Розділ З

Основна література

Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб, и доп. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. — 480 с.

Горпинич ОМ, Управління соціальною роботою: теоретичні питання // Соціальна робота в Україні на початку XXI століт­тя: проблеми теорії і практики: Матеріали доп. на Міжнар, наук.-практ. конф. 29—31 жовтня 2002 р. — Ч. II. — К., 2002,

— С. 246—253.

Знциклопедия социальной работьі: Пер. с англ. — Т. 1—3,

— М., 1993—1994.

Завадський Й.С. Менеджмент: Мапа^етепі. — Т. 1. — К,: Укр.-фін. ін-т менеджменту і бізнесу, 1997. — 543 с.

Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка/ соціальна робота. — К., 1997.

Левін Р.Я., Олексіенко С.В. Менеджмент, орієнтований на результат в соціальних проектах формування здорового спосо­бу життя // Соціальна робота в Україні на початку XXI століт­тя: проблеми теорії і практики: Матеріали доп. на Міжнар, наук.-практ. конф. 29—31 жовтня 2002 р. — Ч. II. — К., 2002,

— С. 254—261.

Лукашевич М.П., Рябченко В.І. Самоменеджмент у соціаль­ній роботі: парадигмальне поле та практичні можливості // Со­ціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики: Матер. доп. на Міжнар. наук.-практ. конф, 29—31 жовтня 2002 р. — Ч. II. — К., 2002. — С. 231—240.

Менеджмент организации: Учеб. пособие / З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин, Р.З. Акбердин и др. — М.: ИНФРА-М, 1996,

— 432 с.

Понятійно-термінологічний словник з соціальної роботи / За ред. І.В. Козубовської, 1.1. Миговича. — Ужгород: Мистець­ка лінія, 2001. — 152 с.

Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И. Курбатова,

— Ростов н/Д.: Феникс, 2000. — 576 с.

Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. — Кн. 3.

— К.: ДЦССС, 2002. — С. 155—370.

Методи соціальної роботи

Соціальна робота: Короткий енцикл. слов. // Соціальна ро-I бота. ~ Кн. 4. — К.: ДЦССМ, 2002. — С. 258.

Технология социальной работьі: Учеб. пособие / Под ред. И.Г. Зайньїшева. — М.: Гуманит изд. центр "ВЛАДОС", 2000. -240 с.

Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Тебрия социальной работьі: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001.

Шендеровський К.С. Основні питання менеджменту соціаль­ної роботи / Соціальна політика та менеджмент у соціальній роботі / За заг. ред. І. Звєрєвої, Г. Лактіонової. — К.: Наук, світ, 2001. —С. 24—45.

Шендеровський Я.С. Недооцінка та абсолютизація етичного підходу в менеджменті соціальної роботи / Соціальна політика та менеджмент у соціальній роботі / За заг. ред. ї. Звєрєвої, Г. Лактіонової. — К.: Наук, світ, 2001. — С. 46—52.

Теми для дискусії

1. Філософська основа теорій менеджменту.

2. Сутність основних методів керування в соціальній роботі.

3. Функції менеджменту.

4. Особливості наукової організації праці на різних рівнях соціальної роботи.

5. Відмінності організації роботи з клієнтом на мікрорівні соціальної роботи.

Розділ!

3.3. Психологічні методи соціальної роботи

Психологічний вплив на особистість в соціальній роботі здійснюється відповідно до того, якого напрямку теоретичноїі практичної психології дотримується соціальний працівник, які його досвід роботи і професійна підготовленість. Вико­ристання різноманітних психологічних прийомів і технік роз­поділяється на два основних методологічних принципи: ди­рективний — розвиток допомагаючих стратегій, які засновані на лікуванні, і в цьому випадку клієнт є пасивним споживачем психотерапії, і недирективний, в основі якого — сприяння са-моактуалізації особистості, здатності підтримувати себе саму, розвиток незалежності.

