Шшшшшшшшшшшш

Розділ З

початку XX ст. А.А. Богданов¹ виступив з ідеєю створення "загальної організаційної науки" — тектології. її особли вість як загальної організаційно-технологічної науки по­лягала в тому, що вона давала загальний опис найрізно­манітніших процесів виникнення і розпаду організацій, Ідеї А.А. Богданова згодом вплинули на розвиток багатьох досліджень цього напрямку.

Організаційні методи керування визначаються як спосо­би, прийоми, за допомогою яких створюються різноманіт­ні соціальні системи, що забезпечують визначений рівень (якість) їхньої організованості-, і здійснюється організацій­ний вплив як на систему в цілому, так і на її частини й еле­менти для досягнення поставлених цілей.

Менеджмент як система знань розвивався за декілько­ма напрямками.

Перший напрям — розвиток теорії організаційного керу­вання — одержав назву класичної, чи традиційної школи, Багато компонентів цього напрямку відіграють і тепер важ­ливу роль. Однак визначена недооцінка людського фактору, спрощене уявлення про мотиви людської поведінки, що мали місце в традиційній школі, викликали до життя другий на­прям у теорії керування.

Другий напрям — це школа людських відносин, чи людсь­кої поведінки. Особлива увага в цій технології керування приділяється психологічним мотивам поведінки людей у процесі виробництва, розглядаються такі категорії, як гру­пові відносини, групові норми, проблеми конфлікту і спів­робітництва, комунікаційні бар'єри, неформальна організа­ція та ін. Таким чином, у теорію керування були введені соціально-поведінкові елементи в інтегрованому вигляді.

Третій напрям — це так звана емпірична школа. Вона об'єднує дослідників, що визначають керування насамперед як вивчення практичного досвіду з метою його узагальнення, тиражування і передачі практикам, навчання студентів і т. д, Представники цієї школи прагнуть синтезувати основні ідеї двох перших шкіл: класичної і людських відносин.

-Лі

¹ Богданов А.А. Загальна організаційна наука (тектологія). 1920. — С. 126.

Методи соціальні

Четвертий них систем —; ції керування, системи з ціли дженнями оргг си і їхні сполук цілей, що стоя' П'ятий нат ставники вваж цесів прийняті них методів і с підвищення ра нести велике ч різних керуючі Цей короткі керування покі нові яких мож практики. Разе вані до вітчизн враховувати рі] розвитку систе Керування і дження, натрз людини, колея рування соціа^ спрямоване і п вдання за допо: сукупність яки ваність суспіль ри керування, керування і йог дей, координаї ктивності. XXI люди будуть ви ти власне тіло і логії будуть усе

¹ СимоновП. — М.;Л.,1925. -

*

Розділ З

Методи соціальної роботи

:ю створення ії. її особли-ої науки по-ис найрізно-організацій. ток багатьох

[•вся як спосо­бі різноманіт-чений рівень організацій-астини й еле-

і за декілько-

ційного керу-ійної школи. ь і тепер важ­кого фактору,.нки, що мали тя другий на-

:ин, чи людсь-гії керування нки людей у їгорії, як гру-флікту і спів-тьна організа-

були введені іу вигляді.

школа. Вона їя насамперед узагальнення, тудентів і т. д. ги основні ідеї;ин.

етологія). — Л.,

Четвертий напрям — теорія організації керування соціаль­них систем — розробляє системний підхід до питань організа­ції керування, звертає переважну увагу на взаємодію частин системи з цілим. Представники цієї школи займаються дослі­дженнями організації цілого, моделюючи організаційні проце­си і їхні сполучення один з одним, сприятливі для досягнення цілей, що стоять перед організацією.

Тятий напрям — нова школа науки керування. її пред­ставники вважають найважливішою метою дослідження про­цесів прийняття рішень із застосуванням новітніх математич­них методів і засобів. Ця школа ставить перед собою завдань підвищення раціональності рішень, до неї також можна від­нести велике число дослідників, що беруть участь у розробці різних керуючих і прогнозуючих систем.

Цей короткий і далеко не повний перелік основних теорій керування показує міждисциплінарний характер знань, на ос­нові яких можуть бути розвинуті принципи адміністративної практики. Разом з тим ці теорії не завжди можуть бути адапто­вані до вітчизняної системи керування, тому що тут необхідно враховувати рівень життя, традиції, пріоритети і можливості в розвитку системи соціального захисту і т. д.

