РозділЗИ Методи соціа

Т

Методи соціальної роботи

На будь-якій стадії розвитку процесу соціального керування можуть виникнути проблеми (внутрішні, зовнішні), що будуть гальмувати досягнення функціональних цілей і завдань. При цьому соціальному працівнику необхідно створити умови для того, щоб змінити ситуацію, що склалася. Виділяють такі за­вдання, вирішення яких сприяє досягненню поставленої мети:

Розподіл ролей — знаходження соціальним працівником пра­вильної позиції, що відповідає певній управлінській ситуації.

Спілкування і встановлення комунікації з клієнтом та ін­шими спеціалістами.

Поетапне вирішення конфліктних суперечностей.

Уточнення мети. Ця робота пов'язана з постійним аналі­зом, діагностикою ситуації, що склалася і прийняттям від­повідних рішень, корекцією дій.

Сутність наукової організації праці:

• реальне підвищення ділової кваліфікації і професійної майстерності спеціалістів;

• удосконалення методів і прийомів праці;

• планування роботи з урахуванням фактору часу;

• організація робочого місця з урахуванням наукових ре­комендацій;

• кооперація і розділ праці між адміністрацією і громадсь­кими організаціями;

• оптимальний режим праці і відпочинку, їх чергування і дозування з урахуванням наукових рекомендацій;

• постійне удосконалення умов праці;

• здійснення заходів з укріплення трудової і навчальної дисципліни;

• використання комп'ютерних технологій.
Організація — друга функція управління, завданням якої є

формування структури підприємства, а також забезпечення всім необхідним для її нормальної роботи — персоналом, ма­теріалами, обладнанням, приміщенням, грошовими засобами тощо. У будь-якому плані, який складає підприємство, завжди є стадія організації, тобто створення реальних умов для досяг­нення поставлених цілей. Часто це потребує перебудови струк­тури виробництва та управління для того, щоб підвищити її гнучкість і пристосованість до вимог ринкової економіки. На-

ступний напрямок — робота з персоналом, розвиток стратегіч­ного та економічного мислення спеціалістів, підтримка праців­ників, які виявляють схильність до творчого підходу в роботі, І нововведень, які не бояться ризикувати і брати на себе відпові-І дальність за рішення тих чи інших проблем.

Контроль — це управлінська діяльність, завданням якої є кількісне та якісне оцінювання і врахування результатів робо­ти організації. Тому головні інструменти виконання цієї функ­ції — це спостереження, перевірка всіх аспектів діяльності, вра­хування й аналіз. У загальному процесі управління контроль виступає як елемент зворотного зв'язку, тому що за його даними робиться коригування раніш прийнятих планів і навіть нормі нормативів. Ефективно поставлений контроль обов'язково по­винен мати стратегічну спрямованість, орієнтуватися на ре­зультати, бути своєчасним і досить простим. Остання вимога особливо важлива нині, коли організації намагаються будува­ти свою роботу на принципі довіри до людей, а це зумовлює не­обхідність і можливість суттєвого скорочення контрольних функцій, які виконуються безпосередньо керівниками.

Координація — це центральна функція процесу управлін­ня, яка забезпечує його безперервність. Головне завдання коор­динації — досягнення узгодженості в роботі всіх ланок організа­ції шляхом встановлення раціональних зв'язків (комунікацій) між ними. Характер цих зв'язків може бути різним, тому що залежить від координуючих процесів. Найбільш часто вико­ристовуються звіти, інтерв'ю, збори, наради, комп'ютерний зв'язок, засоби медіазв'язку, документи тощо. За допомогою цих та інших форм зв'язку здійснюється маневрування ресур­сами організації, забезпечується єдність та узгодженість всіх стадій процесу управління, а також роботи персоналу.

Мотивація — це діяльність, яка має на меті активізувати людей, які працюють в організації, і стимулювати їх до ефек­тивної праці для виконання поставлених цілей і завдань. Для цього здійснюється економічне і моральне стимулювання, зба­гачується зміст праці і створюються умови для виявлення твор­чого потенціалу працівників та їх саморозвитку. Здійснюючи цю функцію керівники повинні постійно впливати на фактори результативної роботи членів трудового колективу. До них у

першу черг? її змісту, пі працівники

ЩЄННЯ ВІДЕ

здійснення

Виділяю

базуються і

ПрОЦеСІВ ВЕ

поділяютьс ди вирішен тих рішень

Методи мулювання участь у п^ навчання т

Особлив зовані з ог. визначенню мулюванн* товки і при тоди розпо; і відповіда. підбору і р визначенню тивні мете часу, необз боти); коні змісту про ців соціал шення, удс

Викону: фахівець з лях:

• по-ш ченим кол

• по-ді користову каючи поз

Розділ З

стратегіч­на праців- у в роботі, 5е відпові-

ЇЯМ ЯКОЇ Є

гатів робо-цієї функ-ності, вра-[ контроль то даними віть норм і язково по-іся на ре-ня вимога ся будува-довлює не-

НТрОЛЬНИХ

їй.

управлін-ання коор-к організа-яунікацій) я, тому що асто вико-п'ютерний допомогою ння ресур-еність всіх

тивізувати їх до ефек-вдань. Для вання, зба-іення твор-ційснюючи яа фактори. До них у

Методи соціальної роботи

першу чергу зараховують: різнобічність форм і методів роботи, її змісту, підвищення і розширення професійної кваліфікації працівників, задоволення отриманими результатами, підви­щення відповідальності, можливості виявлення ініціативи і здійснення самоконтролю тощо.