У практиці соціальної роботи послідовний психологічний вплив на клієнтів здійснюється у таких формах: індивідуальш робота, групова робота і робота у мікросоціальному середовищі,

Загальною для всіх трьох форм соціальної роботи, які в нау­ковій літературі визначаються також як методи, напрямки со­ціальної роботи, є діагностика психологічного стану клієнта, Діагностичний підхід розвивався від методик встановлення со­ціального діагнозу, засновником якого вважається Мері Елен Річмонд (отримання інформації, встановлення діагнозу через дослідження стану соціального відхилення, прогноз перспек­тив поліпшення стану, лікування, надання допомоги клієнту), до діагностичного підходу (Г. Гамільтон, Ф. Холліс, М. Вудс).

В основі сучасних діагностичних підходів до соціальної ро­боти лежать два основоположні принципи: соціальна допомо­га, заснована на індивідуалізації клієнта та його проблеми; до­помога спрямована на поліпшення соціального життя осо­бистості. Ці процеси описані в науковій літературі як діагнозі лікування.

На діагностичному етапі соціальної роботи соціальний пра­цівник намагається розпізнати природу, причини звернення до психолога чи соціального працівника, зрозуміти психоло­гічний стан клієнта, адекватно його інтерпретувати. На цьому етапі важливо знайти порозуміння з клієнтом, встановити

Мет оди соціальної роб^

довірливі взаємовц]

подолати опір у сам<

етапі соціальний щ

клієнта, його соціаі

здоров'я, ставленню

звернувся, його вла

вої ситуації. Для п

час якого клієнт р

психологічні й сої

спонтанний харакі

свіду роботи, гнучі

ми психологічним:

Головним на ці

слухання клієнта,

ний характер, то*

участь в обговореї

цівник емоціям ю

новій стадії є спс

емоціями, їх змії

Знання структурі

нормі і патології

працівника і кліє

тується на спост

ведінки, механізі

живань, тривог і

Взаємодія соц:

тися на діагност*

відомлює свою п;

звертається за де

дальша робота с

ються потреби і

план допомоги.

Психологічна дається з погля, психологічного Основні напр вались відповід працівника клі*

Методи соціальної роботи

довірливі взаємовідносини, отримати необхідну інформацію, подолати опір у саморозкритті, якщо такий виникає. На цьому етапі соціальний працівник отримує інформацію про почуття клієнта, його соціальне оточення, умови життєдіяльності, стан здоров'я, ставлення близьких людей до проблеми, з якою він звернувся, його власне ставлення до проблеми і власної життє­вої ситуації. Для цього використовується метод інтерв'ю, під час якого клієнт розповідає свою історію, розкриває основні психологічні й соціальні фактори. Таке інтерв'ю часто має спонтанний характер і потребує від соціального працівника до­свіду роботи, гнучкості, тактовності, володіння різноманітни­ми психологічними техніками.

Головним на цьому етапі є створення умов для активного слухання клієнта, а сам діагностичний етап має терапевтич­ний характер, тому що клієнт має змогу висловитися, взяти участь в обговоренні. Велику увагу приділяє соціальний пра­цівник емоціям клієнта. Важливою частиною роботи на почат­ковій стадії є спостереження за спонтанними, реактивними емоціями, їх змінами залежно від теми, яка обговорюється. Знання структури індивідуальності і динаміки поведінки в їх нормі і патології — невід'ємна частина взаємодії соціального працівника і клієнта. Оцінювання структури особистості ґрун­тується на спостереженні таких реакцій клієнта: взірці по­ведінки, механізми захисту, якість відповідей, емоцій і пере­живань, тривог і неспокою.

Взаємодія соціального працівника і клієнта може припини­тися на діагностичному етапі, коли клієнт під час розповіді ус­відомлює свою проблему і свій психологічний стан і більше не звертається за допомогою. У тому випадку, коли необхідна по­дальша робота соціального працівника із клієнтом, уточню­ються потреби клієнта, узгоджуються наміри, програма або план допомоги.