Керування в суспільстві — це вплив на соціальне пово­дження, на трудову (соціальну) діяльність не тільки окремої людини, колективу людей, але і на суспільство в цілому. Ке­рування соціальними процесами в суспільстві завжди ціле­спрямоване і припускає досягнення усвідомлених цілей і за­вдання за допомогою відповідних засобів і методів, визначена сукупність яких і може бути названа технологіями. Цивілізо­ваність суспільства багато в чому визначається рівнем культу­ри керування, що містить у собі наукові знання про характер керування і його принципи, практичний досвід організації лю­дей, координацію їхніх дій з метою підвищення їхньої ефе­ктивності. XXI ст. буде століттям "свідомої технології", коли люди будуть використовувати технології для того, щоб зміцни­ти власне тіло і стимулювати розумові здібності, і коли техно­логії будуть усе більше приймати людські якості¹.

¹ Симонов П.Ф. Наукові методи організації промисловості праці. М.;Л.,1925. — С. 22.

Розділ!! Методи соціаль

Основні методи керування

Система керування припускає:

• механізм керування — мету, засоби, методи, функції, принципи;

• структуру керування — кадри, техніку керування, ор­ганізаційно-штабну структуру;

• процес керування — органи керування, технологію, ма-| теріальну частину органів керування;

• раціоналізацію системи керування — упровадження до сягнень науки в керування, відновлення кадрів, удосконалю'! вання господарської системи керування.

Як і будь-яка діяльність, соціальне керування включаїї численні засоби, форми і методи досягнення поставленої ме| ти, що становлять його інструментарій.

Адміністративні (організаційні, організаційно-розпоряді ницькі) методи мають велике значення в практиці керуван­ня. Вони засновані на відносинах субординації, влади і підпо­рядкування, властивих системі керування.

і-

Виділяють регламентуючі, розпорядницькі й дисципш нарні методи.

Регламентуючі методи — методи, за допомогою яких ство­рюється та чи інша система організації, визначаються завдані ня і відповідальність структур управління, встановлюються! певні правила, конкретні рекомендації до виконання, рамки') поведінки керівників і підлеглих.

Регламентація роботи соціального працівника включає і| себе такі положення:

• організаційну структуру, склад органів управління (моуправління) колективу та його підрозділів;

• конкретне визначення прав і обов'язків, повноважень ганів управління (самоуправління);

• порядок вирішення суперечностей, які виникають ми| окремими органами управління (самоуправління) у процесі] професійної діяльності;

• перелік форм і методів управління (самоуправління) в! колективі, організації, які використовуються для вирішення! тих чи інших питань; форми — загальні збори, конференція,

комісія та ін. вчення грома

• конкре' ціальних, пр

• порядо: рівнях;

• порядо
Регламен

підтримує с стихійних <\ док і дисциі

Орієнтаї ються поло: тві, в уста* іншого об'с орієнтації: т.д.), слове< воли, піктс ми, таблиц

Інструн мовій форі якого керії працівник

Розпор* товуються завдань ке мовані на форми вик й усна. Та ви, укази кументалі — в обох.

Розпоре ред на усу фесійній і роботи, рс виконанн вірку вик

Методи соціальної роботи

комісія та ін.; методи — колективне обговорення проблем, ви­вчення громадської думки, громадська експертиза тощо;

• конкретні процедури прийняття рішень з окремих со­ціальних, професійних та інших питань;

• порядок виборності і відповідальності керівників на всіх рівнях;

• порядок, форми і терміни інформування (звітності).
Регламентування забезпечує організованість у роботі,

підтримує оптимальний режим діяльності, не допускає дії стихійних факторів, вносить у діяльність колективу поря­док і дисципліну.

Орієнтація — це метод, за допомогою якого упорядкову­ються положення і переміщення працівника на підприємс­тві, в установі, установлюються місце і значення того чи іншого об'єкта, предмета, події на виробництві. Системи орієнтації: нумераційна, словесна (написи, покажчики і т,д.), словесно-нумераційна (комбінація), символічна (сим­воли, піктограми, емблеми, значки), графічна (карти, схе­ми, таблиці), колірна.

Інструктування — процес наставляння в усній чи пись­мовій формі. Використовується як метод, за допомогою якого керівник визначає мету, завдання, обов'язки і права працівників.

Розпорядницькі (адміністративні) методи викорис­товуються для корекції системи й оперативного уточнення завдань керування, для удосконалювання організації і спря­мовані на вирішення конкретних завдань. Виділяється дві форми використання цих методів: письмово-доку ментальна йусна. Такі форми розпорядницького впливу, як директи­ви, укази і постанови, виражаються тільки в письмово-до­кументальній формі, а накази, розпорядження і вказівки І-в обох.

І Розпорядницький вплив методів спрямований насампе­ред на усунення труднощів, що виникають, недоліків у про­фесійній діяльності. Вони визначають обсяг передбачуваної роботи, розподіл обов'язків з її виконання, а також терміни виконання і припускають систематичний контроль і пере­вірку виконання.

Дата добавления: 2015-05-23