Розділ З. До су ливість інших л ціннісні го сприі

ЖЄННЯ

ЖЄННЯ IV

Об'ЄКТИЕ

До су ливість інших л ціннісні го сприі

До о(віднесті події.

Спос татом в] ного до ставляє практик

Впль

хідно ве не трак самий (] ча. При ніякове збігаєт Особисч шення вплив

Засп вується цифічн формаї

озділ 3 Иметоди соціальної роботи

тощо, прове-дять з тоапа-

роз-вклю-ом чи зстері-групо-ченого гсіджу-кення, ик на-нають

вико-год до-[едаго-гичної

ДНО ДО

ін-едньо-ються

ціаль-иіси-тиною;повід-їняття

[НЯТ-

тоб-Сві-істема груп.

2) Спостерігач не може бути позбавлений суто людської ри­си - емоційного сприйняття. Емоційна прикрашеність ре-рьтатів спостереження тим вища, чим тіснішим є зв'язок до­слідника з об'єктом спостереження.

3) Складність повторного спостереження. Труднощі вико­ристання спостереження як способу збору первинної соціаль­ної інформації є наслідком особливостей дослідника і поділя­ються на суб'єктивні (пов'язані з особистістю спостерігача) й об'єктивні (не залежать від дослідника).

До суб'єктивних труднощів спостереження належить мож­ливість розуміння і трактування дослідником поведінки і дій їх людей крізь призму власного "я", через свою систему ціннісних орієнтацій, а також емоційне забарвлення людсько­го сприйняття і неминучість впливу на результати спостере­ження минулого досвіду.

До об'єктивних труднощів спостереження передусім слід віднести обмеженість у часі спостереження порівняно з часом події.

Спостереження і висновки. Будь-яке сприйняття є резуль­татом виникнення відчуттів у певний момент і вже накопиче­ного досвіду. Все, що сприймає дослідник, він порівнює, зі­ставляє з тим, що вже знає, тобто спостереження і висновок практично невід'ємні.

Вплив взаємодії між спостерігачем і об'єктом спостере­ження. Спостерігаючи соціальний процес чи ситуацію, необ­хідно весь час мати на увазі можливу дезінформацію, упередже­не трактування результатів дослідження, на що впливає як самий факт спостереження, так і факт присутності спостеріга­ча, Присутність дослідника може викликати у людей почуття ніяковості, сорому, особливо у тих випадках, коли ситуація не збігається з їхніми уявленнями про нормальну ситуацію. Особистісні якості спостерігача, виявлення ним свого відно­шення до подій, що вивчаються, можуть справити серйозний вплив на поведінку тих, кого спостерігають.

Застосування спостереження. Як правило воно застосо­вується разом з іншими методами дослідження і вирішує спе­цифічні цілі. Спостереження використовується тоді, коли ін­формація, необхідна досліднику, не може бути отримана

ніякими іншими способами. У дослідженнях розвідувального плану, коли немає чіткого уявлення про проблему досліджен­ня, завдання якого зводиться до з'ясування проблематики, по­переднього формулювання робочих гіпотез і первинної пере­вірки, спостереження поряд з вивченням літератури і логічним аналізом може застосовуватися на всіх етапах дослідження, Особливого значення воно набуває при формулюванні робочих гіпотез, коли слугує основою цього формулювання, а також при первинній перевірці робочих гіпотез; для перевірки даних, які були отримані іншими методами, з метою залучення додат­кових відомостей про об'єкт, який досліджується. Планування спостереження.* Етапи:

1. Встановлення об'єкта і предмета спостереження, визна­чення мети, постановка завдань.

2. Забезпечення доступу до середовища, отримання від­повідного дозволу, встановлення контактів.

3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі попередньо зібраних матеріалів.

4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражу­вання карточок, протоколів, інструкцій, підготовка технічно­го обладнання, письмового приладдя тощо).

5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення ін­формації.

Запис результатів спостережень: 1) короткочасні записи "по гарячому сліду"; 2) карточки для регістраціїінформації; 3) про­токол спостереження, що становить розширений варіант кар­точки; 4) щоденник спостережень.

Контроль спостереження: 1) проведення розмови з учасни­ком ситуації; 2) звернення до документів, які пов'язані з пев­ною подією; 3) верифікація результатів власного спостережен­ня, що проводиться кваліфікованим спостерігачем тощо.

Звіт: ретельна документація про час, місце та обставини, в яких проводиться спостереження; інформація про роль спосте­рігача в колективі, спосіб спостереження; характеристика на осіб; ретельний опис фактів, що спостерігаються; власні запи­си, інтерпретації.

Опитування — метод збору соціальної інформації про до­сліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опо-220

Методи соціаль*

середкованогс кування соці шляхом реєсі запитання.

За допомог не завжди від» вання звертав середній учас (словесна) ін(] метод є уніве цівнику взаєа надійну інфо} ковано.

Метод опи^ дуальної робо ду, в груповії соціальній рс повідно до сі дження і збор

Одним із ї роботі є заочі метою вивчеі лення певних виявлення пс правило, вик<

Анкета — купність заш встановлений но. Особливо мова і стиль ї: анкети, її гра ються за форі ведінки, про за функціями структурою (;

Водночас і новний з них заповнюють г кою мірою за

оди соціальної роботи

середкованого (анкетування) соціально-психологічного спіл­кування соціологів, соціальних працівників і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Задопомогою опитування можна одержати інформацію, яка іезавжди відображена у документальних джерелах. До опиту­вання звертаються, коли єдиним джерелом є людина — безпо­середній учасник, представник, носій інформації. Вербальна (словесна) інформація значно багатша, ніж невербальна. Цей метод є універсальним, оскільки дає змогу соціальному пра­цівнику взаємодіяти з клієнтом під час інтерв'ю і отримувати надійну інформацію безпосередньо від клієнта, а не опосеред­ковано.