Психологічна допомога клієнту в соціальній роботі розгля­дається з погляду психологічної інтервенції (втручання) і психологічного консультування.

Основні напрямки і підходи до соціальної допомоги сформу­вались відповідно до мети, з якою звертались до соціального працівника клієнти:

Розділ З

• вирішення проблеми;

• поліпшення життєвої ситуації;

• індивідуальна робота з випадком;

• регулювання поведінки.

У науковій літературі всі ці завдання розглядаються як ро­бота з випадком.

Важливими компонентами психологічних методів, які ха­рактеризують їх специфіку, є клієнт, проблема, місце, процес,

Клієнт — ядро соціальної роботи з випадком. Клієнтами можуть бути жінки, чоловіки, діти, яким потрібна допомога різного виду: матеріальна, соціальна, консультаційна та ін,

Проблема — ситуація, за якої індивід не в змозі самостійно реалізувати свої потреби, що ускладнює його соціальне функці­онування.

Місце — соціальна служба, агенція, призначена для со­ціального обслуговування населення. Мета цих агенцій, служб у тому, щоб подолати соціальні труднощі в різних ситуаціях: "людина — людина", "людина — група", "людина — ситуа­ція". Залежно від функцій, завдань і спеціалізації організації залежить зміст, характер, напрямки соціальної допомоги. Так, зміст психологічних методів і методологічні підходи до со­ціальної роботи різняться в закладах системи праці і соціаль­ної політики, соціальних службах для молоді, спеціалізованих соціальних закладах.

Процес — послідовна діяльність соціального працівника, спрямована на розвиток здатності клієнта вирішувати власні проблеми.

Основні моделі індивідуальної роботи з випадком (зосіії

сазеиіогк)

Метод вирішення проблем (X. Перлман) заснований на зовому постулаті психодинамічної концепції, відповідно якого все життя людини є процесом, який має своє проблемне вирішення. Особистість нездатна справлятися з власними про­блемами внаслідок таких причин: недостатня мотивація, не­здатність чи неможливість працювати над власною пробле­мою, невміння вирішувати ситуацію правильним способом, негативне соціальне оточення клієнта, відсутність матеріаль­них засобів для розв'язання своїх проблем, дефіцит інформації

Методи соціальної і

таін. Соціальниі ти правильні іш ного працівника модію, яка спри ставити актуаль стійно знаходиті

Процес соціал леспрямованих формуванні позі ної блокади; раї цівник спільно ми, змінює стаЕ яка визначила в ник знаходить с ливості і ресурс] які відповідаюті

На рівні техн клієнта зводить» формації; ідент] викликали; вза* ника в правильї дання плану вза

Психосоціал никненні у при клієнта, віднов складну діагноз участі самого к. ковані моделі в соціальному оте сивно застосову дивідуальних і в'язаних зі здор

Теоретики п< на особистість п якщо вона не зі чатку визначал основі яких є де

Розділ З

Методи соціальної роботи

зться як ро-

>дів, які ха-сце, процес.. Клієнтами яа допомога йнатаін. і самостійно іьне функці-

сена для со-шцій, служб х ситуаціях: на — ситуа-ї організації помоги. Так,

Ц.ХОДИ ДО С0-

щі і соціаль-ціалізованих

працівника,:увати власні

адком (зосіаі

ований на ба-зідповідно до ює проблемне іласними про-ютивація, не-сною пробле-:им способом, їть матеріаль-,ит інформації

таін. Соціальний працівник повинен допомогти клієнту знай­ти правильні шляхи вирішення проблеми. Завдання соціаль­ного працівника в тому, щоб створити таку терапевтичну взає­модію, яка сприяє клієнту вільно висловлювати свої почуття, ставити актуальні питання, обговорювати їх і одночасно само­стійно знаходити шляхи їх розв'язання.

