ґрі) є одним із найвидатніших архітекторів 20 ст. Його творчість відображає еволюцію функціоналізму на Заході. Ле Корбюзьє очолював групу і часопис «Еспрі нуво» («Новий дух»), яка розробляла концепції й критерії «нової архітектури», що оформлялися в т. зв. «концептуальних проектах». Зразком цього може слугувати «План Вуазен» для Парижа (1925), в якому митець пропонує концептуальну реконструкцію центрального району столиці. Ле Корбюзьє доводив перевагу раціоналістичного підходу до архітектури (проекти «Сучасне місто» – 1922 р., «Сонцесяйне місто» – 1930 р.). Із 1928 р. під його керівництвом працює СІАМ – міжнародний конгрес сучасної архітектури, який виробив містобудівну концепцію сучасної архітектури. У 1933 р. на четвертому конгресі СІАМ була ухвалена «Афінська хартія», котра визначила місто як житловий і промисловий комплекс із такими функціями: виробництво, житло, відпочинок. У цьому документі зокрема зазначено, що «містобудівництво – це організація усіх функцій колективного життя в місті й на селі. Вирішальне значення в містобудуванні мають не естетичні, а винятково функціональні критерії. Головне завдання містобудування – організація функцій: а) житла; б) праці; в) відпочинку; г) транспорту».

Ле Корбюзье сформулював основні принципи функціоналізму, багато з яких використовуються і сьогодні. Прагнучи оновлення архітектури на раціоналістичних засадах, Ле Корбюзьє у 1926 р. сформулював «п’ять принципів архітектури»: вільний план, вільний фасад, внутрішній каркас, «лежаче», або горизонтальне, вікно, експлуатована покрівля, а саме: будинок встановлюється на опорах, під ним простягається зелена зона; плоский дах, на якому могли рости дерева; вільне планування інтер’єру: при необхідності внутрішні перегородки приміщення можна розташовувати по-різному; неопорна фасадна стіна; оформлення фасаду залежно від гнучкого планування; віконні отвори зливаються в єдине стрічкове вікно. Такі вікна не тільки дають краще освітлення, а й формують особливий геометричний малюнок фасаду; плоский дах-тераса із садом повинні повертати місту ту зелень, яку відбирає об’єм будівлі. Зараз усі ці прийоми стали звичними рисами сучасного будівництва.

Гасла раннього Ле Корбюзьє: «Революція або архітектура», «Дім – машина для життя», та увага, яку він приділяв машинній естетиці (митець проектує автомобільні кузови), свідчать про намагання максимально раціоналізувати архітектурні форми, надати формуванню простору ознак конструювання.

Разом з тим, усупереч прагненню «машинізувати» архітектурний образ, у кращих творах Корбюзьє раннього періоду головною темою його творчості залишається особливо новаторське вирішення простору, де художнє сприйняття архітектури відбувається в динаміці руху, тобто не у традиційних статичних ракурсах, а в розгорнутому в часі й просторі художньому сприйнятті як внутрішнього, так і зовнішнього простору, «Дім – машина для житла» у кращих творах-зразках для Ле Корбюзьє залишається все ж художнім архітектурним твором (наприклад, вілла Савой у Пуассі (1929 – 1931)).

Вілла Савой – заміський будинок у паризькому передмісті Пуассі, спроектований Ле Корбюзьє для промисловця П’єра Савой у 1929 – 30 рр. Цей новаторський проект теоретики архітектури використовують як приклад, що ілюструє «п’ять відправних точок архітектури» Ле Корбюзьє. У віллі Савой Ле Корбюзьє реалізував нові принципи об’ємно-просторової структури. Розміщені на різних рівнях тераси, перехідні містки, пандуси та сходи, що пронизують простір; ракурси, що відкриваються та змінюються у русі; несподівані краєвиди у проміжках між частинами будівлі – усі ці прийоми засновані на принципі «простір у часі». Житлове приміщення піднято над рівнем ґрунту на ряд бетонних опор, завдяки цьому нижній ярус будівлі здається природним продовженням саду. Абсолютно плоский дах може використовуватися як солярій, спортмайданчик, басейн або сад. «Вільний план» передбачає відкритий внутрішній простір, вільний від перегородок і несучих конструкцій; не вертикальні, а горизонтальні вікна, які сприяють кращому освітленню та вентиляції; на відміну від традиційних споруд.

У віллі Савой чітко втілилися такі прийоми модерністської архітектури, як позбавлені декору геометричні форми, білі гладкі фасади (з якими контрастує поліхромний інтер’єр), використання внутрішнього каркаса. Усі ці чинники сприяли тому, що ця будівля стала своєрідним маніфестом архітектури модернізму.

Незвичайну популярність творчості Ле Корбюзьє можна пояснити універсальністю його підходу, соціальною наповненістю його пропозицій. Митець відкрив вільні форми споруд. Значною мірою саме під враженням його проектів і будівель відбулися зрушення у свідомості архітекторів, у результаті чого вільні форми в архітектурі стали застосовувати значно ширше.

4. Діяльність об’єднання і школи «Баухаус»

1919 р. у м. Веймар (Німеччина) було засновано художню школу «Баухаус», водночас це була спілка художників і архітекторів, об’єднаних ідеями раціонального оновлення архітектури й мистецтва. Очолювали «Баухаус» архітектори Вальтер Гропіус (із 1923 р.), Л.Міс ван дер Рое (1930 – 1933 рр.) і Ганнес Майєр (із 1928 р.). «Баухаус» створювався як навчальний центр нового типу, покликаний ліквідувати розрив між «чистим» мистецтвом і ужитковим, кінцевою метою ставилося масове виробництво художніх виробів промисловими методами. Із приходом до влади фашистів Баухаус було ліквідовано, німецькі архітектори виїхали до США. Головна заслуга майстрів «Баухаусу» – створення й застосування новаторської пропедевтичної системи, основою якої було оволодіння індустріальними методами виробництва на базі глибинного розуміння суті художньої форми. Система формальної композиції, що увійшла у 20 ст. до програм підготовки всіх архітектурних шкіл, створювалася художниками-абстракціоністами «Баухауса» Паулюсом Клеє, Василем Кандинським, Казимиром Малевичем, Л. Моголі-Надем та іншими митцями.

Яскравим взірцем функціоналістичної архітектури став комплекс будівель «Баухаус» у Десау («другий» Баухаус). Збудований за проектом Вальтера Гропіуса (1883 – 1969 рр.) у 1928 р., він втілив нову індустріальну естетику архітектури, з улюбленими прийомами виявлення ненесучої скляної стіни – екрану, на основі застосування внутрішнього залізобетонного несучого каркасу, й загальною імітацією засобами архітектури машинної форми (машинна метафора).

Один з лідерів «Баухауса» й останній його голова архітектор Людвіг Місван дер Рое створив одну з найвидатніших просторових концепцій «інтернаціонального стилю», ідею єдиного універсального простору, придатного для реалізації найрізноманітніших функцій. Першою реалізацією подібних ідей став павільйон Німеччини на міжнародній виставці в Барселоні (1929). Несучий каркас цього одноповерхового павільйону з пласкою видовженою горизонтальною покрівлею виконано з нержавіючої сталі хрестоподібного профілю, а внутрішні ненесучі перегородки й стінки закономірно розчленовують внутрішній простір павільйону, утворюючи єдиний перетікаючий функціональний простір – прообраз «універсального» простору. Ідеї Л. Міс ван дер Рое було розвинуто ним, а також його послідовниками у 40 – 50-х рр. у США, в період найвищого розвитку і практичного застосування ідей функціоналізму.

Дата добавления: 2015-05-23