Архітектура модернізму

Творче розмаїття у світовій архітектурі другої пол. 20 ст.

Архітектурний регіоналізм у Японії. Творчість К. Танге.

Розвиток ідей органічної архітектури у творчості Ф.Л. Райта у 1930 – 1950-х рр.

Еволюція ідей функціоналізму.

Діяльність об’єднання і школи «Баухаус».

Ранній період творчості Ле Корбюзьє.

Функціоналізм як узагальнення новаторських пошуків.

Архітектура модернізму.

Архітектура країн Європи 20 – початку 21 ст.

Контрольні запитання та завдання

1. Проаналізуйте бароко як стиль архітектури.

2. Визначте основні риси архітектури класицизму.

3. Висвітліть досягнення архітектури бароко Італії, Австрії, Німеччини.

4. Назвіть видатних архітекторів бароко.

5. Дайте аналіз архітектури класицизму.

6. Назвіть видатні споруди у класицистичному стилі.

7. Визначте особливості архітектури 19 ст.

8. Проаналізуйте стильові вияви еклектики.

9. Висвітліть специфіку архітектури у стилі модерн.

На рубежі 19 – 20 ст. європейські митці відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Термін «модернізм» використовується у вітчизняному мистецтвознавстві, західні науковці послуговуються поняттям «модерн». Проблема найменування нових стилів виникла на початку 20 ст. Першим назву «модерн» отримав стиль «сецесія», що заперечив пластику традиційних європейських стилів, але не їх декоративність. У середині 20 -х рр. назва «модерн» закріпилася за конструктивізмом. Тому в Європі та США модерном називають усі течії, що розвивали ідеї конструктивізму – геометричність, лаконізм, «поезія скла та бетону». У вітчизняному мистецтвознавстві поняття «модерн» закріпилося за сецесією, а сукупність стилів 20 ст. отримала назву «модернізм».

Модернізм (фр. moderne – сучасний, новітній) – загальна назва мистецьких течій 20 ст., для яких характерний розрив із традиційною художньою творчістю і пошук нових художніх форм та естетичних принципів. Модернізм характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу, його правдоподібності, відображення узагальнених образів та форм реального життя. Модернізм – це нове мистецтво, демонстративне протиставлення його змісту і форм класичному мистецтву, втілення в них суб’єктивного світорозуміння. Він став своєрідною художньо-естетичною реакцією на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства 20 ст. Ідеологічним обґрунтуванням модернізму став символізм. Появу модернізму як художньої системи зумовили декаданс – кризові явища у культурі (песимізм, утеча від реального життя, ігнорування соціальних проблем) та авангардизм – новаторські мистецькі напрями, представники яких закликали розпрощатися зі спадком минулого і створити щось несхоже на традиційне мистецтво.

Архітектурний модернізм – сукупність архітектурних стилів 20 ст., для яких властиві рішуче оновлення форм і конструкцій, відмова від стилів минулого. Сутність модернізму закладена в самій назві – це творення нового («модерн» означає «новий»). Період охоплює початок 1900-х років – 1970 – 80-ті рр. (у Європі), коли в архітектурі виникли нові тенденції. У спеціальній літературі терміну «архітектурний модернізм» відповідають англійські поняття «modern architecture», «modern movement», або ж «modern».

Архітектурний модернізм включає такі архітектурні напрями, як функціоналізм, конструктивізм, раціоналізм, структуралізм, ар-деко, метаболізм, бруталізм, хай-тек тощо. Видатні представники архітектурного модернізму – Френк Лойд Райт, Вальтер Гропіус, Людвіг Міс ван Дер Рое, Ле Корбюзьє, Алвар Аалто, Оскар Німейєр.

Основні принципи архітектурного модернізму: використання найсучасніших будівельних матеріалів і конструкцій; раціональний підхід до вирішення внутрішніх просторів (функціональний підхід); відсутність тенденцій прикрашання, принципова відмова від історичних ремінісценцій у зовнішньому вигляді споруд; «інтернаціональний» характер споруд. Образний вираз «поезія з бетону і скла» добре передає загальний характер споруд модернізму.

В архітектурі модернізму були використані нові технічно-конструктивні засоби. Будувалися споруди із підкреслено індивідуальним виглядом та асиметричною композицією. Архітектори модернізму прагнули до різноманітності у розміщенні вікон, дверей. Вони вводили в оздоблення фасадів великі вітражні поверхні скла. У модерні будівля наче складена із приміщень різної форми і різного призначення. Загадкову гру світла й тіні на фасадах створювали виступаючі вперед або відступаючі у глибину об’єми, різнокольорові матеріали, пілястри, рельєфи, різноманітні фантастичні орнаменти. Витягнуті, особливої витонченості форми панували в кожному елементі інтер’єру.

Архітектори модернізму вважали, що функціональність, корисність є основою нового стилю. Споруда насамперед мала відповідати практичним потребам, а вже потім вирішувати художні завдання. Комфорт та зручність в організації простору – першочергове завдання будівлі. Тому в модернізмі з’являється новий принцип зведення будинків – «зсередини назовні»: тобто спочатку планується внутрішній простір, що формує зовнішній вигляд будівлі.

Модернізм є винятково конструктивним: за фасадом будинку можна передбачити його внутрішню структуру. Оскільки основним у модерністських стилях стала організація інтер’єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб’ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модернізму, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Особливості архітектури 20 ст. визначилися впливом ряду чинників: інтенсивної урбанізації, промислового будівництва, зростання чисельності населення міст, що викликало переущільнення забудови, багатоповерховість, зменшення кількості озеленення та ін. Виникли проблеми, яких не знали попередні епохи. Кожний з напрямів розвитку архітектури на свій кшталт відгукнувся на ці проблеми.

Наприкінці 1910-х рр. група європейських митців, серед яких були Вальтер Гропіус, Шарль Ле Корбюзьє, Людвіг ван дер Рое, розробили концепцію нового стилю. До пошуку принципово нових рішень у будівництві архітекторів «підштовхнули» стрімкий технічний прогрес та поширення радикальних соціальних учень. Митці відмовилися від усякого декору як буржуазної надмірності, стіни стали гладкими, вікна – великими, силуети – підкреслено геометричними. Також змінилися технології будівництва: тепер будівлі зводилися із залізобетону, скла та металу.

Філософію архітектури модернізму викладено у постулаті Ле Корбюзьє: «Будинок – машина для житла». У цій «машині» не мало бути нічого зайвого, а просторові рішення та форми мають відповідати їхнім функціям. Ця концепція, що пропагувала ощадливість, швидко стала популярною. Із середини 20 ст. «машини для житла» будуються в усьому світі, зводяться цілі вулиці, мікрорайони, міста. Основою міського пейзажу стають нескінченні ряди однакових споруд.

Дата добавления: 2015-05-23