Процес соціального втручання здійснюється через серію ці­леспрямованих дій, таких як: зняття неспокою, допомога у формуванні позитивної мотивації, підтримка; зняття емоцій­ної блокади; раціоналізація проблеми, коли соціальний пра­цівник спільно з клієнтом формулює нове розуміння пробле­ми, змінює ставлення до неї, визначає, що стало причиною, яка визначила вибір і подальші дії клієнта; соціальний праців­ник знаходить спільно з клієнтом доступні і сприятливі мож­ливості і ресурси, які допомагають у вирішенні його проблем і які відповідають його середовищу і його ефективним ролям.

На рівні техніки процес взаємодії соціального працівника і клієнта зводиться до таких основних процедур: збір і аналіз ін­формації; ідентифікація проблеми клієнта і тих подій, які її викликали; взаємне переконання клієнта і соціального праців­ника в правильності попереднього розуміння проблеми; скла­дання плану взаємодії, його реалізації та еволюції.

Психосоціальний метод (Ф. Хол ліс) заснований на про­никненні у причини девіантної чи дезадаптаційної поведінки клієнта, відновленні "історії хвороби" клієнта. Це зумовлює складну діагностику особистості в ситуації за зацікавленої участі самого клієнта. Метод використовує прямі та опосеред­ковані моделі втручання, за яких значна увага приділяється соціальному оточенню клієнта. Психосоціальний метод інтен­сивно застосовується у випадках розуміння клієнтом своїх ін­дивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, по­в'язаних зі здоров'ям.

Теоретики психосоціальної роботи стверджували, що кож­на особистість повинна мати право жити унікальним способом, якщо вона не зачіпає прав інших людей. Така установка спо­чатку визначала стосунки соціального працівника і клієнта, в основі яких є довіра.

Розділі

Довіра як компонент позитивних відносин базувалася на двох принципах: прийняття і самовизначення. Прийняття-відносини, які виражають симпатію до клієнта, сутність яких — підтримка постійної турботи і співчуття клієнту. Самовиз' начення — право клієнта самостійно приймати рішення.

Індивідуальна робота завжди акцентувала свою увагу ш взаємодії внутрішніх (психологічних) і зовнішніх (соціальних) причин, які призводять до дисфункції клієнта. Важливим у психосоціальному підході є усвідомлення процесу "особистість у ситуації', який розглядається як потрійна конфігурація: лю-дина, ситуація і взаємодія між ними. Поняття "внутрішній тиск" і "зовнішній тиск" часто використовують, щоб описати сили, які діють у межах індивіда і навколишнього середовища, "Зовнішній тиск" іноді в теорії психосоціальної роботи ро­зуміється як прес, а "внутрішній тиск" як напруга.

Крім того, термін "ситуація" найбільш часто вживається в контексті ідентифікуючого проблематику оточення клієнта, Фундаментальним компонентом ситуації в психосоціальній роботі є сім'я.

Клієнти, які звертаються за допомогою в соціальну службу, агенцію, відповідно до концепції психосоціальної роботи мо­жуть мати такі причини, які визначають їх важку життєву си­туацію:

1) інфантильні потреби, сформовані в дитинстві, що приму­шують індивіда висувати неадекватні вимоги до навколишньо­го світу чи виявляти невідповідну ворожість;

2) відповідна життєва ситуація, яка чинить великий тиск;

3) дефектні е£о і зиреге£0, які ускладнюють функціону­вання.

Інфантильні потреби та установки у дорослому житті мо­жуть призвести до перебільшеної залежності від сім'ї. Це, як правило, викликає неспокій, сором'язливість, що примушує індивіда вимагати для себе захисту чи ухилятися виконувати дорослі обов'язки.

Найбільш поширеним тиском життя є економічні фактори, зайнятість, низький кваліфікаційний рівень, бідність, недо­статні освітні можливості, расова чи етнічна ворожість, хворо­би, втрати близьких людей.