Виділяють методи прийняття управлінських рішень, які базуються на представленні процесу управління як сукупності процесів вирішення проблем. Відповідно до цього всі методи поділяються на такі групи: методи постановки проблем, мето­ди вирішення проблем, методи організації виконання прийня­тих рішень.

Методи стимулювання включають всі види і форми сти­мулювання людей до праці: оплата праці, преміальні системи, участь у прибутках, моральні стимули, підвищення посади, навчання тощо.

Особливу групу становлять процедурні методи, проаналі­зовані з огляду на основні етапи організаторської діяльності: визначення мети, постановка завдань (методи визначення, фор­мулювання і відображення цілей); рішення (методи їх підго­товки і прийняття); організаційно-виконавська діяльність (ме­тоди розподілу і закріплення функцій, завдань, прав, обов'язків і відповідальності); кадрове забезпечення (методи оцінювання, підбору і розміщення кадрів); ресурсне забезпечення (методи визначення і розподілу ресурсів); розпорядництво (адміністра­тивні методи); визначення часу роботи (методи визначення часу, необхідного для реалізації цілей, виконання завдань, ро­боти); контроль (методи контролю за виконанням). Виявлення змісту процедур дає змогу типізувати стиль діяльності фахів­ців соціальної сфери, розробляти рекомендації з його поліп­шення, удосконалення.

Виконуючи ці обов'язки, керівник соціальної служби чи фахівець у галузі соціальної роботи виступає в декількох ро­лях:

• по-перше, це керівник, обраний владою, що керує визна­ченим колективом людей;

• по-друге, це лідер, здатний вести за собою підлеглих, ви­користовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, викли­каючи позитивні емоції;

Розділі

• по-третє, це дипломат, що встановлює контакти з партнЛ рами і владою, що успішно переборює внутрішні й зовніііші конфлікти;

• по-четверте, це інноватор, що розуміє роль науки сьогоЛ ні, вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництві (діяльність) той чи інший винахід, раціоналізаторську пропої зицію;

• по-п'яте, це людина, яка володіє високими знаннями]! здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру» водночас розважливістю, здатна бути у всіх відносинах зразі ком для навколишніх.

Робота керівника — це сплав необхідних знань і мистецтв використання накопиченого досвіду в конкретних умовах! уміння давати теоретичне обґрунтування конкретних рішень! дій.

Методи управління і керування застосовуються на рівніш дивідуальної роботи соціального працівника із клієнтом. Від! того, яким чином соціальний працівник будує роботу з клієш том залежить ефективність вирішення проблеми клієнта.

Основними етапами процесу підготовки та прийняттям равлінського рішення, яке забезпечує раціональне розв'язанні проблеми, є: виявлення і усвідомлення проблеми, чітке формуй лювання завдання; визначення обмежень та критеріїв дляпрії йняття рішення; виявлення, всебічний розгляд та аналіз альі тернатив; оцінювання альтернатив, вибір найкращого варіантів рішення.

1. Виявлення та усвідомлення проблеми, чітке формумт вання завдання, тобто тієї суперечності, що виникає між щ жаним (ідеальним) та реальним станом явища. Таким чинш здійснюється діагностичний компонент діяльності соціальної! працівника під час збирання необхідної інформації, аналізи отриманих даних. На цьому етапі відбувається усвідомленії завдань соціальної допомоги, отримуються і виділяються дам що мають безпосереднє відношення до конкретної проблеми, |1 людей, які беруть участь у її розв'язанні, до мети та часу реалі-І зації. Це релевантна інформація, тобто "фільтрація" даних ж підбір тих, хто бере участь у процесі прийняття рішення.

Методи соціальної роботи

2. Вивчення обмежень та критеріїв для прийняття рішен-
I ня дає змогу перенести рішення в реалістичний план, тобто
І врахувати правові, фінансові, матеріально-технічні, а також

психологічні ресурси і можливості. Для соціального працівни­ка є важливим знання закономірностей розвитку психіки та особливостей розвитку особистості на різних вікових етапах І життя, а також соціально-психологічних, психофізіологічних, етнопсихологічних особливостей груп, колективів.

3. Визначення та всебічний аналіз альтернатив виявляє здатність до управлінської діяльності. Чим більше альтернатив визначає соціальний працівник, тим більшим є його творчий потенціал управління. Генеруючи широкий спектр альтерна­тив, виділяються та аналізуються можливості, які відобража­ють основні аспекти цього рішення: психологічні (яким чином це рішення впливатиме на психіку, поведінку, мотиви людей), педагогічні (яким чином відіб'ється рішення на навчанні, вихо­ванні дитини, молодої людини), економічні (чи є можливість фінансувати це рішення), матеріально-технічні (чи є матеріали та устаткування, необхідні для реалізації рішення).

4. Оцінювання альтернатив та подальший вибір найдо­цільнішого варіанта розв'язання проблеми. Оцінюючи кожну можливість вирішення проблеми, соціальний працівник нама­гається зробити прогноз щодо того, що відбудеться у май­бутньому, з'ясовується вірогідність здійснення кожного варіан­та вирішення відповідно до намірів.

Таким чином, менеджмент у соціальній роботі — управлін­ня, яке здійснюють в особливій сфері соціальної діяльності — соціальній роботі, спрямованій на надання допомоги, підтрим­ки, захист усіх людей, насамперед уразливих прошарків і груп населення. Організаційно-розпорядницькі методи в соціальній роботі є дуже важливими на рівні управління соціальною ро­ботою у межах окремої організації чи установи, а також у про­цесі керування соціальною роботою з клієнтами соціальних служб.

Дата добавления: 2015-05-23