Метод опитування застосовується на перших етапах індиві­дуальної роботи, соціального патронажу, соціального супрово­ду, в груповій роботі з різними цільовими групами клієнтів, в соціальній роботі в спільноті. Опитування проводиться від­повідно до стандартних підходів щодо соціологічного дослі­дження і збору соціологічної інформації.

Одним із найпоширеніших видів опитування в соціальній роботі є заочні (анкетні) опитування, які використовуються з метою вивчення соціальних умов життя громадян, виокрем­лення певних соціальних груп споживачів соціальних послуг, виявлення потреб, інтересів, запитів клієнтів. Для цього, як рвило, використовується роздаткова чи поштова анкета.

Анкета — тиражований документ, який містить певну су­купність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами. її респондент заповнює самостій­но, Особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо оформлення анкети, її графічне оформлення. Запитання в анкеті розрізня­ються за формою (прямі і непрямі), за змістом (про факти по­ведінки, про факти свідомості, про особистість респондента), за функціями (основні, контактні, контрольні, фільтруючі), за структурою (закриті, відкриті, напівзакриті).

Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Ос­новний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це вели­кою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога, з яким

Розділ ЗІ

Методи соціальн

співпрацює соціальний працівник, тому що процес повернення анкет повинен бути керованим. Часто відбувається зміщення вибірки через ухиляння від опитування, надходять відповіді не від тих, кому надсилалися анкети, респондент іноді не сам заповнює анкету тощо.

Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформа­ції, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Інтерв'ю має певні переваги перед анкетуванням і недоліки,і Головна відмінність між ними полягає у формі контакту до-1 слідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опо­середковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респон­дент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запи­тання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Проведення інтерв'ю обумовлює необхід­ність застосування додаткових заходів: підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за їх роботою. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за ра­хунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, ско­рочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв'ю­ера дає змогу максимально пристосувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань ви­дається незрозумілим. Якість одержаної під час інтерв'ю ін­формації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.

Інтерв'ю проводять у соціальній службі, за місцем прожи­вання, у процесі мобільної соціальної роботи. За технікою про­ведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизова­не) і напівстандартизоване інтерв'ю. Вільне інтерв'ю -тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано деталь­но розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера,

який повинен та їх послідові ло, переважаї інтерв'ю поєді У соціальні проведення к терв'ю одних ціальної робо' міжки часу; дослідник прг терв'ю — доі інформацію г пондентів; фс якої полягає: процес чи яві ними служба які дають зм< процес.

До соціаль

ваються певн

ким, спостер

витривалим,

і техніку вед

ють на достої

ного питальз

питальників

новні відомо

вають місце,

(найчастіше

інтерв'ю).

Метод іні

ПОГЛЯДИ, МО']

вістю є здеб яка забезпеч Такий сс вується на г дослідженн них проблем як своєрідн

Методи соціальної роботи

який повинен точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як прави­ло, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

У соціальній роботі, як і соціології, інтерв'ю за процедурою проведення класифікують на: панельне — багаторазове ін­терв'ю одних і тих самих респондентів (клієнтів і суб'єктів со­ціальної роботи) з одних і тих самих питань через певні про­міжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне ін­терв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності рес­пондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію. Соціаль­ними службами часто використовуються телефонні інтерв'ю, які дають змогу отримати інформацію про певний соціальний процес.

До соціального працівника, який проводить інтерв'ю, вису­ваються певні вимоги. Він повинен бути ерудованим, товарись­ким, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, комунікабельним, емпатійним, добре знати тему і техніку ведення інтерв'ю. Одна з основних умов, які вплива­ють на достовірність і надійність інформації, — наявність якіс­ного питальника і дотримання правил його застосування. До питальників додаються протоколи інтерв'юера, які містять ос­новні відомості про процес інтерв'ю. На якість інтерв'ю впли­вають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респонденти погоджуються на короткотривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу одержати інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особли­вістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.

Такий соціологічний метод, як фокус-група використо­вується на перших етапах соціальної роботи чи соціологічного дослідження з метою вивчення найбільш маловідомих соціаль­них проблем і процесів, які відбуваються у суспільстві, а також як своєрідне пілотажне дослідження.

Розділ,

Соціометричний метод опитування — один із різновиди опитування, який використовують для вивчення внутрішньо¹] колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами лективу. Його застосовують для дослідження міжособистісші і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціальному працівнику вивчити склад малих соціальних груп, особливо щодо неофіційних стосунків, одержуючи соціо­логічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже не* можливо.

Основна література

Наука, 1989. І В.И. Курбатова,

Мацковский М.С. Социология семьи. — М. Социальная работа / Под общ. ред. проф.

— Ростов н/Д.: Феникс, 2000. — 576 с.

Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. — Кн.3,1

— К.:ДЦССС, 2002.

Соціологія. Короткий енцикл. слов. / За заг. ред В.І. Воло-1 вича. — К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. — 736 с.

Соціологія / За ред В.Г. Городяненка. — К.: Вид. центри "Академія", 2002. — 559 с.

Соціальна робота: У 4 кн. — Кн.4: Короткий енцикл. слов,В

— К.:ДЦССМ, 2002.

Теми для дискусії

1. Сутність поняття "соціологічні методи соціальної роботи",

2. Характеристика соціологічних методів: аналіз докумені тів, анкетування, інтерв'ю, контент-аналіз, фокус-група, со-І ціометрія.

3. Значимість соціологічних методів для соціальної роботи, відмінності та специфіка їх застосування на різних рівнях со-І ціальної роботи.

8 7-588

■Методи соціальної роботи

їв о-о-

Дата добавления: 2015-05-23