Методи соціальної р

Дефектне фун*

ття зовнішнього <

неспокій, недоста

мовувати поведін

Зовнішній тис

допомогу (надати

з фінансовими р

стрес знімають зе

ведінку клієнта,

гнічені почуття;

працівника і клі<

ти відносини чер

Поведінковш

ливостях соціалі

редовище".У пр<

здійснюється за

на зміни поведін

чають такі види

поведінки, дифе

ків, формуванню

ня несприятлив

ведінки включаї

поведінкові рол]

ню і моделям по

Основні підх

кого. Вона має ]

навчитися спра

довищі. Шведі:

тримується і за

флікти. Головні

людям управля

цілей.

Згадані мете делям поведінк та більшою мі] клієнт навчаєт норми соціальз нами, взірцямі

^р°ЗД'лЗ І методи соціальної роботи

рвалася на дйняття — ність яких ^г. Самовиз-шня. о увагу на зціальних) іжливим у >собистість фація: лю-нутрішній об описати редовища. роботи ро- ивається в я клієнта, соціальній *У службу, роботи мо-:иттєву си- що приму-^олишньо- кий тиск; >ункціону- житті мо-д'ї. Це, як примушує иконувати і фактори, сть, недо-зть, хворо-

Дефектне функціонування е$о включає спотворене сприйня­ття зовнішнього світу і самого себе. Характерними є великий неспокій, недостатня здатність управляти імпульсами чи спря­мовувати поведінку, які не відповідають використанню е§о.

Зовнішній тиск нейтралізують, надаючи клієнту соціальну допомогу (надати роботу, оформити кредит, вирішити питання з фінансовими допомогами і виплатами). Внутрішній тиск, стрес знімають за рахунок заходів, які дають змогу змінити по­ведінку клієнта, а також працюючи зі спогадами: виявити при­гнічені почуття; встановити коригуючі відносини соціального працівника і клієнта, які подібні до відносин із матір'ю; оціни­ти відносини через демонстрацію клієнту переваг терапії.

Поведінковий підхід (Ед.Й. Томас) зосереджується на мож­ливостях соціального середовища, в системі "особистість — се­редовище". У процесі допомоги клієнту модифікація поведінки здійснюється за двома напрямками: операптна і респондент-назміни поведінки. Техніки оперантної зміни поведінки вклю­чають такі види інтервенцій, як позитивна і негативна зміна поведінки, диференціальні зміни, корекція негативних наслід­ків, формування позитивних стереотипів поведінки, блокуван­ня несприятливих стимулів. Техніки респондентної зміни по­ведінки включають раціональні дискусії (вербальні інструкції), поведінкові рольові ігри, навчання позитивному структуруван-ню і моделям поведінкових уявлень.

Основні підходи до модифікації поведінки зводяться до та­кого. Вона має розглядатися як шлях, який дає змогу клієнту навчитися справлятися із труднощами в навколишньому сере­довищі. Поведінка, яка усвідомлюється і модифікується, під­тримується і закріплюється через основні індивідуальні кон­флікти. Головне завдання модифікації поведінки — допомогти людям управляти їх власною поведінкою, досягти поставлених цілей.

Згадані методи спрямовані на навчання продуктивним мо­делям поведінки. Соціальний працівник виступає щодо клієн­та більшою мірою як педагог. Зважаючи на такі установки, клієнт навчається "цілеспрямованій" поведінці, де цінності і норми соціального середовища слугують орієнтирами, етало­нами, взірцями.

Розділі

Основні поведінкові моделі роботи з випадком: підхід,

центрований на завданні, кризово-орієнтований короткотермі­новий метод індивідуальної роботи, раціональний метод ін­дивідуальної роботи, терапія реальністю.

Підхід, центрований на завданні (С. Рід, Р. Епштейн), чи
втручання, яке центроване на завдання, — це набір процедур
для полегшення сприйняття клієнтом цільових проблем. Про­
блема відповідно до цього методу формулюється клієнтом при
узгодженні із соціальним працівником, а також визначається
цілями і можливостями соціальної служби, агенції, їх компе­
тенцією. Модель складається з елементів кризових інтервенцій,
які проблемно орієнтовані, і функціональних підходів. Взаємо­
дія соціального працівника і клієнта чітко структурована, ди­
рективна та обмежена у часі. Послідовні її кроки зумовлюють
такі дії: дослідження специфіки проблеми клієнта, встановлен­
ня контракту, планування завдання та його виконання, досяг­
нення цільової установки, врегулювання проблеми. і
Цей метод використовується у таких ситуаціях: в особливо
складних випадках; у зв'язку з втратою чи зниженням соціаль­
них здібностей індивіда через проблеми, які виникають; неза­
доволеність людини своєю складною життєвою ситуацією на­
стільки є великою, що вона, не зважаючи ні на що, намагається
її змінити; проблема виникла у строго обмеженому середови­
щі; проблема не має глибоких коренів в особистості клієнта.

Кризово-орієнтований короткотерміновий метод індивіду альноїроботи — це комбінований підхід, який полягає у вико­ристанні елементів психотерапії, практичної психології, ра­ціональних дискусій в соціальній роботі. Він застосовується до таких кризових станів, як тривожність, сором, провина, во­рожість тощо. Соціальний працівник, послаблюючи психоло­гічну і соціальну напругу клієнта, допомагає йому приймати відповідні рішення, підбирає для нього адекватні ролі у кон­кретній ситуації.

Раціональний метод індивідуальної роботи (Г. Вернер, М. Кінді) виступає як альтернатива психоаналітичним моде­лям індивідуальної роботи. Його основу становлять установки когнітивної теорії і припущення, що інтенсивність дій щодо змін у поведінці клієнта залежить від сили волі. Використову-

Методи соціальної рс

ючи принцип "ту сується на мислеї часу. Мета методу чають як сукупні(та. Взаємодія фік понуються модул реальній ситуації

Терапія реальн боти, в основі як(бути любимою і ві визначити станда могти людям зрос поведінку. Страт поведінки клієні яке не принижує

Консультуван соціальної роботи люди, які не в змс Як правило, це і життя, так звани туації чи станови подружнього жиі до старості), атак цій, проблем у вз питань, матеріал кла, клієнт — це

У рамках соці; снюється у кільї шість видів допої

1) надання по вирішення пробл

2) надання інс]

3) безпосередь

4) навчання: д вичками, які спр

5) системні зіу зація позитивню

Розділ З

ьдком підхід, короткотермі-ний метод ін-

Епштейн), чи іабір процедур проблем. Про-[ клієнтом при с визначається нції, їх компе-гх інтервенцій, сходів. Взаємо-ктурована, ди-:и зумовлюють га, встановлен-онання, досяг­ни.

ях: в особливо внням соціаль-шкають; неза-ситуацією на-о, намагається юму середови-зсті клієнта. іетод індивіду- юлягає у вико-їсихології, ра-тосовується до [, провина, во-оючи психоло-юму приймати | гні ролі у кон-

и (Г. Вернер, І ітичним моде-іять установки ність дій щодо 1. Використову-

Іетоди соціальної роботи

ючи принцип "тут і зараз", оцінювання стану клієнта фоку­сується на мисленні, почуттях, поведінці в реальному вимірі часу. Мета методу постає у змінах свідомості клієнта, яку визна­чають як сукупність вияву емоцій, уявлень і поведінки клієн­та, Взаємодія фіксується на вирішенні проблем, клієнту про­понуються модулі аналізу і способи модифікації поведінки в реальній ситуації.

Терапія реальністю (В. Глассер) — метод індивідуальної ро­боти, в основі якого лежить твердження, що особистість має бути любимою і відчувати свою цінність, а для цього необхідно визначити стандарти поведінки. Ціль методу в тому, щоб допо­могти людям зрозуміти і прийняти відповідальність за власну поведінку. Стратегії взаємодії спрямовані на ідентифікацію поведінки клієнта, навчання продуктивному спілкуванню, яке не принижує інтереси інших — без конфронтації і агресії.

Консультування — один з важливих психологічних методів соціальної роботи. До консультанта звертаються за допомогою люди, які не в змозі власними силами вирішити свої проблеми. Як правило, це проблеми, пов'язані з кризовими періодами життя, так званими точками переходу від однієї життєвої си­туації чи становища до інших (від дитинства до дорослості, від подружнього життя — до розлучення, від середньої дорослості до старості), а також з приводу вирішення конфліктних ситуа­цій, проблем у взаємовідносинах з іншими людьми, правових питань, матеріальних проблем тощо. На думку Віктора Фран-кла, клієнт — це Нотораііепз, тобто "людина, яка страждає".

У рамках соціальної роботи консультативна допомога здій­снюється у кількох напрямках. Скал лі і Хорсон виділяють шість видів допоміжних стратегій:

1) надання порад через пропонування власної думки щодо вирішення проблеми;

2) надання інформації;

3) безпосередні дії шляхом надання безпосередніх послуг;

4) навчання: допомога в оволодінні фактами, знаннями і на­вичками, які сприяють поліпшенню ситуації;

5) системні зміни: вплив на соціальне середовище, органі­зація позитивних взаємостосунків;

Розділ!

6) консультування: допомога в аналізі проблеми, виявлен­ня конфліктогенних зон, знаходження альтернативних шля­хів виходу і прийняття рішень, сприяння особистості у самодо­помозі.

За визначенням Британської асоціації консультування, під цим терміном розуміється робота з особами та їх взаємовідно-синами, спрямована на розвиток, підтримку у кризовій ситуа-1 ції, психотерапію, наставництво, вирішення проблем. Завдан- ■ ня консультування — надати клієнту можливість проаналі­зувати, виявити і прояснити способи більш задовільного і повноцінного життя. Про консультативний процес можна го­ворити тоді, коли хтось, тимчасово чи постійно перебуває у ролі консультанта, надає чи погоджується надати свій час, ува­гу і повагу іншим (іншому), хто тимчасово перебуває у ролі клієнта. Завдання консультування — надати клієнту мож­ливість ознайомитись, узнати і прояснити шляхи до більш на­сиченого і більш благополучного життя.

Ліцензійна комісія Асоціації службовців і менеджерів США пропонує таке визначення: "Консультування — це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні про­блем і прийнятті рішень відносно професійної кар'єри, шлюбу, сім'ї, удосконалення особистості і міжособистісних відносин",

Стратегія допомоги — це первинне переведення проблеми в терміни бажаних результатів і планування застосування пев­них методів. До основних методів допомоги відносять: інфор­мацію, ідеї і спеціальні вміння. Бажаними результатами є пси-хосоціальна стабілізація, краще розуміння себе (своєї ситуації та інших), прийняття рішення і його реалізація.

У науковій літературі трапляються різні думки про природу консультування в соціальній роботі: порада, рекомендація, те­рапія тощо. Основоположник клієнтоцентрованої терапії Карл Роджерс вважав консультування процесом, який адресовано у першу чергу тим, хто страждає від певного психологічного на­пруження і психологічної непристосованості. Він поділяє про­цес психологічної допомоги на такі етапи: 1. Клієнт звертається за допомогою. 2. Визначається ситуація. 3. Заохочується вільне виявлення почуттів. 4. Консультант дає свою згоду і пояснює си­туацію. 5. Поступово позитивні почуття знаходять вираження,

Методи

6.

сайт. 8. сайт помозі зниж Така

розвитку, к жере також статніми ум лав у формі

Якщо леність; повідність зитивне досвід незначною емпатійне зміни.

Консуль впливу на

думки, суд

дації через

Слід

Дата добавления: 2015-05-23